Тема 2.7. Місцеві податки і збори

1. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

2. Єдиний податок.

3. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

4. Збір за місця для паркування транспортних засобів.

5. Туристичний збір.

1. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Місцеве оподаткування є складовою частиною системи оподаткування. Особливе місце в реалізації податкової реформи приділяється правовому регулюванню місцевих податкових важелів як основного фінансового джерела формування бюджетів місцевого самоврядування.

Законодавче регулювання місцевого оподаткування закріплено в ст. 10, в якій закріплено 2 місцевих податки:

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок, та три місцевих збори – збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збір за місце паркування транспортних засобів, туристичний збір.

В Податковому Кодексі України вперше знайшла своє місце чітка законодавча визначеність відносно місцевих податків і зборів.

Даний податок регулюється ПКУ, розділом ХІІ «Місцеві податки і збори», ст. 265.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості.

Визначення платників податку в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості.

Не є об’єктом оподаткування:

а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку;

ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та прийомним сім’ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю;

д) гуртожитки.

Базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості.

База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.

База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

У разі наявності у платника податку кількох об’єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об’єктів.

Пільги із сплати - база оподаткування об’єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири - на 120 кв. метрів;

б) для житлового будинку - на 250 кв. метрів.

Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об’єкта житлової нерухомості:

- для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

- для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Обчислення суми податку з об’єктів житлової нерухомості, які знаходяться у власності фізичних осіб, проводиться органом державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості.

Податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити надсилаються органами державної податкової служби платникам за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості до 1 липня звітного року.

Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до
1 лютого цього ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку.

Податок сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;

б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

2. Єдиний податок.

Спрощена система оподаткування, обліку, і звітності суб’єктів малого підприємництва, яка передбачає сплату єдиного податку. Є сьогодні найпоширенішою з альтернативних систем оподаткування. Перехід на єдиний податок в Україні започаткований з 1 січня 1999р.

Законодавчу базу цього податку склали норми Указу Президента України від 03.07.1998р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва». Нова редакція даного указу була прийнята знову ж Указом Президента України від 28.06.1999р. №746/99 про внесення змін до Указу №727/ 98, який набрав чинності з 19.09.99р. і застосовується по сьогодні. Цей податок відноситься до прямих загальнодержавних податків.

У відповідності зі ст.1 указу № 746 спрощена система оподаткування, обліку й звітності вводиться для суб’єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, і юридичних осіб – СПД будь-якої організаційної форми й форми власності. Не поширюється дія Указу №746 на: договірні товариства; страхові компанії; банки4 інші фінансово-кредитні й небанківські установи.

Він сплачується суб’єктами малого підприємництва за рахунок власних коштів і включається в ціну товару на стадії виробництва у виробників, незалежно від фінансового й майнового стану платників. Він справляється саме в момент виникнення доходу, а не при його використанні.

Структурно – логічна схема розрахунку єдиного податку:

Спрощена система оподаткування може бути застосована тільки суб’єктами малого підприємництва. На цей податок можуть перейти:

- фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки, яких від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. грн..

- юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції за рік не перевищує 1 млн.

СПД, що сплачує єдиний податок, не є платником ПДВ, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6%. Юридичні особи, що бажають платити ПДВ і акцизний податок, платять єдиний податок у розмірі 6% обороту, а ті що не бажають платити ПДВ і акцизний податок – 10%. Фізичні особи, що перейшли на спрощену систему, ПДВ не платять.

Юридичні особи можуть самостійно обрати одну із ставок єдиного податку:

- 6% суми виручки без урахування акцизного збору в разі сплати ПДВ відповідно до Закону України «Про ПДВ»;

- 10% суми виручки за винятком акцизного збору, в разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Перехід на спрощену систему – для юридичних осіб – можливий з будь-якого податкового періоду, а для єдиного податку фізичних осіб: 1.00, 1.04, 1.07, 1.10.

Загальна характеристика та ознаки Єдиного податку з фізичних осіб:

Сьогодні спрощена система оподаткування обліку і звітності регламентується:

1) Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3.07.1998р. №727/98,що з 19.09.1999р. діє у редакції Указу № 746/99 від 28.06.1999р. Цим указом суб’єктам надано право вибору між оподаткуванням за загальною чи спрощеною системою;

2) Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат суб’єкта малого підприємництва – юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування обліку і звітності;

3) Порядок видачі Посвідчення про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою;

4) Розрахунок сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою;

5) Порядок видачі Посвідчення про сплату єдиного податку (для фізичних осіб).

