Формаційний і цивілізований підходи до типології держав. Відмінність цих підходів

Типологія держав

Типологія — це теорія про типи тих чи інших явищ.

Тип держави — сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загально соціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Тип держави характеризується:

Ø елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;

Ø системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;

Ø системою методів і засобів, які застосовує ця влада для за­хисту виробничих відносин і форм власності;

Ø реальним загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;

Ø рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.

Є два підходи до типології держав: формаційний та цивілізаційний.

Формаційний підхід (Представники: Маркс, Енгельс, Ленін):

Формація — це історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої від­бувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом.

Відповідно існує:

Ø Рабовласницький тип;

Ø Феодальний тип;

Ø Буржуазний тип;

Ø Перехідний тип: капіталістичний та соціалістичний;

Ø Індустріальний.

Цивілізаційний підхід (Представники: Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) — покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягну­тий тими чи іншими народами.

Цивілізація — людська спільнота, яка протягом певного періоду часу має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Етапи існування:

Ø процес зародження,

Ø розвиток,

Ø загибель чи перетворення цивілізації

Цивілізації є:

1. первинні – давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна;

Ознаки:

Ø командно-адміністра­тивна організація державної влади;

Ø забезпечення полі­тичного та господарсько-соціального функціонування суспільст­ва

Ø створення духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини.

2. вторинні – дер­жави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Ла­тинської Америки та ін.

Ознаки:

Ø ринково власницький устрій;

Ø ліберальний вплив на суспільно-економічний устрій;

Ø поява плюралізму та гласності.

Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини:

Ø правові;

Ø не правові.

Типи держав за способом набуття влади:

Ø легітимні;

Ø нелегітимні(набуття влади здійсне­но незаконним шляхом. Наприклад «Союз невизнаних республік»).

Рабовласницька, феодальна, буржуазна (капіталістична), соціалістична держава

Розмаїття держав, що мали місце в історії розвитку людства та існують нині, потребує їх певної упорядкова­ності, класифікації за загальними та особливими ознаками. Основною класифікацією держав є їх поділ і об'єднання за типами, тобто сукупністю найбільш суттєвих ознак. За критерій історичної типізації держав найчастіше береться поняття суспільно-економічної формації, яке включає су­купність усіх суспільних відносин у їх взаємозв'язку з домінуючим способом суспільного виробництва. Наукова класифікація історичних типів держав виходить з тих по­ложень, що:

по-перше, певним історичним етапам розвит­ку людства відповідають притаманні тільки їм спосіб ви­робництва та характер виробничих відносин;

по-друге, еко­номічний лад обумовлює всі інші суспільні відносини і разом з ними утворює історичний тип суспільства;

по-третє, кожному історичному типу суспільства властивий тільки свій тип державної організації.

Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак, вла­стивих державам, що існували на певних етапах історії людства.

Згідно з класифікацією суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на держави рабовласницького, феодального, буржуазного та сучасних типів.

Рабовласницький тип держави — це перший в історії людства тип держави, який не мав загального поширення і був перехідним типом.

Це обумовлює наявність у рабо­власницькому суспільстві залишків устрою влади первісно­общинного ладу, але домінуючої сили в ньому набирає тенденція державної організації суспільства. Рабовласниць­кий тип держави характеризується тим, що його еконо­мічну основу становила приватна власність і на такий засіб виробництва, як раб. Членами держави визнавалася мен­шість населення — передусім рабовласники та деякі пред­ставники інших прошарків (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).

У деяких суспільствах організація державності почина­лася з феодального типу держави. Для такої держави, незважаючи на те, що вона також базувалася в основному на сільськогосподарському виробництві, характерним є те, що селянин визнається членом держави, але не маючи права власності на землю, володіє деякими засобами ви робництва (хатою, будівлями, інвентарем). Феодальна дер­жава об'єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує у цьому суспільстві і кріпацтво. Феодальна держава є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його ста­новлення як цілісності, що існує на певній території та спроможна виступати зовні у вигляді єдиних органів. Тому головною закономірністю становлення феодального суспіль­ства с централізація управління, а провідною формою дер­жавної організації є монархія. Для феодального періоду розвитку суспільства характерним є збільшення території держави, концентрація влади, становлення її ієрархічної будови, стабілізація державних рішень у часі у вигляді «писаних» законів. Феодальне суспільство доводить значен­ня своєї форми до абсолюту, коли держава стає гальмом подальшого розвитку суспільних відносин.

На зміну синкретичності суспільства і держави за часів феодалізму, в якому вони існували як єдність форми і змісту за домінуючої ролі держави і положення членів суспільства тільки як підданих, приходить дискретність буржуазного суспільства.

Для нього характерним є поділ на державу як інституціолізовану форму організації загаль­ного інтересу і громадянське суспільство, в якому загаль­ний інтерес забезпечувався іншими механізмами, безпосе­редньо товарним способом виробництва. Товар поєднував на певній території виробників як його власників, а у вигляді капіталу створив інші недержавні форми цент­ралізації і концентрації суспільної влади.

Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення дер­жавних органів і здійснення державної влади, правовою, формою державної діяльності. Сучасні держави в найбільш розвинутих суспільствах забезпечують задоволення загаль­нолюдських потреб, реальне здійснення і захист основних прав людини. їх економічною основою є наявність серед населення значної кількості саме власників засобів вироб­ництва та результатів їх виробничої діяльності, рівноправ­ність різних форм власності — приватної, муніципальної та державної. Важливою ознакою сучасної держави є від­сутність протилежності між державною формою організації суспільства і її соціальним змістом. На відміну від держави буржуазного типу, сучасна «пост буржуазна» є всеохоплюючою організацією суспільства, в якому держава виступає як форма виявлення і забезпечення інтересу більшості його членів і протистоїть особливим інтересам монополістичного капіталу.

Дата добавления: 2014-11-29