Практична робота № 4

Тема: «Оцінка можливих наслідків аварії на вибухонебезпечному об'єкті»

Мета роботи: надання студентам практики з розв'язання типових задач прогнозування обстановки, що може скластися під час аварії на вибухонебезпечному об'єкті. За результатами оцінки студенти формулюють висновки і визначають заходи, спрямовані на захист людей та зменшення наслідків можливих руйнувань.

Порядок виконання роботи:

Вивчити загальну і часткову обстановку, яка склалася на об’єкті господарської діяльності (ОГД).

Вивчити довідкові дані і характеристику виробничого приміщення, орієнтовні нормативи робіт, які необхідно виконати в осередку ураження.

Розглянути і в конспективній формі записати в зошит (конспект) загальні положення щодо змісту, порядку і послідовності роботи з організації і проведення робіт в осередку ураження.

На прикладі вирішення завдань з’ясувати методику захисту людей та зменшення наслідків можливих руйнувань і в конспективній формі записати її в зошит.

Знайти відповіді на тестові завдання, що наведені на с. 91-92, для контролю рівня опанування матеріалу з даної теми.

Вихідні дані для самостійного розв’язання задач згідно варіанту наведені на с. 90.

Результати розрахунків за зазначеними у варіанті вихідними даними показати у контрольній картці за нижченаведеним зразком.

Зразок заповнення контрольної картки

Дата	Тема	Параметри зони руйнувань	Результати оцінки наслідків аварії
Ступінь руйнувань	Пожежна обстановка	Ступінь ураження людей
R1 (м)	R2 (м)	ΔР (кПа)	Будівлі	Обладнання	Комунікації	Категорія пожежної небезпеки	Ступінь вогнестійкості будівлі	Очікувана пожежна обстановка
Завдання № 1	Завдання № 2	№ 3
15.11.12	Аварії на ВНО Вар. № ___							В

1. Загальні положення

1.1 Оцінка вибухопожежонебезпеки об'єкта

Оцінка вибухопожежонебезпеки об'єкта здійснюється за результатами відповідного аналізу пожежонебезпеки будівель, приміщень, інших споруд, характеру технологічних процесів і пожежонебезпечних властивостей речовин, що в них застосовуються, з метою виявлення можливих обставин і причин виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків.

Таким чином, методика аналізу вибухопожежонебезпеки зводиться до виявлення і оцінки потенційних та наявних джерел запалювання, умов формування горючого середовища, умов виникнення контакту джерел запалювання та горючого середовища, умов та причин поширення вогню в разі виникнення пожежі або вибуху, наявності та масштабів імовірної пожежі, загрози життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, матеріальним цінностям.

Необхідність матеріальної оцінки вибухопожежонебезпеки потребує чітких критеріїв її визначення. Відомі два підходи до питань нормування в галузі вибухопожежонебезпеки: імовірнісний та детермінований.

Імовірнісний підхід, що ґрунтується на концепції допустимого ризику, передбачає недопущення впливу на людей і матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі з імовірністю, яка перевищує нормативну.

Детермінований підхід базується на розподілі об'єктів за ступенем вибухопожежонебезпеки на категорії і класи з позначенням їх конкретних кількісних меж залежно від параметра, що характеризує можливі наслідки пожежі та вибуху.

Класифікація об'єктів за вибухопожежною та пожежною небезпекою здійснюється з урахуванням допустимого рівня їх пожежної небезпеки, а розрахунки критеріїв і показників її оцінки, в тому числі ймовірності пожежі (вибуху) - з урахуванням маси горючих і важкогорючих речовин та матеріалів, що знаходяться на об'єкті, вибухопожежонебезпечних зон, які утворюються при нормальних режимах ведення технологічних процесів і в аварійних ситуаціях, можливої шкоди для людей та матеріальних збитків.

Основою для встановлення нормативних вимог щодо конструктивних та планувальних рішень на промислових об'єктах, а також інших питань забезпечення їхньої вибухопожежобезпеки є визначення категорій приміщень та будівель виробничого, складського та невиробничого призначення за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) - це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об'єкта, що визначається кількістю і пожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться (обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічних процесів, розміщених в них виробництв.

