Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Класифікація балад




Оскільки баладних сюжетів є дуже багато (лише в українській народній творчості їх нараховують понад 300), а ще більше балад, якщо зважати на всі різновиди сюжетів і варіантів, — то їх класифікація є завданням надзвичайно складним. Вчені ще не дійшли спільної думки, за яким принципом класифікувати балади.

 

Найпоширенішим щодо систематизації баладних текстів є сюжетно-тематичний принцип. Одну з перших вдалих спроб детальної класифікації балад в українській фольклористиці здійснив І. Франко. На основі цього ж принципу створена класифікація чеським фольклористом К.А. Медвецьким. За цим принципом виділяється 10 груп балад: 1. Легендарні; 2. Історичні; 3. Сімейні; 4. Любовні; 5. Балади про нещасливі випадки; 6. Насильницькі; 7. Розбійницькі; 8. «Шибеничні»; 9. Військові; 10. Елегійні. Така класифікація не цілком точна, бо любовні балади пересікаються з елегійними, а у військових може йтися про нещасні випадки. Російський дослідник М. Андреев у праці «Русская балада» (М., 1936) класифікував балади за подібністю поетичної системи твору до якогось іншого фольклорного жанру (умовно цей принцип можна назвати жанрово-структурним). Він виділяв три групи: 1. Пісні казкового, власне новелістичного, і частково анекдотичного характеру, що прилягають до новелістичних казок і анекдотів; 2. Пісні, що прилягають до билин, до історичних та воєнних пісень; 3. Пісні, виразніше зв´язані з певними соціальними групами (солдатські, розбійницькі, ямщицькі, монастирські). Ця класифікація є надто загальною для трьохсот різнотипних сюжетів, однак тут враховується типологія історико-хронологічної послідовності їх розвитку.

 

М. Л. Кравцов у статті «Славянская народная баллада» (1964) класифікував балади на основі природи їх конфліктів і виділяв 4 групи: 1. Балади з анімістичними і міфічними мотивами; 2. З сімейними; 3. Соціальними; та 4. Історичними конфліктами.

 

Свій варіант цієї ж класифікації подає С.Й. Грица у статті «Мелос української народної епіки» (К., 1979), виділяючи: 1. Міфологічні (антропоморфічні) та пов´язані з легендами балади; 2. Сімейно-побутові; 3. Історичні; 4. Соціально-побутові. Ґрунтуючись на тематичному принципі, дослідник основні групи балад пробує подати в історико-типологічній послідовності. Але, очевидно, це не завжди вдається, оскільки важко визначити період виникнення того чи іншого сюжету навіть приблизно. Так, наприклад, наявність міфологічних мотивів у баладі не обов´язково є ознакою її давнього походження, вони могли з´явитись і в баладі, створеній пізніше, навіть у 17 ст. І навпаки, суспільно-побутові реалії в баладі не переконують в тому, що вона виникла відносно недавно. Це можуть бути більш сучасні нашарування на дуже древній сюжет, або ж один з варіантів трансформації цього давнього сюжету. Тому все-таки надається перевага тематичному принципу.



 

Найдетальнішу класифікацію балад в українській фольклористиці розробив О. Дей у монографії «Українська народна балада» (К., 1986). Він вважав, що всі українські балади за характером людських взаємин і конфліктів, їх причинами і наслідками чітко розподіляються на три великі групи: 1. Про кохання та дошлюбні відносини (особисті взаємини); 2. Про сімейні взаємини і конфлікти; 3. Взаємини і конфлікти на тлі соціальних та історичних обставин. Цей перший рівень класифікації відображає загальнолюдську градацію особа — сім´я — суспільство. У рамках кожної з цих груп виділяються тематичні цикли.

 

І. Кохання і дошлюбні відносини

 

1. Добір пари випробуванням сили і кмітливості.

2. Чарування. Отруєння чарами

3. Суперництво в коханні.

4. Збування нелюба ціною життя.

5. Вивірення вірності в коханні.

