Відрядна форма оплати праці 2 страница

Трудові ресурси — частина населення країни, що по фізичному розвитку, придбаному утворенню, професійно-кваліфікаційному рівню здатна займатися суспільно корисною діяльністю.

Трудові ресурси являють собою категорію, що займає проміжне положення між економічними категоріями «населення» і «сукупна робоча сила». У кількісному відношенні до складу трудових ресурсів входить усе працездатне населення, зайняте незалежно від віку в сферах суспільного господарства й індивідуальної трудової діяльності. У їхній склад включаються також обличчя працездатного віку, потенційно здатні до участі в праці, але зайняті в домашнім і особистому селянському господарстві, на навчанні з відривом від виробництва, на військовій службі.

У структурі трудових ресурсів з позиції їхньої участі в суспільному виробництві виділяють дві частини: активну (функціонуючу) і пасивну (потенційну).

Величина трудових ресурсів залежить від офіційно установлених вікових границь — верхнього і нижнього рівнів працездатного віку, частки працездатних серед населення працездатного віку, чисельності облич, що беруть участь у суспільній праці з, за межами працездатного віку. Вікові границі встановлюються в кожній країні чинним законодавством.

У сучасних умовах основними джерелами поповнення трудових ресурсів є: молодь, що вступає в працездатний вік; військовослужбовці, що вивільняються зі збройних сил у зв'язку зі скороченням чисельності армії; змушені переселенці з країн Балтії, Закавказзя, Середньої Азії. Кількісні зміни чисельності трудових ресурсів характеризуються такими показниками, як абсолютний приріст, темпи росту і темпи приросту.

Абсолютний приріст визначається на початок і кінець розглянутого періоду. Звичайно це чи рік більш тривалий відрізок часу.

Темп росту обчислюється як відношення абсолютної чисельності трудових ресурсів наприкінці даного періоду до їхньої величини на початку періоду.

Кількісна оцінка тенденцій стану і використання трудових ресурсів дозволяє враховувати і визначати напрямку підвищення їхньої ефективності.

Трудові ресурси мають визначені кількісні, якісні і структурні характеристики, що виміряються абсолютними і відносними показниками, а саме:

- середньооблікова і середньорічна чисельність працівників;

- коефіцієнт плинності кадрів;

- частка працівників, що мають вищу і середню фахову освіту, у загальній їхній чисельності;

- середній стаж роботи з окремих категорій працівників;

- частка працівників окремих категорій у загальній їхній чисельності.

Середньооблікова чисельність працівників за рік визначається шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці і розподіли отриманої суми на 12. Середньооблікова чисельність працівників за місяць розраховується шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день місяця і розподілу отриманої суми на число днів.

Середньорічна чисельність працівників визначається шляхом розподілу відпрацьованого часу (люд/год, люд/дні) працівниками господарства за рік на річний фонд робочого часу. Одним з головних якісних показників трудових ресурсів є їх статевовікової структура. У літературі використовується декілька підходів до виділення вікових груп. Так, найбільше часто використовується така кваліфікація: трудові ресурси в працездатному віці, а також молодше і старше працездатного. У статистичних збірниках часто використовується двогрупова класифікація: працездатного віку і старше працездатного. Іноді використовується більш деталізована, наприклад, десятирівнева шкала: 15-19 років, 20-24 року, 25-29 років, 30-34 року. 35-39 років. 40-44 року, 45-49 років, 50-54 року, 55-59 років, 60-70 років.

Чисельність трудових ресурсів може бути збільшена за рахунок природного приросту населення в працездатному віці, скорочення частки непрацездатних серед облич працездатного віку, перегляду вікових границь працездатності.

Лекція 3. Праця як основа життєдіяльності та провідний чинник виробництва

Мета: Визначити основні показники, що характеризують роль і значення поняття “праця”.

План:

1. Поняття і сутність категорії “праця”.

2. Соціально-економічна роль праці в історичному розвитку.

3. Зміст і характер праці.

Питання:

1. Дайте визначення терміну “праця”.

2. Наведіть класифікацію видів праці.

Праця є найважливішою сферою життєдіяльності людини та провідним чинником матеріального і духовного виробництва, ос­новою економіки загалом. Всі аспекти економічної діяльності так чи інакше пов'язані з працею, інтересами людей, їх взаємовідно­синами, тому без глибоких знань у сфері праці та соціально-трудо­вих відносин неможливо в сучасних умовах успішно вирішувати проблеми в будь-якій галузі діяльності, на всіх рівнях структури суспільства.