Відповідно до ОНТП 24-86, приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної

небезпеки приміщень (будівель) є наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначення категорії є надмірний тиск, який може розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення (навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

Категорія А (вибухонебезпечні приміщення)

Горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Речовини і матеріали, що здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним, в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечні приміщення)

Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або

пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В (пожежонебезпечні приміщення)

Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б.

Категорія Г

Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д

Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок" (ПБЕ).

Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бути загальною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це також стосується надвірних установок і ділянок територій. Приміщення, або їх окремі зони, поділяються на пожежонебезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключити можливість виникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму.

Пожежонебезпечна зона - це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно чи періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і у разі його порушення, в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи:

1. Пожежонебезпечна зона класу П-І - простір у приміщенні, в якому знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за + 61°С.

2. Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ - простір у приміщенні, в якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м³.

3. Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа - простір у приміщенні, в якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.

4. Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ - простір поза приміщенням, в якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.

Вибухонебезпечна зона - це простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і розміщення електроустановок, у залежності від частоти і тривалості присутнього вибохонебезпечного середовища, визначається технологами разом з електриками проектної або експлуатаційної організації.

Клас вибухонебезпечних зон характерних виробництв та категорія і група вибухонебезпечної суміші повинні відображатися у нормах технологічного проектування або у галузевих переліках виробництв з вибухопожежонебезпеки.

Газо- і пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні - вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

1. Вибухонебезпечна зона класу 0 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу. Вибухонебезпечні зони класу 0 можуть мати місце переважно в межах корпусів технологічного обладнання і, у меншій мірі, в робочому просторі (вугільна, хімічна, нафтопереробна промисловість).

2. Вибухонебезпечна зона класу 1 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота - ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).

3. Вибухонебезпечна зона класу 2 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості), які не повинні розглядатися під час проектування електроустановок.

Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газо- і пароповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисловості.

1. Вибухонебезпечна зона класу 20 - простір, у якому під час

нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто у кількості, достатній для

утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і простір,

де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини. Зазвичай це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.

2. Вибухонебезпечна зона класу 21 - простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію вибухонебезпечної пилоповітряної суміші.

3. Вибухонебезпечна зона класу 22 - простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може утворюватись нечасто і існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Зони в приміщеннях або за їх межами, в яких тверді, рідкі та газоподібні горючі речовини спалюються як паливо, або утилізуються шляхом спалювання, не належать у частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон. До них також не належать зони до 5 м по горизонталі та

вертикалі від апарата, у якому знаходяться горючі речовини, але технологічний процес здійснюється із застосуванням відкритого вогню, розжарених частин, або технологічні апарати мають поверхні, нагріті до температури самозаймання горючої пари, пилу або волокон. Залежно від класу зони наведеної класифікації, згідно з вимогами ПУЕ і ДНАОП 0.00-1.32-01, здійснюється вибір виконання електроустаткування, що є одним із головних напрямків у запобіганні пожежам від теплового прояву електричного струму. Правильний вибір типу виконання електрообладнання забезпечує виключення можливості виникнення пожежі чи вибуху за умови дотримання допустимих режимів його експлуатації.

Усі електричні машини, апарати і прилади, розподільні

пристрої, трансформаторні і перетворювальні підстанції,

елементи електропроводки, струмоводи, світильники тощо повинні використовуватися у виконанні, яке б відповідало класу зони з пожежовибухонебезпеки, тобто мати відповідний рівень і вид вибухозахисту або ступінь захисту оболонок згідно ДСТ 14254, ПУЕ і ДНАОП 0.00-1.32-01.

Електроустаткування, що використовується, повинно мати чітке маркування щодо його вибухозахисних властивостей і ступеня захисту оболонки згідно з чинними нормативами.

При нечіткому маркуванні або його відсутності, експлуатація вищезгаданого обладнання забороняється.

1.2 Оцінка стійкості об’єкта до ударної хвилі вибуху

Для визначення стійкості будівель, споруд, обладнання, комунікацій до дії ударної хвилі вибуху в групах спеціалістів (начальника капітального будівництва, головного механіка, головного технолога і головного енергетика та інших) вивчається опір будівель, споруд, обладнання, комунікацій до дії ударної хвилі при вибуху. В якості показника оцінки стійкості промислового підприємства до дії ударної хвилі береться величина надлишкового тиску.

