Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Родинно-побутові пісні




 

Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов´язані з її особистим життям, подіями в сім´ї, родинними стосунками.

 

За тематикою вони поділяються на три великі групи:

1) пісні про кохання (дошлюбні взаємини);

2) пісні про сімейне життя (родинні стосунки);

3) пісні про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´єї (вдовині, сирітські).

Ще одна група пісень виділяється за способом відображення дійсності: на відміну від трьох перших, де пісні мають серйозний ліричний характер, четверту групу становлять пісні, що стосуються усіх сімейних проблем, особистих почуттів, але висвітлюють їх у гумористичному ключі. Це —

4) гумористично-сатиричні пісні.

 

Пісні про кохання — найбільша за кількістю група родинно-побутової лірики, яка відрізняється певними особливостями тематики та поетики. їхній ґенетичний розвиток сягає корінням календарно-обрядової лірики, де широко представлена любовна тематика. Так, наприклад, були колядки, присвячені дівчині, з побажаннями їй вийти заміж, з описами епізодів сімейного життя; колядки хлопцеві (мисливцеві) з побажаннями знайти достойну пару. У ліриці весняно-літнього циклу тема кохання займає центральне місце, часто веснянки, гаївки, купальські пісні наповнені виразними еротичними мотивами. Отже, саме в обрядовій поезії слід шукати витоки ліричної пісні. Пізніше, коли язичницькі ритуали поступово втрачали своє первісне значення, деякі з пісень, що їх супроводжували, залишались побутувати відділені від обряду, за їх аналогією складались інші пісні.

 

Основними ліричними персонажами виступають закохані. Як правило, їхні почуття, вчинки, розмови передаються у романтичному ключі: згадуються таємні побачення, щирі інтимні розмови, в яких висловлюються заповітні мрії. Усі елементи змісту і форми підпорядковуються культу почуттів, через який звеличується людська душа, що здатна на глибокі переживання, емоційні прояви своєї внутрішньої сутності. Психологічні сцени пройняті сентиментальним пафосом, через який утверджується чуттєвість головних героїв, що постають мрійливими, шляхетними, духовно багатими. Значна кількість цих пісень побудована у формі діалогу (наприклад, хлопець викликає дівчину вийти на вулицю, а вона йому відповідає; часто передається безпосередня розмова закоханих). Тому дуже важливу роль відіграє мова ліричних героїв і персонажів — насичена ніжно-пестливими словами (личенько, рученьки, зіронька, дівчинонька). Розмова може переходити в монолог, який набуває елегійного, сповідального характеру. Монолог — поширений прийом у піснях, де є лише один ліричний герой (мотив розлуки, нерозділеного кохання та ін.).

 

Серед найпоширеніших мотивів пісень про кохання можна назвати такі: мотив вірності, в якому знайшли своє відображення морально-етичні принципи українського народу, його погляди на щасливе кохання (що є можливим лише при взаємності почуттів).

 

Дуже драматичним є мотив нерозділеного кохання. Часом об´єкт такого кохання і не здогадується про почуття іншого, або ж просто не відповідає взаємністю, що завдає душевних стражданнь, може спричиняти хворобу (чи навіть смерть). Кульмінація цього мотиву виявляється у піснях про хлопця, кохана якого виходить заміж за іншого, (особливо, якщо вона виходить не з власної волі, а з примусу), і він усвідомлює, що їм уже ніколи не бути разом.

 

Баладна традиція проявляється також у піснях, де йдеться про чарування чи ворожбу:

 

В саду ходила, квіти збирала,

Тепер до тебе ходити мушу.

Кого любила — причарувала.

Ходити мушу, любити буду,

Причарувала серце і душу

Скажу по правді — сватать не буду.

 

Вони часто наповнені незвичайними, небуденними ситуаціями (вдова приворожує молодого хлопця, дівчина — чужого нареченого і т. п.).

 

Дозволь, мати, вдову взяти.

Вдова вміє чарувати.

Вдова буде шанувати.

