Правовий прецедент: поняття, види, умови застосування

Правовий прецедент - це загальне офіційне правило, що встановлюється компетентним органом при вирішенні конкретної справи (у тексті рішення по конкретній справі), у тому випадку, коли він виявляє, що із всіх діючих правових норм жодна з них не підходить до даному випадку. Це загальне правило стає обов'язковим, частиною діючого права, що підлягає застосуванню, рівними по статусі даному державному органу, а також всіма нижчестоящими органами.

Визнання прецеденту джерелом права дозволяє судовим й адміністративним органам виконувати правотворческие функції, тому що вони фактично мають право створювати нові норми права. Тим самим усуваються протиріччя між практикою, що розвивається, і чинним законодавством, що дозволяє вирішувати справи при відсутності норм права.

Адміністративний прецедент [62]

Сучасний розвиток континентальної системи права вимагає переосмислення значення прецеденту в країнах романо-німецької правової родини, де традиційно заперечується можливість існування правових норм в іншій формі, крім як офіційний правовий акт або їм санкціоноване нормативне правило.

Загальні ознаки прецеденту (казуистичность, множинність, суперечливість, гнучкість і ін.ть, множественность,) повинні формулюватися незалежно від його приналежності до англосаксонської або континентальної систем права.

Під адміністративним прецедентом варто розуміти певне правоположення, виражене в акті органа виконавчої влади або «квазісудового»[63] органа адміністративної юстиції в процесі дозволу правового питання при відсутності або невизначеності його законодавчої регламентації й служащее зразком для дозволу наступних аналогічних адміністративних справ.

Варто враховувати, що в різних правових системах поняття адміністративного прецеденту позначається різними словами й словосполученнями: adjudication - «квазісудова» діяльність (у США), jurisprudence constante - правовий звичай (у Франції), правоположення практики (у Радянській Росії) і ін., хоча дані терміни не у всіх випадках тотожні поняттю «адміністративний прецедент».

Зовнішнє вираження й текстуальне закріплення адміністративного прецеденту відбувається як у формі індивідуального акту «квазісудового» органу адміністративної юрисдикції або органа виконавчої влади, спрямованого на дозвіл окремих юридичних справ, так і у вигляді акту тлумачення норм позитивного права.

За внутрішньою структурою адміністративні прецеденти (з певною часткою умовності) можна віднести до особливого роду правоположеннь, що має структуру нетипових нормативних приписань, які, як правило, містять у собі один або кілька елементів правової норми (гіпотезу й/або диспозицію), у яких укладено, що привносить певну новизну в регулювання суспільних відносин.

Умовою утворення адміністративного прецеденту є адміністративний розсуд, що забезпечує індивідуальне правове регулювання при відсутності правових норм або їхній недосконалості. Правомірність і доцільність адміністративного розсуду має на увазі високий професіоналізм правоприменителя, глибокий аналіз обставин справи, вибір найбільш доцільного варіанта рішення справи в рамках закону.

Як прийнятний спосіб легітимації адміністративних прецедентів виступає санкціонування судами значимих для наступної практики рішень, прийнятих у сфері керування по певному випадку вперше (у випадку судового оскарження таких рішень) і визнання їх найбільш прийнятними зразками дозволу подібних справ у позасудовому (адміністративному) порядку надалі. Таке визнання адміністративних рішень із боку судової влади не перетворює їх у судовий прецедент, тому що оцінюється «правильність» і значимість відповідного виконавчого акту.

Адміністративні прецеденти компенсують відставання чинного законодавства від розвитку суспільних відносин, гарантують оперативний дозвіл виникаючих правових суперечок в умовах відсутності або невизначеності їхньої нормативної регламентації. Такий своєчасний дозвіл соціальних протиріч допомагає не допустити гострих правових конфліктів, забезпечити стабільність правопорядку.

Види адміністративних прецедентів мають специфіку залежно від їхнього характеру й виконуваної ролі в удосконалюванні чинного законодавства й практики його застосування. У роботі проводиться класифікація адміністративних прецедентів по різних підставах.

Залежно від органів, що створюють прецедентную норму, різняться адміністративні прецеденти міжнародних виконавчих органів і прецеденти внутрішньодержавних органів виконавчої влади, які, у свою чергу, можна підрозділити на прецеденти, створені органами виконавчої влади й «квазвсудовими» органами адміністративної юстиції. По сфері дії виділяються федеральні, регіональні й локальні (сформульованими місцевими органами виконавчої влади) адміністративні прецеденти. По змісту розмежовуються правовстановлюючі адміністративні прецеденти (подолання пробілів у праві) і адміністративні прецеденти тлумачення (правотолкующие адміністративні прецеденти). За часом дії адміністративні прецеденти розділяються на необмежені у своїй дії в часі й обмежені в часі (наприклад, до прийняття відповідного нормативного правового акту). Характер впливу на суспільні відносини дозволяє класифікувати адміністративні прецеденти на «позитивні» і «негативні» адміністративні прецеденти.

Дата добавления: 2014-11-29