Виховання фізичних якостей

В спортивній практиці ігровий метод використовується для виховання та вдосконалення рухових навичок.

Великі фізичні навантаження і багаторазові повторення, які потрібні для створення міцних навичок, нерідко викликають своєріднийпсихологічний“застій”, стомлення, втрату інтересу навіть у найсумлінніших і працелюбних спортсменів. Це звичайна реакція організму на одноманітність праці, яка виконується. Ігри активізують увагу спортсменів, піднімають емоційний стан, сприятливо впливають на відновлення працездатності. В силу вступає “ефект активного відпочинку”, пов’язаний з явищами взаємної індукції, збудження і гальмування різних м’язових груп, з індуктивним гальмуванням нервових клітин, який обслуговує наступне підвищення їх функціонального стану.

Ефективність і доцільність використання рухливих ігор в спортивній підготовці підтверджується сучасною спортивною практикою, мають науково-теоретичне обґрунтування. Цікавість до ігрової діяльності не тільки дитини, але і дорослої людини природна. Бо прагнення до гри (спортивної, рухливої) інтуїтивно пов’язане з потребою людини тренувати організм, а також отримувати зовнішню інформацію.

Важливо пам’ятати, що ігри виступають як вид допоміжної, додаткової вправи в системі засобів, які використовують в тренувальному процесі. Не слід як переоцінювати, так і недооцінювати їх значення для вирішення педагогічних задач на різних етапах спортивної підготовки.

В програмі для сучасної школи з фізичної культури, рухливі ігри розподіляються не тільки відповідно до віку, але і за видами спорту.

Ігровий метод в силу присутніх йому особливостей є методом комплексного вдосконалення рухової діяльності. Найбільше він дозволяє вдосконалювати такі якості, як спритність, швидкість, орієнтування, самостійність, ініціативність, без яких спортивна діяльність неможлива. Не дивлячись на те, що ігри включають в себе дії, вибірково направлені на вдосконалення однієї з рухових якостей, їх слід роздивлятись як вправи загальної фізичної дії. Ні одна рухлива гра не може слугувати засобом розвитку якої-небудь одної якості. В іграх з елементами силової боротьби, як правило, розвиваються витривалість і спритність. Без цього єдиноборство немислимо. Взяти, наприклад, гру “Скакуни”. В ній гравці, які тікають, уникаючи доторкання, повинні як можна довше протриматись на майданчику. Гравець, який доганяє, також повинен бути витривалим. Окрім того, стрибаючи на одній нозі (що передбачено правилами), гравець укріплює м’язи стопи, гомілки і стегна. В іншій грі, специфічної для розвитку сили, - «Перетягування в парах» - успіх визначається не скільки силовими якостями гравців, скільки фізичною витривалістю і волею до перемоги. Останнє особливо слід підкреслити, обґрунтовуючи застосування ігор для фізичної підготовки, бо рівень розвитку фізичних якостей визначається не тільки функціональними можливостями людини, але і вольовими якостями. Для їх розвитку гра – як вид діяльності – надає великі можливості.

Для спеціальної фізичної підготовки у кожному виді спорту можна підбирати чи складати ігри, які направлені на розвиток тієї чи іншої якості.

Виховання сили. Тренеру важливо підібрати ігри, які впливають на ті групи м’язів, які без спеціальних вправ розвиваються повільно.

Гімнасту треба мати сильні руки, могутній торс, стрибуну у висоту – сильні ноги. І якщо гра “Перетягування в парах” однаково підійде для тренування у будь-якому виді спорту, то гра “Скакуни” ближче легкоатлетам, ніж гімнастам, а естафета “Змагання візків”, де гравці пересуваються в упорі на руках, чи гра “Зміна місць” більше підходять лижникам, ніж бігунам.

В іграх, які сприяють розвитку сили, діти, які займаються, долають свою вагу, вагу предметів, опір супротивника. В таких іграх використовують предмети (набивні м’ячі, гантелі, ослони та ін.) або партнер по тренуванню. Для проведення ігор з подоланням власної ваги використовують гімнастичну стіну, бруси, вертикальний канат. Нерідко такі ігри не потребують інвентаря і пов’язані з пересуванням по майданчику в упорі лежачи, в упорі ззаду, з вистрибуванням і т.п. Корисно проводити ігри і естафети з бігом по піску, по воді, по глибокому снігу.

Багато з цих ігор (естафети з підтягуванням, віджиманням, метанням набивного м’яча) можна проводити у виді контрольних вправ (тестів), які характеризують зрушення в силовій підготовці. Емоційний настрій під час подібних іспитів змушує учасників гри проявляти максимальні зусилля для досягнення як особистої, так і командної перемоги.

Якщо ізометричні вправи, що систематично повторюються, можуть викликати у підлітка дефекти постави (в зв’язку з пластичністю опорно-рухового апарату), то ігри, які надають комплексний вплив, дозволяють уникати таких наслідків. Навпаки, деякі ігри надають корегуючий вплив на підлітків, які займаються (наприклад: “Зміна місць”, “Змагання візків”).

Особливо важливо в дитячому і юнацькому віці включати в ігри більше вправ, які направлені на збільшення сили згиначів та розгиначів тих кінцівок, які слабше розвинуті. Наприклад, в іграх з стрибками треба акцентувати увагу на праву ногу, а в іграх з перетягуванням - на ліву руку.

В грі не слід давати початківцям в великому обсязі вправи з перед граничними і граничними навантаженнями. Емоційний підйом часто не може компенсувати їх недостатньої фізичної підготовленості.

Приклади ігор, переважно направлені на виховання сили: “Бій півнів”, “Тягни в коло”, “Хто сильніший?”, “Виштовхування з кола”, “Регбі на колінах”, “Зміна місць” та ін.

