Методичні рекомендації щодо вивчення теми. Основні терміни та поняття

План вивчення

Основні терміни та поняття

Іконографія (гр. зображення і малюю, пишу) — суворо встановлена система зображення будь-яких персонажів або сюжетних сцен.

Кирилиця — один із двох давньослов´янських алфавітів (другий — глаголиця), названий за ім´ям Кирила — одного з просвітителів слов´ян, проповідників православ´я, братів Кирила та Мефодія. Створено на основі грецького алфавіту з додаванням кількох літер.

Клерикалізм — політичний напрям, що прагне посилити вплив церкви на суспільно-політичне й культурне життя країни.

Схоластика — середньовічна шкільна філософія, що мала обґрунтування, захист і систематизацію теології. Об´єктом вивчення схоластики є духовний світ людини, який перетворюється нею на абстрактну схему й абсолютизується. С. властиві умоглядність, догматизм, звернення до Біблії як до найвищого критерію істинності. Ранньосхоластичні вчення пов´язані переважно з неоплатонізмом, пізня схоластика ґрунтується на пристосованому до потреб християнської догматики арістотелізмі. У XVI ст. відбувається певне відродження С, яка була ідеологією Контрреформації.

Тектоніка — конструктивна особливість будівлі, що виявляється у співвідношенні її частин, пропорціях тощо.

Теологія (гр. — бог і слово) — богослов´я, наукоподібний теоретичний виклад певних релігійних поглядів.

Теоцентризм — філософський принцип, згідно з яким Бог є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються в світі.

Хори — у ранньохристиянських церквах місце перед вівтарем, передбачене для півчих і відділене огорожею від решти приміщень церкви. Пізніше в західноєвропейських країнах хорами стала називатися вся східна (вівтарна) частина церковного будинку. Хорами називається також балкон або галерея всередині великої парадної зали.

1. Світоглядні та соціально-економічні передумови формування культури Київської Русі.

2. Язичницька культура Київської Русі.

3. Християнство як чинник нових культурних процесів.

4. Розвиток освіти та науки. Література та книжна справа.

5. Мистецтво Княжої доби.

6. Побут та військова справа Княжої доби. (СРС)

1. Розглядаючи перше запитання теми, усвідомте, що культура Княжої доби є спадкоємицею давньої слав'янської, праукраїнської, автохтонної, самобутньої культури, яка формувалась на теренах України протягом тривалого часу. Київській Русі безпосередньо передувала культура антів: зарубинецька (II ст. до н. е.- II ст. н. е.) та черняхівська (II-V ст. н. е.).

Культура Київської Русі розвивалась в контексті світової середньовічної культури з тяжінням до візантійських зразків (релігійний світогляд). Специфічна її риса – поєднання міфологічного (язичницького) та релігійного (християнського) світоглядів з перевагою першого. Як наслідок– вироблення специфічної православної культури, відмінної від Візантійської. Переламна подія - прийняття християнства 988 р. сприяло культурній консолідації східних слов’ян, посиленню ролі Київської Русі на політичній арені, зміцненню феодального ладу. Через християнство давньоруська культура засвоїла спадщину Античності, тобто, долучилась до найкращих європейських традицій.

Після завоювання татаро-монголами в 1240 році, Київська Русь розпалась на кілька князівств, залежних від Золотої Орди. У цей час існувало Галицько-Волинське князівство (правонаступник державності Київської Русі), культура якого справила великий вплив на подальший культурний розвиток України. Своєю орієнтацією на Захід Галицько-Волинське князівство відкрило доступ в українські землі західноєвропейським культурним впливам.

