Віктор Миколайович Синьов

АГРАРНЕ ПРАВО

С.А.Кульчицький, О.М.Романяк

Навчальний посібник

Українською мовою

Відповідальна за випуск Т. Трісунова

Редактор Н. Цибенко

Комп’ютерна верстка Ю. Величко, О. Давиденко

Дизайнер І. Понайда

Підписано до друку 09.11.2009 р.

Умов. друк. арк. 15,6

Наклад 1000 прим. Зам. № 295

Редакційно-видавничий відділ

Наукметодцентру

Міністерства аграрної політики України

Технікумівська, 1, смт Немішаєве

Бородянського Київської

тел. [phone]

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб’єкта видавничої справи ДК № 2435

Віктор Миколайович Синьов народився 14 березня 1940 року у місті Києві, і відтоді залишав рідне місто на відносно тривалий час лише двічі: у 1941-1944 роки, коли з батьками, артистами естради, подорожував разом з фронтовими бригадами під час Великої Вітчизняної війни, та у 1966-1968 роках у період навчання в аспірантурі у м.Москві.

У 1957 році В.М.Синьов після закінчення Київської середньої школи №25 вступив на педагогічний факультет (відділення спеціальної педагогіки) Київського державного педагогічного інституту імені О.М.Горького (нині Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова). Студентські роки відзначені першими науковими і літературними публікаціями, спортивними перемогами (неодноразовий чемпіон Києва і України серед студентів з настільного тенісу). Крім того, брав активну участь у художньо-творчих колективах інституту та міста Києва.

Надзвичайно важливим у біографії майбутнього вченого є той факт, що його вчителями були такі видатні українські вчені і педагоги, як Г.С.Костюк, Д.Ф.Ніколенко, М.М.Перельмутер, Р.Г.Краєвський, М.Д.Ярмаченко, К.М.Турчинська та інші.

Закінчивши в 1962 році інститут і отримавши диплом з відзнакою зі спеціальності: «Дефектологія; педагогіка і методика початкового навчання», В.М.Синьов працював вихователем та вчителем допоміжної школи №1 міста Києва, старшим методистом Кабінету спеціальних шкіл Міністерства освіти України. У 1964 році молодого, перспективного працівника запросили для викладацької роботи на кафедру дефектології рідного інституту. Під час роботи в інституті В.М.Синьов яскраво проявив організаторські та викладацькі здібності, і молодого викладача у 1965 році було призначено заступником декана дефектологічного факультету.

Захоплення науковою роботою переконало молодого викладачау необхідності подальшого навчання в аспірантурі Науково-дослідного Інституту дефектології АПН СРСР у Москві, до якої він вступив у 1966 році. Виняткові здібності допомогли йому достроково у 1968 році захистити кандидатську дисертацію зі спеціальної педагогіки під керівництвом чудового вченого і прекрасної людини – Г.М.Дульнєва.

Повернувшись після успішного захисту кандидатської дисертації до рідного вузу, В.М.Синьов працював старшим викладачем, доцентом кафедри олігофренопедагогіки. Водночас молодий вчений брав активну участь у громадському житті інституту, зокрема як керівник та організатор студентської спортивно-художньої самодіяльності. Варто зазначити, що цей період в житті В.М.Синьова займає особливе місце. Він осяяний молодечим запалом, благородством і чистотою життєвих устремлінь в майбутне, плідною співпрацею, які переросли в щиру дружбу на все життя з зірковою когортою славетних імен: з І.Д.Бехом, братами В.І.Бондарем і Вол.І.Бондарем, братами С.Д.Максименком і Г.Д.Максименком, Ю.Б.Максименком, В.В.Тарасун, В.О.Льовочкіним, В.С.Медвєдєвим, Л.І.Фомічовою, М.К.Шеремет, Є.П.Синьовою, О.П.Сєвєровим, К.М.Турчинською, В.Є.Турчинською, Н.Ф.Засенко, М.Д.Ярмаченком, які в подальшому стали відомими академіками НАПН України, докторами наук, професорами, державними діячами.

