Закони. Види законів

По складу, органу й процедурі прийняття виділяється, насамперед, такий вид нормативно-правового акту, як закон.

Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається з дотриманням правил по встановленій процедурі відповідно до компетенції законодавчих органів влади (парламентом, конгресом, верховним сонетом, зборами й т.д.).

Закони можуть прийматися й на референдумах - у ході спеціальної процедури безпосереднього, прямого волевиявлення населення тому або іншому, як правило, значному питанню громадського життя. По складу закон, як правило, регулює найбільш важливі суспільні відносини. Однак визначити ці суспільні відносини як предмет законодавчого регулювання - завжди було великою соціально-економічною, політичною проблемою, сферою реалізації соціальних і інших інтересів, боротьби політичних чинностей.

Поняття закон розкривається протягом декількох тисячоріч у науковій і практичній діяльності. Іноді поняття закон уживається як синонім поняття права, будь-якого джерела права. Тому ще в XIX столітті пропонувалося розрізняти закон у формальному й матеріальному змістах. У матеріальному - знову ж як синонім всіх джерел права, у формальному - як акт, прийнятий відповідно до встановленої процедури законодавчим органом.

Змішання цих значень може приводити до негативних наслідків. Таке відбулося, на жаль, у Конституції Російської Федерації 1993 року. У всіх сучасних конституціях закріплюється принцип незалежності суддів. Це фіксується у формулі: «Судді незалежні й підкоряються тільки закону».

У даному контексті поняття закон уживається в широкому змісті, як синонім права, як захист від втручання інших галузей влади в судову діяльність, насамперед, «від телефонного права». Крім того, цією формулою затверджується принцип законності в судовій діяльності.

Однак у п. 1 статті 120 Конституції РФ цю формулу злегка підправили, підкреслюючи значення Конституції. Вона говорить так: «Судді незалежні й підкоряються тільки Конституції Російської Федерації й федеральному закону». Іншими словами, поняття «закон» тут уживається у вузькому змісті, як акт, прийнятий федеральним законодавчим органом. Але тоді виникає питання - а чому суддя не повинен підкорятися закону, прийнятому суб'єктом федерації, іншим джерелам права? Змішання двох значень поняття «закон» привело й до серйозної принципової помилки в найважливішому виді закону - у Конституції Російської Федерації.

Закону присвячувалися й присвячуються багато наукових праць, відомі класичні й метафоричні визначення закону як у вузькому, так і широкому змісті, навіть прислів'я.

От, наприклад, як визначають закон юристи Древнього Риму:

Папініан – «закон є загальне (для всіх) приписання, рішення досвідчених людей, приборкання злочинів, чинених навмисне або через незнання, загальне (для всіх громадян) обіцянка держави»;

Цельс – «права не встановлюються виходячи з того, що може відбутися й одиничному випадку»;

Гай – «всі народи, які управляються на підставі законів і звичаїв, користуються частиною своїм власним правом, частиною правом, загальним для всіх людей».

Найбільш барвисте визначення закону до стародавності дав Хризипп: «Закон є цар всіх божеств і людських справ; він повинен бути начальником добрим і злих; вождем і керівником істот, що живуть у державі; мірилом справедливого й несправедливого, - яке наказує робити те, що повинне бути робимо, і забороняти робити те, що не повинне бути зроблено.

Така оцінка закону в житті суспільства породила й знамените затвердження: нехай тріумфує закон (юстиція), якщо навіть загине мир. І також - «закон строгий, але він закон».

У теорії права виділяють і види закону:

· конституцію як Основний закон,

· інші види - конституційні (органічні) закони,

· звичайні закони,

· федеральні закони й закони суб'єктів федерації. У монархічних формах правління існує й така форма закону, як указ монарха (пануючи, короля, імператора й т.д.).

Сукупність законів становить законодавство. Знову ж - поняття законодавства вживається у вузькому, точному змісті саме як система законів і в широкому - як система нормативно-правових актів всіх видів, а іноді і як синонім права. Тому, коли говорять про законодавчі акти - виходить, мова йде про систему законів у вузькому змісті, а коли говорять про акти законодавства, мова може йти не тільки про закони.

Всі ці «тонкості» мають потребу у визначенні, позначенні, щоб насамперед, юристи, та й інші учасники суспільних відносин розуміли один одного.

Правовий нормативно-правовий акт, у якому знаходить своє вираження й закріплення закон, може мати різні форми. Поряд з найпоширенішою формою - викладом закону в окремому, відособленому письмовому акті - теорія права виділяє й нормативно-правові акти у вигляді кодексів (збірників, списків - панцира.). Цивільний, карний, сімейний, трудовий і інший кодекси - це збірники, що поєднують по єдиному предметі регулювання й, як правило, методу велику сукупність, систему правових норм.

Кодекс - це теж закон, але за формою представлений в «книжковому» стані. Кодекси зручні в багатьох відносинах: охоплюють правовим регулюванням основну частину суспільних відносин у відповідній області соціального життя, систематизовані, ними легко користуватися, адресат (суб'єкт права) знає, куди треба «подивитися» (у кодексів існує, як правило, допоміжний пошуковий апарат) і т.д.

Своєрідними видами нормативно-правових актів, у яких знаходять своє вираження закони, є зводи законів, збори законодавства й т.п.

Зокрема, спочатку Звід законів Російської Імперії, тобто збірник законів, складений в XIX столітті шляхом включення чинних законів, що пройшли чисто зовнішню систематичну обробку й що продовжує поповнюватися в XX столітті, складався з наступних восьми головних частин: законів основна, визначальна істота верховної влади; законів органічний, визначальний устрій органів цієї влади; законів урядових чинностей, що визначають способи дії цієї влади; закони про стани, що визначають праваі й обов'язки підданих по ступені участі в їхньому складі встановлень і чинностей державних; закони цивільні й межові, що обіймають сімейні й загальні майнові відносини; устави державного благоустрою, що забезпечують особливі майнові відносини; устави благочиния (закони поліції); закони карні Царської Росії. Всі види нормативно-правових актів, у яких могли бути виражені закони, установлювалися в статті 53 Основних законів: «закони видаються у вигляді укладень, уставів, установ, грамот, положень, наказів (інструкцій), маніфестів, указів, думок Державної Ради й доповідей, відзначених Найвищого затвердження. Поверх того. Найвищі веління в порядку керування виявляються рескриптами й указами».

Зрозуміло, такі форми вираження законів були властиві монархічній формі правління, під час відсутності парламентів і інших представницьких органів.

Дата добавления: 2014-11-29