Гострий інфаркт міокарда

Гострий інфаркт міокарда − один з найгрізніших гострих коронарних: синдромів ішемічної хвороби серця.

Інфаркт міокарда − це ішемічний некроз ділянки міокарда, який виникає внаслідок гострої невідповідності між потребою міокарда в кисні і надходженням його по вінцевих судинах. При трансмуральному інфаркті міокарда розвивається некроз основної маси ішемізованого міокарда. При нетрансмуральному (великовогнищевому, субендокардіальному) інфаркті міокарда більша частина ішемізованого інфаркту міокарда не некротизована [5, с. 112].

Етіологія і патогенез. Адекватність коронарного кровотоку метаболічним запитам міокарда визначається трьома основними факторами: величиною коронарного кровотоку, складом артеріальної крові (насамперед ступенем її оксигенації) і потребою міокарда в кисні. Величина коронарного кровотоку зумовлюється рівнем кров’яного тиску в аорті і опором вінцевих судин. Потреба міокарда в кисні може зростати при підвищенні АТ, фізичному або психоемоційному навантаженні [31, с. 89].

Ймовірність розвитку гострого інфаркту міокарда найбільша в ранкові години, що пов’язують із циркадними (добовими) змінами тонусу вінцевих судин, надмірною концентрацією в крові катехоламінів і схильністю крові до згортання.

Найчастіше причиною розвитку гострого інфаркту міокарда, як і нестабільної стенокардії, є розрив атеросклеротичної бляшки з тромбозом вінцевих судин. Власне тромбування усього просвіту вінцевої артерії на фоні недостатнього колатерального кровопостачання й призводить до інфаркту міокарда [3, с. 337].

У патогенезі інфаркту міокарда, як і нестабільної стенокардії, важливу роль відіграють продукти метаболізму арахідонової кислоти − тромбоксан А₂ і простациклін І₂. Тромбоксан А₂ − сполука, яка утворюється в тромбоцитах під час їх адгезії і агрегації у відповідь на дію психоемоційного чи фізичного стресу та гіперкатехоламінемії. Він дуже посилює агрегацію тромбоцитів та інтенсивно звужує судини. Простациклін І₂ утворюється здоровими ендотеліальними клітинами артеріальних судин. Він протидіє адгезії та агрегації тромбоцитів і розширює кровоносні судини. Основним механізмом розвитку гострого інфаркту міокарда визнається тромбоз вінцевих артерій за умов недостатнього захисного впливу вінцевих колатералів. Виражена мережа колатералів може загальмувати темп розвитку інфаркту та обмежити розміри некрозу, впливаючи таким чином на виживання хворих [5, с. 114-115].

Основні клінічні прояви. Одним з найяскравіших і постійних симптомів гострого інфаркту міокарда є біль у грудях. Він буває у 80 − 90 % хворих. Біль при гострому інфаркті міокарда відрізняється від болю при стенокардії інтенсивністю, тривалістю і тим, що не знімається нітратами, а іноді й наркотиками. Біль стисний або тиснучий, рідше пекучий, розриваючий, ріжучий. Він частіше локалізується в загрудиній ділянці, рідше − у нижній третині груднини та в надчеревній ділянці. Часто іррадіює в ліву руку, плече, лопатку, хребет, шию, нижню щелепу, вухо. Біль, як правило, хвилеподібний: він то посилюється, то вщухає, а через деякий час повторюється ще з більшою силою. Іноді ж больовий синдром проходить лише одним тривалим інтенсивним нападом. Особливістю болю при гострому інфаркті міокарда є його виражене емоційне забарвлення. Хворі відчувають страх смерті, деякі з них збуджені, неспокійні; щоб зменшити біль, вони кидаються по кімнаті, намагаються кудись бігти, деякі стогнуть, боячись зрушити з місця хоч на крок. Згодом розвивається різка загальна слабкість. Проте не завжди біль такий сильний, іноді він і зовсім відсутній (безбольові форми інфаркту міокарда) [2, с. 214-215].

При об’єктивному дослідженні хворого виявляють блідість шкіри із синюшними губами, вологою, холодною шкірою. На початку захворювання спостерігається брадикардія й короткочасне підвищення АТ. Згодом розвивається тахікардія й гіпотонія [2, с. 214-215].

Лікування. Основним завданням на до госпітальному етапі є проведення невідкладних заходів включно реанімаційних, зняття больового синдрому, ліквідація тяжких порушень ритму, гострої недостатності кровообігу, правильна госпіталізація хворого. При наданні першої невідкладної допомоги хворому для зняття приступу дають нітрогліцерин (по 1 − 2 таб під язик кожні 15 хв) це дозволяє зменшити тахікардію та задишку. Хворого транспортують на ночвах в відділення інтенсивної терапії. Призначають повний спокій, дієту зі зниженим калоражем та вмістом продуктів, що викликають здуття кишок.