У 1975 році В.М.Синьов на запрошення М.Д. Ярмаченка взяв участь у конкурсі на заміщення посади старшого наукового співробітника дефектологічного відділу лабораторії олігофренопедагогіки Науково-дослідного інституту педагогіки України, який він успішно виборов і де працював до 1980 року у творчій співдружності з відомими українськими дефектологами І.Г.Єременком, І.С.Моргулісом, А.М.Гольдберг, Л.С.Вавіною, В.К.Кузьміною, Г.М.Мерсіяновою, М.П.Козленком та іншими. У ці роки В.М.Синьов розпочав здійснювання керівництва підготовкою кандидатських дисертацій аспірантами з України, Молдови, Білорусії. Під його науковим керівництвом та безпосередньою участю були проведені ґрунтовні дослідження з проблем дидактики та методики викладання географії у допоміжній школі; вивчення корекційного потенціалу методів навчання і виховання розумово відсталих учнів. В цей час В.М.Синьовим було зібрано основний експериментальний матеріал для майбутньої докторської дисертації, надруковані монографії та наукові статті, багато з яких було перекладено на інші мови (Болгарія, Німеччина, Югославія та інші). Все це принесло авторові міжнародне визнання як провідного вченого в галузі олігофренопедагогіки.

У 1980 році Віктор Миколайович був переведений до системи Міністерства внутрішніх справ СРСР для роботи на посаді начальника навчально-методичного відділу новоствореного навчального закладу – Київського філіалу Всесоюзного інституту підвищення кваліфікації керівних працівників Міністерства внутрішніх справ.

Цей навчальний заклад спеціалізувався на підготовці майбутніх співробітників установ для виконання покарань, насамперед виховних колоній для неповнолітніх засуджених. Саме, ґрунтовні знання загальної і спеціальної педагогіки та психології дозволили В.М.Синьову з психолого-педагогічних позицій накреслити, а згодом і успішно розв’язати першочергові завдання забезпечення педагогізації та гуманізації діяльності таких установ через якісні зміни у їх кадровому і законодавчому забезпеченні.

Соціально-педагогічні проблеми у пенітенціарній сфері тісно пов’язувалися з юридичними. Успішне їх розв’язання дозволило піднести пенітенціарну діяльність на новий рівень, який відповідав міжнародним стандартам. Саме тоді, не зважаючи на труднощі радянських соціально-політичних реалій 80-х років ХХ століття, В.М.Синьовим була створена київська школа пенітенціарної психології та педагогіки, що стала відомою і шанованою не лише в Україні, а й далеко за її межами. Відомими її представниками на чолі з В.М.Синьовим стали О.П.Сєвєров, М.О.Супрун, В.С.Медведєв, В.І. Кривуша, А.С.Рождественський, Д.О.Ніколенко, О.В.Беца та інші.

У 1988 році у Москві в Інституті дефектології АПН СРСР Віктор Миколайович захистив докторську дисертацію на тему: «Корекція інтелектуальних порушень в учнів допоміжної школи», що була присвячена проблемам корекції інтелектуального розвитку в розумово відсталих школярів. Проте в ній піднімалися питання нового напряму корекційної педагогіки та психології – дефектологічної кримінології та пенітенціарії.

Після здобуття Україною незалежності у 1991 році і створення самостійної Вищої атестаційної комісії В.М.Синьов був призначений членом, заступником голови експертної комісії ВАК з психолого-педагогічних наук. Його обрано членом декількох спеціалізованих вчених рад із захисту докторських дисертацій.

У 1992 році Віктор Миколайович Синьов був призначений першим проректором Київського інституту внутрішніх справ (нині – Київський юридичний інститут МВС України). У цей час він плідно працював над питаннями пенітенціарії та криміналістики, що дозволило забезпечити інституту успішну акредитацію за спеціальностями «правознавство» та «психологія».

Враховуючи значний внесок В.М.Синьова у розвиток, перш за все, дефектології як науки, вже на перших зборах новоствореної АПН України він був обраний членом-кореспондентом (1992р.), а згодом (1994р.) – дійсним членом АПН України.