Вчарувала мужа свого,

Не дозволю вдову взяти

Вчарує й тя молодого.

 

Пісні про кохання, як найдавніший пласт народної лірики, увібрали в себе елементи усіх історичних епох нашого народу. У них відбиті давні язичницькі вірування, пов´язані з древніми обрядами і культами, які особливо виразно звучать у піснях, давніших за походженням, де зустрічаються риси магії — ворожіння, чарування. Вони перегукуються з обрядовою лірикою, з якої запозичили елементи поклоніння стихіям і одухотворення сил природи, анімістичні уявлення, еротичні мотиви. Пізніші нашарування епохи християнства проявляються у піснях про кохання у вигляді морально-етичних норм, усталених в народі, переступивши які, молодята наражаються на вселюдський осуд. У такому поєднанні інтимна народна лірика вповні відображає визначальні риси української ментальності (доброту, лагідність, емоційність), пріоритетні цінності українців (вірність, взаємоповага, щирість), особливості етнопсихології (сентиментальність, чуттєвість, вразливість). Те, що пісні про кохання найширше побутують у народі, вказує, що саме в них найорганічніше поєднані думки, уявлення, моральні норми, притаманні українцям, саме вони найповніше розкривають внутрішню суть душі українського народу.

 

Друга, кількісно менша тематична група родинно-побутової лірики — пісні про сімейне життя. Вони дуже різноманітні за змістом, бо охоплюють різні грані буття: родинні стосунки, життєві конфлікти, побут та ін. Ці пісні різко відрізняються від пісень про кохання: у них немає романтичних картин, ідеалізованих почуттів. На першому плані — відтворення реальної дійсності, без прикрас і перебільшень, без поетизації. Елементи казковості поступаються місцем сірій буденщині, нелегкій праці, часто — жорстокій реальності.

 

Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля. Ці пісні, очевидно, складені жінками, що не знайшли щастя у сімейному житті. Іван Франко називав ці твори «жіночими невольничими псалмами».

 

Перша проблема, з якою часто зустрічалась дівчина, виходячи заміж, — недоброзичливе ставлення з боку родичів чоловіка, особливо свекрухи. Подекуди невістка в чужому домі ставала наймичкою, яка була зобов´язана виконувати всю важку працю, забаганки свекрухи і свекра. Тому в цих творах подаються обширні картини домашньої праці, які пронизані мотивами втоми, туги за рідним домом, де в рідної мами жилося щасливо:

 

Ой пряду, пряду, А свекруха йде,

Спатоньки хочу. Як змія гуде

Ой, склоню я голівоньку

— Сонливая-дрімливая,

На білую постілоньку,

До роботи лінивая,

Може, я засну.

Невістко моя!

 

Деколи за молоду дружину заступається її чоловік, у таких піснях мотив кохання органічно сполучається з мотивом взаєморозуміння, допомоги, співпереживання у подружньому житті. Але часто і чоловік стає на бік матері і ганьбить дружину за те, що вона не встигає виконувати домашньої роботи, не вміє йому догодити.

 

Крім нелегких родинних стосунків, сімейне життя затьмарювали інші обставини, найгірша з яких — жорстоке ставлення чоловіка до жінки:

 

Ой там за горою, там за кам´яною

Він на ню готовить з дроту

Не по правді жиє чоловік з жоною.

Вона йому стелить білу постелечку,

Біла постелечка порохом припала,

Дротяна нагайка біле тіло рвала.

Причиною такого поводження з дружиною могло бути пияцтво:

Ой зацвіла рожа край вікна,

А він ніц не робить, тільки п´є,

край вікна, А прийде додому — жінку б´є.

Ой мала я мужа пияка.

Пияцтво ставало причиною розорення сім´ї, що призводило до ще більшої трагедії:

Він щовечора із корчми йде,

Пропив коника вороного,

І щовечора, й щораночку

— До стайні іде по другого.

Пропив коника й нагаєчку.

