Методичні рекомендації щодо вивчення теми. 1. Неслов’янські культури на території України в архаїчну добу

План вивчення

1. Неслов’янські культури на території України в архаїчну добу.

2. Формування слов’янської культури на території України.

3. Релігійні вірування та міфологія східнослов’янських племен (СРС).

4. Елементи міфологічного світогляду в українських культурних традиціях.

1. Розглядаючи перше питання, спочатку пригадайте особливості та хронологію процесу антропогенезу в світовому масштабі та на території України, для чого зверніться до своїх знань, отриманих у школі на заняттях з історії. тут Вам знадобляться знання з таких питань:

- Коли виникає на планеті Homo Sapiens, як відбувається його розвиток та розселення?

- Коли на території України з’явилися перші люди, який спосіб життя вони вели, якою була їхня культура?

– Що таке неолітична революція, яку роль вона відіграла у розвитку людства, коли вона сталася на території України?

–В чому специфіка кочового та землеробського способів життя прадавніх людей?

Після цього приступайте до вивчення матеріалу лекції та літератури за темою.

Почніть розгляд прадавніх культур на території України з Трипільської культури, розквіт якої припадає на кінець неоліту. Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою на початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва. Назва «Трипільська культура» залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова. На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до I тисячоліття перед Р.Х., утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілком виразні риси. Люди мешкали великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Стіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою. Розміри цих будівель були різні — від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували розписані. Житло будували залежно від місцевих умов: де був ліс — з плах, обмазаних глиною, де бракувало лісу — з глиняних вальків або т. зв. саману. На Одещині — з каменю-вапняку. Житла були здебільшого багатокамерні. Нерідко вони були розписані темночервоними фарбами. Крім багатьох селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних моделей, так званих «хаток» (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці будівлі. Вони мали в середині грубу, лави. План хаток нагадує пізніші українські хати, так само, як нагадує їх самий характер будови: дерев'яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального призначення так звані «точки». Виявляється, що Трипільська культура була величезною своїм значенням в історії людства, першою європейською і в той же час світовою культурою.

На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра-України. До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, гончарстві, дереворізьбі, вишивках, писанках — дуже багато геометричних та рослинних орнаментів, які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні.

Важливу роль у культурному процесі на українських землях в архаїчну добу відігравали й кочові племена скотарів, що мандрували в пошуках пасовищ, а інколи – затримувалися та асимілювалися з автохтонним населенням. Серед кочовиків, які залишили найзначніший слід в українській культурі, виділяють племена кіммерійців, скіфів та сарматів.

Кіммерійці – найдавніший народ української історії, який був південним сусідом праслов'ян у X-VII ст. до н. е. Кіммерійці жили в південноукраїнських степах від Дону до Дунаю. Їх остаточне походження не з'ясоване. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Військо кіммерійців формувалось з загонів вершників, які були добре озброєними. Ці племена займалися скотарством, в якому провідне місце посідало конярство. Широкого розвитку у кіммерійців набуло мистецтво, яке носило прикладний характер. На кам'яних виробах висікались зображення різноманітної військової амуніції. За мовою кіммерійці, вірогідно, були іранцями. Розвиток їхнього суспільства був зупинений навалою скіфів.

Скіфи – один з найдавніших народів Стародавнього світу. Вони з'явились на території України в першій половині VII ст. до н. е., прийшовши зі Сходу, із степів між Каспієм, Уралом і Кавказом. Наприкінці VII ст. до н. е. скіфи остаточно підкорили місцеві племена, завершивши політичне формування Скіфії.