За підготовку юридичних кадрів і вагомі наукові здобутки у галузі юридичної психології, участь у розробці основ кримінально-виконавчого законодавства В.М.Синьову у 1995 році Указом Президента України було присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України». Він єдиний із педагогів України, хто удостоєний цього почесного звання. Віктора Миколайовича багаторазово нагороджено відзнаками МВС України, серед них «Хрест слави», відзнаки командування внутрішніх військ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань. Академік Віктор Миколайович Синьов має військове звання – він полковник внутрішньої служби МВС України.

Після виходу в офіцерську відставку В.М.Синьов продовжував працювати на цивільних посадах професора, завідувача кафедри у ВНЗ МВС, а також співпрацював з науковими і навчальними установами у галузі дефектології, зв’язки з якою ніколи не втрачав, як керівник і консультант багатьох дисертаційних досліджень, активний учасник конференцій і з’їздів, автор наукових і методичних праць з корекційної педагогіки та спеціальної психології, член спеціалізованих рад, член бюро відділення психології, вікової фізіології та дефектології АПН України, автор понад 400 наукових праць.

У вересні 2003 року, як авторитетного фахівця у галузі корекційної педагогіки та спеціальної психології, досвідченого організатора вищої освіти, В.М.Синьова було запрошено на посаду директора Інституту корекційної педагогіки та психології НПУ імені М.П.Драгоманова, створеного шляхом реорганізації дефектологічного факультету, з яким пов’язані найприємніші студентські спогади та десятиріччя професійного життя вченого і педагога.

З метою вивчення його творчого шляху та внеску в розвиток сучасної дефектології був використаний метод наукового інтерв’ю.

- Які наукові напрями в корекційній педагогіці потребують нагального дослідження?

Відповідь автора була обміркованою і цікавою: «Новий напрям для України – складні дефекти, цією проблемою ніхто не займається за виключенням деяких людей в нашому університеті. Скажімо, сліпоглухі діти – ніхто не займався вивченням цієї проблеми, хоча в Україні є шедеври в цій роботі, пов’язані з ім’ям І.П.Соколянського. Взагалі складні дефекти за своєю природою можуть бути різноманітними, наприклад, глухота і розумова відсталість тощо. Будь яка дефектологічна проблема залишається актуальною»

Як зазначив академік Синьов В.М., «розвиток теорії і практики вітчизняної педагогічної роботи з розумово відсталими особами на сучасному етапі є досить складним та суперечливим. Залишаються невирішеними багато проблем, пов’язаних із розумінням того, які освітні та корекційно-реабілітаційні умови – спеціалізовані, диференційовані чи інтегровані – є найбільш ефективними для соціалізації осіб з різними рівнями розумової відсталості; як найкраще обєднати зусилля представників різних наук – медицини, психології, педагогіки, соціології тощо – для надання комплексно-системної, освітньо-реабілітаційної допомоги розумово відсталим особам та їх родинам; як забезпечити толерантне, гуманістично-дійове ставлення суспільства до осіб з вадами інтелектуального розвитку; які методологічні та теоретичні засади є найбільш перспективними для розробки продуктивних технологій корекційного навчання, виховання і розвитку розумово відсталої людини на різних вікових періодах соціалізації та ін. У сучасній Україні вирішення цих проблем ускладнюється екологічними труднощами, недосконалістю юридично-правової бази щодо визначення гарантій загальнолюдських прав розумово відсталої особи, недостатньою скоординованістю різних міністерств і відомств та інституцій громадянського суспільства у кадровому, інформаційному, науково-методичному, організаційному забезпеченні роботи з розумово відсталими, починаючи з раннього дитинства, в дошкільному, шкільному та після шкільному віці».