2. Розглядаючи друге питання плану, необхідно пам’ятати, що з часів палеоліту племена, що населяли територію сучасної України, дотримувалися політеїзму– тобто первісних примітивних вірувань – тотемізму,фетишизму, анімізму тощо. Такі вірування прийнято називати язичництвом або поганством. У дохристиянський період язичницький політеїзм пронизував усі сторони духовної культури, надавав їй специфічного характеру і забарвлення. Давньоруська міфологія, що відображала язичницькі вірування до християнства, являє собою нашарування різних епох. Найдавнішими з них є пережитки тотемізму у вигляді віри в перевертнів – у здатність людей обертатися на тварин і навпаки, а також обожнення сил природи. Антропоморфні божества, яким поклонялись східні слов’яни перед прийняттям християнства, уособлювали різні сили природи: Перун – бог грому, Дажбог (Хорс) – бог сонця, Стрибог – бог вітру, Сварог – бог вогню і т. д. Поряд із цим у язичницькому пантеоні були боги, пов’язані із культом предків – Род і Рожаниця, домовики і т. ін. Ці вірування були пережитками патріархальної епохи.

Із культом язичницьких богів були пов’язані численні обряди: сезонні, наприклад весняні свята, які збігалися з пробудженням природи і початком польових робіт; літні свята, які пізніше ввійшли до християнського культу, насамперед свято Івана Купала; зимові свята родючості (колядки) тощо; обряди, пов’язані з тією чи іншою подією в житті людини – весільні, похоронні та ін.

Дохристиянська культура на Русі була писемною. Принаймні з середини IХ ст. слов’янські племена користувалися примітивним піктографічним письмом. Пізніші джерела згадують “руські письмена”, які існували ще до появи слов’янської абетки.

3. Розглядаючи третє питання, з'ясуйте три підходи до становлення впливу християнства на українську культуру:

1. Негативне, оскільки християнство знищило тисячолітню язичницьку віру давніх українців.

2. Позитивне, оскільки хрещення Русі поставило українську культуру в один ряд з іншими високорозвиненими народами та культурами християнської Європи.

3. Поміркований, який вбачає поруч з безсумнівними досягненнями, що принесло християнство в українську культуру і ті втрати, що воно спричинило.

Традиційно в історіографії вважалось, що реформа язичництва була покликана зримо об’єднати різнорідні місцеві культи різних частин нещодавно об’єднаної Русі в єдиний державний культ, аби в такий спосіб ствердити і зміцнити державну єдність Давньоруської держави. Подібні твердження є загальноприйнятими й нині. Історики віднайшли джерельні доводи того, що Володимир насправді запровадив не цілий пантеон язичницьких богів, а лише намагався зробити загальноприйнятим на Русі культ язичницького бога Перуна. Загалом же Русь у цей час характеризувалась значною віротерпимістю.

Прийняття населенням Давньоруської держави християнства справило вплив на подальшу її історію, сприяло піднесенню культури українських земель. Хрещення Русі прилучило її до греко-візантійської цивілізації. Повсюди на Русі почали влаштовуватися школи, книгописемні майстерні, і дуже швидко Русь стала однією з розвинутих в культурному відношенні середньовічних держав. Християнізація вводила Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею, Візантією та іншими тогочасними державами Європи.

4. При вивченні четвертого питання варто знати, що численні джерела свідчать про високий рівень розвитку освіти й літератури за часів Київської Русі та Галицько-Волинського королівства.

Після прийняття християнства на українських землях поширюється алфавіт, створений болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм (“кирилиця”), що прискорило розвиток писемної культури.

Поряд із перекладною (грецькою та східною) з’являється оригінальна література. Її пам’ятками, перш за все, є власні історичні твори – літописи. Це, передусім, “Повість врем’яних літ”, створена на початку ХІІ ст. Величезний фактичний матеріал, чіткість композиції та багатство мови дозволяють вважати цей літопис однією з видатних пам’яток світової культури. “Повість...” пройнята ідеєю єдності Русі під владою київського князя перед загрозою поло­вецьких орд, сповнена почуттям любові до рідної землі. Пізніше, у XII–XIII ст. літописці зосереджують свою увагу, в основному, на місцевих подіях. Кожен літопис набуває яскравих індивідуальних особливостей, що виявляються в його політичній спрямованості, у стилі викладу, мові. Історію південноруських князівств XII ст. викладено, зокрема, в Київському літописі. У Галицько-Волинському літописі йдеться про політичне життя галицької держави у XIII ст. Йому властиві риси, характерні для західно­українського літописання: відчутніший вплив європейських хронік, менша кількість роздумів релігійного змісту.