Приймаючи різні величини надлишкового тиску у фронті ударної хвилі (наприклад, 0,05; 0,1; 0,2; 0,4; 0,5 кгс/см²) за таблицями цивільного захисту або розрахунками визначають стійкість будівель, споруд, технологічного, іншого обладнання та ступінь їх руйнувань.

Дані досліджень заносять у відомості, аналізують характеристику стійкості і визначають стійкість окремих елементів підприємства. Це дозволяє визначити заходи по підвищенню стійкості як окремих елементів, так і підприємства в цілому. Стійкість підприємства визначається за найбільш вразливими, найбільш слабкими елементами.

При оцінці стійкості технологічного обладнання слід враховувати, що воно найчастіше виходить з ладу не від безпосередньої дії ударної хвилі, а від вторинних уражаючих факторів - обвалення конструкцій будівель і зруйнування комунально-енергетичних мереж.

1.3 Оцінка інженерного захисту робітників і службовців

Забезпечення надійного захисту робітників і службовців об'єкту в надзвичайних ситуаціях - один із основних шляхів підвищення стійкості роботи. В комплексі заходів по реалізації цього шляху важливе місце займають заходи по інженерному захисту робітників і службовців.

Інженерний захист робітників і службовців - це захист з використанням інженерних споруд: сховищ, ПРУ, простіших укриттів. Він досягається шляхом завчасного проведення інженерних заходів по будівництву і обладнанню захисних споруд з врахуванням умов розташування об'єкту і вимог будівельних норм і правил.

Успішне виконання завдань інженерного захисту можливе при дотриманні таких умов:

- загальна місткість захисних споруд дозволяє сховати найбільшу працюючу зміну;

- захисні властивості споруд відповідають потребам (забезпечують захист людей від надлишкового тиску ударної хвилі і радіоактивного випромінювання, які очікуються);

- фільтровентиляційне обладнання захисних споруд забезпечує життєдіяльність людей протягом встановленого терміну безперервного перебування їх в захисних спорудах;

- розміщення захисних споруд відносно місць роботи.

З перерахованого випливає, що оцінка інженерного захисту робітників і службовців підприємства полягає у визначенні показників, які характеризують можливість інженерних споруд забезпечити ці умови.

На основі висновків оцінки інженерного захисту робітників і службовців підприємства визначають заходи по підвищенню надійності захисту, а відповідно, і по підвищенню стійкості роботи підприємства в надзвичайних ситуаціях.

Для проведення оцінки інженерного захисту необхідно вивчити всі захисні споруди промислового підприємства, їх характеристики, розташування і зібрати наступні дані:

1. Розташування їх на території підприємства

2. Типи захисних споруд (сховища, ПРУ)

3. Відстань до місця можливого вибуху - L, км

4. Надлишковий тиск, який витримують конструкції захисних споруд, ΔР

5. Матеріал і товщину кожного захисного шару перекриттів

6. Основні і допоміжні приміщення та їх розміри (площа, висота)

7. Тип і склад елементів повітряпостачання

8. Дані про середній вітер:

- швидкість середнього вітру, який переважає в районі розташування підприємства, км/год

- напрямок середнього вітру

9. Загальну кількість робітників і службовців в найбільшій зміні, розподіл робітників і службовців по ділянках робіт та їх відстань від захисних споруд

10. Кліматичні умови району розташування промислового підприємства: кліматична зона (І, II, III, IV) або середня літня температура повітря.

1.4 Оцінка пожежної обстановки

Оцінка пожежної обстановки здійснюється на основі методик, розроблених для міських і лісових пожеж, які дозволяють визначити основні кількісні характеристики пожеж.

Аналіз пожежної небезпеки і захисту технологічних процесів виробництв здійснюється поетапно. Він містить у собі вивчення технологій виробництв, оцінку пожежонебезпечних властивостей речовин, виявлення можливих причин виникнення і запобіганню пожеж.

Під пожежною обстановкою розуміють сукупність наслідків впливу вражаючих факторів НС, у результаті яких виникають пожежі, які впливають на життєдіяльність людей.