В.М.Синьов є головою спеціалізованої вченої ради Д-26.053.14 із захисту докторських (кандидатських) дисертацій із спеціальностей 13.0003. корекційна педагогіка, 19.0008 спеціальна психологія, 13.0002 теорія та методика навчання (фізична культура, основи здоров*я), в НПУ імені М.П.Драгоманова, членом спеціалізованої вченої ради Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, заступником голови спеціалізованої вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ із захисту докторських дисертацій з юридичних, психологічних і філософських наук, крім того, академік В.М.Синьов є головним редактором двох наукових видань, членом редколегії низки фахових видань з педагогічних і психологічних наук. Він неодноразово обирався членом Президії, віце-президентом Української федерації настільного тенісу, будучи суддею національної категорії з настільного тенісу.

У квітні 2005 року, з нагоди 170-річчя НПУ імені М.П.Драгоманова, Указом Президента України академік В.М.Синьов нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

До нагоди 175-річчя НПУ імені М.П.Драгоманова в січні 2010 року Указом Президента України Віктор Миколайович був нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня.

В.М.Синьов відомий не лише як учений в Україні та далеко за її межами, але і як талановитий автор багатьох телевізійних та естрадних програм, текстів інтермедій, фейлетонів, пісень. Його твори виконували й виконують славетні артисти Ю.Березін, Ю.Богатиков, А.Литвинов, М.Мозговий, О.Попов, А.Пурцеладзе та Т.Цимбал, колективи Київського мюзик-холу, ансамблі «Кобза», «Червона рута», «Очима молодих» і багато інших.

Кандидатська дисертація Віктора Миколайовича Синьова на тему «Вивчення причинно-наслідкових зв’язків на уроках географії у допоміжній школі» нерозривно пов’язана з реалізацією принципу свідомості та активності у навчанні, з формуванням у розумово відсталих учнів правильних, чітких уявлень та понять.

Результати дисертаційного дослідження В.М.Синьова свідчать, що розв’язання даного питання можливе за такої організації навчального процесу, коли максимально активізується розумова діяльність учнів. Одним із найважливішим завдань дослідження стало визначення шляхів послідовного підведення розумово відсталих школярів до більш самостійного розкриття причинно-наслідкових залежностей між явищами фізичної географії. Це питання в умовах допоміжної школи набуло особливо важливого значення, оскільки далеко не завжди розумово відсталі діти можуть самостійно знайти і зрозуміти причини певного явища.

Наукові здобутки В.М.Синьова в галузі географічної освіти розумово відсталих учнів, що відображені у його дослідженнях процесів навчання і виховання особистості розумово відсталих учнів у нетипових, ускладнених умовах їхнього розвитку і соціалізації, мають суттєве соціальне значення, збагачують корекційну педагогіку і психологію, допомагаючи розібратися у теоретико-методологічних проблемах людинознавства, підкреслюючи величезний перетворюючий потенціал корекційного виховання, як цілеспрямованої діяльності з її оригінальними і продуктивними технологіями вивчення та формування особистості, а за потреби – корекційних впливів на неї.

Вивчаючи проблему труднощів розуміння навчального матеріалу розумово відсталими школярами на уроках географії та важливість роботи з його вивчення у допоміжній школі, вчений підкреслює необхідність спеціального розгляду питання, як розуміють і засвоюють учні старших класів допоміжної школи причинно-наслідкові зв’язки між географічними явищами, які педагогічні умови можуть сприяти підвищенню освітнього та корекційного ефекту під час вивчення даного матеріалу.

Розглядаючи значення та роль наочного матеріалу у засвоєнні розумово відсталими учнями географічного матеріалу, В.М.Синьов звертає увагу на роботу з географічною картою. Він переконливо доводить, що географічна карта є специфічним джерелом формування географічних уявлень у розумово відсталих школярів.

В.М.Синьов досліджує чимало аспектів вивчення географії у допоміжній школі. Він виділяє проблему навчання розумово відсталих учнів розумінню причинно-наслідкових зв’язків між явищами природи. Вирішення цієї проблеми тісно пов’язане з розробкою шляхів свідомого засвоєння географічних знань розумово відсталими школярами, що є першочерговим завданням для підвищення корекційної спрямованості процесу викладання географії у старших класах допоміжної школи. Вчений переконливо довів, що об’єктивно існуючі різноманітні причинно-наслідкові відношення між явищами, які вивчає географія в загальноосвітній школі, знаходять яскраве відображення і в шкільному курсі з географії для допоміжної школи. Реалізація дидактичного принципу науковості у навчанні потребує розкриття сутності географічних явищ, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, взаємозалежностей між ними.