Виховання швидкості. Ця якість особливо добре розвивається в іграх, де поєднуються такі основні показники швидкості, як реакція у відповідь на сигнал і швидкість м’язових скорочень; кількість рухів, які виконують за одиницю часу, і швидкість пересування тіла чи його частин у просторі. За цим можна прослідкувати навіть на прикладі нескладних ігрових естафет, а також таких ігор, як “Виклик номерів”, “День і ніч”, “Перебіжки з виручкою”; естафет “Палка, що падає”, “Наступ” та ін. Оскільки, вправи для розвитку швидкості виконуються у швидкому чи повільному граничному темпі, їм по характеру відповідають ігри з активним змаганням двох сторін: “Мисливці і качки”, “М’яч ловцю”, “Скакуни” та ін. При вихованні швидкості вдало використовуються ігри, які потребують реакції на об’єкт, який рухається, що важливо в двоборствах і спортивних іграх.

Вправи для розвитку швидкості в іграх дуже різнобічні за характером. Дії у вправах, що включають у гру, чи в підібраних готових іграх за формою рухів швидкості м’язових скорочень повинні бути по можливості близькими до рухових дій, відповідних обраному виду спорту.

Для розвитку швидкості широко використовуються силові вправи, тому ігри з вправами швидкісно-силового характеру будуть сприяти рішенню цієї задачі. Оскільки швидкісні дратівники більш ефективні при оптимальній збудливості нервової системи, ігри, які сприяють розвитку швидкісних якостей, рекомендовано проводити на початку тренувального уроку до появи втоми.

Важливо перед іграми переважно для розвитку швидкості проводити невеличку розминку, а в ході ігор і естафет робити хвилинні інтервали для відпочинку.

Виховання спритності. Передумова для розвитку спритності є рухи, які засвоїли, та координаційні поєднання. Різноманітні рухливі ігри на швидкість і точність виконання дій, рівновагу і координацію створюють добру основу для виховання спеціальної спритності, яка визначає досягнення в обраному виді спорту.

Високий рівень розвитку спритності особливо необхідний в тих видах спорту, де рухи носять ациклічний характер, а умови виконання вправи весь час змінюються. Грі – як виду діяльності – притаманні саме ці ознаки. Тому більшість рухливих ігор пов’язана з проявом спритності. В таких іграх вдосконалюється “чуття м’язових зусиль”, “чуття простору”, “чуття часу”; в процесі таких ігор вдосконалюються функції різних аналізаторів, від яких залежить правильне, точне і своєчасне виконання рухів.

Ігри, направлені на виховання спритності, тобто пов’язані з виконанням вправ, які потребують тонких і чітких м’язових зусиль, недостатньо ефективні при появі втоми, тому при повторенні ігор треба робити перерви для відпочинку, а самі ігри проводити, коли немає значних проявів втоми від попереднього навантаження.

Приклади ігор, переважно направлених на розвиток спритності: “Два табори”, “Поціль у м’яч”, “Захист укріплення”, “Біг командами”, “Палка, яка падає” та ін.

Виховання витривалості. В іграх витривалість проявляється не в статичних, а в динамічних умовах роботи, коли чергуються моменти напруження і розслаблення. В одних іграх, застосованих з цією метою, рухи циклічні (наприклад, “Гонка з вибуванням”, “Змогти – наздогнати”), в інших – тривалі зусилля не пов’язані з визначеним ритмом (ігри з м’ячем). Існує немало ігор, де поєднується розвиток швидкості і витривалості при м’язової роботі високої інтенсивності. Такі ігри, як “М’яч ловцю”, “Ловля парами”, “Боротьба за м’яч”, звичайно включають у план занять з загальної фізичної підготовки і використовують разом з баскетболом, футболом і ручним м’ячем.

Існують приклади, за допомогою яких можна регулювати навантаження у грі: 1) зменшення кількості гравців при збереженні розмірів поля, 2) збільшення розмірів майданчика, ускладнення прийомів гри і правил при незмінній кількості гравців.

Вправи для розвитку витривалості, особливо циклічного характеру, можуть викликати втому, зниження працездатності. Такі вправи потрібно поєднувати з рухливими іграми.

При доборі відповідної методики багато ігор можуть стати засобом виховання витривалості.

Виховання гнучкості. Вправи для збереження і розвитку гнучкості звичайно включаються в ігрові гонки. Іноді, особливо в технічно складних видах спорту, тренер підбирає відповідні ігри для цілеспрямованої, частіше локальної, дії на окремі м’язові групи, зв’язки і суглоби. Такі ігри нерідко виконуються з снарядом, вагою чи з товаришем по команді, для того щоб створити умови для збільшення амплітуди руху, додаткового розтягнення м’язів і зв’язок.

Активна гнучкість залежить від сили м’язів. Але захоплення силовими вправами може призвести до обмеження рухомості в суглобах, тому рекомендовано включати до занять ігри з елементами силової боротьби, переміщення вантажу, пересування з подоланням ваги тіла і т.д., в яких немає статичних зусиль. До того ж слід пам’ятати, що еластичні властивості м’язів можуть змінюватись під впливом центральної нервової системи. Так, при емоційному підйомі гнучкість збільшується.

Перед іграми, що направлені на розвиток гнучкості, слід проводити відповідну розминку, щоб уникнути розтягнень зв’язок і розривів м’язових волокон.

Приклади ігор для розвитку гнучкості: ”Передача м’ячів”, “Регбі на колінах”, “Місток і кішка”.

2.2. Використання рухливих ігор для технічної та тактичної підготовки.

Використання рухливих ігор в спортивній підготовці дозволяє створювати рухову основу для перспективного вдосконалення координаційних можливостей, необхідних для формування спортивної техніки.

