Військової служби

Психогігієна і психопрофілактика в умовах

Психогігієна і психопрофілактика в умовах військової служби є комплексом заходів, спрямованих на збереження і зміцнення психічного здоров'я особового складу, створення найбільш сприятливих умов для психічної діяльності військовослужбовців у мирний і воєнний час, попередження виникнення і розвитку психічних захворювань.

Під психогігієною розуміється охорона психічного здоров'я людини шляхом створення оптимальних умов для повного розвитку психічних властивостей особи та її функціонування, поліпшення умов життя і праці, встановлення адекватних міжособистісних відносин, а також підвищення опору психіки людини шкідливим діям навколишнього середовища. Мета психогігієни — збереження і зміцнення психічного здоров'я і працездатності.

Психопрофілактика — вужча сфера діяльності, пов'язана з попередженням розвитку психічних розладів за рахунок запобігання дії на організм хвороботворних чинників, попередження захворювання шляхом його раннього діагностування і лікування, а також виконання заходів щодо запобігання рецидивам хвороби та інвалідизації хворих.

Завдання психогігієни і психопрофілактики у військах зводяться до:

• вивчення причин і умов виникнення психічних розладів серед особового складу, розробка рекомендацій щодо попередження нервово-психічної нестійкості військовослужбовців і психічних розладів у процесі військової служби;

• обстеження поповнення з метою раннього виявлення осіб із психічними відхиленнями і патологією;

• облік, спостереження й амбулаторне лікування військовослужбовців, що мають нерізко виражені розлади психіки;

• розробка рекомендацій з планомірного розподілу фізичних і психічних навантажень, з підвищення праце- і боєздатності;

• попередження надмірної психоемоційної напруги у процесі професійної діяльності;

• психологічне корегування і медико-психологічна реабілітація військовослужбовців із посттравматичними стресовими розладами;

• санітарна освіта військовослужбовців із питань психогігієни, психопрофілактики і найбільш актуальних розділів військової і медичної психології;

• наукова розробка проблем психогігієни і психопрофілактики.

Психопрофілактика в армії підрозділяється: за виглядом — на первинну, вторинну і третинну; за характером заходів — на соціально-економічну і медичну; за рівнем — на державну, суспільну й індивідуальну і за впливом — на ту, що проводиться командуванням, медичною службою, військовими і медичними психологами, психофізиологами, офіцерами з гуманітарних питань, службами тилу, прокуратурою і громадськими організаціями.

Первинна психопрофілактика включає систему заходів, що передбачають вивчення шкідливих впливів на організм людини, його психічний стан і можливостей попередження психічних захворювань і дезадаптаційних розладів. Мета вказаних заходів — підвищення опору психіки до негативних чинників середовища і попередження виникнення хвороби. На даному рівні профілактики вирішальне значення в охороні здоров'я військовослужбовців належить сукупності соціально-економічних умов, раціональної організації їх службової діяльності, побуту, відпочинку тощо. При цьому медична служба виконує не основні, а рекомендаційні (консультативні) функції. Провідну роль на даному етапі профілактики відіграють офіцери підрозділів і психологи частин. Своєчасне виявлення осіб із ознаками відхильної поведінки, значною мірою дозволяє не тільки попередити порушення військової дисципліни і правопорушення, але і розвиток психопатологічної симптоматики.

Вторинна психопрофілактика — сукупність заходів, спрямованих на попередження несприятливих наслідків вже розвинутої психічної хвороби, виражених поведінкових розладів. Мається на увазі активне виявлення військовослужбовців з початковими проявами хворобливих станів і ранній початок лікування. Успішність вирішення завдань вторинної психопрофілактики залежить від ефективного використання сил і засобів медичної служби і дієвості їх роботи.

Третинна психопрофілактика спрямована на попередження несприятливих соціальних наслідків захворювань, попередження хронізації хвороб, інвалідизації хворих.