Як наслідок авторських досліджень Віктора Миколайовича Синьова, величезний експериментальний матеріал було оформлено у фундаментальну наукову працю – докторську дисертацію на тему: «Корекція інтелектуальних порушень в учнів допоміжної школи», яку він успішно захистив у Москві в 1988 році.

У докторській дисертації В.М.Синьова розглядається корекційна спрямованість роботи з дітьми, які мають стійкі порушення інтелектуального розвитку, зокрема, з учнями спеціальних допоміжних шкіл.

Докторська дисертація Віктора Миколайовича Синьова складається з шести розділів:

І розділ – «Теоретичні основи корекції інтелектуальних порушень в учнів допоміжної школи».

ІІ розділ – «Дослідження особливостей мислення учнів допоміжної школи».

ІІІ розділ – «Своєрідні ознаки знань учнів допоміжної школи і педагогічні умови корекції змістового компоненту їх пізнавальної діяльності».

ІV розділ – «Порушення діяльнісного компоненту інтелектуального розвитку учнів допоміжної школи і педагогічні умови корекції їх розумової діяльності».

V розділ – «Порушення і шляхи корекції особистісних параметрів розумової діяльності учнів допоміжної школи».

VІ розділ – «Педагогічні умови реалізації корекційної спрямованості навчально-виховного процесу у допоміжній школі».

В дисертації розглянуті питання, пов’язані з розробкою теоретичних і методично-прикладних аспектів проблеми педагогічної корекції інтелектуального розвитку розумово відсталих учнів в навчально-виховному процесі допоміжної школи.

Метою його дослідження була розробка навчально обґрунтованої концепції педагогічної роботи з корекції інтелектуальних порушень в учнів допоміжної школи в навчально-виховному процесі, а основними завданнями дослідження були:

1) визначити вплив розумової відсталості на процес соціалізації олігофренів і роль роботи з корекції їх інтелектуального розвитку у вирішенні завдань морального, правового, трудового, естетичного, фізичного виховання особистості;

2) експериментально вивчити особливості і можливості інтелектуального розвитку олігофренів, пов’язаних, насамперед, з функціонуванням мислення як продуктивного пізнавального процесу;

3) на основі системного підходу виявити характерні для розумово відсталих школярів порушення змістових, діяльнісних, особистісних компонентів інтелектуального розвитку і розробити педагогічні засоби їх корекції;

4) виділити і теоретично обґрунтувати педагогічні закономірності і умови ефективної реалізації принципу корекційної спрямованості навчально-виховного процесу допоміжної школи, пов’язані з впливом на інтелектуальний розвиток олігофренів.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження полягає в тому, що в ньому на основі системного підходу до аналізу особливостей інтелектуального розвитку розумово відсталих школярів і визначенню ефективних умов його корекції розроблена нова педагогічна концепція реалізації корекційних функцій навчально-виховного процесу у допоміжній школі. Суть запропонованої концепції полягала в системному корекційно-педагогічному впливі на змістові, діяльнісні, особистісні компоненти інтелектуального розвитку учнів допоміжної школи на основі активізації і формування логічного мислення школярів, шляхом підвищення осмислення, довільності і самостійності виконання ними різноманітних навчально-пізнавальних завдань, насамперед, продуктивного характеру.

Посилення уваги до людини, підвищення ролі людського фактору в сучасному житті підвищує вимоги до якості педагогічної роботи з такими дітьми, оскільки наявність інтелектуального дефекту об’єктивно ускладнює процес їхньої соціалізації, соціально-трудової адаптації, але не знімає необхідності вирішення цього важливого гуманного завдання.