3.1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ КАТЕГОРІЇ "ПРАЦЯ"

В найзагальнішому розумінні, праця – це діяльність людини, спрямована на досягнення певного результату. Праця як доцільна і цілеспрямована діяльність людей є неодмінною умовою існуван­ня і розвитку суспільства.

За традиційним (зокрема марксистським) підходом до розгля­ду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обо­в'язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці та засоби праці. Нині економічна наука розглядає працю ширше і комплексніше. Зокрема пропонується розглядати щонайменше п'ять елементів процесу праці: предмет праці – річ, дана природою, або предмет, вироблений попередньою працею, чи об'єкт надання послуг, на котрі спрямована трудова діяльність пра­цівника з метою надання їм нових корисних людині властивостей; засіб праці – провідник продуктивної дії людини на предмети і сили природи, те знаряддя, за допомогою якого працівник впли­ває на предмет праці; технологія діяльності – визначений поря­док виробничих процесів, сукупність методів впливу на предмет праці для зміни чи надання йому нових властивостей, форми, місцезнаходження в просторі, взаємного розташування складових блага, що виробляється; організація праці – система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок організації та здійснення процесу праці; сама праця (жива праця) – процес усвідомленого впливу працівника на предмети праці за допомогою засобів праці, техно­логії, організації з метою зміни предметів і сил природи задля за­доволення своїх потреб. У процесі праці люди взаємодіють також і з навколишнім середовищем.

Праця – це процес взаємодії людини і природи, в якому люди­на своєю діяльністю опосередковує, регулює, контролює обмін речовин між суспільством і природою. Найбільш активна функція у процесі виробництва належить людині як носієві живої праці, і лише діяль­ність людини перетворює предмети природи на предмети і засоби праці, створює технологію й організацію. Праця характеризується усвідомленістю людиною, спрямованістю своїх дій на результат (до того ж суспільно корисний результат) та енергозатратністю (ви­тратами фізичної та розумової енергії на здійснення трудової діяль­ності). Працею людина створює, відтворює, збільшує обсяг по­трібних їй матеріальних та нематеріальних благ.

Праця є матеріальним процесом взаємодії людини з природою та суспільним процесом взаємодії людей у виробничій діяльності. Праця є також і процесом споживання людського капіталу як су­купності фізичних і розумових здібностей людини, що виступає особистісним чинником виробництва. Саме цей чинник виробниц­тва приводить у рух засоби виробництва, створює та вдосконалює техніку і технологію, організовує виробництво та визначає його мету. Поза живою працею, без поєднання з нею матеріальні чин­ники виробництва є лише певним набором речей.

3.2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ПРАЦІ В ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ

У процесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку суспільства роль особистісного чинника виробництва постійно зростає. Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, не лише не знижує, а й підвищує роль людини, висуваючи нові, значно вищі вимоги до якості робочої сили.

Отже, сутність праці в контексті теоретико-методологічних за­сад економіки праці визначається через сукупність функцій, які вона виконує щодо людини і суспільства як основна сфера життє­діяльності та розвитку людини, необхідна умова життя суспільства і складна форма взаємовідносин людей у процесі виробничої діяль­ності.

Продуктивна праця у сфері матеріального і нематеріального ви­робництва – основа економічного зростання, добробуту населен­ня, розвитку конкретної людини та прогресу суспільства в цілому. Саме це визначає нагальну необхідність створення технічних, організаційних, соціальних та економічних умов для такої праці й забезпечення нормальних збалансованих соціально-трудових від­носини між учасниками виробничого процесу (роботодавцями, пра­цівниками, їх суб'єктами та органами).

Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства про­являється в тому, що в процесі праці створюються не лише матері­альні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, роз­криваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання. Творча праця сприяє продукуванню нових ідей, вдосконаленню за­собів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, ма­теріалів, енергії, котрі, в свою чергу, створюють нові потреби. Тоб­то внаслідок трудової діяльності задовольняються потреби людей та відбувається прогрес виробництва, виникають нові потреби та подальше їх задоволення, що надалі впливає на відтворення насе­лення, сприяє підвищенню матеріального та культурного рівня його життя.