Одна з найдавніших пам’яток руської літератури, що дійшла до нас, – видатний філософський твір “Слово про закон і благодать” митрополита Київського Іларіона (30–40-х рр. XI ст.) У жанрі проповіді автор обґрунтовує думку про те, що всі християнські народи рівні між собою незалежно від того, хто і коли прийняв християнство, а всесвітня історія є історією переходу від життя, описаного в Старому Завіті (“закон”), до християнства (“благодать”).

Цікавим зразком повчальної літератури є “Поученіє” Володимира Мономаха (поч. XII ст.). Це своєрідний заповіт, у якому князь дає дітям науку і пораду, як жити й управляти Руською державою.

Перлиною давньоруської літератури вважається “Слово о полку Ігоревім” (бл. 1187 р.) невідомого автора, яке не має аналогів у візантійській та європейській літературі, поєднує в собі жанрові ознаки ораторського твору і фольклорних співів та плачів. “Слово...” – найбільш переконливе свідчення зрілос­ті руської літератури, її самобутності.

Освіта започатковується з часів князя Володимира. Князь Ярослав Мудрий вводить обов’язкове навчання для молоді вищих станів, готуючи її для майбутньої діяльності. Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Ярослав Осмомисл та інші славилися як “книжні мужі”, знавці кількох мов. При Києво-Печерському монастирі існувала школа вищого типу, де поряд із богослов’ям вивчалася філософія, риторика, граматика, для чого використовувалися твори античних авторів, грецька природнича та географічна література. З цієї школи вийшли відомі діячі давньоруської культури.

Грамоти навчалися не тільки хлопці, а й дівчата. Літопис розповідає про школу, відкриту онукою Ярослава Мудрого Ганною Всеволодівною. Знала “книжне письмо” і сама писала книги княгиня Єфросинія Полоцька.

Самостійної науки на той час ще не було. Наукові знання надходили з Візантії – перекладалися грецькі та римські пам’ятки культури. Так, “Шестиднев” Василія Великого, перекладений болгарським екзархом Іоаном, поєднував у собі біблійне вчення про шість днів творення світу з казково-фольклорними відомостями. “Фізіолог” подавав популярний опис тварин, спираючись на їхні прик­мети та казкові припущення.

Великого поширення набули медичні знання, які поступово витискали знахарство та ворожбицтво. Згідно з літописом, у Печерському монастирі в другій половині XI ст. перебували відомі руські лікарі – Дем’ян Пресвітер та Агапіт Лічець.

Географічні знання, в основному, черпалися з підручника Козьми Індикоплава – олександрійського купця, який у VI ст., відвідавши Африку та Аравію, відкинув теорію Птолемея і стверджував, що земля має чотирикутну форму. З місцевих географічних творів найбільшу популярність мало “Ходіння Данила Мніха”, праця чернігівця, котрий здійснив подорож до святої землі – Палестини – і описав землі, які бачив.

Математичні знання зводилися до суто практичних – чотири дії, дроби, обчислення відсотка. Загалом конкретні наукові знання не були в центрі уваги громадської свідомості. Суспільство значно прихильніше ставилося до загальнотеоретичних міркувань, які називалися філософією. Окремі уривки були перекладені з творів Платона, Арістотеля та праць церковного письменника і богослова Іоанна Дамаскіна. Уславився як філософ волинський князь Володимир Василькович.

Вище за інші науки стояла історіографія у вигляді літописання.

5. Вивчаючи п’ятепитання, потрібно знати, що мистецтво було синтезом художнього досвіду слов’янських племен та вікових надбань Заходу і Сходу.