Успішність підготовки дітей з інтелектуальною недостатністю до самостійного життя і суспільно корисної діяльності багато в чому зумовлена ефективністю корекційно-виховної роботи з ними в умовах спеціально організованого педагогічного процесу. Автором виявлено специфіку основних компонентів інтелектуального розвитку розумово відсталих учнів, показано її внутрішні (психофізіологічні) та зовнішні (педагогічні) детермінанти, запропоновано шляхи і способи корекції інтелектуальних порушень.

У роботі визначено закономірності корекційного впливу педагогічного процесу допоміжної школи на розумовий розвиток школярів. Шляхом експериментальних досліджень отримано нові експериментальні дані про особливості та можливості розвитку продуктивного мислення дітей з інтелектуальною недостатністю. Це дало змогу запропонувати оригінальні методики вивчення та процедури якісного аналізу процесу й результатів їхньої пізнавальної діяльності.

Положення, висновки, рекомендації, розроблені В.М.Синьовим у дослідженні, впроваджувалися шляхом підготовки методичних листів для педагогів допоміжних шкіл, методичних і навчальних посібників для практичних працівників і студентів дефектологічних факультетів педагогічних ВНЗ, програм для ВНЗ та інститутів підвищення кваліфікації. Матеріали дисертаційного дослідження, включені у лекційні курси зі спеціальної психології, корекційної педагогіки, методики викладання географії в допоміжній школі, виправно-трудової психології та педагогіки.

Досить перспективним для спеціальної педагогіки і психології є звертання до так званого «особистісного» компоненту інтелектуального розвитку (критичності, мотивації, пізнавальної самостійності). І в цьому напрямку дослідження В.М.Синьова значно збагатило спеціальну педагогічну психологію, спеціальну дидактику й методику, технології виховної роботи.

Матеріали проведених вченим та його учнями експериментальних і теоретичних досліджень дозволяють розглядати і кваліфікувавти їх саме як закономірності роботи з педагогічної корекції інтелектуальних порушень в учнів допоміжної школи. Розгляд особливостей реалізації таких закономірностей, представлений у дисертації, дав можливість визначення шляхів посилення корекційної ефективності навчально-виховного процесу в допоміжній школі. Зокрема, у докторському дисертаційному дослідженні В.М.Синьова описано підходи до проектування специфічної корекційної мети педагогічних заходів, що проводяться з дітьми, які мають порушення інтелекту. Автором обґрунтовано, з точки зору корекційної значущості, різноманітні класифікації методів навчання в допоміжній школі і запропоновано бінарну класифікацію методів навчання і корекції.

У дисертації визначені головні закономірності корекційного впливу педагогічного процесу допоміжної школи на розумовий розвиток учнів, пов’язаних з завданнями, змістом, методами і формами організації їх навчання і виховання. Отримані нові експериментальні дані про особливості і можливості розвитку продуктивного мислення дітей-олігофренів; запропоновані оригінальні методики навчання і етапи якісного аналізу процесу і результатів їх пізнавальної діяльності.

Аналіз особливостей соціалізації особистості при інтелектуальному дефекті дозволив обґрунтувати даний напрямок роботи з розумово відсталими школярами як пріоритетне у вирішенні завдань забезпечення їх готовності до самостійного життя і суспільно корисної діяльності.

Суттєві порушення у різних компонентах інтелектуального розвитку прямо чи опосередковано пов’язані з патофізіологічними особливостями вищої нервової діяльності дітей-олігофренів і проявляються в учнів допоміжної школи аж до старших класів. В більшості випадків це обумовлено тим, що у навчально-виховному процесі недостатньо враховується специфіка і динаміка взаємодії внутрішніх (психічних) і зовнішніх (педагогічних) факторів у інтелектуальному розвитку розумово відсталих школярів. Найбільш типовим для практики є однобічне врахування цієї специфіки з переважною реалізацією тактики пристосування до дефекту по його активній і цілеспрямованій корекції.

