Зразки бібліографічного опису

ОФОРМЛЕННЯ БІБЛІОГРАФІЧНОГО СПИСКУ

Додаток Б

Бібліографічний список – це список літератури з певного питан­ня. Бібліографія може мати неоднакове призначення:

1) реєстраційна (знайомить читача з назвами усіх книг, які стосуються певного питання чи проблеми);

2) рекомендаційна (рекомендує, яку літературу треба прочитати);

3) список, що показує, яку літературу використав автор.

Якщо в бібліографії містяться лише ті дані, які є на титульних сторінкахкниги, вона зветься описовою. Анотованою зветься бібліографія, в якій після титульних даних подано коротку характеристику книжки.

Приклад анотованої бібліографії:

Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закладів. – 3-тє вид., переробл. і допов. – К.: А.С.К., 2002. – 398 с.

У посібнику подаються основні ознаки офіційно-ділового стилю та розглядається писемна форма його реалізації – ділові папери. Наведено зразки документів, правила їх оформлення, вправи різного ступеня складності. Виклад основного матеріалу доповнюють словник ділової людини, правила орфографії та пунктуації в таблицях.

Для студентів вищих навчальних закладів та всіх, хто цікавиться діловим мовленням.

Відомості про використані в тексті літературні джерела наводять найчастіше:

а) в підрядкових примітках ( виносках ). Наприклад:

¹ Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів, 1990. – С. 290;

б) в дужках після слів, дояких стосуються. Наприклад:

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991. – С.151;

в) після цитати в тексті ставлять у квадратних дужках цифрові позначки, а в кінці книжки вміщують бібліографічний список дже­рел, на які було зроблено посилання. Наприклад: [4, с.129] – перша цифра означає порядковий номер книжки в бібліографічному списку, друга – сторінки.

Принцип розміщення назв книжок у списках може бути:

а) алфавітним (за першою буквою прізвища автора);

б) тематичним (всередині тематичних рубрик – або алфавітним, або хронологічним);

в) хронологічним (за роком видання).

Бібліографію (описову) оформляють за чинним стандартом (ГОСТом), який мають усі бібліотеки. Інформація про книжку в бібліографії подається в такому порядку:

а) автор (прізвище, ініціали);

б) назва (заголовок, підзаголовок);

в) вихідні дані (місце видання, видавництво, рік видання);

г) кількісна характеристика (кількість сторінок, ілюстрацій, наклад).

Місце видання (назви міст) вказують повністю, першими літерами позначають лише такі міста: М. – Москва, Л. – Ленінград, СПб. – Санкт-Петербург, К. – Київ, Х. – Харків.

окремої книжки:

Іванченко М. М. Деталі машин: Підручник для вузів. – 2-ге вид. – К.: Техніка, 1983. – 493 с.

Чмут Т. К., Чайка Г. Л. Етика ділового спілкування: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2003. – 223с.

тому з багатотомного видання:

Булаховський Л. А. Вибрані праці: В 5 т. – К.: Наук. думка, 1977. – Т. 2: Українська мова. – 216 с.

книжки колективного автора:

Словник труднощів української мови/ Д. Г. Гринчишин, А. О. Капелюшний, О. М. Пазяк та ін.: За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Рад. шк., 1989. – 336 с.

Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.

журнальної статті:

Дражевська Л. Перші кроки “недостріляних” українців у повоєнній Америці // Слово і час. – 1991. – №10. – С. 30-33.

газетної статті:

Романів О. Вибір шляху: до національної держави чи російської губернії?// Молода Галичина. – 1994. – 15 листопада. – С. 2.

статті у збірнику:

Боднаренко В. І. Роль кадрів в управлінні сільським господарством // Зб. наук. пр. Харк. с.-г. ін-ту ім. Докучаєва. – 1983. – Т.294: Вдосконалення процесів управління в тваринництві. – С. 7-11.

Гринчишин Я. М. Вдосконалення собівартості доходів при орендному підряді // Економічний механізм функціонування АПК: Зб. наук. пр. – Львів, 1990. – С. 79-82.