Відразу після встановлення діагнозу гострого інфаркту міокарда хворих лікують за принципами: тромболітична та антитромботична терапія; базова протиішемічна терапія: 1) нітрати, β-адреноблокатори та аспірин; 2) глюкозо-інсулін-калієва суміш; 3) ліпідознижувальна терапія [22, с. 54].

Контрольні питання:

1. Розкажіть про анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи у дітей раннього та дошкільного віку.

2. Яка нормальна частота скорочень серця та артеріальний тиску дітей першого року життя?

3. Які природжені пороки серця найчастіше зустрічаються у дітей, їх симптоми?

4. Які набуті незапальні захворювання серцево-судинної системи ви знаєте?

5. Що таке міокардіодистрофія?

6. Що таке вегетативно-судинна дистонія?

7. Ревматизм; причини виникнення, перебіг, ускладнення, профілактика.

8. Які вроджені вади серця ви знаєте? Назвіть їх симптоми.

9. Ревматизм. Причини, що викликають його появу в дітей і особливості перебігу.

10. Назвіть характерні симптоми, причини виникнення і профілактику хореї, міокардіодистрофії та вегето-судинної дистонії.

11. Що таке гіпертонічна хвороба?

12. Назвіть і охарактеризуйте ступені гіпертонічної хвороби.

13. Профілактика гіпертонічної хвороби.

14. Розкажіть будову серця.

15. Розкажіть будову малого і великого кола кровообігу людини.

16. Що таке інфаркт міокарда, причини виникнення?

17. Гострий інфаркт міокарда: етіологія, патогенез.

18. Гострий інфаркт міокарда: основні клінічні прояви та невідкладна допомога.

19. Профілактика захворювань серцево-судинної системи.

20. Який із названих методів застосовується при стенокардії: а) грілка, б) холодний компрес, в) банки, г) гірчичники.

21. Назвіть захворювання, які супроводжуються синдромом гострої коронарної недостатності: а) бронхіальна астма, б) гіпертонічна хвороба, в) стенокардія, г) інфаркт міокарда.

22) Назвіть основні зміни при приступі стенокардії: а) біль за грудиною, б) головний біль, в) гарячка, г) нудота.

23. Невідкладна допомога при інфаркті міокарда: а) нітрогліцерин, б) 4 % розчин амідопірину, в) 1 % розчин промедолу, г) 2,4 % розчин еуфіліну.

24. В електропоїзді в одного з пасажирів раптово виник сильний біль за грудиною, який іррадіює в ліву руку, шию. Відчуття нестачі повітря, запаморочення, загальна слабкість, відчуття страху, обличчя бліде, пульс 50 за 1 хв, слабкого наповнення, дихання прискорене. Що з хворим? Якою має бути перша допомога?

Завдання для самостійної роботи:

Підготуйте реферат на тему: „Профілактика захворювань серцево-судинної системи”.

ХВОРОБИ СИСТЕМИ КРОВІ

Кров − одна з найбільш лабільних систем організму, яка, постійно вступаючи в контакт з органами і тканинами, забезпечує їх киснем і поживними речовинами, забирає відпрацьовані продукти обміну з наступним виведенням їх через нирки та кишки, приймає участь в регуляторних процесах підтримки гомеостазу. Не менш важлива роль крові у захисті організму від мікроорганізмів (вірусів, бактерій, патогенних грибів) та від тих власних клітин, які зазнали переродження і внаслідок цього стали для організму сторонніми. Кров виконує важливу роль в забезпеченні неспецифічної і специфічної опірності організму, та терморегуляції.

У систему крові включаються органи кровотворення (червоний кістковий мозок, печінка, селезінка, лімфатичні вузли) і периферична кров [19, с. 168].

Загальна кількість крові в середньому становить близько 5 л (1/13 маси тіла). Склад і властивості крові здорової людини відносно постійний, що є необхідною умовою нормальної життєдіяльності організму.

Відносна динамічна постійність хімічного складу і фізико-хімічних властивостей крові та всього внутрішнього середовища організму називається гомеостазом [36, с. 93].

Кров складається з двох частин: рідкої (плазми), що становить 55 % усієї маси крові, і клітин (формені елементи − еритроцити, лейкоцити, тромбоцити), що перебувають у плазмі в завислому стані і циркулюють з нею по всьому судинному руслу − на них припадає 45 % маси крові. До складу плазми входить 90 − 92 % води і 8 − 10 % органічних та неорганічних сполук. Більшість органічних речовин складають білки крові − альбуміни, глобуліни і фібріноген. Крім того в плазмі містяться поживні речовини (глюкоза, амінокислоти), продукти обміну, гормони та ферменти. До неорганічних речовин плазми крові належать солі кальція, натрія, калія та ін. [39, с. 212].