Слід зазначити, що при вторинній і третинній профілактиці основне навантаження припадає на фахівців медичної служби. В даний час основним напрямом вдосконалення психолого-психіатричної допомоги військовослужбовцям є перенесення центру тяжіння з лікувально-діагностичної на психогігієнічну і психопрофілактичну роботу.

Для вирішення даної проблеми необхідно здійснювати наступні заходи:

• тісна взаємодія різних фахівців, відповідальних за збереження психічного здоров'я військовослужбовців (командирів і їх заступників з гуманітарних питань, психіатрів, психоневрологів, психологів, психофізіологів, ін.);

• організаційне об'єднання фахівців, відповідальних за психопрофілактику (психіатрів, психоневрологів, психофізіологів, військових психологів);

• розширення спеціалізованих видів психіатричної допомоги (психотерапевтична, сексологічна, наркологічна, суїцидологична) в амбулаторно-поліклінічній ланці.

Система психогігієнічних заходів повинна бути спрямована на:

• забезпечення статутних вимог щодо організації бойової підготовки, службі військ, дозвілля, умов розміщення, грошового, продовольчого і речового постачання військовослужбовців;

• підтримку здорового морально-психологічного клімату в частинах і підрозділах.

Система психопрофілактичних заходів при цьому спрямована на:

• раннє виявлення військовослужбовців із психічними розладами і змінами психічного стану дохворобливого рівня;

• вивчення умов, що сприяють розвитку психічних розладів у військовослужбовців;

• проведення психокорегувальної роботи з військовослужбовцями з початковими проявами психічної патології;

• проведення санітарно-просвітницької роботи з питань психогігієни і психопрофілактики.

Основне завдання груп психічного здоров'я — проведення (спільно з командирами, їх заступниками з ГП, медичною службою частин і з'єднань) комплексу психогігієнічних і психопрофілактичних заходів безпосередньо у військовій ланці. Не дивлячись на достатньо розвинену систему медико-психологічної профілактики і надання спеціалізованої психіатричної допомоги в Збройних Силах, істотне навантаження і відповідальність за вирішення завдань збереження психічного здоров'я військовослужбовців підлягає на офіцерів підрозділів. Офіцер повинен володіти необхідними знаннями для своєчасного виявлення і обліку військовослужбовців з нервово-психічною нестійкістю (груп динамічного спостереження). Для цього використовуються дані медичних обстежень: первинних (що проводяться в частинах негайно після прибуття поповнення), чергових (що проводяться двічі на рік перед початком зимового і літнього періодів навчання) і контрольних (що проводяться в порядку динамічного спостереження за особами, що перебувають на спеціальному обліку) для виявлення осіб, що вимагають постійного контролю.

При цьому основну увагу офіцер повинен приділяти наступним категоріям військовослужбовців:

• що ледве адаптуються до військової служби;

• з ознаками нервово-психічної нестійкості (НПН);

• схильних до вживання алкоголю, наркотичних та інших психоактивних речовин (аддуктивної поведінці);

• що висловлюють суїцидальні думки;

• схильних до девіантних форм поведінки;

• особам із несприятливими анамнестичними чинниками (що страждали тривалим енурезом, що перенесли закриту черепно-мозкову травму, нейроінфекції або інші захворювання головного мозку);

• що відстають у бойовій підготовці;

• соціально і педагогічно запущеним;

• віднесеним, за даними психологічного тестування (професіонального відбору), до III або IV груп професійної придатності.

Такий індивідуальний підхід дозволяє розробити конкретні профілактичні заходи, правильно оцінити можливості підлеглих та уміло прогнозувати ефективність проходження ними військової служби. При цьому слід мати на увазі, що призовні комісії військкоматів скеровують в армію і на флот, як правило, здорових осіб. Проте в окремих випадках деякі захворювання і хворобливі стани під час призову залишаються нерозпізнаними (найчастіше легкі ступені дебільності і психопатії), оскільки деякі порушення здоров'я (зокрема психічного) важко виявити при одноразовому огляді. Крім того, окремі призовники можуть із тих або інших причин приховувати свою хворобу, а також не у всіх випадках на призовників надається докладна медична і характеризуюча документація.