Нещодавно набув чинності новий стандарт, який обумовлює зміни в складанні бібліографічних описів (ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання»). Цей стандарт стосується насамперед оформлення дисертаційних досліджень.

Двокрапки, крапки з комою, косі риски (одна чи дві)відбиваються пробілами (проміжок в один друкований знак) з обох боків. Коми і крапки відбиваються тільки з одного боку – після цих розділових знаків. Відповідно до нового стандарту пунктуація в бібліографічному описі виконує дві функції: звичайних граматичних розділових знаків (пунктуація) та розділових знаків, що мають розпізнавальний характер для областей та елементів бібліографічного опису (знаки приписаної пунктуації). Проміжки між знаками та елементами опису є обов'язковими і використо­вуються для розрізнення знаків граматичної і приписаної пунктуації. Останні, на відміну від звичайних граматичних знаків, виконують розпізнавальні функції областей та елементів бібліо­графічного опису.

Між ініціалами ставлять пробіли.

Між порядковим номером видання у списку літератури і самим бібліографічним описом видання ставлять пробіл.

Відомості про мову, з якої перекладено видання, подають у квадратних дужках, з малої літери, після другої подачі прізвища автора і відмежовують від нього (прізвища) знаком “крапка з комою”.

Назва серії позначається в кінці опису з великої літери, у круглих дужках і відокремлюється від попередньої інформації знаками “крапка”, “тире”.

Відомості про повторення видання (3-тє вид.; 2-ге вид., випр.) подають перед зазначенням міста видання у квадратних дужках і з обох боків відділяють крапкою і тире.

Слід звернути увагу на те, що прізвище та ініціали автора повторюються двічі – на початку опису та після косої риски (після назви видання та його підвиду). Ім’я особи в заголовку бібліографічного запису наводять у формалізованому вигляді: спочатку прізвище, потім ім’я (можливо ще по батькові) чи псевдонім. Тільки у відомостях про відповідальність – за косою рискою – є можливість зазначити, в якому вигляді особа, яка несе інтелектуальну чи іншу відповідальність за документ, представлена в самому документі. Зазначимо, що більшість нововведень пояснюється прагненням розробників нового стандарту максимально точно дотримуватися базового принципу Міжнародного стандартного бібліографічного опису (ISBD) – подавати інформацію в бібліографічному описі в тому вигляді, в якому вона представлена в об’єкті опису.

Якщо відомості про авторів, редакторів, перекладачів та інших осіб зазначені не на титульному аркуші книги, а на його звороті, то в описі їх беруть у квадратні дужки.

Відомості про підвид видання (навчальний посібник, підручник, монографія, автореферат, дисертація тощо) подають після двокрапки (після назви видання) з малої літери. Відомості, що належать до назви, якщо вони складаються з одного слова (наприклад: підручник, посібник, енциклопедія, довідник), не скорочуються.

Необхідно зазначити, що у квадратних дужках також наводяться відомості, запозичені із джерел поза документом і сформульовані бібліографом на основі його аналізу. У випадку, коли невідомі місто видання або назва видавництва, в описі зазначають у квадратних дужках (у належному місці) [б. м.] (без місця) або [б. в.] (без видавця), оскільки це доповнення, які додає в опис бібліограф.

Якщо зазначено декілька місць видання, в описі можуть бути наведені назви другого й наступного місць видання, які відділяються одна від одної крапкою з комою.

Відомості про видавничі функції організації, виражені словами “видавництво”, “видавничий дім”, “видавнича організація”, “видавець” тощо, випускають за наявності тематичної назви, але зберігають, якщо ім’я (найменування) видавця і ці слова граматично пов’язані. Відомості про форму власності видавця, розповсюджувача тощо (АТ, ВАТ, ТОВ, ЗАТ, LTD, Inc тощо), зазвичай випускають, наприклад:

У джерелі інформації: В описі:

Дата добавления: 2014-11-29