Поняття та ознаки правовідносин як способу реалізації норм права

План

1. Поняття та ознаки правовідносин як способу реалізації норм права

1.1. Склад і зміст правових відносин

2. Поняття суб’єкта правових відносин

2.1. Правосуб’єктність (правоздатність, дієздатність, деліктоздатність) у механізмі правового регулювання

2.2. Види дієздатності

2.3. Правоздатність суб’єктів правових відносин – громадян, державних органів, юридичних осіб, держави в цілому

2.4. Правовий статус, компетенція

2.4.1. Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб’єктивності

2.5. Інші властивості суб’єктів, що мають правове значення

3. Суб’єктивне і об’єктивне право

3.1. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок

4. Поняття та характерні риси об’єкта правовідносин

4.1. Речі, цінності, послуги, продукти духовної творчості, нематеріальні блага як об’єкти правових відносин

5. Юридичний факт як підстава виникнення, зміни та припинення правових відносин.

5.1. Поняття юридичного факту

5.2. Класифікація юридичних фактів

5.2.1. Дії

5.2.2. Події

5.3. Фактичний склад

5.4. Правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі юридичні факти

6. Види правових відносин

У будь-якому суспільстві існують різно­манітні відносини між окремими особами, між особами та різними органами та організація­ми. Всі вони до певної міри упорядковані, організовані за допомогою етичних, релігійних, інших соціальних норм.

Значна частина з них регулюється нормами права. Такі відносини існують в усіх сферах життя суспільства, і у цілому створюють в ньо­му правопорядок, надають стабільного і ціле­спрямованого характеру. Ці відносини нази­вають правовідносинами. Існує певна кількість визначень поняття «правовідносини». Най­більш поширене визначення, відповідно до яко­го правовідносини розуміють як урегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і юридич­них обов'язків, що охороняються і гарантують­ся державою.

При цьому відносини, що регулюються, не втрачають свого фактичного змісту (економіч­ного, політичного, сімейного, майнового тощо), а лише видозмінюються, набуваючи нової додат­кової якості. Держава не може за допомогою правових засобів довільно змінювати первинний характер тих чи інших відносин, а тим більше створювати нові. Вона за допомогою законів може лише прискорювати розвиток відповідних відносин, враховувати тенденції, давати простір для прояву позитивних начал і, навпаки, стримувати нега­тивні й застарілі зв'язки і процеси. Право — регулятор і стабілізатор суспільних відносин. Сучасні ринкові відноси­ни в Україні формуються не тому, що одного разу були прий­няті відповідні норми права, а тому, що вони проявилися у реальному житті. І тільки потім приймаються відповідні акти, які легалізують відповідні зміни, форми, прискорю­ють їх розвиток. Проте існують правовідносини, які вини­кають тільки як правові і у іншій якості існувати не мо­жуть. Наприклад, конституційні, адміністративні, процесу­альні, кримінальні тощо.

Правовідносини — наслідок дії права як соціального і державного інституту. У додержавному (родовому) суспіль­стві правовідносин не було, оскільки не було права.

Це озна­чає, що правовідносини не можуть існувати поза правом окремо від нього. Саме цей зв'язок з правом, урегульованість тих чи інших відносин правом і дає підстави називати їх правовими. Неможливий такий стан речей, щоб правові відносини існували незалежно від юридичних норм.

Право регулює далеко не всі, а лише найбільш принци­пові відносини, що мають суттєве значення для інтересів держави, нормальної життєдіяльності людей.

Це перш за все відносини власності, влади і управління, соціально-економічного устрою, прав і обов'язків громадян, забезпечення порядку, трудові, майнові, шлюбно-сімейні відносини тощо. Інші або не регулюються правом взагалі (сфери моралі, дружби, звичаїв, традицій), або регулюють­ся лише частково (наприклад, у сім'ї, крім матеріальних, існують суто особисті стосунки між подружжям, між бать­ками і дітьми, що знаходяться поза правом).

З цієї точки зору всі суспільні відносини можна поділити на три групи:

1) ті, що регулюються правом і, отже, є правовими відно­синами;

2) ті, що не регулюються правом і, отже, не мають юри­дичної форми;

3) ті, що регулюються частково.

Наведене вище дозволяє зробити висновок, що будь-які правові відносини є суспільними відносинами, але не всі суспільні відносини є правовими. Проте межі дії права не є абсолютними, визначеними назавжди. Умови змінюються, і те, що у один проміжок часу регламентувалося законом, у іншій період перестає бути його об'єктом.

