Класифікація суб’єктів аграрного права

Суб’єктами аграрного права є й державні органи, до компетенції яких належить регулювання сільського господарства в Україні, юри­дич­ні особи всіх форм власності, громадяни (іноземні громадяни) та осо­би без громадянства, що господарюють на землі, а також займають­ся виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товарови­роб­ників. Суб’єктів аграрного права можна поділити умовно на суб’єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління госпо­дарською діяльністю та суб’єктів господарювання.

До першої групи належать органи державної влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо (наприклад, Міністерство аграрної політики України) або опосередковано (наприклад, Кабінет Міністрів України) здійснюють управлінські та організаційно-господарські функції в аграрному секторі економіки України.

Друга група представлена суб’єктами аграрного госпо­дарю­вання, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та грома­дянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товаро­вироб­ни­ки), юридичними особами та підприємцями, що забезпечують діяльність сільськогосподарських товаровиробників, а також різними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими структурами, які надають свої послуги сільськогосподарським товаровиробникам.

Окрему групу суб’єктів аграрних правовідносин становлять фізичні особи, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Такі суб’єкти здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи і не ставлять за мету отримання прибутку (наприклад, особисті селянські господарства).

Суб’єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за порядком створення, спеціальною правоздатністю та функціями, способом утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб’єктним складом, організаційно-правовою формою та ін.

За порядком створення всі суб’єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Відповідно до статті 81 ЦК, юридичні особи пуб­ліч­ного права створюються розпорядчим актом Президента України, ор­гану державної влади Автономної Республіки Крим або органу місце­вого самоврядування. Прикладом юридичної особи публічного права в аграрному секторі економіки є Державна акціонерна компанія “Хліб України”, яка створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. №1000 “Про утворення Державної акціо­не­рної компанії “Хліб України”. Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів відповідно до
ст. 87 ЦК.

За особливостями правоздатності та виконуваними функціями суб’єкти аграрного господарювання поділяються на три групи. До першої належать засновані на приватній, державній та комунальній фор­мах власності юридичні особи або інші підприємницькі структури, які не мають статусу юридичної особи, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування, продоволь­ства й сировини. Ці аграрні формування називаються сільськогоспо­дарсь­кими товаровиробниками. Головна особливість (кваліфікуюча ознака) сільськогосподарських товаровиробників полягає в тому, що валовий дохід, отриманий від операцій з реалізації сільсько­госпо­дарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів’я сільсько­господарських тварин у власності, користуванні, зокрема й на умовах оренди за попередній звітний податковий рік, повинен перевищувати 50% за­гальної суми валового доходу. Друга група представлена підприєм­ницькими структурами, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, а правосуб’єктивність і статутна діяльність спрямовані на забезпечення сучасної виробничої господарської діяльності сільськогосподарських виробників. До цієї групи належать суб’єкти господарювання, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліоративного, технічного та іншого забезпечення діяльності виробників сільськогосподарської товарної продукції.

До третьої групи належать підприємницькі структури, право­суб’єктивність і статутна діяльність яких спрямована на надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посеред­ницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької діяльності сільськогосподарських виробників. До цієї групи належать банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії, аграрні холдинги тощо.

Залежно від способу творення (заснування) та формування статутного фонду, суб’єкти аграрного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.

Згідно з ст. 63 ГК, унітарні підприємства створюються одним засновником, який надає потрібне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частинки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємств. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративно-сільськогосподарські підприємства утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємств. Корпоративними є сільськогос­по­дарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі сільськогосподарського товариства, а також інші підприємства, зокрема засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Найпоширенішою є також класифікація суб’єктів аграрного господарювання залежно від їх організаційно-правових форм. За цим критерієм їх поділяють на сільськогосподарські підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства, які називають сільськогосподарськими підприємствами.