Від таких сімейних обставин страждала не лише дружина, а й діти:

А я молода проти мала —

В вишневім саду під сливкою

У вишневім саду ночувала.

Із маленькою дитинкою.

 

З подібними мотивами є й пісні від імені чоловіка, який роздумує над своїм життям, скаржиться на нелегку долю:

 

Ой, знати, знати,

В мене ненька та нерідная,

Хто оженився:

Дружинонька неймовірная,

 

Скорчився, зморщився,

Чужа сім´я непривітная.

Та й зажурився.

 

 

Ще з більшою виразливістю, драматизмом змальована дійсність у третій групі пісень — про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´ї.

 

У першу чергу до них зараховують цикл сирітських пісень, в яких співчутливий український народ оплакував нелегку долю сироти, що з дитинства поневірялась поміж чужих людей, у наймах:

 

Та немає гірш нікому,

Що ніхто не пригорне

Як тій сиротині,

При лихій годині.

 

Навіть якщо у сироти і були якісь далекі родичі, вони часто відрікались від неї через її убогість:

 

Як у сироти пшениця родила,

А як у сироти кукіль уродився,

Тоді сироту родина любила.

Тоді од сироти весь рід одступився.

 

Дівчина-сирота не могла вийти заміж за того, кого кохала, бо не мала приданого. Тому навіть у весільному обряді зустрічаються голосіння за сиротою, яку видають заміж чужі люди. Вони благословляють наречену від імені померлих батьків, і плачуть, що сирота не має нічого, навіть батьківського благословення.

 

Нелегким було життя вдовиного сина, якому доводилося змолоду важко працювати, щоб забезпечити себе та стару матір. Великим горем була самотність:

 

Ой матусенько моя, та коли б же ти знала.

Як на мому серденьку та досадонька стала:

Що то за причина, що я сиротина,

Як у чистому полі та сухая билина.

Що вітер повіває, гілку похиляє,

Да горенько в світі жити, що всяк обижає.

 

Удовині пісні беруть свій початок із календарно-обрядової лірики: як відомо, був окремий цикл вдовиних колядок, серед яких — «Ой не знала удівонька, що вбога робити». У ній говориться про вдову, яка не мала звідки чекати допомоги, тому:

 

Найняла ведмедика за плугом ходити,

А вовчика сіренького — волів поганяти,

А зайчика Степанчика — передні водити,

А лисичку Горпиночку — обідать варити.

 

Групою творів про родинний побут, яка виділяється на основі не тематики, а способу відображення життєвих явищ є сатирично-гумористичні пісні. На них позначилась весела вдача українця, який вміє з гумором сприймати несподівані повороти долі, знаходити розраду у влучному жарті. Ці пісні торкаються різних тем — від комічних життєвих ситуацій і до зовсім невеселих подій, на які люди пробують подивитися з іронією.

 

Найбільше жартівливих пісень присвячено темі кохання. У них з гумором згадується залицяння хлопця до дівчини, висміюється залицяльників-невдах, які не вміють заговорити до дівчини, або бояться її батьків:

 

Я хлопець молодий — в свого батька вдався.

Фітю-мітю, поза плітю в коноплі сховався.

Як пішли дівчата конопельки брати,

то я мусів з конопель в гарбузи тікати.

Дівчата з жартом відмовляють таким парубкам:

Як ти миші боїшся — А до мене не ходи.

На воротах повісся. Цур тобі, пек!

Ізгинь, пропади,

 

Тут теж нерідко зустрічаємо збережені з далекого минулого об-рази-архетипи води, річки, елементів світу природи.

 

Трапляється й прийом самовисміювання, коли дівчина з іронією говорить про себе: «хоч я гарна, та ледащо», «чи я собі не хазяйка та не господиня / три дні хати не мела / сміття по коліна». Найчастіше дівчат ганять за те, що вони ліниві чи погані господині. Хлопців же висміюють за те, що вони хваляться своїми любовними походеньками, ґоноруються, що вміють подобатись дівчатам:

 

Ой, дівчино, не вір ми, не вір ми,

Я мандрую тут і там, тут і там,

Бо я хлопець мандрівний, мандрівний,

Подобаюсь дівчатам, дівчатам.