Систематичне проведення різноманітних ігор дозволяє створювати у спортсменів (особливо у початківців) певний запас рухів. На цієї базі легше формується нова навичка. Треба підкреслити, що навик, який формується у спорті, реалізується, як правило, без гри, без участі емоцій. Більш того, емоції можуть тільки порушити навичку та ускладнити досягнення мети. Гра прийде на допомогу тренеру лише тоді, коли рух автоматизується й увага зосереджена не стільки на руховому акті, скільки на результаті дії, умов і ситуації, в яких вона виконується (спочатку вивчається перекид, прийом гри, передача естафети, стрибок з місця і т.д., потім ці елементи включаються до гри). Тут гра є засобом вдосконалення навички. Навичка, яка використовується в умовах гри, стає не тільки стійкою і стабільною, але і гнучкою, варіативною. Це може призвести до виникнення нового, більш досконалого, вміння. Спортсмен отримує можливість використовувати навичку, якою він оволодів, в цілісній діяльності, вибирати для кожного випадку кращі варіанти виконання дії. Ось чому керівнику спочатку слід давати у грі завдання “хто виконає завдання правильніше, точніше”, а після цього - “хто швидше, більше” і т.п.

Використання рухливих ігор для тактичної підготовки. Саме розуміння сутності гри пов’язане з вивченням поведінки особистості і з можливістю його регулювання. Гра дозволяє моделювати такі ситуації, створення яких не залежить від учнів. У грі можна побудувати не тільки емоційну, але й модель поведінки, що важливо для наступної спортивної практики.

Якщо говорити про змістову сторону практичної поведінки в рухливій грі, то вона пов’язана з розвитком фізичних і духовних здібностей людини. Оскільки фабула в грі завжди умовна, то людина, яка навчається, має можливість виправити свою помилку, змоделювати в своїй свідомості в ту чи іншу ситуацію як систему дійсності, виховати практично необхідну структуру емоцій. Таким чином, гра виступає як комплексна вправа, яка примушує активно працювати думку, допомагає тренеру в рішенні різноманітних педагогічних завдань. Крім того, гра сприяє створенню загальних посилань для оволодіння елементами тактики. Ігрова діяльність завжди включає до себе різноманітні за складністю засоби ведення боротьби. У грі учасники самі повинні вміти розрахувати свої сили, визначити раціональні прийоми дій.

Елементи тактики присутні як в простих групових, так і в командних іграх. Це можна віднести, наприклад, до гри “Салки прості”, де потрібне вміння очікувати чи не очікувано змінювати напрямок бігу; “Вудки”, де зміна ритму обертання мотузки допомагає швидше торкатися нею граючих, а також, як вважалось, до таких не складних ігор, як “Перетягування каната”, “Човник” чи “Виклик”, де гравцям потрібно координувати свої дії в зв’язку з обставинами.

Вміння відчувати час, швидкість і ритм рухів, вміло розподіляти сили на дистанції також входить до арсеналу тактичної майстерності, а тому – може вдосконалюватися в іграх та ігрових завданнях.

Тактичне мислення виховується не стільки при теоретичному розборі можливих змагальних ситуацій, скільки в практичних вправах ігрового характеру (хто швидше підмітить дію суперника, зорієнтується у відповідь на сигнал, хто краще відчуває ритм, час на дистанції і т.п.). ігор і вправ тактичного плану в двоборствах та спортивних іграх (завдяки різноманіттю тактичних можливостей) більше, ніж в складно-технічних чи циклічних видах спорту.

В зв’язку з тим, що технічні навички доцільно розвивати стосовно до майбутніх тактичних ситуацій (і це спортсмен повинен усвідомлювати вже при вивченні техніки), рухлива гра виступає як засіб, який дозволяє моделювати різноманітні ситуації (від простих до порівняно складних).

Підбираючи спеціальні ігри, тренер може навчати спортсмена початківця елементарним стандартним тактичним прийомам, в яких той буде свідомо використовувати свої фізичні можливості і застосовувати спортивну техніку. При цьому дуже важливо формувати наступальну тактику ведення боротьби.

В теперішній час у спорті спостерігається тенденція обмежувати виховання автоматизованих тактичних навичок і розширювати їх варіативність. Це завдання можна вдало здійснити за допомогою різноманітних командних ігор. При їх підборі і складанні важливо знати можливості спортсменів, враховувати їх досвід і вміння.

2.3. Використання рухливих ігор для морально-вольової підготовки.

В спорті ігровий метод і гру слід розуміти не просто як особливий вид вправ. Гра несе важливі соціально-педагогічні функції, особливо в розвитку дитячо-юнацького спорту. Перш за все вона допомагає створити колектив. Виховання колективу планується системою підготовки до змагань, а гра виступає як один із засобів такої підготовки.

Дуже важливо виховувати почуття колективізму у спортсменів, які займаються видами спорту, де успіх здобувається індивідуальними зусиллями, де людина “змагається” з кілограмами, метрами, секундами чи демонструє вміння керувати своїм тілом. Тут з-за специфіки спортивної боротьби і ролі особистого успіху у спортсменів можуть розвитись зухвалість, зневагу до товаришів і тренерів. Однак від цього «не застраховані» і представники будь-якого виду спорту. Колективний початок рухливих ігор сприяє формуванню позитивних рис характеру, моральних якостей. Бо той самий “чемпіон” в колі товаришів по грі може бути далеко не кращим. В грі кожен дізнається про свої слабкі сторони і наочно може переконатись в перевагах загальних дружніх зусиль. Думка товаришів по команді має надавати великий вплив на поведінку кожного гравця.

В грі велика роль правил. Їх безпосереднє виконання сприяє вихованню чесності і справедливості, свідомої дисципліни, що в спорті також дуже важливо. Спортсменам, які не займаються колективними видами спорту, ігри з активною боротьбою двох сторін допомагають виховувати вольові якості, спортивну “злість”, здоровий азарт, без якого важко не тільки на гімнастичному помості чи на біговій доріжці, але й за шаховою дошкою.

