Митні платежі в системі оподаткування, їх види. Мито, що стягується при переміщенні товарів через митну територію України

Тема 2.5. Митні платежі.

1. Митні платежі в системі оподаткування, їх види. Мито, що стягується

при переміщенні товарів через митну територію України.

2. Поняття митної вартості та методи її визначення. Порядок нарахування

та сплати мита.

3. Державне мито, його правове регулювання. Платники та об’єкт

оподаткування.

Правове регулювання даного питання закріплено в:

1) Митний кодекс України від 11 липня 2002р. №92-ІV;

2) Закон України «Про митний тариф» від 5 квітня 2001р. №2371-ІІІ;

3) Декрет КМУ «Про державне мито» від 21 січня 1993р. № 7- 93;

4) Закон України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992р. № 2097-ХІІ.

Мито – непрямий податок, який стягується при перетині митного кордону, тобто при імпорті, експорті, транзиті товарів. Даний податок я к і акцизний збір, включається в ціну товарів, сплачується за рахунок покупця, його ставки диференційовані за групами товарів, перелік яких значно ширший ніж підакцизних товарів.

Систему митних платежів можна поділити на дві групи:

1. Основні – обов’язкові платежі, що стягуються у більшості випадків при перетині митного кордону із суб’єктів, що не характеризуються специфічними особливостями:

- мито;

- митні збори та митне оформлення;

- непрямі податки, що стягують у подібних ситуаціях (ПДВ, акциз).

2. Додаткові – митні платежі, що стягують із платників за додаткові надані послуги або дії (збори за зберігання товарів, збори за митний супровід вантажів, збори за видачу ліцензії, плата за участь у митних аукціонах тощо).

Платником мит є особа, що ввозить (вивозить) або переміщує товари через митний кордон. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант).

За характером платника мито поділяється на:

а) на сплачуване юридичними особами;

б) на сплачуване фізичними особами.

Об’єкт мита являє собою митну вартість переміщуваних товарів, стосовно яких повинно нараховуватись мито. Митна вартість перераховується у національну валюту, за курсом НБУ, що діє на день подачі митної декларації.

Загальна характеристика та ознаки мита:

Платники

Митні збори і платежі – це своєрідна плата за виконання митницею своїх обов’язків і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів України.

Мита, які застосовують в Україні, класифікуються за ознаками:

1) За способом нарахування:

а) адвалерне, що нараховується у % до митної вартості товарів, які обкладаються митом;

б) специфічне – нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом;

в) комбіноване – поєднує обидва види мита.

2) За напрямом переміщення товарів:

- експортне (вивізне);

- імпортне (ввізне);

- транзитне;

3) За призначенням:

а) антидемпінгове – при ввезенні в Україну товарів, за ціною, яка суттєво нижча їхньої конкурентної ціни, та при вивезенні – яка нижча від ціни інших експортуючи;

б) компенсаційне – при ввезенні чи вивезенні – під час виробництва використовувалась субсидія;

в) спеціальне – як захисний засіб, ввозяться в великих кількостях та на умовах, що загрожує збитком вітчизняним;

г) сезонне – на термін до 4-х місяців з моменту встановлення.

4) За порядком встановлення:

а) автономне – встановлюється Україною самостійно, незалежно від міжнародних договорів;

б) конвенційне – на основі дво – та багатосторонніх переговорів та угод.

Четверте на основі розслідування та за ініціативою Митно – тарифного комітету.

2. Поняття митної вартості та методи її визначення. Порядок нарахування та сплати мита.

Усі товари, що підлягають митному оформленню зосереджені в 21 розділі, 97 главах, 1241 товарній групі, 5019 товарних позиціях. Кожний товар має 4-х значний цифровий код, до 2-а перших знаки – це товарна, два інших товарна позиція.

Сплата мита може здійснюватися в декількох формах:

1) готівкою:

а) безпосередньо в національній валюті;

б) в іноземній валюті з перерахуванням за курсом НБУ;

2) перерахування через відділення банків сум мита з рахунків платників;

3) митними марками.

Мито сплачується в національній валюті країни за встановленими ставками, виходячи з митної вартості.

Митна вартість -це ціна товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. До митної вартості включається ціна товару, зазначена в рахунку – фактурі, а також фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку – фактури:

а) на транспортування, навантаження, розвантаження та страхування до пункту перетину кордону;

б) комісійні та брокерські;

в) плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів і яка повинна бути оплачена як умова і ввезення (вивезення).

Порядок оплати і ставки мита визначаються єдиним митним тарифом України. Єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться в Україну або вивозяться за межі митної території. Ставки його є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності або територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законами України і її міжнародними договорами. Його затверджує ВРУ за поданням КМУ.

ЄМТ України передбачає три види ставок, які відрізняються розмірами:

1) Преференційні ставки;

2) Пільгові ставки;

3) Повні (загальні) ставки.