Кам’яне храмобудівництво на Русі пройшло певні етапи у своєму розвитку. У ранній архітектурі, зразками якої є Десятинна церква в Києві (X ст.) та Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1031–1036 рр.), найбільше проявляються типові візантійські риси. Грецькі й руські майстри будували і Софійський собор, архітектура якого відрізняється надзвичайною гармонійністю композиції і неповторністю, своєрідністю будови, в якій вже проступають риси руської архітектури. З XII ст. починається новий етап. Храми та світські кам’яні будівлі стають простішими в оформленні, меншими за розмірами, набирають довершеності і краси. Типовим стає кубічний однокупольний храм. Візантійський вплив поступово слабне, натомість проявляються риси західно­європейського романського стилю, особливо у зовнішньому оформленні будівель. Собори, зберігаючи спільність основних рис, набувають місцевих особливостей. Виділяються окремі школи: київська, переяславська, галицька. Із пам’яток цього періоду у перебудованому вигляді до нас дійшли церкви Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) та Василівська (1183 р.) церкви у Києві, Борисоглібський собор (бл. 1128 р.) у Чернігові, церква Пантелеймона (бл. 1200 р.) у Галичі.

У храмах розвивається іконопис, фресковий розпис та мозаїка. Шедеврами світового значення є мозаїки та фрески Софійського собору. Із руських іконописців відомі монахи Печерського монастиря, засновники київської художньої школи іконопису – Григорій та Аліпій (друга пол. XI – поч. XII ст.). Переважну більшість ікон часів Київської Русі втрачено. Однією з найвидатніших на Русі була ікона Вишгородської Богоматері, привезена на поч. ХІІ ст. з Константинополя. У 1155 р. Андрій Боголюбський вивіз її до Володимира (зараз відома як ікона Володимирської Богоматері). До сьогодні збереглася ікона Волинської Бого­матері кін. ХІІІ–ХIV ст. з Покровської церкви Луцька. Поширення писемності та поява книг привели до виникнення на Русі ще одного виду живопису – книжкової мініатюри. Найдавнішими з тих, що дійшли до нас, є мініатюри в “Остромировому євангелії” (1056–1057 рр.) та “Ізборнику” князя Святослава (1073 р.).

Важливими атрибутами життя русичів були музика, пісня і танець. Мелодії звучали під час свят, праці, в походах, під час виконання обрядів та церковних богослужінь.

Завдання для самостійної роботи з методичними рекомендаціями

Завдання 1. Охарактеризуйте побут та військову справу Княжої доби(Питання № 6 Теми 4).

Характеризуючи побут Княжої доби, треба виходити з того, що побут - це сфера діяльності людей, пов'язана з задоволенням ними своїх власних матеріальних та культурних потреб (житло, одяг, їжа, відпочинок тощо). Побут також охоплює звичаї, обряди, традиції, які відображають особливості життя людей. Побут у Київській Русі мав істотну різницю в способі життя людей різних районів країни, міст і села, феодальної верхівки і основного населення.

При вивченні військової справи зверніть увагу на такі головні риси та тенденції її розвитку в давньоруський період:

- Вона розвивалася самобутнім шляхом, особливо в галузі будівництва фортець, влаштування загороджень. Давньоруська держава в період свого розквіту змогла побудувати значні фортифікаційні споруди, що дозволили їй посилити прикордоння, захистити свої землі від вороже налаштованих сусідів. До таких споруд належать лінії укріплених міст і фортець по ріках та окремі фортеці по всій території Русі, гігантські вали, що захищали Київ з півдня і південного заходу. Творці оборонних рубежів перед побудовою валів, фортець та інших укріплень попередньо збирали серед воєвод, місцевих представників влади та жителів інформацію про традиційні та імовірні місця проходів кочівників углиб державної території. При створенні загальної системи оборони враховувалися непрохідні болота й багнисті масиви, балкова мережа, військово-оборонний потенціал річок (броди, глибина, швидкість течії, сезонні зміни тощо). Таким чином, побудова міст, фортець повинна була враховувати декілька чинників, і перш за все – природну захищеність (при її відсутності зводилися глибокі рови, високі вали, міцні стіни), зручність у повсякденному житті, близькість шляхів. Укріплення будувалися для захисту від нападу кочових народів, а також західних і північних сусідів.