Про життя скіфів, їх побут, звичаї, релігію, суспільний лад, зовнішній вигляд докладно розповідає грецький історик і географ Геродот у своїй праці «Історія». Його розповіді підтверджуються археологічними дослідженнями скіфських пам'яток. Ядро Скіфії становили племена царських скіфів і скіфів-кочівників, які панували над усіма іншими племенами. Поблизу давньогрецького міста Ольвія жили калліпіди або елліноскіфи. Далі на північ мешкали скіфи-орачі, на схід від них – скіфи-землероби. Останні два народи, вважають дослідники, не були етнічними скіфами, а належали до праслов'янських, які потрапили під скіфський вплив. Північно-причорноморська Скіфія досягла свого розквіту в IV ст. до н. е., в часи правління царя Атея, який вів часті війни за контроль над причорноморськими землями. Ударною силою скіфського війська була кіннота. Воїн-скіф був одягнутий переважно в панцир, мав бойовий пояс і щит, а його голову захищав шолом. Арсенал скіфської зброї складався з невеликого складного лука, списа, дротиків, сокир, кинджалів, коротких мечів.

Лісостепові племена скіфів займалися орним землеробством, у них розвивалось скотарство, садівництво, різні промисли та ремесла. Про соціальне розшарування скіфського суспільства красномовно свідчать численні поховання скіфських володарів у вигляді курганів, в яких знайдено унікальні вироби із золота та срібла. Скіфська релігія була політеїстичною. Усі боги зображались у вигляді людини. В образотворчому мистецтві скіфів переважав звіриний стиль (образи коня, оленя та інше).

Отже, у своєму розвитку скіфське суспільство досягло стадії переходу від варварства до цивілізації. На рубежі IV-III ст. до н. е. почався занепад цієї могутньої держави і на більшій її території з'явились нові кочові племена.

Сармати – сформувались у заволзьких степах на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н. е., хвилями просувались на захід у пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори в своїх творах підкреслювали агресивність і войовничість сарматів. Під кінець ІІ ст. до н. е. починається масове переселення сарматських племен на територію Північного Причорномор‘я, а вже на рубежі нашої ери вони освоюють степи між Доном і Дніпром, проникаючи аж до Південного Бугу і Дунаю. Постійні сарматські набіги і вимоги сплачувати данину зумовили переселення ранньослов’янського населення Середнього Подніпров’я на нові території.

Апогею розвитку сарматське суспільство досягло в І ст. н. е. Господарство сарматів носило характер попередників, а суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних до ранньокласових відносин. Сармати були вправніші за скіфів у військовій справі, використовували досконалішу зброю. З часом частина сарматського населення була асимільована місцевими слов’янськими племенами.

Не слід забувати й про такий неслов’янський народ, як давні греки, що будували свої міста – колонії на території Північного Причорномор’я. Греки займалися в основному торгівлею з кочовиками, здійснювали культурний обмін. Серед грецьких міст-колоній виділялися: Херсонес, Тіра, Ольвія, Керкетітида, Пантікапей, Фанагорія, Танаїс та інші. Про побут, вірування, суспільний устрій, культурні особливості давніх греків ми дізнаємося як з результатів археологічних розкопок цих міст, так і з давньогрецьких джерел, що дійшли до наших часів.

З 2 по 5 ст. н.е. на території українських земель перебували й такі неслов’янські племена західноєвропейського походження, як готи, які в результаті міграційного процесу розділилися на вестготів та остготів й поступово покинули територію України, переселившись на Балкани та до Європи.

Паралельно з процесами міграції неслов’янських народів відбувається й поступове виокремлення та формування осілих землеробських культур, що склали основу слов’янського етносу.

2. Розглядаючи друге питання, керуйтеся даними, ориманими різними дослідниками щодо походження словян. Зважайте на те, що серед вчених немає одностайності в цьому питанні, виділяються декілька теорій.