Так, в учнів допоміжної школи виявлені помилки у таких якісних знаннях, як об’єктивність, свідомість, узагальненість і коректність, насиченість і систематичність, динамічність, - все це значно утруднює діяльність учнів з використання знань. Якщо в навчальному процесі забезпечуються спеціальні умови для формування в учнів умінь орієнтуватися на суттєві ознаки в предметі пізнання, охоплювати їх в достатньому обсязі і узагальнювати, диференціювати і абстрагувати від несуттєвого, установлювати логічні зв’язки, порівнювати, доводити, планувати процес і результати своєї пізнавальної діяльності, перебудовувати знання, об’єднувати їх у відповідні системи, конкретизувати, то на такому ґрунті досягається значне покращення всіх перерахованих якостей знань, ефективно корегується змістовий компонент інтелектуального розвитку розумово відсталих учнів. У свою чергу це сприяє розвитку у них здібностей до самостійного розуміння нової інформації і її використання.

На підставі переконливих експериментальних даних В.М.Синьовим були зроблені теоретичні узагальнення щодо педагогічних закономірностей і принципів корекції інтелектуальних порушень у дітей, що стало значним внеском у подальший розвиток теорії і практики корекційної педагогіки, дало можливість розгорнути широкий спектр досліджень у науковій школі академіка, його учнів: В.О.Липи, С.П.Миронової, І.В.Дмитрієвої, О.П.Хохліної, Д.І.Шульженко, М.З.Кота, В.О.Гулака, Я.В. Крета, О.М.Ляшенка та інших.

Серед вагомих здобутків вченого, перш за все, необхідно виділити те, що ним особисто та під його науковим керівництвом було проведено радикальні зміни в переосмисленні теоретичних і практичних засад пенітенціарної педагогіки, яка з виправно-трудової педагогіки стала дійсно педагогікою каяття – пенітенціарною.

Важливим науково-практичним досягненням В.М.Синьова стало і те, що ним спільно із В.І.Кривушею було проведено дослідження стосовно творчого запровадження педагогічної спадщини А.С.Макаренка у практику діяльності виховних колоній для засуджених підлітків.

На підставі підтвердження вчення А.С.Макаренка у науковій школі В.М.Синьова було проведено спеціальні дослідження ефективності діяльності виховних колоній.

Вагомий внесок Синьова В.М. як фахівця-дефектолога й досвідченого наставника відчувається у підготовці науково-педагогічних кадрів як для України, так і для інших країн, таких як: Білорусь, Болгарія, Молдова, Росія.

Він підготував цілу плеяду докторів та кандидатів наук (більше 40 осіб), створивши наукові школи в галузі корекційної педагогіки, спеціальної та юридичної психології.

Очоливши Інститут корекційної педагогіки та спеціальної психології (вересень 2003 р.), В.М.Синьов проявив себе новатором і реорганізатором як наукової галузі в цілому. За ініціативи та під його керівництвом було створено дві нових фахових кафедри: 1) кафедра спеціальної психології та медицини (зав.кафедри доцент Руденко Лілія Миколаївна; 2) кафедра ортопедагогіки (зав.кафедри професор Шевцов Андрій Гаррійович) в структурі Інституту корекційної педагогіки та психології з 2009 року розпочав роботу створений за поданням В.М.Синьова та за наказом ректора НПУ імені М.П.Драгоманова Науково-методичний центр інклюзивного навчання дітей та осіб з особливостями психофізичного розвитку (директор професор кафедри психокорекційної педагогіки, академік НАПН Бондар В.І.).

Важко переоцінити внесок В.М.Синьова в створення позитивного іміджу ІКПП та його шести фаховим кафедрам як структурним підрозділом НПУ імені М.П.Драгомнова не лише в Україні, а й в країнах ближнього і дальнього зарубіжжя. Нині встановлено зв’язки і проводиться плідна співпраця із нагальних проблем корекційної педагогіки і освіти з такими країнами як Росія, Білорусь, Болгарія, Молдова, Польща, Німеччина, Голландія, Швеція, Канада, Китай тощо.

Дата добавления: 2014-11-29