У цьому випадку вельми корисними можуть бути результати професійного психологічного відбору, оскільки у ході здійснення заходів даного відбору оцінюється наявність ознак нервово-психічної нестійкості. Виражена нервово-психічна нестійкість може служити прогностичним критерієм різноманітних психічних порушень. Але слід мати на увазі, що результати тесту можуть бути лише підставою для включення військовослужбовця в групу підвищеного контролю, але не означають, що у нього обов'язково повинні розвинутися будь-які порушення. Для того, щоб висловити таке припущення, необхідне підтвердження у вигляді відповідної поведінки.

Особи з нервово-психічною нестійкістю, поведінковими і психічними розладами можуть виявлятися в усі періоди служби, але частіше це відбувається в перші 3-6 місяців, тобто в період адаптації. Психопрофілактична робота в адаптаційному періоді має важливе значення, оскільки в перші місяці служби разом з декомпенсацією раніше перенесених захворювань можуть виникати дезадаптаційні розлади. Важка адаптація до військової служби ще не означає поганого проходження її надалі. При своєчасному і якісному проведенні психопрофілактичних заходів вдається купірувати адаптаційні реакції у більшості військовослужбовців. При цьому крім санітарно-гігієнічних і психологічних заходів можуть використовуватися заходи виховного характеру, спрямовані на об'єднання військових колективів, нормалізацію взаємин військовослужбовців. Така робота повинна проводитися поетапно.

Так, на початковому етапі, у процесі вивчення призовників, основну увагу потрібно звертати на осіб, які визнані обмежено придатними до військової служби, навчалися в допоміжних школах, здійснювали антигромадські вчинки, виховувалися в неблагополучних сім'ях. У дорозі з місця призову до військової частини виявляються особи, схильні до грубості, запальності, порушень військової дисципліни, прийому алкоголю і наркотичних речовин, надмірно замкнуті. Потім, у процесі вивчення документів молодих солдатів, звертається увага на успішність у школі і характерологічні особливості, на факти приводу в міліцію, на характер трудової діяльності до призову тощо.

На етапі первинного психологічного і медичного обстеження виділяються ознаки, які свідчать про спадковість, обтяжену психічними захворюваннями, і характер перенесених соматичних захворювань, які відображають несприятливі умови формування особи. На підставі отриманої інформації виділяються особи, схильні до порушення дисципліни і правопорушень, вживання психоактивних речовин, ті, хто висловлює суїцидальні думки. При цьому особливого значення набуває виявлення осіб із аддиктивними формами поведінки, оскільки кожен аддикт — не тільки жертва згубної пристрасті, але і реальна загроза розповсюдження наркотизації серед особового складу. Важливу роль в цьому відношенні відіграють молодші командири, санінструктори рот і фельдшери батальйонів, оскільки вони найтісніше пов'язані з особовим складом як у ході бойової підготовки, так і в години відпочинку, у побуті.

Велике значення в системі психопрофілактичних заходів у період проходження військової служби має виявлення військовослужбовців із нервово-психічною нестійкістю. При цьому кваліфікована оцінка хворобливих проявів психіки можлива в результаті ретельного вивчення особи військовослужбовця у процесі його навчання і в ході виконання ним службових обов'язків. В деяких випадках для уточнення інформації про військовослужбовця можуть потребуватись додаткові відомості з райвійськкомату, школи, місця роботи, від батьків і з лікувальних установ. В першу чергу, це відноситься до осіб, що вимагають динамічного психологічного і лікарського спостереження. По відношенню до них проводяться необхідні психологічні дослідження, консультації фахівців, амбулаторне лікування, при необхідності — направлення на обстеження і лікування у психіатричні відділення військових госпіталів.