В заняттях іграми виховується здібність максимально усвідомлювати дії, які виконуєш, що дуже важливо в будь-якому виді спорту. На цю сторону ігрової діяльності також важливо звертати увагу при виборі ігор та при керівництві ними.

З ростом досягнень у спорті збільшується роль інтелектуальної підготовки. Гра привчає спортсмена володіти своїми емоціями, миттєво реагувати на дії суперника. Навряд чи треба коментувати значення цих якостей для становлення особистості спортсмена.

Щоб за допомогою ігор вдало виховувати волю спортсменів, треба добре знати ігровий матеріал, який поділяється не тільки за переважною направленістю на розвиток рухових якостей, а й виховання таких моральних і вольових якостей, як рішучість, наполегливість, витримка, взаємодопомога.

В іграх “Виклик” чи “Наступ” дуже важливо бути сміливим і рішучім; в “Перетягуванні каната” необхідна наполегливість, а в “Перестрілці” і в інших командних іграх - взаємодопомога. Тренер підбирає відповідні ігри з урахуванням особливостей свого колективу і рис характеру окремих спортсменів.

Часто гра допомагає тренеру краще пізнати своїх учнів. Спостерігаючи за поведінкою спортсменів в процесі гри, тренер може оцінити:

- прояв спортсменом ініціативи і наполегливості, вміння боротись до кінця;

- прояв боязливості і нерішучості;

- відношення до суперників по грі;

- відношення до партнерів по команді (терпимість, взаємодопомога та ін.);

- відношення до своїх помилок, виправлення їх під час повторної гри;

- дисциплінованість, вимогливість до себе;

- відношення до перемоги, поразки і т.і.

Ці спостереження можуть мати значення для наступної роботи зі спортсменом (головним чином в виховному плані).

Щоб виховувати, керівник повинен сам бути зразком, бути гарним організатором, безпристрасним суддею. Правильна оцінка дій на майданчику, притягнення помічників з числа займаючихся, об’єктивний розбір ігор підіймають свідому дисципліну, привчають спортсменів правильно оцінювати свої дії, підвищують інтерес до подальшої спортивної підготовки.

Використання рухливих ігор для активізації і регулювання емоційного стану. При втомі, порушенні стійкої уваги, викликаних високим темпом чи одноманітним характером вправ, що включаються, рухливих ігор до тренування нормалізує працездатність тих, хто займається. Процес оволодіння технічними діями, виховання фізичних якостей знаходяться в прямій залежності від настрою спортсмена, його захопленості. При виникненні у гравців астенічних (негативних) емоцій коефіцієнт корисної дії тренування значно падає. Включення до неї нескладних ігор, не схожих за своєю руховою структурою, ритмом і характером м’язової діяльності на вправи, які виконуються, сприяють створенню у займаючихся стенічних (позитивних) емоцій. Перехід з одного виду діяльності на інший, елемент змагання, вільного вибору дій у грі ніби дозволяють відкрити “друге дихання” для продовження інтенсивного тренування після активного відпочинку. При вмілому застосуванню ігор в процесі занять інтерес до них зберігається на протязі всього тренувального циклу.

В іграх, які застосовуються для активізації уваги і підвищенню емоційного стану, зазвичай немає великого фізичного навантаження і гострого конфлікту. Важливо точно визначити, коли настав час включити до заняття гру. Іноді гра входить до розминки чи включається до заключної частини тренування для збереження гарного настрою. Однак можливе і незаплановане проведення гри всередині заняття.

Рекомендуються такі ігри: “Заборонений рух”, “Група струнко”, “Два стільця і мотузка”, “День і ніч”, “Розвідники і вартові”, “Третій зайвий на прогулянці”, “Вудка”, “Захист товариша”, “Вільне місце”. Вони, звичайно, не вичерпують того великого арсеналу ігрового матеріалу, який допомагає зосередити увагу тих, хто займається і «оживити» заняття. Хоча перераховані вище ігри спрямовані переважно на вирішення якої-небудь задачі (підвищення емоційного тонусу, активізацію уваги і т.і.) слід знати, що кожна гра в більшій чи меншій мірі впливає на тих, хто займається.

2.4. Використання рухливих ігор в різні періоди спортивного тренування.

Доцільність використання якої-небудь вправи у спортивному тренуванні вимірюється перш за все його позитивною дією на зростання спортивних досягнень. Саме з цих позицій і треба підходити до використання гри, яка в поєднанні з іншими спеціальними засобами підвищує ефективність тренування.

Рухливі ігри застосовуються в підготовчому, змагальному та перехідному періодах тренування, але їх об’єм, характер і методика використання змінюється у відповідності до завдань кожного етапу тренування.

Завдання початкового етапу підготовчого періоду пов’язане з підвищенням загального рівня функціональних можливостей, вихованням фізичних якостей спортсмена, а також з розширенням кола його рухових навичок і вмінь. Тому разом зі спеціальними вправами в цьому періоді широко використовуються ігри, які сприяють розвитку сили, швидкості, спритності та інших якостей. Об’єм ігор для вирішення завдань тренування в окремих його мікроциклах може бути збільшено. В ігри включаються вправи, схожі з обраним видом спорту, і які суттєво відрізняються від нього. Паралельно здійснюється морально-вольова підготовка спортсменів.

На другому етапі підготовчого періоду ставиться завдання більш глибокого оволодіння й вдосконалення рухових навичок в обраному виді спорту. Це накладає відбиток і на характер ігор, які використовуються в тренуванні. Тут об’єм їх дещо знижується, так як збільшується навантаження, специфічні для даного виду спорту. Посилюється вибірково направлена дія ігор на розвиток спеціальних якостей і навичок.

