Нормативно-правовий акт як найбільш поширена форма права

Нормативно-правовий договір, його відмінність від індивідуально-правових договорів, їх види

Нормативно-правовий договір – це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права.

Нормативно-правовий договір – це, як правило, спільний акт-документ, що містить норми права, що є результатом добровільного, взаємопогоджуваного волевиявлення правотворчих органів (суб'єктів правотворчества).

Нормативно-правовий договір - основне джерело права в міжнародному праві. Ратифіковані міжнародні договори України - джерело права України, невід'ємна частина її національного законодавства (ст. 9 Конституції України). У внутрішньодержавному праві України до нормативно-правових договорів ставиться, наприклад, колективний договір, що укладається профкомом підприємства від імені трудового колективу із власником або уповноваженим їм органом.

Традиційно в темі форма права розгляд джерел права починається з нормативно-правового акту. Це дійсно найпоширеніший у цей час вид джерела, що містить норми (правила поведінки), установлені або визнані державою, забезпечені можливістю державного примуса.

Варто звернути увагу, що й поняття акт взагалі ж уживається в теорії права у двоякому змісті. Один - це акт як дія, другий - це акт як матеріальний (письмовий, електронний) носій інформації, як документ. Саме в останньому змісті й позначається нормативно-правовий акт як джерело права.

Але чому нормативно-правовий, а не просто нормативний акт? Тут існує досить тонке розходження, що і виділяє теорія права.

Справа в тому, що поряд з нормами права (соціальними правилами поведінки), які втілює, містить нормативно-правовий акт, існують і норми, що не мають правового (соціального) характеру й значення, однак вони також втілені, закріплені в письмовій і іншій документальній формі. Наприклад, в інструкціях, у яких визначаються правила обігу з електротехнікою, з побутовими приладами (праскою, електроплитою й т.д.). Ці акти також є нормативними, але не правовими, вони містять технічні, але не правові норми. Існують і змішані акти, наприклад, державні стандарти. У них, з одного боку, утримуються певні технічні вимоги до якості продукції, з іншого боку – установлюється, що порушення цих вимог строго забороняється, тягне відповідальність за законом.

Іноді в юридичній літературі, якщо з контексту це зрозуміло, замість словосполучення «нормативно-правовий акт» уживається все-таки поняття нормативний акт, хоча, як відзначалося вище, воно має в точному змісті інше втримування.

Слід також зазначити, що не можна нормативно-правовий акт позначати просто як правовий акт. І тут існує топке розходження, винятково важливе для юридичної практики. Це розходження стає зрозумілим з такого приклада. Правовим буде акт, що містить як правові норми (правила поведінки), так, наприклад, і вказівка про застосування мір відповідальності до конкретного адресата цих правил, якщо він їх порушив. Наприклад, наказ керівника установи про накладення дисциплінарного стягнення на порушника встановлених у цій установі. Правил внутрішнього трудового розпорядку (за запізнення на роботу, прогул, інші порушення трудової дисципліни) є правовим актом, тому що має правове значення. Цей наказ є правовим, але не утримуючої норми права, актом. Цей другий вид правового акту позначається як правозастосовний, а не як той, що містить право. Він також правовий, але не нормативно-правовий акт.

Оскільки зберігається практична потреба враховувати реальне розходження між право вміщувальними й правозастосовувальними, правореалізуючими актами, остільки для розглянутого джерела права зберігається й науково-прикладна необхідність його позначення як нормативно-правового акту.

Відзначимо також, що обґрунтування різних юридичних позначень, понять, як у цієї, так і в інших областях, це не якась казуїстика або схоластика, а, навпроти, досить важлива наукова й практична справа, якщо згадати, що за всім цим існують живі люди, їхня діяльність, благополуччя, а часом і життя.

Поняття нормативно-правовий акт як джерело права охоплює все велике різноманіття правових норм, що регулюють не менш різноманітні й незліченні соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового й, головне, практичного вживання.

Можна визначити найбільш важливі критерії, по яких безпосередньо або по їхньому сполученню виділяються види нормативно-правових актів. Це наступні критерії: склад нормативно-правового акту, процедура його прийняття, орган, що приймає акт, коло осіб, на яких поширюється його дія, простір і час, які також охоплюються дією акту, втрата юридичного значення, системність, внутрішня структура, організаційні етапи й ряд інших критеріїв.

Дата добавления: 2014-11-29