Гельмінтози

Гельмінтози − група хвороб спричинених паразитуючими черв’яками. Найбільш поширеними глистами у дітей є аскариди, гострики, волосоголовці. Рідше зустрічаються стрічкові глисти (карликовий ціп’як, бичачий і свинячий солітери). Паразитуючи в кишках, глисти відкладають величезну кількість яєць в їхню порожнину, за винятком гостриків, які відкладають яйця в періанальних складках. Яйця глистів через забруднені руки, їжу, воду потрапляють у кишки дитини. Глисти виділяють токсичні речовини, порушують процеси травлення, негативно впливаючи на стан здоров’я [6, с. 215].

Хоча гельмінтози зустрічаються скрізь, проте окремі види гельмінтів поширені нерівномірно, що пояснюється особливостями біології самих збудників. Одні можуть передаватися від людини до людини, інші потребують певних умов для дозрівання яєць та личинок, у зовнішньому середовищі (аскаридоз), а треті − в організмі іншої тварини (проміжного живителя, наприклад, дифілоботріоз). Таким чином, природні умови місцевості та наявність проміжних живителів визначають область поширення (ареал) гельмінтів, що пояснює різноманітність шляхів зараження людини гельмінтозами та розподіл паразитичних черв'яків на три групи:

I група − геогельмінти (від грецького „гео” − земля), якими заражаються
через ґрунт, фрукти, овочі та брудні руки (аскаридоз, трихоцефальоз).

ІІ група − контактні, що передаються людині від людини при контакті (ентеробіоз, гіменолепідоз, ехінококоз).

ІІ група − біогельмінти, якими люди заражаються через м’ясо та рибу (дифілоботріоз).

Гельмінти можуть паразитувати в різних органах і тканинах організму людини − у кишечнику, печінці, кровоносних судинах, мозку, легенях тощо [13, с. 252-253]. Деякі живуть в організмі протягом багатьох років, інші ж паразитують не більше одного місяця, але й за цей час встигають завдати здоров’ю великої шкоди. Живучи в організмі, гельмінти пошкоджують його. До ранок, зумовлених ними, потрапляють патогенні мікроби і викликають запалення тканин. Продукти життєдіяльності глистів, всмоктуючись у кров, діють токсично на організм, викликають алергію − кропив’янку, шкірний свербіж. При гельмінтозах ушкоджується нервова, серцево-судинна та кровоносна системи. При більшості глистяних хвороб порушується діяльність шлунка, кишечника, печінки, жовчного міхура. Особливо хворобливо реагує на наявність гельмінтів організм дитини. У заражених глистами дітей частіше спостерігаються інші хвороби, вони сприйнятливіші до інших інфекцій, що, як правило, мають у них важчий перебіг, супроводжуються ускладненнями. У таких дітей організм при вакцинації проти інфекційних хвороб не спроможний виробити стійкого імунітету [11, с. 137].

Аскаридоз

Аскариди належать до круглих черв’яків, що паразитують у тонких кишках. Довжина самиці іноді досягає 25 − 40 см, самця − 15 − 25 см. Щодня самиця відкладає в просвіт кишок близько 200000 яєць, які виділяються з фекаліями, і протягом 2 тижнів при температурі 20 − 30 °С на вологому ґрунті в яйцях дозрівають личинки. Зрілі яйця аскарид потрапляють у кишки дитини через брудні руки, з немитими фруктами, овочами, забрудненою водою та їжею. В кишках личинки звільняються від захисної оболонки, проникають через слизову оболонку в кровоносні судини (в русло ворітної вени, заносяться в печінку, звідти через нижню порожнисту вену потрапляють у праву половину серця і через легеневу артерію в легені). З легень вони можуть розноситися з течією крові по великому колу кровообігу і повторно потрапляти в легені. Личинки просвердлюють стінки альвеол, мігрують у бронхіоли, бронхи і з мокротинням потрапляють у ротову порожнину, заковтуються, попадають у шлунок, кишки, де вони перетворюються на зрілі аскариди. Цикл розвитку аскариди становить 2 − 2,5 міс. Протягом року аскариди живуть у кишках. Після цього строку вони гинуть і виводяться з фекаліями назовні. Зараження дітей найчастіше відбувається у теплу пору року [13, с. 255-256].

Основні клінічні прояви. В період міграції личинок іноді спостерігаються явища бронхіту: кашель, хрипи в легенях, слабкість, загальне нездужання. Можуть спостерігатися явища кропив’янки. Паразитування зрілих аскарид у кишках у деяких випадках є безсимптомним. Однак часто спостерігаються нудота, блювання, запаморочення, зниження апетиту, розлад випорожнень. Біль у животі непостійний, локалізується переважно навколо пупка. Можливі слинотеча, особливо вночі, неспокійний сон. У частини дітей відмічаються підвищена дратівливість, вередливість, головний біль, погіршення успішності в школі. Рідко, але бувають і судороги. Описують епілептиформний, астенічний, менінгеальний синдроми, синдром енцефаліту і хореї, які зумовлені глистовою інтоксикацією [13, с. 257-258].

Аскариди можуть заповзати у жовчний міхур, жовчні протоки, червоподібний відросток і бути причиною кольок, апендициту. Велике скупчення аскарид у тонких кишках спричинює явище обтураційної непрохідності. При масивній інвазії аскариди потрапляють у шлунок, ротову порожнину, в дихальні шляхи і зумовлюють механічну асфіксію [6, с. 214].

Діагностика аскаридозу ґрунтується на виявленні яєць глистів або аскарид у калі, іноді дослідження мокротиння, крові.

Лікування аскаридозу проводиться препаратами піперазину, декарисом (левамізолом), пірантелом, мебендазолом, нафтамоном.

Профілактика аскаридозу передбачає охорону навколишнього середовища, ґрунту, водоймищ від забруднення фекаліями, масове обстеження дітей і дорослих на аскаридоз, дотримання правил особистої гігієни [13, с. 258]. Профілактика аскаридозу передбачає охорону навколишнього середовища, ґрунту, водоймищ від забруднення фекаліями, масове обстеження дітей і дорослих на аскаридоз, дотримання правил особистої гігієни (старанне миття рук перед їдою, після користування туалетом, після контакту з тваринами, із землею). Перед вживанням сирі фрукти і овочі слід мити холодною водою і обливати окропом. Продукти треба оберігати від мух.

Важлива роль належить санітарно-освітній роботі серед батьків, дітей шкільного і дошкільного віку [6, с. 215].

Дата добавления: 2014-11-29