Так, на думку академіка Б.А. Рибакова, слов’яни відділилися від інших індоєвропейців близько XVIII–XV ст. до н.е., коли в ряді археологічних культур Східної і Центральної Європи простежується певна наступність аж до початку християнської ери. Вже в перших сторіччях н.е. слов’яни стають відомими в античній літературі під ім’ям венеди. Про них пишуть римський учений і державний діяч Пліній Старший, історик Римської імперії Корнелій Тацит, грецький географ і астроном Клавдій Птолемей.
Етнонім (ім’я народу) «слов’яни» уперше вживають готський історик Йордан, візантійські автори Іоанн Ефесський, Прокопій Кесарійський і ін. У творі «Про походження і діяння гетів» (VI в.) Йордан пише, що слов’яни діляться на три групи: венеди – у басейні Вісли, склавини – між Дунаєм і Дністром і анти – між Дністром і Дніпром. Колись вони мали одне ім’я – венеди, але пізніше розселилися, змінивши назви «по різноманітним родам і місцевостям». У результаті розпаду древньої ранньослов’янської спільності формуються окремі слов’янські народи, які розселяючись із території загальнослов’янської прабатьківщини, освоюють Балканський півострів, Центральну і Східну Європу.

Тривалий час перед дослідниками поставало питання прабатьківщини слов’ян. Його сформулював іще київський літописець ХII ст. монах Нестор, автор «Повісті минулих літ». На сьогодні можна виділити декілька теорій.
1. «Дунайська» теорія, висунута самим Нестором. Її підтримували і розвивали відомі російські історики ХIХ ст. С.М. Соловйов і В.О. Ключевський.
2. Концепція чеського вченого ХIХ ст. Л. Нідерле, відповідно до якої балто-слов’янська спільність сформувалася на широких просторах Центральної і Східної Європи. Погляди Л. Нідерле багато в чому розділяв М.С. Грушевський.
3. «Південно-прибалтійська», що належить російському досліднику О.О.Шахматову, відповідно до якої балтослов’янська спільність у басейні Західної Двіни розкололася в результаті переселення зі Скандинавії та басейну Вісли германських (готських) племен.
4. «Вісло-одерська» теорія, сформульована в 1930–1950-х рр. польськими фахівцями.
5. «Синтетична» концепція, розроблена в 1950–1960-х рр. радянськими істориками Б.О. Рибаковим, М.І. Артамоновим, П.М. Третьяковим, що містить у собі висновки як вісло-одерської, так і деяких інших теорій.

З території своєї прабатьківщини, яку вони ніколи не залишали, слов’яни розселялися хвилями, ніби пульсуючими концентричними колами, займаючи, де силою, а де і мирно сусідні області і країни. До раннього середньовіччя вони ніколи не заселяли одночасно всієї території між Дніпром і Одером. У V ст. слов’яни влаштовують широкомасштабні вторгнення на Балканський півострів, переходять Дунай, тривожать границі Візантійської імперії. Візантія, незважаючи на будівництво ряду фортець по Дунаю на північ від Балканського хребта, не спромоглася зупинити слов’янський рух на південь. У 540-550-х рр. слов’янські племена розселяються за Дунаєм, доходячи до Пелопоннесу.
На землях Правобережної і почасти Лівобережної України присутність слов’янських племен археологічні джерела однозначно фіксують з першої половини I тис. н.е. Учені стверджують, що в III–IV ст. у рамках поліетнічної черняхівської культури формується слов’янське угруповання, яке можна ототожнити з антами. Між старожитностями антів і склавинів простежуються потужні історико-культурні зв’язки, що ускладнює сучасним ученим завдання визначати приналежність тієї або іншої знахідки відповідній культурі. Це підтверджується і давніми авторами: за повідомленнями Прокопія Кесарійського (VI ст.), анти і склавини, які нібито походять від древніх спалів, користуються однією мовою, у них однаковий побут, загальні звичаї і вірування. Тим не менш, це були окремі об’єднання з незалежною зовнішньою політикою, що знаходились на порозі формування класового суспільства і держави.

4. Четверте питання постає як розв’язання задачі: відшукати в українській народній культурі елементи прадавніх, дохристиянських традицій та світоглядних орієнтирів.