Отже, сутність праці полягає в тому, що праця – це процес усві­домленої трудової діяльності людини, який здійснюється заради одержання корисного результату і є, з одного боку, процесом взає­модії людини з засобами, предметами праці у межах певної техно­логії та організації, а, з іншого боку, – процесом суспільної взає­модії між людьми.

Значення праці в житті людини і суспільства виявляється у ба­гатьох різноманітних її функціях. Основні з них:

• Праця є основним, природнім, суспільно визнаним, мораль­ним способом задоволення всіх матеріальних і дуже багатьох ду­ховних потреб як окремої людини, так і людства в цілому.

• Праця створює суспільне багатство, пристосовує природні умови для зручності людей, опосередковує, регулює, контролює одержання людиною природних благ.

• Праця формує спільноти людей, суспільство загалом і визна­чає суспільний прогрес. Праця та її результати визнаються суспіль­ством як природна основа соціальної диференціації, вони є серце­виною всіх соціальних відносин.

• Праця та підготовка до неї стає основною рушійною силою розвитку людини. Створюючи та вдосконалюючи матеріальні й духовні блага, людина набуває знань, трудових навичок, вміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Праця – це визначальна сфера спеціалізації людини в суспільстві.

• В праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого роз­витку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкри­ває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, від матері­альних нестатків.

3.3. ЗМІСТ І ХАРАКТЕР ПРАЦІ

Процес праці є складним соціально-економічним явищем, кот­ре розкривається в двох аспектах.

• 3 одного боку, це процес доцільної діяльності людини, спря­мований на перетворення предметів праці на споживчі вартості. Впливаючи на предмети праці, перетворюючи їх та видозмінюючи для досягнення конкретної мети виробництва, людина витрачає фізичну та нервову енергію. Це визначає фізіологічний аспект про­цесу праці, хоча водночас праця є і матеріальним процесом, вира­жаючи ставлення людей до природи.

• 3 іншого боку, в процесі праці людина не лише цілеспрямо­вано впливає на предмети праці за допомогою засобів праці, а й взає­модіє з іншими людьми, вступаючи в певні суспільні відносини. Тобто в цьому аспекті праця проявляється як суспільне явище.

Праця за своїм змістом є матеріальним процесом ставлен­ня людей до природи, а за характером – суспільним процесом, який виражає взаємовідносини людей у процесі спільної діяльності. Праця в кожному конкретному випадку набуває пев­ної форми організації та відбиває соціально-економічні особливості найсуттєвіших ознак виробничих відносин.

Розглядаючи поняття "зміст праці", варто зазначити, що зміст праці є складною категорією, котра охоплює комплекс явищ взає­модії людини і природи. Це поняття характеризує взаємодію особистісних і речових чинників процесу праці, обсяг і структуру трудових функцій людини, професійні знання, необхідні для здій­снення трудового процесу вміння та навички. До основних еле­ментів, що характеризують зміст праці, відносять такі категорії як "продуктивна сила", "інтенсивність", "якість", "складність" і "важкість" праці.

Зміст праці характеризує функціональні особливості конкретного виду трудової діяльності, обумовлені предметом праці, засобами праці й формою організації виробничого процесу. Поняття “зміст праці” включає в себе ступінь відповідальності й складності праці, рівень творчих можливостей, співвідношення виконавських та управлінських функцій, рівень технічної оснащеності, ступінь різноманітності трудових функцій, монотонності, самостійності і т.д. Зміст конкретного виду трудової діяльності пред’являє певні вимоги щодо освіти, кваліфікації, здібностей індивіда. Це основний чинник, що характеризує можливості розвитку особи в процесі праці, визначає спрямованість трудових навичок та реалізації творчих, фізичних та інших здібностей індивіда. Він впливає на ставлення до праці, задоволеність працею, ступінь інтересу до праці, плинність кадрів, рівень продуктивності праці.

Головним чинником прогресивної зміни змісту праці є розвиток матеріально-технічної бази виробництва, впровадження науково-технічного прогресу. При цьому змінюється структура трудових функцій: функції безпосереднього впливу на предмет праці переходять від виробника до машин, зростають витрати робочого часу на управління і технічне обслуговування обладнання, а також частка складної кваліфікованої праці, вдосконалюється її змістовність, актуалізуються самостійність і відповідальність працівників. Тому поява нових знарядь і предметів праці, зростання продуктивності праці позначаються на структурі видів діяльності, перерозподіл зайнятих між видами праці з різним змістом: фізичним – розумовим, монотонним-творчим, некваліфікованим-кваліфікованим та ін.