Отже, сільськогосподарські підприємства є самостійними суб’єктами господарювання, створеними компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи іншими суб’єктами на задоволення суспільних та особистих потреб систе­матичним здійсненням виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в агарному секторі економіки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суб’єкти аграрного права, засновані на праві приватної
власності, їх правосуб’єктність

Фермерське господарство – одна з перспективних організацій­но-правових форм ведення сільського господарства, яка сприяє самостійності й зацікавленості виробника в кінцевих результатах роботи. Існування фермерства в Україні пов’язане передусім із виникненням інституту приватної власності на землю, а відповідно – зі зміною юридичної природи майнових відносин на селі.

Ст.1. Закону України від 19 червня 2003 р. “Про фермерське господарство” дає визначення поняття “фермерське господарство” – це форма підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання ви­роб­ляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ді­лян­ках, наданих їм для ведення фермерського господарства. Фер­мерське господарство є юридичною особою. Воно може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї.

Фермерське господарство має своє найменування, печатку та штамп і діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про фермерське госпо­дарство” членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Якщо фермерське господарство створене одноособово, тобто одним із членів сім’ї, інші члени сім’ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту. Нові родичі можуть вступати до цього господарства за згодою всіх його членів. Кожний член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього. Зміст правового інституту членства у фермерському господарстві полягає в обов’язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їхньому праві на участь в управлінні справами даного господарства, на оплату праці, укладання угоди про спільну діяльність всіх його членів тощо.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє в усіх установах і організаціях, а також укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії. Він може письмово доручати виконання своїх обов’язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства, забезпечує пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього в період його становлення. Втручання в господарську або іншу діяльність господарства з боку державних або інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, завдані господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судами загальної компетенції, господарськими та третейськими судами.

Фермерське господарство є рівноправним учасником аграрного ринку. Воно має право бути засновником або членом асоціацій, кон­сор­ціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, коопе­ративів, спільних підприємств з виробництва, переробки і реа­лі­зації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агроп­ро­мисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, зокрема за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.

Приватне підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, що є юридичною особою, має самостійний баланс, власні основні й оборотні кошти, розрахунковий та інші рахунки в банках, укладає угоди, може створювати філії та представництва і бути засновником або членом асоціацій, інших об’єднань. Воно засноване на власності юридичної особи (фізичної особи). Приватне підприємство має право найму робочої сили з дотриманням відповідного законодавства України. Водночас не є обов’язковою особиста праця засновника. Засновник і учасник приватного підприємства – одна і та ж фізична особа, яка несе від­по­відальність усім своїм майном. Проте згідно з Кримінальним Кодексом України, у осіб, які займаються сільським господарством, не може бути примусово вилучений такий перелік особистого майна: одна хата, запас продуктів харчування та палива на один сезон, зимовий одяг, корова і річний запас кормів, насіння, с.- г. інвентар та ін.

Підприємство (приватно-орендне) або приватне з орендними відносинами з’являється в ході проведення земельної реформи, зокрема в результаті реформування колективних сільськогоспо­дар­ських підприємств. При цьому земельні масиви не фрагментувалися на дрібні ділянки, а передавалися на основі земельних сертифікатів і договору оренди. Приватні підприємства створювалися відповідно до Законів України “Про підприємства в Україні” (1991) та “Про підприємництво” (1991), які діяли до прийняття Господарського кодексу. Головною метою створення цих підприємств було взяття в оренду майнових і земельних паїв колишніх членів КСП, збереження по можливості цілісності майнового комплексу та земельного масиву і завдяки приватній ініціативі, в цілому менеджменту й повній майновій відповідальності за наслідки господарювання отримання прибутку, повною мірою використовуючи при цьому фактор масштабів вироб­ництва та можливості економного використання ресурсів. Такі при­ватні підприємства часто називають приватно-орендними або підприємствами з орендними відносинами, хоч у жодному правовому акті України такого терміну немає.

На даний час їх діяльність регламентується ГК України. При­ватне (приватно-орендне) підприємство – самостійний господа­рюючий статутний суб’єкт, який здійснює виробничу і комерційну діяльність, на базі як власного, так і орендованого майна і землі з метою отри­мання прибутку. Приватне підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб. Взаємовідносини з власниками земельних і майнових паїв будуються на основі договорів з виплатою орендної плати.