Зовсім інші завдання переслідуються при організації ігор в кінці підготовчого періоду. Оскільки він закінчується активним відпочинком, ігри тут використовуються не для загальної чи спеціальної підготовки, а для збереження емоційного настрою на наступні тренування. Ігри проводяться на початку чи в кінці тренувального заняття та передбачають порівняно невеликі фізичні і психічні зусилля.

Якщо гра виступає як самостійний вид вправ в спортивній підготовці, то ігровий метод може бути застосований при проведенні різних форм тренування. Прикладом може бути колове тренування, направлене в основному на комплексний розвиток рухових якостей чи технічних навичок.

Не зайве нагадати ще про одну роль гри в процесі підготовки до спортивних поєдинків. Особливий емоційний підйом завжди є відміною змагання від тренування. Важливо, щоб спортсмени були не в стані стартової апатії чи стартової лихоманки, а в стані бойової готовності. Психологічної готовності (особливо в не ігрових видах спорту) можна досягти за допомогою рухливих ігор, в яких вправи що вивчаються, закріплюються і вдосконалюються в умовах змагань. Такі ігри служать свого роду моделлю для формування у спортсменів визначеного психологічного стереотипу. В такому тренуванні виховуються морально-вольові якості, які допомагають спортсмену легше перенести нервове напруження в процесі змагання.

В ході ігор напрацьовується взаєморозуміння партнерів в колективі, необхідне в командних і особисто-командних змаганнях. Правильно побудована система тренування в підготовчому періоді (в тому числі і з застосуванням рухливих ігор) допомагає підвести спортсменів до досягнення найкращої спортивної форми в потрібний момент.

Важливим засобом вдосконалення в змагальному періоді слугують самі змагання, які потребують максимальної мобілізації всіх фізичних і духовних сил. Тренувальні заняття, які проводять між ними, з одного боку, направлені на збереження і вдосконалення технічних прийомів, придбаних раніше, що досягається, як правило, спеціальними засобами, з другого - на активний відпочинок. Тут застосовуються різноманітні ігри з цікавими і не складними завданнями, естафети і атракціони. Оскільки загальна фізична підготовка грає у змагальному періоді хоча і допоміжну, але дуже важливу роль (особливо якщо змагальний період тривалий), не слід нехтувати в її процесі застосуванням ігор. Треба мати на увазі, що гра буде сприяти рішенню ряду допоміжних завдань, пов’язаних з активним відпочинком і збереженням оптимального рівня морально-вольових якостей.

В ході напруженої безкомпромісної боротьби нервові, фізичні і вольові зусилля порівняно довго тримаються на максимальному рівні, що нерідко є причиною зривів: спортсмен “перегорає”, втрачає спортивну форму і отримує психічну травму. Встановлено, що одною з причин подібних зривів є невміння своєчасно зняти нервову напругу.

Рухливі ігри є одним з ефективних засобів, які допомагають зняти нервове напруження і викликати позитивні емоції. З цією метою ігри застосовуються не тільки в заняттях з початківцями, але і з кваліфікованими спортсменами.

Особливо велике місце ігри займають в перехідному періоді тренування, в якому повинні бути створені умови для відпочинку, завершенню відновлювальних процесів після напружених змагань і в той же час збережена тренованість.

Зміст і характер ігор, які включають до заняття, можуть бути найрізноманітнішими. Можна вивчати нові, раніше не відомі ігри та естафети. Особливо корисно проводити їх в лісі, парку, на березі річки.

Питання про підбір ігор і ігрових вправ для використання в різних періодах тренування чи на окремому занятті залежить від планів тренера. Важливе значення тут мають його педагогічний досвід, інтуїція, точний психологічний розрахунок.

2.5. Використання рухливих ігор для відбору в спорті

Поповнення рядів великого спорту здібною і перспективною молоддю самим тісним образом пов’язано з методами відбору і комплектуванням відповідних відділень спортивних шкіл, секцій, колективів фізкультури.

На першому етапі відбору в спортивні секції можуть бути використані спеціальні комплекси тестів і рухливих ігор. Вони направлені не стільки на те, щоб виявити, що вміє робити початківець, скільки на те, щоб визначити, на що він здібний в перспективі. Перевага ігор-тестів в даному випадку в тому, що властивості особистості, а також індивідуальні особливості людини в іграх виявляються особливо чітко і природно. В грі людина доступніше для спостереження: тренеру легше прослідкувати за проявом здібностей учнів до майбутньої спортивної спеціалізації.

З цією метою підбираються ігри-тести, в яких здібність яка цікавить тренера проявлялась би максимально. Як правило, це декілька (4-6) ігор з різною характеристикою, в яких висуваються різні вимоги до прояву потрібних якостей. При відборі юних баскетболістів разом з контрольними іспитами використовуються, наприклад, комплекс з 5 рухливих ігор (“Бігуни”, “Мисливці”, ”Боротьба за м’яч”, “Розвідка”, “Швидко в щит”). При проведенні кожної гри тренер намагається зафіксувати і кількісно виявити у початківця потрібні для баскетболу якості і властивості особистості (оперативне мислення, швидкісно-силові якості, тонкість м’язових відчуттів, вміння диференціювати м’язові зусилля, рухомість нервової системи, швидкість та ін.). в протоколі тренер фіксує різні показники (скільки раз гравець був зловлений у грі і сам зміг зловити, за який час вдалося забрати м’яча, як швидко зібрав всі предмети, скільки секунд володів м’ячем і т.п.). результати вносять до таблиці, в якій відмічається місце, зайняте гравцем в кожній грі. За сумою зайнятих місць виявляється відносна характеристика гравців. При цьому найменша сума місць слугує кращім показником.