6. Взаємовідданість закоханих вище родинних почутів.

7. Втрата милого (милої). Переживання з приводу його (її) смерті (розлуки).

8. Самогубство (смерть) насильно розлучених закоханих.

9. Незвичайні побачення та зустрічі розлучених закоханих.

10. Зрада в коханні й дружбі. Помста за невірність.

11. Втеча зі спокусниками, розплата підмовлених до мандрів за своє легковір´я.

12. Зрадливе зведення дівчини. Втрата вінка.

13. Дітозгубництво.

14. Шлюб. Вінчання.

 

II. Сімейні взаємини і конфлікти

1. Випадковий і попереджений інцест (кровозмішення).

2. Вивіряння родинної і подружньої вірності.

3. Нагла смерть вірної дружини.

4. Втрата доброго чоловіка.

5. Конфлікти між одруженими без любові (чоловік-нелюб, ненависна жінка).

6. Подружня зрада. Перелюбство.

7. Вбивство (покарання) дружини (чоловіка) за намовою.

8. Знущання свекрухи над невісткою.

9. Взаємини невісток і зовиць.

10. Мати, батько і їх малі діти.

11. Мати і дорослі дочки і сини.

12. Сутички неслухняних і невдячних синів і дочок з батьками.

13. Родинні почуття між братами і сестрами. Брати — захисники сестер.

14. Відгомони соціальної нерівності у відносинах братів і сестер.

15. Збиткування мачухи (приймака) над сиротами. Сирітська доля.

16. Сімейні нещастя від розбійництва.

 

ІІІ. Відгомони соціального та історичного життя

 

1. Турецько-татарські напади на Україну.

2. Сутички козаків із шляхетськими поневолювачами.

3. Чумакування.

4. Гуртоправство.

5. Гайдамацтво, опришківство. Соціальний протест проти панів.

6. Військова повинність. Війни та їх жертви.

7. Героїзм борців за нове життя.

8. Велика Вітчизняна війна радянського народу. Здійснений О. Деєм каталог охоплює 288 сюжетів та понад 80 їх версій. З них 122 належить до першої групи, 94 — до другої, 72 — до третьої. Але й ця класифікація видається не бездоганною. В окремих випадках цикли надто звужені, в інших — велика кількість віддалених сюжетів творять один цикл досить-таки умовно.

 

У баладі «Бондарівна» змальовується непоодинокий випадок з часів панування на Україні польської шляхти. Десятки версій твору об´єднані спільним сюжетом:

Ой у місті Немирові дівок танець ходить,

Молодая Бондарівна всіх передом водить.

Ой приїхав пан Каньовський з великого двору,

Він зліз з коня та й до корчми — не дбає ґонору.

Ой сказав він «добридень», ввійшовши до хати,

Та і взяв він Бондарівну к собі пригортати.

Не дивився пан Каньовський ні на які люди

Поцілував Бондарівну у самії губи.

А молода ся дівчина ще жартів не знала.

Замахнула рученькою та по лиці втяла.

 

За порадою людей вона втікає додому, «а за нею та гайдуки з голими шаблями». Вони «поймали Бондарівну за білую руку і повели Бондарівну на велику муку». Пан Каньовський пропонує їй вибір:

 

Чи ти хочеш, Бондарівно, меду, вина пити.

Або хочеш, Бондарівно, в сирій землі гнити.

 

Дівчина вибирає смерть, і пан зі злості вбиває її з лука, а потім справляє пишний похорон, скликаючи всю шляхетську знать. Цей сюжет близько споріднений з сюжетом про нескорену полонянку в турецькій неволі.