Майно підприємства складають основні фонди, обігові кошти та інші цінності, вартість яких відображена в балансі підприємства.

Підприємство має право в установленому порядку виступати наймачем, орендувати або використовувати на інших умовах земельні угіддя, майно, інші ресурси, майнові і немайнові права; засновувати об’єднання з іншими суб’єктами господарської діяльності, створювати в Україні та за її межами свої філії та дочірні підприємства; випускати та розміщувати цінні папери.

Засновником підприємства є громадянин України, який одно­осібно здійснює право власності на майно та інші активи і несе повну матеріальну відповідальність за його зобов’язаннями.

Підприємство використовує власні, придбані, орендовані, за­лу­чені на інших умовах земельні угіддя в процесі виробничої діяльності. Відчудження земельних угідь, переданих підприємством в оренду, проводиться виключно за персональною згодою їх власників.

Чистий прибуток (дохід), утворений за рахунок надходження від господарської діяльності, залишається у повному його розпорядженні.

Управління підприємства здійснює його засновник, який для забезпечення діяльності залучає осіб до праці на основі трудового договору, а також інших форм, що регулюють відносини працівника з підприємством як суб’єктом підприємницької діяльності. Підприємст­во надає своїм працівникам соціальні та інші пільги і гарантії, вносить в платежі соціальні платежі за працюючих на ньому громадян і гарантує їм умови праці і відпочинку, передбачені чинним законодавством.

Створення та діяльність приватних підприємств дозволяє, по-перше, організувати ведення сільськогосподарського виробництва на базі приватної власності на землі та майно, по-друге, забезпечити права членів колишнього КСП на земельний та майновий пай, по-третє, зберегти цілісність основної частини землі та майна колишнього КСП і забезпечити їх використання як єдиного виробничого комплексу, а по-четверте, також надати власникові приватно-орендного підприємства як організатору виробництва статусу ефективного власника, тобто особи, яка має можливість самостійно приймати рішення з усіх аспектів діяльності підприємства та нести повну економічну та юридичну відповідальність за наслідки такої діяльності.

Однією з найбільш ефективних форм залучення вітчизняних та іноземних інвестицій є створення спільних підприємств. Створення спільних підприємств має базуватись на таких принципах:

· виключення претензій з боку іноземного партнера відносно права власності на майно і землю української сторони;

· врахування вартості землі при оцінці вкладів сторін;

· захист (соціальний) працівників підприємства;

· вільний доступ до нової технології з дотриманням еко­но­міч­них вимог і досягнення високого рівня якості продукції;

· проведення навчання і перепідготовки спеціалістів, освоєння підприємницької діяльності;

· створення сучасної інфраструктури в сільській місцевості;

· вкладання капіталу з перспективою отримання прибутку.

Нормативно-правовою основою створення і діяльності спільних підприємств є установча угода. Організаційно-правовою формою тако­го підприємства обирається, як правило, ТОВ. Засновниками спільних підприємств виступають з української сторони акціонерні товариства, приватні підприємства, фермерські господарства або інші підприємства з недержавною формою власності, з іноземної – велике приватне підприємство самостійно або об’єднане з подібним в сфері виробництва продукції, засобів виробництва, засобів захисту рослин, переробки продукції тощо.

Учасники залишаються юридичними особами, передають у спільне використання основні і оборотні фонди, грошові засоби. Решту необхідних засобів використовують на орендній основі.

Оцінка внесків учасників здійснюється у вільно конвертованій валюті на рівні світових цін. Земля, необхідна для створення спільного підприємства, передається в оренду на строк не менше 10 років. На такий період і створюється спільне підприємство.

До складу дирекції входять: директор – з української сторони, замісник – з іноземної. Обидві посадові особи мають рівні права, але виконують кожний свої функції. Вирішення окремих питань (за статутом) потребують згоди двох сторін.

В разі припинення діяльності СП розподіл майна здійснюється пропорційно часткам у статутному фонді, але лише з новоствореного. Майно, що належало власникам (підприємствам) до створення СП, залишається власністю колишніх партнерів.

Дата добавления: 2014-11-29