Ревматизм

Ревматизм − це дифузне захворювання сполучної тканини з аутоімунним механізмом розвитку, переважним ураженням оболонок серця та суглобів, що розвивається після перенесеної гострої стрептококової інфекції у схильних до нього осіб, головним чином у віці 7 − 15 років. Жінки хворіють у 2,5 − 3 рази частіше, ніж чоловіки. Успіх у лікуванні ревматизму та запобігання формуванню вад серця визначаються раннім розпізнаванням хвороби, своєчасністю та адекватністю індивідуалізованої терапії. Усім хворим на гостру ревматичну гарячку показана госпіталізація для підтвердження діагнозу, підбору початкового лікування та ознайомлення хворого із суттю недуги [31, с. 33].

Етіологія і патогенез. Результати епідеміологічних даних, клінічних спостережень, мікробіологічних, імунологічних та експериментальних досліджень переконливо свідчать про зв’язок стрептококової інфекції (стрептококів серологічної групи А) з ревматизмом. На користь стрептококової етіології ревматизму свідчать: перша атака ревматизму виникає після стрептококової інфекції (ангіна, фарингіт); збільшення захворюваності на ревматизм під час спалахів гострих респіраторних вірусних інфекцій, що спричинені β-гемолітичним стрептококом групи А, підвищення титрів антистрептококових антитіл [5, с. 916-917].

Захворювання найчастіше уражає дітей у віці 6 − 15 років. Виникає після перенесеної ангіни, загострення хронічного тонзиліту. Наявність будь-якого хронічного вогнища інфекції, яке може формуватися в мигдаликах, аденоїдах, придаткових пазухах, хворих зубах, жовчному міхурі, ниркових мисках тощо, дуже несприятливо позначається на стані дитини тому, що при цьому в кров весь час надходять продукти життєдіяльності мікробів і ушкоджених власних тканин, чого не буває у здорових дітей, що призводить передусім до появи ознак загального отруєння (інтоксикації) [19, с. 162].

Стрептокок і продукти його життєдіяльності, його численні екзоферменти, маючи властивості антигенів, зумовлюють утворення антитіл. У дітей з імунними порушеннями протистрептококовий захист недосконалий. Антигени стрептокока А кардіотропні, вони призводять до пошкодження тканинних структур серця і виникнення в них алергічного запалення. Продукти розпаду тканин, які при цьому утворюються, самі набувають властивостей антигенів, проти яких утворюються антитіла. Отже, розвиваються аутоалергія і дальше пошкодження тканин серця. Антитіла і імунні комплекси, які циркулюють у крові, пошкоджують мікроциркуляторне русло, сприяють активізації медіаторів запалення. Провідна роль у патогенозі належить імунним реакціям негайного і сповільненого типу з наступним розвитком імунного запалення.

Велике значення має генетична схильність організму до успадкування особливостей імунних реакцій [6, с. 248]

Основні клінічні прояви. Клінічна картина ревматизму надзвичайно різноманітна і залежить насамперед від гостроти процесу, проявів ексудативних, проліферативних змін, характеру ураження внутрішніх органів і систем організму, терміну звернення хворого за медичною допомогою від початку захворювання і попереднього лікування [5, с. 918].

У перебігу ревматизму розрізняють три фази:

1) фазу первинного стрептококового вогнища;

2) інкубаційний, латентний, період, що триває від декількох днів до 6 тиж;

3) період власне ревматизму, який одразу набуває хронічного перебігу, а його активна стадія може тривати місяцями і роками.

За даними гістохімічного дослідження при ревматизмі має місце так звана колагенова тріада:

1) колагеновий некроз;

2) плазмоклітинна реакція;

3) гіперглобулінемія.

У типових випадках перша атака ревматизму починається гостро або підгостро через 2 − 3 тижні після перенесеної ангіни або іншої носоглоткової інфекції, зумовленої стрептококом. [31, с. 35].

З перших днів захворювання виникає загальна слабкість, нерідко буває висока температура тіла, з’являється припухлість і болючість великих і середніх суглобів. Суглоби стають гостроболючими, шкіра над ними − червоною і болючою на дотик. Через 2 − 3 дні зменшується або зникає ураження одного суглоба і уражається інший. У результаті лікування артрит швидко і безслідно щезає. Підвищена температура тримається 2 − 5 днів і нормалізується, коли затихає артрит. Іноді на початку захворювання на шкірі з’являються нестійкі висипання, які швидко зникають. Вони мають вигляд кілець і напівкілець рожевого кольору. Це анулярна (кільцевидна) еритема. Вже на першому тижні захворювання спостерігаються зміни з боку серця (глухі серцеві тони, аритмія, далі систолічний шум, найчастіше над верхівкою) [6, с. 249-254].

Одним із позасерцевих проявів ревматизму є мала хорея, коли уражається нервова система (розвивається у 11 − 13% дітей, хворих на ревматизм). Починається захворювання поступово. Виникають швидка втомлюваність, дратівливість, поганий сон, плаксивість. Змінюється характер письма, ходи. Через 2 − 3 тижні розвиваються гіперкінез, м’язова гіпертонія, порушується координація рухів.

Гіперкінез характеризується появою гримас, мимовільними рухами тіла і кінцівок. При різко вираженому гіперкінезі хворі не можуть стояти, ходити, приймати їжу. Може порушитися мовлення. Емоційне і фізичне напруження різко посилює гіперкінез. Під час сну гіперкінез повністю зникає або зменшується. Крім типових, у дітей часто зустрічаються стерті форми хореї. Гіперкінез і гіпертонія виражені нечітко. Відмічають посіпування окремих м’язів обличчя (моргання або жувальні рухи язиком) чи окремих м’язів кінцівок або тулуба [11, с. 522-523].

Лікування ревматизму включає три етапи:

I етап − лікування активної фази в стаціонарі при кардиті не менше 45 днів, при малій хореї − 2 − 3 міс.

II етап − після виписування із стаціонара хворий продовжує лікування в місцевому ревматологічному санаторії (1 − 3 міс).

III етап − після виписування з місцевого санаторію багаторічне диспансерне спостереження і профілактичне лікування в поліклініці.

Дитину з активною фазою ревматизму обов’язково госпіталізують у стаціонар. При II − III ступені активності ревмокардиту призначають суворий постільний режим на 1 − 2 тижні, потім постільний режим ще протягом 2 − 3 тижнів. Через 1 − 1,5 міс під контролем функціональних проб дітей переводять на щадний режим. Їжа повинна бути легкозасвоюваною, багатою на вітаміни, білки, солі калію. Приймати її потрібно 5 − 6 разів на день дрібними порціями.

На початку лікування призначають бензилпеніциліну натрієву сіль на 10 днів внутрішньом’язово. Одночасно з бензилпеніциліном призначають нестероїдні протизапальні медикаментозні засоби: ацетилсаліцилову кислоту, або ортофен чи індометацин, препарати пірозолонового ряду [6, с. 253].

Профілактика включає заходи, спрямовані на підвищення природного імунітету (повноцінне харчування, правильне чергування праці і відпочинку, загартовування, достатнє перебування на свіжому повітрі, дозовані заняття фізкультурою і спортом, приймання аскорбінової кислоти і полівітамінів) і запобігання стрептококовому інфікуванню (оздоровлення осіб, що оточують дитину, поліпшення житлових умов); своєчасне і повне лікування стрептококових захворювань у дітей (ангіна, хронічний тонзиліт, хронічний фарингіт тощо) [5, с. 931].

Дата добавления: 2014-11-29