Нарахування та сплата мита – здійснюється митним органом України відповідно до ставок єдиного митного тарифу, що є чинним на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній по курсу НБУ до Державного бюджету України.

Мито сплачується митним органом України, а щодо товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, - підприємством зв’язку.

В основі обчислення мита лежить митна вартість товару й транспортного засобу. Визначення митної вартості здійснюється декількома методами:

1) метод оцінки за ціною угоди із увезеними товарами;

2) метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами;

3) метод оцінки за ціною угоди з однорідними товарами;

4) метод оцінки на основі вирахування вартості;

5) метод оцінки на основі додавання вартості.

6) резервний метод.

Мито сплачується безпосередньо митному органу одночасно із прийняттям митної декларації або до її прийняття. Мито зараховується до Держбюджету, а митні органи здійснюють контроль за правильністю обчислення й збору.

Механізм внесення мита припускає певні гарантії:

- застава товарів;

- гарантії фінансово-кредитних установ;

- гарантії третіх осіб;

- внесення належних сум на депозит.

Значна кількість товарів та предметів звільняється від сплати мита.

Законодавство допускає:

1) зниження ставок мита;

2) безмитне вивезення (ввезення) або пільгове обкладання митом товарів;

3) встановлення преференцій щодо ставок;

4) пропуск через митний кордон без сплати мита;

5) повне (часткове) повернення власнику товарів мита;

6) повернення власнику предметів, суми надміру стягнутого мита.

Мито розраховують не самі платники, а органи митної служби. Нараховані суми мита обов’язково записуються у вантажній митній декларації і підлягають сплаті з поточного рахунку (коли перетин не дозволяється без сплати) або шляхом виписки векселів (якщо імпорт - експорт дозволяється з відстрочкою платежу). Мито вноситься до державного бюджету. Контроль за сплатою мита здійснюють органи митної та податкової служби. Податкові органи вправі перевірити діяльність митної служби щодо нарахування мита і митних платежів, а також порядок сплати мита конкретним платником безпосередньо до Державного бюджету.

При непогашенні векселя на платника накладається штраф 100% від суми мита, а вексель погашається або платником, або банком, який акцептував вексель, тобто перетин митного кордону без сплати мита неможливий, тому відповідальності за несплату не існує.

3. Державне мито, його правове регулювання. Платники та об’єкт

оподаткування.

Державне мито – це обов’язковий збір, що стягується у вигляді плати з юридичних та фізичних осіб за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Воно є просте і пропорційне. Просте – справляється за твердими ставками. Пропорційне – у % до відповідної суми позову або вартості відчужуваного майна.

Особливості застосування механізму державного мита в України регулюються Декретом КМУ від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито», а деталізує його застосування Інструкція про порядок обчислення і стягування державного мита, затверджена наказом ДПА України від 22.04.93 №15.

Платниками державного мита на території України є фізичні і юридичні особи за здійснення в їх інтересах дій та видачу документів уповноваженими на те органами.

Загальні ознаки та характеристика державного мита:

	За здійснення юридично значимих дій уповноваженими органами
		Прямий податок		Фізичні, юридичні особи

	За джерелом сплати
		За видом податкових ставок		Залежність від кінцевих результатів діяльності платника

Не залежить

Фіксовані, адвалерні, змішані

Кошти громадян Валові витрати

Об’єктом оподаткування виступають певні дії, з яких справляють державне мито (з позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальних дій, реєстрація актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб із інших країн, видачі паспортів, прописки тощо).

Державне мито сплачують за місцем розгляду й оформлення документів і зараховують до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляють із позовних заяв, які подають до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за ново виявленими обставинами і інші, які зараховуються до Державного бюджету України.

Фізичні особи й іноземні юридичні особи, що постійно проживають або перебувають за межами України, сплачують мито у вільно конвертованій валюті, виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Фізичні особи сплачують державне мито: із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій документів; за нотаріальні дії; за вчинення деяких інших дій. Перелік ставок досить великий, адже вони встановлюються диференційовано за назвами документів і дій, за які справляється мито.

Наприклад:

а) із позовних заяв – 1% ціни товару, але не менше трьох НМДГ і не більше 100 НМДГ.

б) позовних заяв розірвання шлюбу – 0,5 НМДГ;

позовних заяв розірвання шлюбу повторно - 1 НМДГ;

в) із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення,

що набрали законної сили - 50 % ставки, що підлягає

сплаті позовної заяви, а з

майнових – ставки

обчисленої виходячи з

опорюваної суми

г) за реєстрацію шлюбу – 0, 05 НМДГ;

д) за видачу паспорта громадянина України - 1 НМДГ;

у разі обміну чинного - 0,2 НМДГ;

ж) закордонного паспорта – 10 НМДГ.

Сплата мита може здійснюватися в декількох формах:

- готівкою;

- безготівково (перерахування через відділення банків);

- митними марками.

Дата добавления: 2014-11-29