Вітряна віспа

Вітряна віспа − гостра інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом, передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується помірною інтоксикацією, везикульозним висипом на шкірі і слизових оболонках з поліморфізмом елементів (плями, папули, везикули, кірочки) на певній ділянці шкіри.

Етіологія. Збудник вітряної віспи − вірус нестійкий щодо факторів зовнішнього середовища, швидко гине на відкритому повітрі, під дією дезинфікуючих розчинів, УФО тощо [19, с. 353].

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хвора людина, яка стає заразною за добу до виникнення висипу та до 5-го дня від моменту останніх висипань. На вітряну віспу можуть захворіти також особи, що були в контакті з хворими на оперізуючий герпес.

Механізм передачі інфекції − повітряно-краплинний. З потоком повітря вірус переноситься на відносно великі відстані (в сусідні кімнати, квартири, з одного поверху на інший). Внаслідок малої стійкості збудника поширення його через речі та третіх осіб спостерігається дуже рідко. Доведена можливість передачі вірусу від матері до плода через плаценту.

Сприйнятливість до вітряної віспи дуже висока. Понад 90 % захворілих становлять діти до 10 років. Пік захворюваності припадає на вікову групу 5 − 9 років, однак захворіти можуть особи будь-якого віку, в тому числі новонароджені, які не дістали трансплацентарно материнських антитіл. В останні роки збільшилась питома вага захворілих на вітряну віспу серед дорослих. Найвища захворюваність спостерігається в холодну пору року − з січня по травень.

Після перенесеної хвороби залишається стійкий довічний імунітет; повторні захворювання спостерігаються рідко. Проте вірус може тривало персистувати в імунному організмі. Під впливом ендогенних і екзогенних факторів у дорослих відбувається реактивація латентної інфекції − розвивається клініка оперізуючого герпесу [8, с. 195].

Патогенез. Вхідні ворота інфекції − слизова оболонка верхніх дихальних шляхів, де відбувається первинне розмноження вірусу. Лімфатичними шляхами він потрапляє в кров, виникає віремія. Вірус фіксується переважно в епітеліальних клітинах шкіри і слизових оболонок, спричиняючи утворення пухирців, наповнених серозним вмістом з високою концентрацією вірусу. Внаслідок загибелі клітин утворюються порожнини, де нагромаджується міжтканинна рідина, що призводить до утворення типових однокамерних пухирців. При зворотному розвитку пухирців рідина розсмоктується, утворюються кірочки, які потім відпадають. Рубців після висипу не залишається, оскільки некроз епітелію не проникає глибше гермінативного шару [12, с. 353].

Основні клінічні прояви. Інкубаційний період триває 11 − 21, найчастіше 13 − 15 днів. Звичайно хвороба починається гостро з підвищення температури тіла до 37,5 − 38,5 °СС і появи висипу. Іноді спостерігаються продромальні симптоми − субфебрильна температура тіла, нездужання. У 5 − 6 % хворих за добу до типових висипань з’являється продромальний висип, найчастіше скарлатиноподібний або еритематозний, рідше короподібний. Продромальний висип ефемерний, зникає без сліду протягом 1 − 2 днів. Частіше такий висип спостерігається при типових вітрянкових висипаннях [8, с. 197].

Вітрянковий висип з’являється у перший, іноді на другий день хвороби одночасно з підвищенням температури тіла або на кілька годин пізніше. Характерна особливість висипу − швидкий розвиток елементів. Спочатку утворюються невеликі червоні плями − папули, які протягом кількох годин перетворюються у прозорі пухирці (везикули) розміром 0,2 − 0,5 см у діаметрі. Вони округлої або овальної форми, розташовані поверхнево, на неінфільтрованій основі, оточені вінчиком гіперемії, стінка їх напружена. Пухирці однокамерні, при проколі спадаються. Вміст уже протягом першої доби мутніє, вони швидко стухають, и, і вкриваються кірочками. Перші елементи висипу звичайно виявляють на тулубі, далі висип поширюється на лице, і у частину голови та (мінімально) на дистальні відділи Поодинокі везикули іноді виявляються на долонях і підошвах. Висип може супроводжуватися свербінням. Процес висипання відбувається не одночасно, а поштовхоподібно і триває 3 − 4 дні. Тому на шкірі поруч з недавно сформованими папулами є свіжі прозорі пухирці і кірочки. Кожне наступне висипання супроводжується новим підвищенням температури тіла і погіршенням загального стану [6, с. 363].

Порушується сон, знижується апетит, з’являється дратівливість. Нерідко одночасно з’являються пухирці на слизовій оболонці порожнини рота, кон’юнктиві, рідше − гортані і статевих органів. Температура тіла нормалізується переважно на 3 − 5-й день хвороби, при тяжких формах гарячка триває до 7 − 10 днів. На 1 − 3-му тижні кірочки злущуються зі свербінням, на їх місці тривалий час виявляється легка пігментація і лише в рідких випадках − рубчики.

Розрізняють типову і атипові форми хвороби. Типову форму за характером перебігу поділяють на легку, середньотяжку і тяжку. Легка форма характеризується субфебрильною температурою тіла, нерясним висипом, відсутністю інтоксикації. У хворих на середньотяжку форму температура тіла підвищується до 39 °С, інтоксикація помірна, висип рясний, в тому числі на слизових оболонках. При тяжкій формі температура тіла підвищується до 39,5 − 40 °С, висип дуже рясний, значний за розміром, „застиглий” на одній стадії розвитку, спостерігається нейротоксикоз [8, с. 197-199].

Лікування вітряної віспи зводиться до дотримання постільного режиму протягом усього періоду висипання, запобігання вторинній інфекції. Везикули треба змазувати 1 − 2 % розчином метиленового синього або брильянтового зеленого, рот полоскати дезинфікуючим розчином. За показаннями застосовують симптоматичні засоби (анальгетики, жарознижувальні тощо), проводять неспецифічну детоксикацію. При тяжких формах хвороби та розвитку гнійних ускладнень призначають антибіотики. Таких хворих потрібно госпіталізувати у спеціалізоване відділення інфекційної лікарні [19, с. 353].

Профілактика. Доцільність вакцинопрофілактики вітряної віспи сумнівна, оскільки, з одного боку, перебіг хвороби переважно легкий, а з другого − треба утриматися від подальшого перевантаження календаря щеплень.

Заходи у вогнищі. 1. Хворого на вітряну віспу ізолюють удома, якщо є показання, − у стаціонарі, на 9 днів від моменту появи висипу. 2. Карантин накладають на дітей до 7 років, які були в контакті з хворим на вітряну віспу або оперізуючий лишай і не хворіли на вітряну віспу, на строк від 11 до 21 дня від моменту контакту. 3. У зв’язку з нестійкістю збудника заключну дезинфекцію не проводять. Після залишення хворим приміщення його провітрюють. 4. За вогнищем (у дитячих колективах до 7-річного віку) встановлюють медичний нагляд [6, с. 265-366].

Дата добавления: 2014-11-29