Утрудненню адаптації до військової служби (особливо в перші 3 місяці) можуть сприяти хронічні соматичні захворювання, а також недотримання розпорядку дня, порушення регламенту праці і відпочинку, раціонального харчування, статутних положень вартової служби, бойових чергувань, нерівномірне або різке підвищення фізичних навантажень. На психічний стан військовослужбовців негативно впливають і неправильні взаємини в підрозділі між старослужбовцями і молодими солдатами. Особливо хворобливо молоді солдати реагують на виявлення у них фізичного відставання і поганої тренованості. Такі військовослужбовці важко переносять глузування і зневажливе ставлення товаришів по службі, прагнуть до самоти, зосереджуються на своїх недоліках. У них можуть розвиватися афектні реакції, що вимагають своєчасного корегування. Старослужбовці іноді демонструють свою перевагу, примушують виконувати за них будь-яку роботу, морально або фізично ображають молодих солдатів, що призводить до виникнення в останніх хворобливих реакцій, здійснення суїцидальних дій, надзвичайних подій. Оскільки переважну більшість суїцидентів серед військовослужбовців складають практично здорові особи, а причинами самогубств у них є несприятливі соціальні чинники (труднощі військової служби, побутові негаразди, нестатутні взаємини, страх покарання тощо), то психологічний стан підлеглих і морально-психологічний клімат у колективі повинні постійно знаходитися в центрі уваги командирів, заступників з гуманітарних питань.

У зв'язку з цим профілактика девіантно-делінквентної поведінки полягає, у першу чергу, в строгому дотриманні статутних положень життєдіяльності військовослужбовців. Це і визначає значною мірою адекватний морально-психологічний клімат у військових підрозділах. Великого значення набуває й оптимальний розподіл молодого поповнення за військовими спеціальностями з урахуванням індивідуальних особистісно-типологічних особливостей кожного. Такий розподіл дозволяє не тільки підвищити ефективність надбання бойових навичок і умінь, але і підвищує ступінь адаптації молодих солдатів до умов військової служби.

При плануванні і проведенні заходів, спрямованих на оптимізацію відносин у системі «людина – військове середовище», необхідно враховувати дію цілого ряду специфічних, не завжди звичних для сучасної молоді, чинників військової служби, і особливо таких, як необхідність строгої регламентації свого часу і поведінки, жорстких статутних обмежень, що накладаються характером військової служби (специфікою військової спеціальності), обов'язковості виконання наказів і розпоряджень тощо. Важливою особливістю армійського середовища є різнорідність військових колективів (за освітою, терміном служби і тощо).

Таким чином, ми з вами бачимо, що робота зі створення і підтримки оптимального психологічного клімату у середині військового колективу повинна носити комплексний характер, враховуючи всі ці аспекти. Одним із основних її напрямів є комплектування військових підрозділів з урахуванням психологічної сумісності військовослужбовців, послідовне і цілеспрямоване формування згуртованості колективу у процесі бойової підготовки і в години дозвілля, попередження і своєчасне вирішення конфліктних ситуацій, усунення психологічної напруженості і міжособистісних бар'єрів у процесі навчання тощо.

2. Принципи роботи щодо профілактики девіантно-делінквентної поведінки у військовослужбовців

Основним принципом всієї роботи щодо профілактики девіантно-делінквентної поведінки є принцип індивідуального підходу, згідно з яким виховні дії щодо ставлення до військовослужбовців повинні плануватися і здійснюватися за максимального врахування їх індивідуально-особистісних особливостей. Успіх цієї роботи безпосередньо залежить від підтримки твердого статутного порядку, високої вимогливості й особистого прикладу командирів військових підрозділів, а також неухильної реалізації принципу соціальної справедливості щодо ставлення до кожного конкретного військовослужбовця. У всіх випадках доцільне здійснення правової підготовки військовослужбовців з метою їх ознайомлення із заходами відповідальності за скоєні правопорушення, зокрема за так звані «нестатутні відносини». Якщо в рамках профілактики девіантно-делінквентної поведінки у військовослужбовців роль медичної служби обмежується, в основному, рекомендаційними функціями, то при профілактиці аддиктивної і суїцидальної поведінки разом із рекомендаційними функціями істотного значення (хоч і не основного) набувають власне медичні заходи. Профілактика і корегування аддиктивної поведінки можуть і повинні досягатися переважно соціально-психологічними заходами. Проте їх здійснення пов’язане з чималими труднощами. Річ у тому, що широка і не завжди грамотна інформація про небезпеку зловживання в молодіжних аудиторіях малоефективна, а іноді, у разі формального її проведення, навіть шкодить, будить у частини молодих людей спокусу випробувати на собі дію наркотика. Об'єктом психопрофілактики тут повинні стати вибірковий контингент військовослужбовців із високим ризиком формування аддиктивних розладів.