Для оцінки пожежної обстановки необхідно провести такі заходи:

· визначити вид, масштаб і характер пожежі;

· провести аналіз впливу пожежі на стійкість окремих елементів і об’єкту в цілому, а також на життєдіяльність населення;

· вибрати найбільш доцільні дії пожежних підрозділів та

формувань ЦЗ з локалізації і гасіння пожежі, евакуації при необхідності людей і матеріальних цінностей із зони пожежі.

Основна причина виникнення пожеж – необережне поводження з вогнем, порушення правил пожежної безпеки. Крім того, вони можуть виникнути в наслідок природних явищ (грозові розряди, землетруси, виверження вулканів, самозаймання торфу, підпал, вибух).

Відповідно до БН ІП 201-85 будинки і споруди поділяються на 8 ступенів вогнестійкості (дивись табл. 1.1, с. 75).

Межа вогнестійкості, вимірювана в годинах, визначається здатністю несучих конструкцій протистояти вогню без обвалювань, прогинів, тріщин, і отворів, через які проникають продукти горіння.

Вона становить для будинків І ступеня вогнестійкості – понад 2 годин; ІІ ступеня – до 2 годин; ІІІ ступеня – 1,5 години; ІV ступеня – 1 година.

За категоріями вибухонебезпечності будинки поділяють на п’ять категорій:

Категорії А і Б – вибухопожежонебезпечні, В,Г,Д – пожежонебезпечні.

Пожежа характеризується видом, масштабом або щільністю, розвитком і швидкістю поширення, тепловою радіацією, тривалістю горіння, температурою горіння, зоною задимлення.

Види пожеж: окремі, масові, суцільні, вогневий шторм, лісові, степові, торф’яні, тління, горіння в завалах.

Розвиток і швидкість поширення пожеж визначається ступенем вогнестійкості будинку, відстанню між ними, щільністю забудови, метеоумовами і порою року.

Розвиток пожеж незалежно від їх розмірів і місця виникнення відбувається за однією загальною закономірністю і поділяється на три фази:

· І фаза – поширення полум’я від початкового горіння до охоплення великої частини горючих матеріалів. Ця фаза характеризується спочатку порівняно невеликою температурою і швидкістю поширення вогню, тому пожежа можу бути ліквідована у перші 15-20 хвилин за короткий час обмеженими засобами. Тривалість фази до 2 годин в залежності від вогнестійкості будинків;

Таблиця 1.1 - Характеристика ступенів вогнестійкості будівель

Ступень вогнестійкості	Характеристика
І	Будинки з несучими загороджувальними конструкціями з природного або штучних кам’яних матеріалів, бетону чи залізобетону із застосуванням листових та плитових негорючих матеріалів
ІІ	- // - У покриттях будинків допускається застосування незахищених сталевих конструкцій
ІІІ	- // - Для перекриттів допускається використання дерев’яних конструкцій, а також плитових матеріалів. До елементів покриття не ставляться вимоги щодо меж поширення вогню, при цьому елементи покриття з деревини піддаються вогнезахисній обробці.
ІІІ-а	Будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – зі сталевими незахищених конструкцій, загороджувальні конструкції – зі сталевих профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів із важкогорючим утеплювачем.
ІІІ-б	Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з цільної або клеєної деревини, піддані обробці, яка забезпечує необхідну межу поширення вогню.
ІV	-//- До елементів покриття не ставляться вимоги щодо меж вогнестійкості і меж поширення вогню, при цьому елементи покриття з деревини піддаються обробці.
IV-а	Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – зі сталевих не захищених загороджувальних конструкцій – зі сталевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з горючим утеплювачем.
V	Будинки, до несучих та загороджувальних конструкцій не ставляться вимоги щодо меж вогнестійкості та поширення вогню

· ІІ фаза – стале горіння до моменту обвалення конструкцій, тривалість від 1 до 4 годин;

· ІІІ фаза – вигоряння матеріалів завалених конструкцій при невеликих швидкостях горіння і теплової радіації, тривалість від 2 до 5 годин.

Залежно від масштабів пожеж застосовують ту чи іншу тактику ведення боротьби з ним, та залучають відповідні сили і засоби.

На розвиток пожежі у будівлях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу теплоти, тобто їх вогнестійкість.