 

Найпоширенішими темами балад 18—19 ст. є нещасливе кохання або нещасливе сімейне життя, причиною якого були соціальні проблеми, або трагедії, породжені примусовими шлюбами. Такі твори побудовані на глибокому психологізмі, гострому зіткненні суперечливих людських почуттів чи фатальному збігові звичайних життєвих обставин. Такою, наприклад, є балада «Ой пити би горівочку», охарактеризована І. Франком у праці «Жіноча неволя в руських піснях народних». Героїня не знаходить сімейного щастя з нелюбим чоловіком Николайком, за якого її віддали заміж насильно, без її на те згоди, а закохується у молодого шандаря. її чоловік, дізнавшись про подружню невірність, вбиває суперника-коханця. Але кульмінацією є не розправа над шандарем, а закінчення твору. В найтрагічніші хвилини свого життя, коли коханий уже тиждень лежить вбитий, а чоловіка мають стратити за вбивство, жінка — винуватиця цієї трагедії (яка водночас сприймається і як її жертва), висловлює священику своє єдине бажання: лягти в могилу разом з тим, кого щиро любила.

 

Вершиною трагедії жіночої долі, змальованої в українських народних баладах, є сюжет про зведення дівчини і жорстоку долю покритки, яка ще й нерідко стає вбивцею своєї власної дитини. Доведена до відчаю, вона потім сама заподіює собі смерть, щоб уникнути таким чином людського осуду чи покарання («Ци чули ви, добрі люде»).

 

Не менш трагічними є балади на мотив «чоловік вбиває жінку за намовою полюбовниці» («Прийшов Іван до Марійки»). Причина трагедії часто в тому, що хлопця «відбили» від коханої і примусили одружитися з іншою. Не знайшовши щастя в сім´ї, він іде до полюбовниці, яка штовхає його на страшний злочин, найбільшою жертвою якого стає його осиротіла маленька дитина. Порубану сокирою жінку знаходять за селом, і мати ЇЇ ховає, не знаючи, хто вбивця її дочки. Чоловік, зрозумівши свій тяжкий злочин, коли йому «за Маріков серце заболіло», чинить ще один — вбиває злу намовницю (топить її в Дунаї). Але і таке завершення не є встановленням справедливості, бо гине та, що спонукала до злочину, а сам вбивця залишається непокараним, навіть може зображатися у двозначному трактуванні вбивці-напівжертви.

 

Такі найбільш поширені у народі баладні сюжети. їх, як уже зазначалося, є значно більше (понад триста). Українська баладна традиція стала невичерпним джерелом сюжетності художньої літератури.

 

 

6. Дослідження жанру народної балади та його зв´язок з художньою літературою

 

Народна балада і художня література

 

Балада як жанр народнопісенної творчості — це один з тих жанрів, який найшвидше почав проникати у літературу. Уже в 13 ст. були створені збірники англійських балад, присвячені Робіну Гуду, Карлу Великому та ін. З 14 ст. стають відомі балади у французькій літературі з відомим авторством (балади Алена Шартьє, 1385—1435, Шарля д´Орлеана, 1391—1465, Франсуа Війона, 1431—1465).

 

В українській літературі інтенсивний розвиток балади як літературного жанру починається в добу романтизму (кінець 18 —I половина 19 ст.), коли письменники, зацікавившись народними джерелами, збираючи фольклор, почали застосовувати деякі з прийомів усної творчості у своїй письменницькій практиці. Балада зайняла центральне місце у творчості П. Гулака-Артемовського, П. Білецького-Носенка, І. Срезневського, А. Метлинського та інших поетів-роман-тиків, але в основному сюжети їхніх творів узяті з європейської літератури. Народна поетика стала джерелом балад М. Костомарова. У 1839 р. у Харкові вийшла його збірка «Українські балади» (під псевдонімом Ієремія Галка), у 1840 — збірка «Вітка», куди увійшли твори, в основі яких лежали народні сюжети. Народне уявлення про силу чарів та перетворення жінки в тополю використав М. Костомаров у романтичному вірші «Явір, тополя і береза», переспівами народних є балади «Ластівка», «Брат з сестрою» та ін. Народно-пісенна основа чітко простежується в баладах Л. Боровиковського «Маруся», «Чарівниця», «Молодиця», «Убійство», «Волох», «Віщба» та ін. Деякі з творів цього періоду є художніми переспівами народних сюжетів, деякі написані під впливом західноєвропейських літератур, частина ж — цілком оригінальні балади, де використані основні композиційні та художньо-поетичні прийоми жанру, але тематично це абсолютно самобутні авторські твори. До баладної традиції звертались і представники «Руської трійці»: І. Вагилевич («Мадей», «Жулин і Калина»), М. Шашкевич («Погоня»), М. Устиянович («Прокляття матері»).