Слід розрізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальним є доцільність діяльності працівника, мотивація, ставлення до праці на суспільному (як до професії, виду діяльності) та індивідуальному (як до конкретно виконуваної роботи) рівні. Функціональний зміст праці виявляється у конкретних ролях, функціях, які виконує працівник. При аналізі змісту праці враховується, що у виробничому процесі здійснюються такі функції:

- логічна – пов’язана з визначенням цілі й підготовкою системи необхідних трудових операцій;

- виконавська – приведення засобів праці в дію різними способами залежно від стану продуктивних сил і безпосереднього впливу на предмети праці;

- контрольно-реєстраційна – спостереження за технологічним процесом, ходом виконання виробничої програми;

- регулююча – коригування, уточнення заданої виробничої програми;

- управлінська – полягає в реалізації планів для забезпечення оптимального функціонування системи в цілому.

Кожна з перелічених функцій може бути присутньою тією чи іншою мірою в діяльності окремого працівника, але неодмінно властива сукупній праці.

Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини; це об'єктивні обставини праці (наприклад, параметри обладнання, рівень загальної та професійної культури, методи організації праці, родючість землі тощо), котрі зумовлюють дієздатність працівника та продуктивність його праці. Повнота реалізації можливостей, закладених у продуктивну силу праці, значною мірою залежить від її інтен­сивності.

Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат (фізич­ної та розумової енергії) на одиницю робочого часу, напруженість праці. Людина за певний проміжок робочого часу (день, годину) здатна витратити певну кількість своєї життєвої сили, енергії. За­лежно від її обсягу (тобто рівня інтенсивності праці) повністю або частково реалізується наявна продуктивна сила праці. Підвищен­ня інтенсивності праці за своїми результатами рівнозначне збіль­шенню тривалості робочого дня.

Особливості витраченої робочої сили, відмінності її з погляду внутрішніх властивостей характеризує категорія якості праці, яка визначається рівнем професійної майстерності працівника, його освіченістю, сумлінністю, творчістю, зацікавленістю, комуніка­бельністю тощо.

Складність праці характеризується функціями, котрі викону­ють працівники у виробничому процесі. Чим складніша праця, тим більшої спеціальної професійної підготовки й кращих здібностей працівника вона потребує.

У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливають фактори виробничого середовища, які характеризує категорія важ­кості праці. Вона визначається рівнем фізичних зусиль та нервової напруги, необхідним для нормального виконання роботи. Фізична важкість праці, як правило, супроводжує роботи невеликої склад­ності (наприклад, пересування вантажу), психічна важкість, навпаки, роботи дуже високої складності й відповідальності (наприк­лад, складні хірургічні операції). Найважчими є роботи, в яких поєднується фізичне й психічне навантаження, в ході яких виникає небезпека для життя (наприклад, робота рятувальників, пожежника та ін.). Всі зазначені вище категорії відображають різні сторони трудової діяльності людини та зазнають постійних змін під впливом трансформацій у змісті праці, що відбуваються в результаті нау­ково-технічного прогресу.

Розглядаючи категорію "характер праці", варто звернути ува­гу на існування двох поглядів на це поняття. Один полягає в тому, що поняття характеру праці відображає особливості процесу роботи, який здійснюється в тих чи інших організаційно-технічних умо­вах (наприклад, ручна чи механізована, проста чи складна за характером, творча чи рутинна тощо). В цьому випадку поняття "зміст" і "характер" праці накладаються одне на одне, оскільки за їх допомогою виражаються одні й ті ж самі явища зі сфе­ри взаємодії людини і природи. Саме тому варто звернути увагу на інший погляд, що визначає характер праці як категорію, котра відображає особливості взаємозв'язку людей у процесі їх спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними залежно від їх участі у процесі праці (праця приватна і наймана, індивідуальна і колективна). Взагалі від одностороннього трактування характеру праці потрібно відмовитись, а розглядати це поняття необхідно комплексно – з погляду суспільної форми праці, і як категорію, що формується під впливом особливостей змісту праці за ознака­ми рівня кваліфікації, умов праці, частки фізичної та розумової праці тощо.

Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відоб­раження у різноманітності видів праці. Класифікація видів праці здійсню­ється за різними ознаками. Тривалий час розглядаючи види праці, посилалися передусім на К. Маркса, згідно з вченням якого праця, яка створює товар, є одночасно абстрактною та конкретною. Конк­ретна праця – це корисна праця, котра витрачається у певній формі та якісно відрізняється від усіх інших видів праці. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Ре­зультатом різних видів конкретної праці є різні споживчі вартості (товари та послуги).

Абстрактна праця – це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-еко­номічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюєть­ся процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо). Якщо творцем споживчої вартості є конкретна праця, то творцем вартості виступає абстрактна праця, оскільки однорідність праці робить товари порівнюваними між со­бою.

Видатний російський вчений в галузі економіки праці Б.М. Генкін по-іншому підходить до класифікації видів праці. Кожен тру­довий процес він розглядає як поєднання трьох компонент: регла­ментованої (a-праці), новаційної (b-праці) і духовної (g-праці).

Регламентованою (a-працею) називається діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об'єктивної можливості змінити цю техноло­гію. Типовим прикладом діяльності, в котрій переважає a-праця, є виконання виробничої операції робітником на конвеєрі з регла­ментованим ритмом. Також це може бути і діяльність чиновника, котра зводиться до чіткого й однозначного виконання інструкцій. Тобто a-праця може бути не лише фізичною, але і розумовою.

Новаційною, творчою (b-працею) називається діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та інших сферах. Результатом b-праці є нові ідеї та образи. Переважно творчою є праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо. Найвищим проявом твор­чості є мистецтво, оскільки у цій сфері діяльності виключається копіювання, продукт є суто індивідуальним, відображає осо­бистість автора.

Виділення a-праці та b-праці достатнє для аналізу праці в га­лузях матеріального виробництва. У сферах нематеріальної діяль­ності людини (літературі, мистецтві, філософії та ін.) дедалі біль­шого значення набуває духовна складова діяльності людини.

Духовною (g-працею) називається діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування. Така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпи­мості, жорстокості (зосередження сил зла).

Нарощення виробництва і споживання матеріальних, соціаль­них, інтелектуальних, естетичних і духовних благ можливо забез­печити лише за рахунок:

збільшення обсягів спожитих природних і людських ресурсів;

покращання використання природних і людських ресурсів;

покращання взаємовідносин між людьми.

Результат регламентованої (a-праці) – обсяг продукції – мож­на збільшити лише за рахунок тривалості або інтен­сивності роботи.

Результат новаційної (b-праці) не залежить безпосередньо від тривалості та інтенсивності роботи. Він визначається передусім творчими здібностями до певного виду діяльності, мотивованістю (активністю) людини та умовами їх реалізації в суспільстві зага­лом і на робочому місці зокрема.

Позитивна духовна (g-праця) створює естетичні й правові умо­ви для зростання продуктивності й покращання відносин між людь­ми. Негативна g-праця веде до деградації людини, природи й су­спільства.

Таким чином, Б.М. Генкін приходить до висновку, що добро­бут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: ве­личини творчого та морального потенціалів населення та їх реалізації. Тобто основною метою соціально-економічної по­літики має стати збільшення частки розумних і чесних людей та створення умов для їх плідної діяльності. До досягнення цієї мети прагнуть усі розвинені країни, використовуючи для її реалізації такі могутні засоби як інвестиції в людський капітал (освіту, роз­виток персоналу, якість життя та ін.), заохочення інтелектуаль­ної імміграції, активну пропаганду здорового способу життя, куль­тивування високої моральності та ін.

Будь-яка конкретна праця може бути розглянута за різними групами класифікаційних ознак видів праці. За ознака­ми характеру та змісту праці в соціальному аспекті розрізняють такі види праці: наймана та приватна (власника чи орендаря). Соці­альний характер праці знаходить своє відображення і в двох її організаційних формах: індивідуальна та колективна праця. Він має прояв і у формуванні способів мотивації, згідно з якими розрізняють працю за бажанням, за необхід­ністю та з примусу. Структурний аспект характеру праці формуєть­ся під впливом особливостей її змісту з погляду ступеня інтелектуалізації та кваліфікаційної складності трудових функцій і виділяє фізичну працю та розумову; репродуктивну і творчу; різного ступеня кваліфікаційної складності, що визначається складом і кількістю елементів трудової функції, їх різноманітні­стю, новизною, умовами виконання.