 

Ще більш колоритно, з непідробним гумором народ співає про сімейні стосунки, родинні взаємини. Поширеною є тема залицяння кума до куми чи сусіда до сусідки:

 

Ой кум до куми залицявся. Ти кума, ти душа,

Вибирати конопельки обіцявся: Ти кругом, кума, хороша.

Добродушною іронією пронизані пісні про жінку, яка є невправною господинею:

Гоп, мої гречаники, Молов батько, не віявши,

Гоп, мої смачні, Пекла мати, не сіявши,

Чогось мої гречаники 3 помийниці воду брала,

Не вдалися вдачні. Гречаники учиняла.

 

У жартівливих піснях висміються речі, які в інших ліричних творах постають причиною сімейних драм. Так, з іронією народ змальовує дідів, які, розраховуючи на свої маєтки, сватаються до молодих дівчат, але ті відповідають:

 

Я в середу родилася, Не піду я за старого,—

Кажуть люди — горе. Бородою коле.

 

У жартівливих піснях з гумором співається навіть про сімейні трагедії (вдівство, сирітство, смерть близьких людей).

 

Комічно змальовується молода вдова, яка не дуже переймається смертю свого чоловіка, не страждає від самотності:

 

Удовицю я любив,

Подарунки їй носив.

Носив сало, носив свічки,

Носив м´ясо, носив стрічки.

Носив гречку, черевички,

Носив просо, носив мак.

Ось було як!... А раз таки теля припер,

Доки допер, трохи не вмер,

А вона мені змінила

І панича полюбила.

 

Слід зауважити, що традиція сміятися над смертю є дуже давня і бере свій початок у доісторичні часи, коли в обряді поховання після тризни над покійником справляли похоронну оргію, задум якої полягав у тому, щоб веселими гучними піснями, іграми, забавами «прогнати» смерть, утверджуючи таким чином перемогу життя. Тому серед слов´ян дуже поширені гумористичні пісні, жарти, дотепи на тему смерті у формі діалогів:

 

— Ой, умру, мила, ой умру мила,

— Ой умру у ха-ха, мила чорнобривая.

— Де ж я тебе поховаю, милий мій миленький,

— Де ж я тебе поховаю, голубе сивенький?

— В кропиві, мила, в кропиві, мила,

 

Родинно-побутові пісні дуже давні за походженням. На це вказують елементи магії і міфології, як наприклад, контагіозної магії:

 

...Погнав до Дунаю коня напувати,

Піду я в садочок, зірву я листочок,

На білім пісочку два слідочки знати.

Прикрию, пристелю милого слідочок,

Той перший слідочок коня вороного,

Щоб вітер не звіяв, пташки не ходили.

А другий слідочок мого миленького.

Щоб мого милого інші не любили...

Є згадки навіть про такі давні ритуали, як людські жертвоприношення, наприклад, у пісні «Ненько моя, вишня...»:

Чи ти, ненько моя, пшениці не жала,

Що ти мене маленькою у сніп не зв´язала?

Чи ти, ненько моя, води не носила,

Що ти мене маленькою в криниці не втопила?

Чи ти, ненько моя, діжі не місила?

Чом ти мене маленькую в тісті не вмісила?

 

Своїм корінням вони ґенетично пов´язані з обрядовою лірикою (веснянками, колядками, весільними піснями та ін.). Тому їх можна вважати спадком багатьох поколінь, в якому збереглися давні уявлення й звичаї дослов´янської та давньоруської народності, історичні нашарування пізніших епох. Вони відображають багатогранність життя української сім´ї, широкий спектр почуттів і переживань людини, пов´язаних із родинними стосунками, різноманітними життєвими ситуаціями. У них втілилась народна мудрість багатьох віків, погляди прадавніх українців на сім´ю, шлюб, людські взаємини, матеріальні і духовні цінності.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 4211; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.092 сек.