Ключовим чинником у розробці психопрофілактичних заходів аддиктивної поведінки у військовослужбовців є вивчення мотивації такої поведінки. Мета полягає в дослідженні шляхів і засобів корегування й усунення дійсних мотивів зловживання, а також тих соціально-психологічних чинників, які йому сприяють. Реальна профілактика аддиктивної поведінки має, по суті справи, два основні методи — систему заборон і покарань і санітарно-просвітницьку роботу. Найбільш же перспективним у плані профілактики алкоголізму і наркоманії є етичне виховання молоді. Допоміжним, але важливим прийомом служить своєчасне виявлення військовослужбовців із високим ризиком формування аддикції. Вирішення цього завдання, як вже наголошувалося, може бути досягнуте лише комплексними зусиллями командирів, військових вихователів, психологів, лікарів, юристів, членів сім'ї і громадських організацій.

Система заборон і покарань досить докладно розроблена відносно наркотиків, до певної міри — алкоголю і ще мало сформована відносно інших токсичних речовин. Кримінальним кодексом передбачається відповідальність за незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилку або збут наркотичних засобів або психотропних речовин, за розкрадання або здирство наркотичних засобів або психотропних речовин, за примус до споживання наркотичних засобів або психотропних речовин і за незаконний оборот сильнодіючих або отруйних речовин з метою збуту. Але слід визнати, що кримінально-правові методи боротьби з розповсюдженням наркоманії використовуються в наших Збройних Силах ще явно недостатньо. Боротьба з наркоманією і алкоголізмом повинна вестися широким фронтом, так, щоби конкретні юридичні, адміністративно-дисциплінарні і медичні заходи поєднувалися з активною психопрофілактикою, особливо в тих підрозділах, де відмічені випадки вживання наркотичних, одурманюючих речовин або алкоголю, в так званих «групах ризику».

Основними шляхами надходження наркотиків у військові колективи є їх збут цивільними особами, пересилка поштою, розкрадання з медичних складів, аптек військових частин і військово-лікувальних установ. Перекриття всіх можливих шляхів надходження наркотиків у військову частину є складним, але вельми ефективним засобом профілактики наркоманії. Методи боротьби в цьому напрямі можуть бути найрізноманітнішими. Там, де наркотичні засоби проникають у частину від місцевого населення, слід максимально обмежити неорганізований контакт військово-службовців із місцевими жителями, встановити строгий контроль за військовослужбовцями, що повертаються в частину із звільнення, відпусток, відряджень. Для виявлення шляхів надходження наркотиків від місцевих жителів необхідно організувати тісну взаємодію з органами міліції і відділом по боротьбі з незаконним оборотом наркотиків. Попередження розкрадань наркотиків у медичних частинах і установах забезпечується суварим дотриманням вимог щодо організації їх обліку і зберігання. По кожному виявленому випадку проникнення наркотиків у частину командування повинне провести негайне розслідування з метою попередження повторних випадків, притягне до відповідальності винних, визначення шляхів розповсюдження їх у середині частини. Істотну допомогу у виявленні осіб із аддиктивною поведінкою можуть надати раптові вечірні перевірки в підрозділах, вибіркові перевірки на місцях роботи і несення служби поза основним розташуванням частини і в різних підсобних приміщеннях. Необхідно враховувати, що на початку знайомства з наркотиками переважає форма їх колективного вживання і що наркоман, що починає, не завжди вміє і не завжди розуміє необхідність приховувати зовнішні ознаки інтоксикації. Тому при спілкуванні з військовослужбовцями слід звертати увагу на їх зовнішній вигляд, особливо тих військовослужбовців, стан яких нагадує алкогольне сп'яніння, але без специфічного запаху. Непрямими ознаками аддиктивної поведінки можуть бути: зміна відношення до служби, безпідставні коливання настрою, епізоди невмотивованої дратівливості або невластивої раніше добродушності, прагнення до самоти, неуважність, скритність і відособленість від оточуючих, порушення апетиту (підвищення або зниження), помітне схуднення, розлад сну (пізнє засипання, сонливість удень), зниження больової чутливості (у стані сп'яніння), неохайність, поява схильності до крадіжки, звернення по медичну допомогу з безпідставними скаргами невротичного характеру (у надії отримати транквілізатори) або зі скаргами на наполегливий кашель або вщухаючий біль (прагнення дістати кодеїн, що містить анальгетик).