Класифікація за ознаками предмета і продукту праці базуєть­ся на професійному, функціональному та галузевому поділі праці. За професійною ознакою виділяється праця наукова, інженерна, управлінська, виробнича, лікарська тощо. За функціональною ознакою види праці поділяються залежно від їх цільового призна­чення, сфери застосування та функціональної ролі в економічно­му циклі господарської діяльності. За цією ознакою розрізняють працю підприємницьку, інноваційну, відтворювальну та комерцій­ну. За галузевою ознакою класифікація видів праці відбувається з урахуванням галузевих особливостей, які стосуються лише здійс­нюваних на підприємстві процесів основної діяльності, що дає змо­гу виділити промислову, сільськогосподарську, будівельну, транс­портну, комунікаційну працю та безліч їхніх різновидів.

За засобами та способами праці розрізняється: праця ручна (тех­нічно неозброєна), механізована (технічно озброєна) та автомати­зована (комп'ютеризована); низько-, середньо- та високотехнологічна; з різною мірою залучення людини. Для ідентифікації видів праці за названими критеріями можна встановлювати відповідні кількісні вимірники, враховуючи як ознаки робочого місця, так і характеристики зайнятості працівника.

За умовами праці, характеристиками та рівнем їх сприятливості для людини вирізняють такі види праці: праця стаціонарна та не­стаціонарна; наземна та підземна; важка, середньої важкості та лег­ка, приваблива та неприваблива; вільна та з різним ступенем рег­ламентації.

Фундаментальними закономірностями економічного життя людства є поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення, засноване на прогресі науки і техніки. Наука – це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення. Тех­ніка – сукупність засобів праці, що використовуються у виробни­чих цілях та для задоволення особистих потреб людини.

Лекція 4. Соціально-трудові відносини як система

Мета: ознайомитися з поняттям соціально-трудових відносин, їх сутністю та складовими

План:

1. Сутність соціально-трудових відносин. Загальна характеристика їх системи.

2. Сторони і суб'єкти соціально-трудових відносин.

3. Предмет соціально-трудових відносин на різних рівнях.

4. Принципи і типи соціально-трудових відносин..

Питання:

1. Дайте визначення терміну “соціальна-трудові відносини”.

2. Наведіть класифікацію СТВ за типами та рівнями.

3. Методи управління СТВ.

Соціально-трудові відносини виникли разом з людським суспільством. Вони – головний ключовий елемент будь-якої економічної системи, від яких залежать якість трудового життя, соціальна злагода у суспільстві, продуктивність праці і, зрештою, соціально-економі­чний прогрес. За рівнем розвитку соціально-трудових відносин можна судити про міру соціалізації відносин між працею та капі­талом, рівень демократизації суспільства і соціальної орієнтова­ності економічної системи, досконалість суспільного буття загалом. Тому вивчення виникнення та типів соціально-трудових відносин є необхідною складовою для комплексного сприйняття матеріалу курсу.

4.1. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЇХ СИСТЕМИ

Проблема створення нової концепції соціально-трудових відно­син для України має об'єктивні й суб'єктивні причини, які в ре­альному житті тісно переплетені. Об'єктивною базою для розроб­ки положень про соціальне партнерство і тристороннє співробіт­ництво є трансформація нашого суспільно-економічного життя на ринкових засадах, поява нових суб'єктів соціально-трудових відно­син, а також негативні наслідки тривалої економічної кризи. Суб'єктивні причини поширення цієї концепції – прагнення соці­альної злагоди в суспільстві, європейський вибір нашої країни, орієнтація на міжнародні стандарти.

Категорія соціально-трудові відносини, на відміну від категорій виробничі відносини і трудові відносини у їх традиційному ро­зумінні, які пронизані ідеєю класової боротьби, відображає нову соціальну реальність й іншу ідеологію – ідеологію соціальної зла­годи і суспільного розвитку на основі високої ефективності вироб­ництва.

Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів за­конодавчої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності робо­ти підприємств.

Дата добавления: 2014-11-29