Плазма крові − жовтувата рідина, компонент крові, що складається із розчинених у воді білків, вуглеводів, солей, біологічно активних речовин (гормонів, ферментів тощо), а також продуктів клітинної дисиміляції, які підлягають виведенню із організму. Плазма крові, проходячи через кровоносні капіляри, безперервно отримує і віддає різні речовини, але її склад залишається відносно стабільним.

Склад плазми у людини:

1. Вода − 91 − 92 %;

2. Білки − 7 − 8 % (альбуміни, глобуліни, фібриноген). Вони утримують воду в плазмі (при голодуванні, зменшується кількість білків, вода переходить з крові до тканин, утворюючи голодні набряки); глобуліни можуть перетворюватись на антитіла, які знешкоджують мікроби і утворюють імунітет; білки створюють певну в’язкість крові, яка зростає при втраті води (потіння, пронос), що може привести до утворення тромбів; фібриноген – бере участь у зсіданні крові; білки також переносять поживні речовини, продукти розпаду білків та н.к., гормони, мікроелементи, вітаміни;

3. Жири – 0,7 − 0,8 %.

4. Глюкоза – 0,12 %. При зниженні – підвищується збудження клітин головного мозку (судоми), порушується кровообіг, дихання, настає смерть.

5. Сечовина та сечова кислота – 0,05 %.

6. Мінеральні солі – 0,9 %, з них найбільше припадає на долю NaCl, солі Са, К, Mg. Ця концентрація підтримується на сталому рівні [25, с. 297-298].

Формені елементи крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити) утворюються не в самій крові, а в кровотворних органах − кістковому мозку, лімфатичних вузлах, селезінці. Існуючий в організмі нерозривний зв’язок формених елементів крові з органами, які їх виробляють і руйнують, та апаратом регуляції цього процесу [36,с. 44].

Еритроци́ти − або червонокрівці, у ссавців і людини є нерухомими, високодиференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції − дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту − гемоглобіну.

Загальна кількість еритроцитів у крові однієї людини становить близько 25×10¹². Загальний об’єм еритроцитів у людини − 2л. Еритроцит існує 90 − 120 діб, тромбоцит − 8 − 9. Терміни циркуляції в крові лейкоцитів різні: нейтрофіли циркулюють у крові 4 − 10 год, після чого на короткий час мігрують у тканини; еозинофіли − близько 5 год і також тимчасово мігрують у тканини. Число еритроцитів у здорових людей може коливатися залежно від фізичного навантаження, перебування в умовах розрідженої атмосфери, дії гормонів тощо. Зокрема, жіночі статеві гормони гальмують розвиток еритроцитів, унаслідок чого вміст червонокрівців у крові жінок менший, ніж у чоловіків. Підвищення кількості еритроцитів в одиниці об’єму крові позначається терміном еритроцитоз або поліцитемія, а зниження − терміном еритроцитопенія [39, с. 229].

Діаметр еритроцита у людини 7,1 − 7,9 мкм, товщина клітини на краях 2 − 2,5 мкм, у центрі − до 1мкм. За хімічним складом еритроцити мають 60 % води і 40 % сухого залишку 95 % сухого залишку складає гемоглобін і лише 5 % − інші речовини. Таким чином, гемоглобін становить одну третину загальної маси еритроцитів. Основна функція еритроцитів – перенесення кисню від легень до тканин і вуглекислого газу від тканин до легень. Газообмін організму з навколишнім середовищем здійснюється таким чином: проходячи через капіляри легень, гемоглобін легко приєднує кисень і перетворюється у нетривку сполуку − оксигемоглобін, що у тканинах інших органів розщеплюється виділяючи при цьому кисень, який використовується клітинами тканин. Звільнений від кисню гемоглобін відразу приєднує вуглекислий газ – продукт розпаду речовин у клітинах.

В кожному міліметрі кубічному крові міститься близько п’яти мільйонів еритроцитів, і майже 25000 мільярдів в цілому організмі[25, с. 306-307].

