Історична школа права

Історична школа права як особливий напрям у правовій думці виникла наприкінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX ст. цей напрям набув широкої популярності та впливу. У центрі уваги його представників знаходилося питання про виникнення та історичний розвиток права. Засновником історичної школи права був Густав Гуго (1764—1844) – професор Геттінгенського університету.

Представники цього напряму вважали, що для правильного розуміння і розвитку державно-правових явищ визначальне значення має вивчення та осмислення їхнього історичного розвитку. У центрі уваги історичної школи права, що виникла і розвивалась як своєрідна реакція на Велику французьку революцію, знаходилися проблеми історії, традицій і, головно, само поняття народу. Базовим було поняття народу та народного духу, або духу історії. У розумінні представників історичної школи права народ – це єдність окремих осіб, що базується на органічних зв'язках між станами і групами суспільства. Дух народу виростає з традиції та формується упродовж віків. Саме тому він є визначальним у правотворчих процесах. З поняттям народу тісно пов'язаний антиіндивідуалізм, характерний для представників цього напряму правової думки, Спершу в історії формувався народ, і тільки згодом на його основі витворювалися стани та права особи. Людина є продуктом середовища, тієї цілості, яка витворила та охоплює її, тобто народу.

Основою концепції представників історичної ніколи права було твердження про зумовленість позитивного права низкою об'єктивних чинників. Позитивне право не є якоюсь виключно теоретичною конструкцією, що твориться у процесі правотворчої діяльності законодавчих органів. Право, яке діє в суспільстві, – це не тільки сукупність приписів уповноважених на те органів держави. Право, як публічне, так і приватне, складається само по собі, воно витворюється суспільним розвитком, як мова та звичаї.

Позитивістська теорія права – це напрям праворозуміння, що розглядає як джерело правоутворення волю держави, вво­дить поняття «суб’єктивне право» як похідне від об’єктивного, встановленого державою, ототожнюючи право і закон. Держа­ва делегує суб’єктивні права і встановлює юридичні обов’язки, закріплюючи їх у нормах права.

Нормативістська теорія права – це напрям праворозуміння, який ґрунтується на уявленні про те, що право — це сукуп­ність правових норм, встановлених державою і формально ви­ражених у законах та інших нормативно-правових актах.

Психологічна теорія права – це напрям праворозуміння, який ґрунтується на розрізненні позитивного права, що офі­ційно діє в державі, та інтуїтивного права, джерела якого міс­тяться в людській психіці як результат «переживання» юриди­чно значущих ситуацій.

Соціологічна теорія права – це напрям праворозуміння, що розглядає як основу права реальні суспільні відносини, інтен­сивний розвиток яких зумовлює необхідність пристосовувати право до життєвих потреб конкретних індивідів через процес правозастосування.

Марксистська теорія права – це напрям праворозуміння, що ґрунтується на матеріалістичній філософії і розглядає кла­сове за сутністю право як частину надбудови над економічним базисом суспільства.

Дата добавления: 2014-11-29