Серед ознак і особливостей правовідносин слід назвати наступні:

По-перше, правовідносини являють собою особливий різновид суспільних відносин. Опосередковуючи економічні, політичні, соціальні та інші суспільні відносини, правовідно­сини слугують юридичною формою взаємодії між учасника­ми цих відносин. При цьому, урегульовані нормами права економічні, політичні та інші суспільні відносини не втра­чають свою природу і характер, не втрачають свої якості та особливості. Вони лише набувають новий вид (різновид), нову форму — форму правовідносин.

По-друге, правові відносини формуються на основі пра­вових норм, в яких відображається і закріплюється держав­на воля. Багато суспільних відносин регламентується за до­помогою норм, що містяться у звичаях, традиціях, актах різних громадських організацій, однак характер і форму правовідносин вони можуть набути тільки у зв'язку з їх урегулюванням нормами права. Це стосується всіх без ви­ключення суспільних відносин — сімейних, трудових, май­нових, особистих — незалежно від їх природи, сфери ви­никнення і способу існування.

По-третє, правовідносини являють собою такий вид су­спільних відносин, який складається в результаті свідомих дій їх учасників. На відміну від економічних, а точніше, виробничих відносин, що складають базис суспільства і ви­никають незалежно від волі і свідомості людей, правові відно­сини є свідомими, мають вольовий характер.

По-четверте, правові відносини являють собою багаточи-сельні і різноманітні зв'язки їх учасників, що здійснюють­ся за допомогою покладених на них обов'язків. Разом із сукупністю реальних дій, спрямованих на їх використання і здійснення, вони складають зміст правовідносин.

По-п'яте, реалізація правовідносин гарантується можли­вістю державного примусу. При цьому, переважно, вимоги норм права і зміст правовідносин, що виникають на їх підставі, спираються на добровільну і свідому поведінку їх учасників. Однак державний примус у випадку порушення правових приписів ніколи при цьому не виключається.

Склад і зміст правових відносин

Зміст правовідносин — це сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників даних правовідносин.

При цьому під суб'єктивним правом слід розуміти нада­ну і охоронювану державою міру (межу) можливої (дозволе­ної) поведінки особи із задоволення своїх законних інте­ресів, передбачених об'єктивним правом. На відміну від об'єктивного права, що являє собою сукупність чи систему реально існуючих юридичних норм, суб'єктивне право ви­ступає як право, що належить лише певному суб'єкту і реалізується не інакше як за волевиявленням цієї особи.

Під правом у суб'єктивному значенні, зазначав Е. Трубецькой необхідно розуміти «ту сферу зовнішньої свободи, яка надається людській особі нормами об'єктивного права». При цьому суб'єктивне право як міра можливої чи дозволе­ної поведінки не може здійснюватися її носієм довільно, незалежно від інших юридичних норм. Реалізуючи своє су­б'єктивне право, учасник правовідносин діє на основі і у рамках існуючих правових норм. Юридичний обов'язок яв­ляє собою передбачену законом необхідність певної поведін­ки однієї особи — суб'єкта правовідносин в інтересах іншої особи, що має відповідне право.

Юридичний обов'язок виступає як особливий, передба­чений законом вид поведінки однієї, зобов'язаної особи сто­совно іншої особи, що має відповідні права.

Г. Шершеневич визначає юридичний обов'язок перш за все як «усвідомлення обмеження своєї волі. Людина зобо­в'язана узгоджувати свою поведінку з вимогами, що пред'яв­лені до неї». Юридично зобов'язаним слід визнати того, до кого звернені вимоги норм права. Людина діє не відповідно тільки до своїх власних інтересів, вона вважає за необхідне обмежити себе в можливому фактичному здійсненні інте­ресів внаслідок існування інтересів інших.

Таким чином, порівнюючи суб'єктивне право і суб'єктивні юридичні обов'язки, підкреслимо: якщо змістом перших є міра припустимої, дозволеної поведінки, то змістом інших — міра обов'язкової поведінки. Залежно від характеру норм права і їх змісту зобов'язаній особі в одних випадках нале­жить здійснювати певні, передбачені нормою права дії на користь управленої особи, в інших випадках — утриматися від вчинення заборонених нормами права дій.

Суб'єктивні юридичні обов'язки, як і суб'єктивні права, суворо персоніфіковані. Вони адресовані не абстрактній особі чи особам, а покладаються на конкретного учасника чи учас­ників цілком визначених, конкретних правовідносин.

Дата добавления: 2014-11-29