Існують ігри-тести для виявлення показників уваги (об’єм, інтенсивність, переключення), координаційних здібностей, емоційних реакцій та ін. В іграх найбільш яскраво проявляється рухливість і врівноваженість нервових процесів. Спостерігаючи за поведінкою початківців у грі, тренер може отримати інформацію про їх емоціональну реакцію. Напевно, перевагу буде віддано терплячим, стриманим початківцям з стійкою психікою.

В якості тестів слід підбирати такі ігри, в результаті проведення яких можна отримати уяву про рухові якості, які складніше піддаються вихованню. До них, наприклад, відноситься швидкість і спритність. Загальну спритність нескладно перевірити у будь-якій грі з м’ячем. Спеціальну спритність в кожному виді спорту пов’язують з розвитком деяких додаткових якостей (рівновага, почуття ритму, простору, середовища, здатність орієнтуватися в обстановці). Контрольні вправи не повинні бути занадто складні, так як виконання нової за структурою рухової дії під час гри викликає гальмування в силу незвичності і уяви про ступінь розвитку якості, що цікавить тренера, може недостовірною.

Вищесказане відноситься до першого, попереднього етапу відбору. Другий етап відбору – це більш глибинна перевірка якостей тих, хто займається під час початкового навчання. За допомогою ігор тренер може виявити індивідуальність спортсменів, їх психічні можливості, здібності і схильність до окремих вправ.

Рухливі ігри і естафети у вигляді контрольних тестів застосовуються і в процесі спортивного вдосконалення. Вони дозволяють судити про ступінь розвитку окремих якостей, формуванні потрібних навичок і застосуванні їх в специфічних умовах гри. В цьому випадку гра виступає як засіб термінової інформації і цим полегшує роботу тренера.

Рухливі ігри під час занять гімнастикою. Ігровий метод використовується для закріплення навичок, що необхідні гімнасту, допомагає тренеру надати заняттям емоційний окрас, змагальний характер, що позитивно впливає на процес навчання. Гра може бути використана тренером як засіб для розвитку уваги, запам’ятовування окремих зв’язок і елементів, вдосконалення деяких з них під час веселого змагання. Велике значення мають ігри з елементами акробатики. До них входять темпові підскоки, перекиди, перевороти, перекати, шпагати, мости, вправи для розвитку стрибучості.

У гімнаста-початківця або недостатньо підготовленого розрядника під час виконання деяких вправ виникає почуття страху і невпевненості. Рухливі ігри, що впливають на емоції тих, хто займається, допомагають спортсмену подолати це відчуття. Цьому сприяє колективний характер гри, почуття суперництва і бажання не підвести колектив.

В заняттях художньою гімнастикою ігри під музику з використанням предметів (м’ячів, шарфів, стрічок, булав і т.і.), танцювальних кроків допомагає придбати відчуття ритму, пластичність рухів, додає заняттям емоційний окрас, виховує вміння відчувати швидкість і тривалість рухів, регулювати м’язові зусилля. Музично-ритмічні ігри можуть служити і своєрідною розрядкою після виконання вправ, пов’язаних з більшим навантаженням. Ігри з використанням основних гімнастичних снарядів використовують представники різних видів спорту, які проводять заняття з фізичної підготовки у залі. Конструктивні особливості снарядів дозволяють виконувати переміщення у висі й упорі. В таких іграх набуваються не тільки спортивні, але і прикладні навички.

Рухливі ігри в заняттях легкою атлетикою. Існує багато рухливих ігор, які допомагають розвивати якості і навички, необхідні легкоатлетам. В тренуванні бігунів, як правило, застосовуються ігри, які направлені на вирішення завдань, специфічних для даного виду. Одні ігри сприяють вихованню швидкості реакції, допомагають вдосконалювати техніку старту чи фінішний ривок (“Команда швидконогих”, “Виклик номерів”, “День і ніч”, “Перебіжки з виручкою”, “Місто за містом”), інші направлені в основному на оволодіння бігом по повороту, передачу естафети (“Порожнє місце”, “Колова естафета”, “Колесо”, “Зустрічна естафета”). Важливо вміти пристосовувати ігри до виду відповідного спорту. Так, в грі “День і ніч” чи “Наступ” можна біг починати з стартових положень, в грі “Зустрічна естафета” поставити гравців, які приймають естафету, спиною до тих, хто її приносить. В грі “Колова естафета” можна зробити коридори для передачі естафетної палички і т.д. Ігри на пересіченій місцевості допомагають тим, хто займається краще оволодіти технікою бігу з подоланням перешкод, навчитися розраховувати час проходження бігових відрізків.

Під час підбору ігор не можна випускати із виду явище переносу навичок. Важливо пам’ятати, що, наприклад, ігри, які направлені на виховання стартової швидкості, однаково необхідні і стрибунам, і метальникам, також як ігри з м’ячем, які рекомендовані баскетболістам чи волейболістам (з вистрибуванням біля кошика чи сітки, з метанням набивного м’яча). Тим, хто займається стрибками, перш за все корисні ігри для зміцнення м’язів ніг. До них відносяться ігрові естафети на пересіченій місцевості і в залі з використанням снарядів, а також широко відомі ігри з шкільної практики. Треба мати до уваги, що багато з цих ігор тренер за своїм розумінням може ускладнювати, збільшуючи, наприклад, висоту предмету, що обертається, стоїть або проноситься під ногами (“Вудка”, “Мотузка під ногами”, “Естафета чехардою”, “Стрибок за стрибком”), збільшуючи довжину стрибка чи даючи завдання стрибати на лівій чи правій нозі (“Стрибки по смугах”, “Скакуни”, “Бій півнів” та ін.).

Рухливі ігри в заняттях спортивними іграми. Гра, як колективна діяльність, суттєво відрізняється від тих видів спорту, в яких людина намагається оволодіти досконалою формою рухів або досягти особистого успіху, “змагаючись” з метрами, кілограмами, секундами.