 

Під впливом романтиків, в тому числі і раннього Шевченка, С. Руданський розпочав свою творчість жанром балади. Це були художні інтерпретації фольклорних тем і сюжетів, серед яких балада «Тополя», що по-новому зазвучала у його авторському варіанті. Тема заклинання словом розроблена ним в іншій баладі — «Верба», основною ідеєю якої є бумеранг скоєного зла, що додає творові ще більшого драматизму. Оригінальною є його балада «Два трупи» на основі сюжету про вбивство розбійником свого батька і його загибель від удару блискавки, а також балади «Вечерниці», «Упир» та ін. На основі баладних мотивів створені балади Б. Грінченка «Смерть отаманова», «Ярина», «Христя» (перегук з мотивом «Тройзілля»), «Біла бранка»; Я. Щоголіва «Лоскотарик», «Запорожець над конем»; І. Франка збірка «Баляди і розкази» та ін.

 

Цей жанр в модифікованій інтерпретації широко використовували поети-модерністи початку 20 ст. та поети Розстріляного Відродження, зокрема П. Карманський («Українська балада» зі збірки «AL FRESCO»), Б.-І. Антонич («Балада про тінь капітана», «Балада про пророка Иону», «Балада провулка», «Балада про блакитну смерть»), Микола Вороний (збірка «Балади й легенди»), Марко Вороний (поезія «Бондарівна»), І. Крушельницький («Балада про розбиті мрії», «Балада про багряну купіль»), О. Близько («Книга балад», яка стала справді визначним явищем в художньому опрацюванні цього жанру), М. Чернявський («Січовик», «Три сини»), В. Бобинський («Зимова балада», «Розіп´ятий скрипаль»), В. Еллан («Балада про любов»), М. Філянський (вірші «Дуб», «Осокор», «Явір», «Три явори» та ін. збірки «Calendarium»), Д. Фальківський (містична балада «Одна нога в стременах»), М. Йогансен («Балади про війну і відбудову»), Ю. Липа (Балада «В´ється стежка між кущами»).

 

В епоху інтенсивного розвитку прозових жанрів та драматургії письменники часто використовували народні баладні сюжети для епічних творів. Чимало баладного матеріалу увійшло у твори М. Гоголя (найтиповішим зразком є повісті «Страшная месть» і «Утоплениця»). Балада «Жила вдова на Подолі» проявилася в українській літературі як сюжетна основа казки Марка Вовчка «Дев´ять братів і десята сестриця Галя». На основі балади «Лимерівна» М. Вовчок написала однойменне оповідання, а дещо пізніше під такою ж назвою з´явилась драма Панаса Мирного. Багато інших балад знайшли своє художнє трактування у драматичних творах М. Костомарова («Сава Чалий»), однойменній драмі І. Карпенка-Карого та його п´єсі «Бондарівна», І. Франка («Украдене щастя»).

 

Ряд літературних творів написано на сюжет популярної у народі балади «Ой не ходи, Грицю». Найпоширенішими є однойменна п´єса М. Старицького, драми К. Тополі «Чари», В. Самійленка «Чураївна», І. Микитенка «Маруся Шурай», повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала», а також роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».

 

Баладний мотив вбивства брата братом за дівчину використав Ю. Федькович в оповіданнях «Люба-згуба», «Безталанне закохання», «Серце не навчити». На основі фольклорного сюжету про «Камінну душу» створена однойменна повість Г. Хоткевича та трагедія В. Гренджа-Донського «Попадя».

 





Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 1333; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.026 сек.