Вогнестійкість — здатність будівельних елементів та конструкцій зберігати свою несучу спроможність, а також чинити опір нагріванню до критичної температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню. Вогнестійкість конструкцій та елементів будівель характеризується межею вогнестійкості.

Межа вогнестійкості — це час (у годинах) від початку вогневого стандартного випробування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів та конструкцій (втрата несучої та теплоізолюючої здатності, щільності).

Межа вогнестійкості та максимальна межа розповсюдження вогню визначаються шляхом дослідження у спеціальних печах під відповідним навантаженням.

Межа розповсюдження вогню — максимальний розмір пошкоджень, яким вважається обвуглення або вигорання матеріалу, що визначається візуально, а також оплавлюванням термопластичних матеріалів.

Будівля може належати до того чи іншого ступеня вогнестійкості, якщо значення межі вогнестійкості і межі розповсюдження вогню усіх конструкцій не перевищує значень вимог СН і П 2.01.02-85 (табл. 1.2, с. 77).

Таблиця 1.2 - Межа вогнестійкості та розповсюдження вогню для будівельних конструкцій

Ступінь вогнестійкості будівель	Мінімальна межа вогнестійкості будівельних конструкцій, годин (над рискою) і максимальна межа розповсюдження вогню по них, см (під рискою)
Стіни	Колони	Сходові площадки, ко-соури, східці, балки і марші сходових кліток	Плити, настили (у тому числі з утеплювачем) та інші несучі конят-рукції перекриттів	Елементи покриття
Несучі і сходових кліток	Самонесучі	Зовнішні несучі (у тому числі з навісних панелей)	Внутрішні ненесучі (перегородки)	Плити, настили (у то-му числі з утеплюва-чем) та інші несучі ко-нструкції перекриттів	Балки, ферми, арки, рами
І	2,5	1,25	0,5	0,5	2,5	1	1	0,5	0,5
ІІ	2	1	0,25	0,25	2	1	0,75	0,25	0,25
ІІІ	2	1	0,25 0,5 0 40	0,25	2	1	0,75	Н Н Н Н	Н Н Н Н
III-a	1	0,5	0,25	0,25	0,25	1	0,25	0,25	0,25
III-б	1	0,5	0,250,5 0 40	0,25	1	0,75	0,75	0,250,5 0,25 (40)	0,75 25 (40)
IV	0,5	0,25	0,25	0,25	0,5	0,25	0,25	0,25	Н Н Н Н
IV-а	0,5	0,25	0,25 Н Н	0,25	0,25	0,25	0,25	0,25 Н Н	0,25 Н Н
V	Н Е Н О Р М У Ю Т Ь С Я

Протипожежні перешкоди. При проектуванні і будівництві промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню шляхом:

— поділу будівлі протипожежними перекриттями на пожежні відсіки;

— поділу будівлі протипожежними перегородками на секції;

— влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по конструкціях, по горючих матеріалах (гребені, бортики, козирки, пояси);

— влаштування протипожежних дверей і воріт;

— влаштування протипожежних розривів між будівлями.

Примітка:

1. У дужках наведені межі розповсюдження вогню для вертикальних і похилих ділянок конструкцій

2. Скорочення „Н.Н." значить, що покажчик не нормується.

Протипожежна перешкода — конструкція у вигляді стіни, перегородки, перекриття або об'ємний елемент будівлі, призначені для запобігання поширенню пожежі у прилеглих до них приміщеннях протягом нормованого часу. До протипожежних перешкод ставиться ряд вимог.

Протипожежні стіни мають спиратися на фундаменти, фундаментні балки, встановлюватися на всю висоту будинку, перетинати всі поверхи і конструкції. Вони мають бути вище даху не менше як на 60 см, якщо хоч один з елементів горища виконаний з горючих матеріалів і на 30 см — якщо елементи горища виготовлені з важкогорючих матеріалів (крім даху). Протипожежні стіни можуть не підніматися над дахом, якщо всі елементи горища, за винятком даху, виконані з негорючих матеріалів. У протипожежних стінах дозволяється прокладати вентиляційні і димові канали так, щоб у місцях їх розміщення межа вогнестійкості протипожежної стіни з кожного боку каналу була не менше 2,5 години.