На перший погляд може здатися, що роль ігрового методу в спортивних іграх є значно слабшою, так як спортивні ігри дуже емоційні і сприяють вихованню колективу. Проте ця думка хибна. Сучасна спортивна гра - багатопланова діяльність, в якій поряд з високою технікою володіння м’ячем потрібна витривалість, вольове напруження і вміння мислити. Без тренування цих компонентів не можна виховати спортсмена, здатного виступати в змаганнях. “Тренування повинне бути схожим на гру, навіть коли воно проводиться без м’ячів. Якими б цікавими і різноманітними тренування не були, в кінцевому підсумку вони набридають, стомлюють. І тому краще гри немає нічого”. Ці слова належать відомому футболісту Пеле.

В учбово-тренувальній роботі з спортивних ігор поряд зі спеціальними вправами використовуються і рухливі ігри, які сприяють вирішенню завдань фізичної, технічної й тактичної підготовки спортсменів. Багато тренерів у процесі навчання пропонують підлеглим ігрову форму виконання вправ з м’ячем. Поступово ускладнюючи рухливі ігри, вони додають до них елементи протиборства, привчаючи учнів до самостійного вибору рішень. Подібні дії дозволяють зміцнити потрібну навичку і вдосконалити її в умовах, наближених до змагань.

Різні спортивні ігри мають багато схожих компонентів в побудові технічних і тактичних дій. Тому ігри з відбором м’яча, пересуваннями, взаємодіями партнерів можуть бути однаково успішно використані як в баскетболі, так і в хокеї й у футболі (зустрічні естафети, “М’яч в центр”, “Не давай м’яча водячому” та ін.).

Поряд з цим, кожна спортивна гра має свої специфічні прийоми і тактичні варіанти. Баскетбол, наприклад, характеризується веденням боротьби за м’яч, що відскочив, хокей силовою боротьбою, у волейболі важливим є вміння ставити блок біля сітки, у футболі - грати головою і т.д. підбір підготовчих вправ тут пов’язаний зі специфікою конкретних спортивних ігор.

Рухливі ігри в заняттях плаванням. Для загальної фізичної підготовки плавця використовують різноманітні ігри й естафети з елементами бігу, стрибків і метань (“Боротьба в квадратах”, “Охорона перебіжок”, “Боротьба за прапорці”, “Багатоніжка”, “Чехарда”, “Боротьба за м’яч”, естафети зі скакалками, “Перетягування канату”, “Візки”), а також ігри для оволодіння технікою ведення м’яча, передач, кидків, прийому і ловлі м’яча в баскетболі, гандболі, волейболі, що особливо важливо ватерполістам. Їм, як і плавцям, рекомендуються спортивні ігри за спрощеними правилами.

Значне місце в початковій підготовці плавця, а також на наступних етапах займають ігри, які проводяться у воді. Одні з них – для початківців, які оволодівають водною середою, проводяться на неглибокому місці і мають прості завдання. Інші застосовуються в заняттях зі спортсменами, які вдосконалюють навички плавання та направлені на закріплення швидкісно-силових якостей, виховання спеціальної спритності, техніки спортивних і прикладних засобів пірнання, транспортування на воді та ін.

У зміст ігор для початківців входять вправи, які дозволяють освоїти воду, подолати боязкість води:

а) занурення в воду з пересуванням по дну;

б) випливти і лежання на воді;

в) видих у воду, розкривання очей у воді;

г) ковзання по воді, зстрибування у воду і пірнання.

У зміст ігор і естафет, які проводяться на глибині до грудей і більше, включається подолання відрізків:

а) за допомогою ніг, без допомоги рук;

б) за допомогою рук, без допомоги ніг;

в) за найменшою кількістю загрібань;

г) за дошкою в руках і дошкою, зажатою поміж ніг;

д) зі спортивними і прикладними засобами пірнання, транспортування;

є) з м’ячем (для хлопців, юнаків, як підготовчі до оволодіння гри у водне поло);

ж) ігри з елементами фігурного плавання з ластами і без ласт (для дівчаток і дівчат).

Гру організують також у паузах під час тренувань з великим об’ємом навантаження у воді, а також в кінці тренувань (для емоційної розрядки, активного відпочинку).

Потрібна наявність забезпечення правил безпеки, особливо під час проведення ігор в природних водоймах.

Рухливі ігри в заняттях боротьбою. Завдання борця полягає в тому, щоб вивести супротивника з стійкої рівноваги і змінити його положення по відношенню до килима. Звідси нескладно вивести напрямок підготовки борців, зорієнтуватися в підборі ігрового матеріалу. Оскільки у боротьбі значна роль відводиться розвитку гнучкості хребта, рухливості суглобів, швидкості виконання дій, силовим якостям й спритності, підбираються ігри, в яких ці якості більш чітко проявляються та тренуються.

У боротьбі дуже важливе почуття рівноваги. Для тренування цієї якості разом зі спеціальними вправами добре застосовувати й відповідні ігри, такі, як “Тягни в коло”, “Не сходь з килима”, “Виштовхування в присяді”, “Вудка з поворотами”, “Відірви від килима” та ін.

Необхідна борцю й акробатична підготовка, а отже ігри, які включають елементи акробатики. А саме “Перекиди” і “Перекати”, “Місток і кішка”, “Перекотиполе” та ін. Для зміцнення стопи використовуються ігри з різними видами бігу і стрибків – “Біг пінгвінів”, “Баскетбол стрибунів”, “Футбол з набивним м’ячем” і т.і. Для цієї мети використовують ігри з елементами силової боротьби, пов’язані з перетягуванням та перенесенням вантажу (медболів, гравців). На визначених етапах навчання до занять включаються ігри безпосередньо з застосуванням прийомів боротьби, які, однак, повинні бути попередньо вивчені. Під час планування ігрового матеріалу спочатку доцільно давати ігри в парах типу поєдинків, а потім вже групові і командні ігри з елементами силової боротьби. При цьому важливо дотримуватися наступних умов: забезпечити безпеку місця занять (мати, килим), перед іграми проводити розминку, щоб розігріти організм, включити в роботу основні м’язові групи.