З метою переходу на єдиний податок, юридична особа подає письмову заяву до органу ДПС за місцем реєстрації із зазначенням ставки податку. Термін подання заяви не пізніше 15 днів до початку наступного звітного (податкового) кварталу. Орган ДПС протягом 10 днів з моменту подання заяви має видати свідоцтво. В разі негативного результату платнику надається мотивоване рішення про відмову в письмовій формі. Термін дії свідоцтва 1 рік.

Платник єдиного податку – юридична особа, яка зобов’язана вести Книгу обліку доходів і витрат. Ця книга в обов’язковому порядку реєструється в податкових органах.

Перейти на спрощену систему можуть і фізичні особи – підприємці, що відповідають таким вимогам:

а) У трудових відносинах з якими, включаючи членів їх родини, протягом року перебуває 10 чоловік;

б) Розмір виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500тис.грн.

Для переходу потрібно подати такі документи:

1. Заяву платника на перехід на сплату єдиного податку;

2. Копію посвідчення про держреєстрацію, як підприємця;

3. Документ що засвідчує особу;

4. Копію платіжного документа про сплату єдиного податку.

Перехід підприємства на єдиний податок передбачає ведення Книги обліку доходів і витрат, яка за своєю суттю є базовою формою податкового обліку з даного податку (реєструється в ДПІ). В ній на підставі первинних документів здійснюються записи про операції, що відбулися у звітному періоді. Крім Книги обліку, суб’єкт зобов’язаний вести ще й касову книгу.

Звітний період при спрощеній системі малого оподаткування дорівнює податковому, тобто звітність подається в органи ДПС після закінчення кожного кварталу.

Суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи подають до органів ДПС протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу:

- розрахунок про сплату єдиного податку;

- декларацію про сплату ПДВ (в разі обрання 6%);

- платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітній період з позначкою банку про зарахування коштів.

Для громадян - підприємців ставки єдиного податку встановлюються місцевими радами за місцем реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності в фіксованих сумах, у залежності від виду діяльності. Підприємець заздалегідь знає суму податку, що підлягає місячній оплаті. Вона не залежить ні від виручки, ні від чистого доходу підприємця.

Граничні терміни подання заяви при переході – 16.12, 16.03,15.06, 15.09.

Ставки єдиного податку встановлюються в межах від 20 до 200 грн. за календарний місяць.

3. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами (далі у цьому пункті - органами місцевого самоврядування) з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року (далі - мінімальна заробітна плата), визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів - від 0,08 до
0,4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів - від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів - до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.

Для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:

а) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи);

в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент;

г) вид торгового патенту;

ґ) найменування документа про повну або часткову сплату збору;

д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення "виїзна торгівля";

е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);

є) період, на який придбається торговий патент.

Торговий патент видається особисто фізичній
особі - підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Порядок сплати збору платниками збору, які:

а) провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі) - збір сплачується за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

б) здійснюють торгівлю валютними цінностями - за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти;

в) здійснюють діяльність у сфері розваг - за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

г) здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу - за місцем реєстрації таких платників;

ґ) здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах та інших короткотермінових заходах, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, - за місцем провадження такої діяльності.

Строки сплати збору:

а) за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту - не пізніш як за один календарний день до початку провадження такої діяльності;

б) за провадження торговельної діяльності (крім торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту), діяльності з надання платних послуг, здійснення торгівлі валютними цінностями - щомісяця не пізніше 15 числа, який передує звітному місяцю;

в) за здійснення діяльності у сфері розваг - щоквартально не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

Строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних місяців.

Строк дії короткотермінового торгового патенту становить від одного до п’ятнадцяти календарних днів.

Строк дії торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг становить вісім календарних кварталів.

4. Збір за місця для паркування транспортних засобів.

Згідно ст. 266 ПКУ, платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Ставка збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною сільською, селищною або міською радою.

Збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому до 28 (29) включно) за місцем розташування спеціально відведеного місця для паркування транспортних засобів. Остаточна сума збору, обчислена відповідно до податкової декларації за податковий (звітний) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових платежів), сплачується у строки, визначені для квартального податкового періоду.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

5. Туристичний збір.

Згідно ст. 268 ПКУ, туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.

Платниками збору є громадяни України, іноземці,
а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії та пансіонати.

Cтавка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору.

Дата добавления: 2014-11-29