Сльозні органи

Очниця

Повіки

РОЗДІЛ 1. АНАТОМО-КЛІНІЧІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНУ ЗОРУ

Відомо, що органові зору належить провідна роль серед усіх органів відчуття. Близько 80% інформації про зовнішній світ людина одержує саме через нього. Важлива роль органу зору підтверджується і анатомічними фактами. Так, око, як ніякий інший орган, зв’язане з центральною нервовою системою за допомогою 6 пар черепно-мозкових нервів (I, III, IV, V, VI, VII пари). А зоровий нерв складається з близько 1 мільйона нервових волокон, що становить 35% від загальної кількості нейрофібрил, які складають решту 11 черепно-мозкових нервів. Окрім того, око входить до складу фото-енергетичної системи організму, через яку здійснюється нормальний розвиток внутрішніх органів. Око може реагувати змінами на захворювання практично всіх органів і систем, і часто діагноз загального захворювання на основі очних проявів першим ставить офтальмолог, а не відповідний лікар-спеціаліст.

Поняття «орган зору» дуже об’ємне. До нього відносяться:

- очне яблуко – парний, приблизно шароподібний орган, вагою близько 8 гр., розташований в очних впадинах (очницях);

- захисний апарат ока, до складу якого входять повіки та очниця;

- допоміжний апарат, який складається з сльозових органів та зовнішніх м’язів ока;

- провідні шляхи: зоровий нерв, хіазма, зорові тракти;

- підкоркові зорові центри, представлені зовнішніми колінчастими тілами. В них відбувається первинна обробка зорової інформації. На цьому рівні закінчується периферійний нейрон зорового аналізатора;

- корковий зоровий центр, представлений шпорною борозною потиличної долі мозку. В ньому відбувається формування тих зорових образів, які ми відчуваємо.

Підкоркові та коркові зорові центри пов’язані між собою зоровою променистістю (оптична радіація, пучок Граціоле).

Акт зору є дуже складним процесом, який включає проведення в око та заломлення оптичними середовищами променів, що ідуть від навколишніх предметів, фокусування їх на сітківці, перетворення в сітківці світлового імпульсу на нервовий імпульс, проведення його в підкоркові та коркові зорові центри та формування власне зорових образів.

Практично всі складові органу зору мають велику кількість анатомічних та вікових особливостей, які позначаються на проявах багатьох очних захворювань. Про деякі з них має знати і лікар загальної практики.

· Повіки добре кровопостачаються, тому рани повік заживають дуже швидко.

· Рясне кровопостачання, ніжна шкіра повік, відсутність підшкіряно-жирової клітковини зумовлюють швидке і розповсюджене виникнення набряків повік, в тому числі при деяких загальних захворюваннях (серцева недостатність, патологія нирок, алергія).

· Порожнина очниці межує з трьома додатковими пазухами носа, з яких на очницю часто розповсюджуються запальні і пухлинні процеси.

· Через верхню очну щілину, канал зорового нерву, круглий отвір очниця сполучається з середньою черепною ямкою. Через названі отвори і щілини запальний процес може легко перейти в порожнину черепу з виникненням абсцесу мозку, гнійного менінгіту, тромбозу кавернозного синусу.

· Через нижню очну щілину порожнина очниці сполучається з нижньо-скроневою і крилонебною ямками, з яких запальний процес може легко розповсюдитись на очницю і порожнину черепу.

· До дна гайморової пазухи прилягають луночки 2-го премоляра, 1-го і 2-го молярів, з яких запальний процес через гайморову порожнину може перейти на очницю.

· Вся венозна кров з очниці, від очного яблука, придатків ока, по очній вені відтікає в середню черепну ямку, в кавернозний синус, що сприяє виникненню вкрай важкого захворювання – тромбозу кавернозного синусу. Однобічний тромбоз кавернозного синусу може легко перейти в двобічний, оскільки кавернозні синуси сполучаються між собою.

· Верхня стінка очниці відокремлює порожнину очниці від передньої черепної ямки. Пошкодження верхньої стінки очниці можуть приводити до пошкодження лобної долі мозку.

· Переломи внутрішньої, верхньої та нижньої стінок очниці можуть погано виявлятися на рентгенівських знімках, тому для їх діагностики в першу чергу треба орієнтуватись на клінічні прояви, дані КТ або ЯМРТ.

· Крізь верхню очну щілину проходять усі окорухомі нерви (III, IV, VI пари), виходить очна вена, входить в очницю І гілка трійчастого нерву. При локалізації патологічного вогнища (запальний процес, пухлина, гематома) в цьому місці виникає дуже характерний симптомокомплекс, який має назву «синдром верхньої очної щілини»: екзофтальм, офтальмоплегія (повна нерухомість ока), птоз, мідріаз, розлади тактильної чутливості в області розгалуження І гілки трійчастого нерву (лоб, перенісся, верхня повіка), розширення вен сітківки. В деяких випадках синдром верхньої очної щілини може бути виражений не повністю, якщо страждають не всі, а лише окремі з названих стовбурів.

· В області очниці і ока існують кілька потужних анастомозів, які з’єднують воєдино систему внутрішньої і зовнішньої сонних артерій:

- ангулярна артерія (одна з кінцевих гілок лицевої артерії) анастомозує з артерією спинки носу (одна з гілок очної артерії);

- зовнішня і внутрішня верхньо-щелепні артерії і вени анастомозують з гратчастими артеріями і венами;

- інфраорбітальна вена анастомозує з нижньою очною веною;

- крилонебне сплетіння анстомозує з нижньою очною веною.

По цих анастомозах інфекція з верхньої половини обличчя може легко проникнути в порожнину очниці і далі, зі струмом венозної крові, - в середню черепну ямку, в кавернозний синус!!!

· Розповсюдженню інфекції по венозних стовбурах ока і очниці в значній мірі сприяє відсутність клапанів в очних венах.

· Більш-менш нормальне сльозовиділення розпочинається з 2-3 місяця життя дитини, тому найбільш маніфестно симптом дакріоциститу новонароджених проявляється саме в цьому віці.

· Кінцевий пункт відтоку сльози – порожнина носу, тому до сльозотечі може призводити патологія носу (риніти, пухлини, переломи кісток).

· У людей середнього та похилого віку в некомфортних умовах (на вітрі, морозі) спостерігається сльозостояння та сльозотеча. Це пов’язано не з порушенням відтоку сльози, а з її гіперсекрецією.

Дата добавления: 2014-11-29