Для розподілу будівлі на пожежні відсіки замість протипожежних стін допускаються протипожежні зони, які виконуються у вигляді вставки по всій ширині і висоті будинку. Вставка — це частина об'єму будівлі, яка утворюється протипожежними стінами (мінімальна межа вогнестійкості — 0,75 години). Ширина зони — не менше 12 м. У межах зони не дозволяється зберігати горючі речовини. На межах зони з пожежними відсіками передбачаються вертикальні діафрагми і дренчерні водяні завіси відповідно до СН і П 2.04.09-84. У межах зони ставлять пожежні сходи на дах, а в зовнішніх стінах зони — двері або ворота.

Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (протипожежні двері, вогнезахисні двері, вогнезахисні клапани, водяні завіси) проти поширення вогню та продуктів горіння. Не допускається встановлювати будь-які пристрої, які перешкоджають нормальному закриванню протипожежних та протидимових дверей, а також знімати пристрої для їх самозакривання. У разі перетинання протипожежних перешкод

(стін, перегородок, перекриттів, загороджувальних конструкцій)

різними комунікаціями зазори (отвори), що утворилися між цими конструкціями та комунікаціями, повинні бути наглухо

зашпаровані негорючим матеріалом, який забезпечує межу вогнестійкості та димо-газонепроникнення, що вимагається будівельними нормами для цих перешкод.

При складанні генеральних планів підприємств з точки зору пожежної безпеки важливо забезпечувати відповідні відстані від меж підприємств до інших підприємств і будівель. Протипожежні відстані між будівлями мають виключати загорання сусідньої будівлі протягом часу, який необхідний для приведення у дію засобів пожежогасіння. Норми протипожежних відстаней між будівлями і спорудами наведені в табл. 1.3. Ці відстані залежать від ступеня вогнестійкості будівель і споруд, а також пожежної небезпеки виробництв, які в них розташовані.

Таблиця 1.3 - Протипожежні відстані між будівлями, м

Ступінь вогнестійкості
Будівлі і споруди	Протистоячи будівлі і споруди
І,ІІ	ІІІ	ІV, V
І, ІІ	9 – при виробництвах категорій А, Б, В 6 – при наявності стаціонарних автоматичних систем пожежогасіння. Не нормується при виробництвах категорій Г і Д
III
ІV, V

Для захисту конструкцій із металу, дерева, полімерів застосовують відповідні речовини (штукатурка, спеціальні фарби, лаки, обмазки). Зниження горючості полімерних

матеріалів досягається введенням в них наповнювачів, антипіренів, нанесенням вогнезахисних покриттів.

Як наповнювачі застосовуються крейда, каолін, графіт, вермикуліт, перліт, керамзит.

Антипірени захищають деревину і полімери. При нагріванні вони виділяють негорючі речовини, перешкоджають розкладу деревини і виділенню горючих газів.

Змішуючись з полімерами, вони утворюють однорідну суміш. Після просочування антипіренами дерев'яних конструкцій, тканин та інших горючих матеріалів повинен бути складений акт про проведення роботи підрядною організацією. Після закінчення термінів дії просочування та у разі втрати або погіршення вогнезахисних властивостей обробку (просочування) треба повторити. Перевірку стану вогнезахисної обробки слід проводити не менше одного разу на рік зі складанням акту перевірки.

Отже, оцінка обстановки при виникненні надзвичайних ситуацій потребує значних об’ємів знань, умінь і навичок, досвіду проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження.

2. Приклади розв’язання завдань

Особливо небезпечними за своїми наслідками є аварії на вибухонебезпечних об'єктах. До вибухонебезпечних відносять не тільки об'єкти, що виробляють або зберігають вибухові речовини, але й об’єкти, де створюються вибухонебезпечні суміші горючих речовин з повітрям у дрібно-дисперсійному стані (вугільний пил, дерев’яний пил, борошно, цукрова пудра та ін.). Найчастіше вибухають суміші з повітрям вуглеводневих сполук (метану, пропану, бутану та їх похідних).

Наслідками таких вибухів є:

- руйнування будівель, споруд, обладнання,

- пожежі,

- ураження людей.

Дата добавления: 2014-11-29