- У різних районах давньої Русі планування укріплень мало свої особливості. Однак у цілому всі типи руських укріплень ХІ ст. близькі один до одного, бо всі вони були пристосовані до однакових тактичних прийомів оборони, до ведення переважно фронтальної стрільби по всьому периметру фортечних стін.

- Основною формою польових укріплень у IX–XIII ст. були укріплені табори, що розміщувалися поблизу доріг, у найвигідніших для захисту місцях, обносилися невисокими земляними валами із зовнішнім ровом. Табори іноді посилювались палісадом з колів чи тином. З метою введення противника в оману давньоруське військо створювало додаткові (хибні) укріплення. Боротьба з кочівниками вплинула не лише на тактику ведення бойових дій, а й на способи і форми прикриття військ. Для захисту свого розміщення руські воїни використовували й вози. Саме проти кінноти возове укріплення мало велику захисну силу.

- Специфічною формою польової фортифікації можна вважати засіку - укріплення зі зрубаних дерев, що застосовувалася для посилення позицій поблизу узлісся чи в самому лісі. Ця оборонна споруда значно посилювала розміщення військ, створювала серйозні перешкоди на шляху пересування противника. У подальшому, вивчивши досвід застосування засік, були створені цілі засічні лінії для захисту від нападів ворогів на наші землі.

- Давньоруські мініатюри неодноразово зображували укріплення позиційної війни. Найбільш простими з них був сніговий вал, збудований перед битвою. Імовірніше всього, використовувалися і земляні вали. Як перешкода для ворога застосовувалися рови перед розміщенням своїх військ.

- Основними способами захоплення міст, фортець у давньоруський час були,,изгон”,,,изъезд” (раптове захоплення),,,облежание” (облога) та,,взять город копьем” (прямий штурм). Кожний із цих способів мав свої особливості щодо застосування певних інженерних заходів. У давньоруський час облога й оборона фортець мала найчастіше пасивний характер (тільки у ХІІІ ст. штурм укріплень отримав значне поширення), тому обложники намагалися виснажити оборонців. Саме через це водопостачання було одним з найважливіших завдань, яке потрібно було вирішувати будівельникам фортець. Для забезпечення водою використовувалися колодязі, діжки, тайники, спеціальні цистерни чи ями для зберігання залитої або збирання дощової та талої води.

Зводячи укріплення навкруги своїх міст, давньоруські будівельники звертали особливу увагу на забезпечення активності оборони, що виражалося у швидких і раптових вилазках, тому будувалося декілька воріт та приховані виходи (потерни). Рідке застосування на Русі стінобитних машин ударної дії пояснюється перш за все тим, що машини цього типу не могли завдати серйозної шкоди оборонним спорудам, які складалися з дерев’яних стін, розміщених на міцних земляних валах. Каменеметні машини були також не досить ефективним засобом проти дерев’яних стін, хоча й могли придушувати,,живу” оборону фортець.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які характерні ознаки язичницьких релігійних поглядів східних слов’ян?

2. Яке соціокультурне значення мало хрещення Київської Русі?

3. Які основні пам’ятки писемності та літератури Київської Русі?

4. Які основні духовні цінності слов’ян Київської Русі?

5. Якою була матеріальна культура Київської Русі? Назвіть основні її види та галузі господарювання.

6. Які пам’ятки архітектури збереглися в Україні від часів Київської Русі?

7. Якою була система освіти в Київській Русі?

8. Дайте основні характеристики «Повісті минулих літ» Нестора Літописця.

9. Чим відрізняється культура Галицько-Волинського князівства від культури Київської Русі?

Дата добавления: 2014-11-29