Рухливі ігри в заняттях боксом. Поєдинок боксерів на рингу багато в чому нагадує гру. Боксеру необхідно мати високий рівень розвитку фізичних якостей, великий арсенал атакуючих і захисних дій, добре розвинуте тактичне мислення і високу морально-вольову загартованість. Для виховання цих якостей й підбирається відповідний ігровий матеріал.

Широко використовуються ігри, які направлені переважно на розвиток сили, спритності і волі. До них можна віднести такі ігри як “Бій півнів”, “Ловля парами”, “Палка, що падає”, естафета з скакалкою, “Перетягування в парах”, “Рухливий ринг”. Для виховання швидкості реакції, орієнтування використовуються ігри з м’ячем і без м’яча: “День і ніч”, “Два табори”, “Захист укріплення”, “Виклик номерів”.

Окрім ігор, які розвивають загальні рухові якості, доцільно застосовувати рухливі ігри, які дозволяють безпосередньо тренувати спеціальні якості боксера: швидкість і влучність ударів, специфічну спритність, яка виявляє арсенал прийомів атаки й захисту, а також відчуття “ударної” дистанції, тобто здатність до просторово-часової орієнтації. Складніше закріпити в іграх силу удару чи виховати специфічну витривалість, що досягається спеціальною підготовкою. Рухливі ігри можуть бути засобом контролю стану технічної і тактичної підготовки, засобом перевірки ініціативності й емоційної стійкості спортсменів.

Рухливі ігри в заняттях фехтуванням. Перемогти противника, використовуючи спеціальні атакуючі засоби, така мета одного з видів двоборств - фехтування.

Якщо бойові прийоми у нападі чи у захисті, де відпрацьовується спеціальна реакція на дії противника, закріпити в грі складно, то як раз за допомогою гри можна вдосконалювати необхідний у фехтуванні загальний високий рівень розвитку спритності. Для цього використовують різні ігри - від простих “Салок” і “Ловлі парами” до різноманітних ігор з метанням і ловлею м’яча.

Розвивати мужність, витримку, волю і рішучість, необхідні у фехтуванні, можна за допомогою таких ігор, як “Боротьба за прапорці”, “Естафета чехардою”, “Наступ”, “Перетягування каната”, естафета з подоланням перешкод, і багато інших, в тому числі і ті, котрі рекомендовані для інших двоборств. Для більшості з них не треба фехтувального спорядження чи спеціальної доріжки. Вони з успіхом можуть бути проведені в залі чи на майданчику. Разом з тим, деяким іграм можна надати фехтувальну специфіку: при пересуванні навчати правильної роботі ніг, в якості інвентаря використовувати фехтувальне спорядження і т.п.

Рухливі ігри в заняттях лижним спортом. Усім спортсменам-лижникам важливо мати сильні ноги і руки, розвинуте чуття рівноваги бути сміливими і рішучими. Ігри, які використовуються для розвитку цих якостей на літньому майданчику або в залі, схожі для всіх лижників.

Для закріплення і вдосконалення спеціальних навичок влітку використовуються естафети на роликових ковзанах, а взимку - на простих ковзанах і лижах. У відповідності із завданнями підготовки ігри умовно розподіляються на групи:

а) для вивчення з початківцями поворотів крокуванням на місці і при русі ступаючим кроком по рівнині;

б) для вивчення і вдосконалення техніки лижного ходу (по рівнині, на пересічній місцевості);

в) для закріплення і вдосконалення техніки спусків з гори і підйомів на гору;

г) для виховання вміння орієнтуватися на місцевості, почуття часу, вміння розподіляти сили.

Рухливі в заняттях велосипедним спортом. Якості й навички, які необхідні під час занять велосипедним спортом різноманітні, як і різні види змагань велосипедистів: шосейні гонки, крос, змагання на треку, гонки за лідером, волейбол.

Окрім гарного фізичного розвитку та тренованості успіх спортсмену приносить досконала координація рухів, вміння у різних умовах зберігати рівновагу на нестійкій опорі.

В зв’язку з цим рухливі ігри у процесі підготовки як початківця, так і спортсмена розрядника спрямовані, з одного боку, на вдосконалення загальної та спеціальної фізичної підготовки, виховання спритності й швидкості (ігри без велосипеду), а з іншої - на закріплення складної і різноманітної техніки володіння велосипедом.

При цьому оволодіння технікою їзди проводиться одночасно з вихованням сміливості, рішучості, швидкості реакції та інших якостей, необхідних спортсмену-гонщику.

Ігри, які використовуються в учбово-тренувальному процесі, переслідують різні завдання. Для виховання загальної і швидкісної витривалості проводяться ігри без велосипеда з бігом, переноскою вантажу, елементами силової боротьби. Для укріплення м’язів ніг корисні влітку ігри на піску, а взимку – на рихлому снігу. Також застосовуються ігри іншого плану: з розбиранням і збиранням велосипеду, заміною колеса, трубки, що дозволяє краще оволодіти матеріальною частиною машини, підготуватися до умов змагань.

Сам велосипед є дуже гарним спорядженням для використання у грі. Управління, висока маневреність роблять його відмінним засобом відпрацювання спеціальних навичок, необхідних гонщику у змаганнях.

Своєрідними іграми є різного роду гонки з форою, гонки з вибуванням, які проводять не тільки велосипедисти, але і легкоатлети, лижники. Ці ігри направлені не стільки на вдосконалення техніки пересування, скільки на розвиток тактичного мислення, вміння розраховувати свої сили на дистанції.

Дата добавления: 2014-11-29