Гемоглобі́н − складний залізомістячий білок еритроцитів тварин і людини, здатний оборотно зв’язуватися з киснем, забезпечуючи його перенесення до тканин. Головна функція гемоглобіну полягає в транспорті дихальних газів. У капілярах легенів в умовах надлишку кисню останній з’єднується з гемоглобіном. Потоком крові еритроцити, що містять молекули гемоглобіну із зв’язаним киснем, доставляються до органів і тканин, де кисню мало; тут необхідний для протікання окислювальних процесів кисень звільняється із зв’язку з гемоглобіном. Крім того, гемоглобін здатний зв’язувати в тканинах невелику кількість диоксиду вуглецю (СО₂) і звільняти його у легенях. Монооксид вуглецю (CO) зв’язується з гемоглобіном крові міцніше, ніж кисень, необоротно утворюючи метгемоглобін. Таким чином, блокується процеси транспортування кисню. У метгемоглобіні залізо гема знаходиться в комплексі або в тривалентному стані. Метгемоглобін також утворюється в значних кількостях в результаті спадкового захворювання метгемоглобінемії.

Нормальним вмістом гемоглобіну в крові людини вважається: у чоловіків 130 − 170 г/л, у жінок 120 − 150 г/л; у дітей − 120 − 140 г/л [39, с. 230-231].

Лейкоци́ти (4 − 9×10⁹ од./л)), білокрівці, білі (безбарвні) кров’яні клітини − складаються із цитоплазми і ядра; утворюються в червоному кістковому мозку. На відміну від еритроцитів, що рухаються завдяки току крові, лейкоцити здатні самі активно рухатись подібно до амеби, проникати крізь стінку капілярів і виходити у міжклітинний простір. Лейкоцити виконують важливу функцію захисту організму від проникнення хвороботворних мікробів. При пошкодженні шкіри вони направляються із судин у тканини, до рани, де захоплюють бактерії і перетравлюють їх. Цей процес називається фагоцитозом, а білі кров’яні клітини, що здійснюють цю функцію, − фагоцитами.

До групи лейкоцитів відносяться також лімфоцити − білі кров’яні клітини, що знаходяться переважно в лімфі. Лімфоцити також відіграють велику роль у захисних реакціях організму, зокрема в утворення імунітету [25, с. 330-331].

Тромбоци́ти − кров’яні пластинки. Це − безядерні елементи крові, що мають неправильну округлу форму й утворюються в кістковому мозку. При пошкодженні стінки судини тромбоцити нагромаджуються в місці травми і руйнуються, виділяючи при цьому в плазму особливий фермент. Під його впливом розчинний білок − фібриноген, що знаходиться у плазмі, перетворюється в нерозчинну форму − фібрин,що утворює густу волокнисту мережу ниток, у якій застряють еритроцити, лейкоцити і тромбоцити, формуючи кров’яний згусток − тромб. За рахунок видалення плазми, що залишилася, тромб ущільнюється, закупорює судину, і кровотеча припиняється. Через якийсь час тромб розсмоктується і прохідність судини відновлюється. Плазма крові без фібриногену називається сироваткою крові. Загальна кількість тромбоцитів становить від 200 до 400 тис./мкл (200 − 400×10⁹ /л) [39, с. 234-235].

Лімфоцити крові неоднорідні. Це популяція, де одні клітини живуть кілька годин, а інші − кілька років. Разом з макрофагами лімфоцити здійснюють імунні реакції, включаючи продукцію антитіл (В-лімфоцитів. накопичення сенсибілізованих лімфоцитів, усунення сторонніх субстратів (Т-лімфоцити). Серед лейкоцитів крові людини імунокомпетентні клітини − лімфоцити становлять 30 %, а загальна кількість їх у циркуляції сягає астрономічних цифр − 10¹² [39, с. 237].

Розвиток клітин крові − гемопоез − це складний процес, який відбувається в кровотворних органах: кістковому мозку, лімфатичних вузлах, селезінці.

Кістково-мозкове кровотворення здійснюється в червоному кістковому мозку плоских і трубчастих кісток: у кістках черепа, ребер, груднини, хребцях, ключицях тощо. У дорослої людини маса червоного кісткового мозку становить 2 − 3 % маси тіла (у середньому 1,4 − 2,4 кг). Кістковий мозок складається з ретикулярної строми, в якій містяться елементи еритроїдного, мієлоїдного і мегакаріоцитарного відростків.

Сукупність лімфоїдних органів і тканин людського організму (загруднинна залоза, лімфатичні вузли й фолікули, бляшки Пеєра та інші скупчення лімфоїдної тканини, селезінка, лімфоцити кісткового мозку і периферійної крові) утворює лімфоїдну систему організму. Це імунна і водночас кровотворна система. Загальна маса лімфоїдної тканини становить 1,5 − 2,0 кг. Лімфоїдна маса зменшується з віком, але не зникає повністю. У корковому шарі загруднинної залози активно розмножуються і визрівають Т-лімфоцити [3, с. 576].

Дата добавления: 2014-11-29