Розвитку села на період до 2011 року

Загальнодержавна Програма соціального

Правове регулювання соціального розвитку села

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Загальнодержавна Програма соціального розвитку села на пе­ріод до 2011 року спрямована на створення сприятливих умов життє­діяльності сільського населення і містить правові, організаційні і еко­но­мічні заходи щодо їх забезпечення. Програма сприятиме коор­динації зу­силь центральних органів виконавчої влади, відповідальних за розвиток галузей економіки і соціальної сфери, з метою подолання занепаду і забезпечення розвитку села та відкриє можливість місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування реалі­зовувати власні програми і проекти соціального розвитку сільських територій з використанням державної підтримки.

У сільській місцевості України нагромадилось багато соціаль­но-економічних проблем. Найгостріші серед них – безробіття та бідність, що зумовлюють трудову міграцію сільського населення; зане­пад соціальної сфери; поглиблення демографічної кризи, обезлюднення та відмирання сіл. Це є наслідком як попередніх, так і новітніх нега­тивних процесів і явищ, зокрема економічної кризи 90-х років і прорахунків, допущених в процесі аграрних трансформацій.

Приблизно 3 млн осіб, або більше третини сільських жителів працездатного віку, є незайнятими, тобто не працюють як наймані осо­би, не мають ніякої власної справи і не виробляють товарної продукції в особистих селянських господарствах. Рівень зареєстро­ваного безро­біття у сільській місцевості перевищує 6%: він більше, ніж удвічі вищий порівняно з міськими поселеннями і, на відміну від останніх, зростає. Велика кількість сільських жителів у найбільш активному віці в пошуках роботи виїжджає із сіл, зокрема за кордон. Споживчі витрати сільського населення на 20%, зокрема грошові – в 1,8 раза менші, ніж міського. Більше 70% споживчих витрат селян ста­новлять витрати на харчування, що є проявом бідності. Сукупні ре­сурси сільських домогосподарств більше як на третину формуються за рахунок грошових та натуральних надходжень від особистих се­лянських господарств, на оплату праці припадає лише близько чверті цих ресурсів (у містах – більше половини). Рівень оплати праці в сільському господарстві у 2003 р. був удвічі менший, ніж в середньому в економіці, і майже втричі менший від промисловості.

Не припиняється скорочення мережі закладів соціальної інфраструктури села. Лише у 2001–2003 рр. вона зменшилась на 350 шкіл, 620 дошкільних закладів освіти, 188 закладів охорони здоров’я, понад 600 клубів і будинків культури. Фактично не функціонує служба побуту, закриваються підприємства торгівлі, особливо у малих і від­ділених селах. Виводяться з експлуатації окремі об’єкти тепло­поста­чання, водопостачання та каналізації. Матеріальна база соціальної інфраструктури села фізично і морально зношена. Розширюється коло сіл, жителі яких не мають змоги отримувати найнеобхідніші послуги за місцем проживання. Обсяги будівництва об’єктів соціального призначення залишаються нижчими порівняно з 1990 р. у 10–15, а окремих видів – у 40–50 разів.

За останні 15 років чисельність сільських жителів скоротилась на 1,6 млн осіб, або на 9,4%. Це відбувається головним чином за рахунок депопуляції населення, яка щороку зростає і досягла у 2003 р. 163,3 тис. осіб. Порівняно з 1990 р. рівень депопуляції на селі підви­щився у три рази. Вікова структура сільського населення деформована: частка осіб працездатного віку становить 52,2% (серед міського – 62,2 %), старше працездатного – 28,3% (21,6%).

Дата добавления: 2014-11-29