Його варто розглядати, керуючись наступним планом:

- Знайти ознаки прадавніх традицій в матеріальній культурі українського народу: побуті, стилі та матеріалах для будівництва помешкань, способі ведення господарства, кулінарних звичаях, одязі, суспільних відносинах тощо.

- Простежити дохристиянські елементи в духовному світі українців, їх уявленнях про оточуючий світ, фольклорі, піснях, казках, побутових забобонах та віруваннях. Саме на рівні побутових вірувань у відьом, чаклунів, мавок, домовиків, спостерігаємо відгомін язичницького міфологічного світогляду, який не вдалося асимілювати християнській церкві попри багатовікові зусилля.

- Далі слід звернути увагу на народні свята українців та обряди: весільні, поховальні тощо. Хоча народні язичницькі свята й були інтерпретовані та переосмислені християнської церквою, але за суттю своєю ритуали та обряди цих свят залишаються язичницькими.

- Нарешті, треба розглянути українську сімейну обрядовість, побутові звички, внутрішньосімейті стосунки, роль окремої особистості в житті спільноти, ставлення до жінки та дитини в українській сім ‘ї та в суспільстві в цілому.

Таким чином, розглянувши цю тему, ми не лише дізнаємося про етнокультурні процеси, що відбувалися на території України в прадавні часи, а й відшукаємо в традиціях та звичаях українського народу відголоски тогочасних світоглядних, культурних та життєвих орієнтирів.

Завдання для самостійної роботи з методичними рекомендаціями

Завдання 1 (питання № 3 Теми 3) Релігійні вірування та міфологія східнослов’янських племен.

Виконання цього завдання передбачає роботу з підручниками та додатковою літературою, вивчення та конспектування матеріалу. З цієї теми доцільно зробити презентацію та виступити з нею на семінарському занятті, адже матеріал з міфології та вірувань східнослов’янських племен дуже багатий та придатний для ілюстрування. До презентації можна включити зображення пам’яток язичницької культури, що збереглися до наших часів, сучасні реконструкції житла та культових споруд давніх слов’ян (святилищ), зображення обрядів та сакральних дійств, здійснені сучасними художниками тощо.

Зверніть особливу увагу, що при виконанні даної роботи треба дотримуватися критерію науковості історичних джерел. У наш час активізувалися різноманітні фальсифікатори джерел, які, переслідуючи власні цілі, займаються пропагандою неоязичництва, буцімто, відроджуючи «віру предків». В процесі пошуку матеріалів за темою в Інтернеті намагайтеся шукати достовірну наукову літературу (найкраще - із списка рекомендованої), уникаючи користуватися сайтами ненаукового, пропагандистського, сектантського або ігрового характеру.

Отже, задача студентів – відшукати об’єктивну наукову інформацію з даного питання та відділити її від фальсифікату.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Який зміст вкладається в поняття «архаїчна культура», «архаїчна доба»?

2. Назвіть характерні риси родоплемінного ладу.

3. Який сенс вкладається в поняття «неолітична революція»? Окресліть хронологічні рамки цього процесу.

4. Визначте хронологію міграції кочових неслов’янських племен на території України в прадавню добу.

5. Назвіть основні джерела вивчення архаїчних культур на території України.

6. Які неслов’янські племена мешкали на території України в архаїчну добу?

7. Чи можна вважати трипільців українцями? Чому?

8. Чи можна віднайти в українській культурі елементи культур неслов’янських кочових племен архаїчної доби? Наведіть приклади, якщо так.

9. Наведіть хронологію виникнення словянської культури на території України. Яку роль у цьому процесі відіграли анти та венеди?

10. Назвіть східнослов’янські племена, що населяли територію України в дохристиянський період.

11. Який сенс вкладається в поняття «міфологічний світогляд»? Назвіть та поясніть його основні риси.

12. Які боги входили до пантеону давніх слов’ян? Якими функціями наділявся кожен з них?

13. Виділіть в українських культурних традиціях елементи міфологічного світогляду.

Дата добавления: 2014-11-29