Всі особи, вперше відмічені у вживанні наркотиків, повинні бути узяті командуванням і медичною службою на облік у групу осіб із передпатологічними станами; за ними встановлюється диспансерне динамічне спостереження протягом року з обов'язковим оглядом лікарем частини не рідше одного разу на місяць і повторною консультацією психіатра один раз у три місяці. Результати огляду заносяться в медичну книжку у вигляді коротких записів з обов'язковим висвітленням соматовегетативных порушень, характерних для осіб, що зловживають наркотиками. За відсутності повторної наркотизації протягом одного року військовослужбовець за висновком психіатра з'єднання або гарнізонної поліклініки може бути знятий з обліку. У разі повторного вживання наркотичних засобів військовослужбовець повинен бути скерований у супроводі лікаря або фельдшера частини на консультацію до психіатра для вирішення питання про обстеження в умовах психіатричного стаціонара на предмет визначення ступеня придатності до військової служби. У службовій і медичній характеристиках при скеруванні на консультацію указуються частота, спосіб, форма й умови вживання наркотиків, їх вигляд, характеризуються особливості поведінки пацієнта у стані наркотичного сп'яніння, зміни у стані здоров'я і у відношенні до служби. Слід пам'ятати, що одна лише підозра на вживання наркотиків (за умов згоди військовослужбовця) може бути підставою для направлення на консультацію до психіатра, але за відсутності перелічених об'єктивних даних не містить правової основи для госпіталізації в психіатричний стаціонар.

Командири й офіцери з виховної роботи у своїй повсякденній діяльності повинні враховувати психофізіологічні особливості 18-20-річного віку солдатів, такі, як формування організму, що продовжується, емоційна ранимість, категоричність думок і полюсна оцінка подій, імпульсивність дій, соціальна незрілість, відсутність життєвого досвіду, зокрема досвіду виходу з важких ситуацій. При вивченні молодого поповнення слід з'ясовувати умови виховання (неповна або конфліктна сім'я), наявність самогубств у членів сім'ї, родичів, суїцидальні вислови і спроби до служби в армії. В період адаптації юнаків слід поступово втягувати у збільшені психічні і фізичні навантаження, призвичаювання до регламентованого характеру служби з жорсткими рамками підпорядкування. При виникненні конфліктних ситуацій потрібно враховувати трудність їх вирішення в закритих організованих колективах і обмеженість шляхів виходу з них, постійну публічність умов перебування і в той же час складність із пошуком партнерів для емпатії (співпереживання). Посилення соціальної захищеності, дотримання правових актів, поліпшення матеріально-побутового забезпечення додають військовослужбовцям психологічної стійкості, зменшують кількість суїцидальних дій. Основними завданнями з профілактики самогубств у частинах, які вирішуються військовими вихователями, психологами й офіцерами, медичною службою, є: своєчасне розпізнавання і усунення станів, що несуть потенційну загрозу самогубства; раннє виявлення суїцидальних тенденцій серед певних контингентів військовослужбовців (при їх медичних оглядах, а також за допомогою отримання інформації з лікувальних установ, від рідних і близьких); реєстрація, облік, всебічний аналіз самогубств і замахів на них; рішення діагностичних питань і застосування необхідних лікувально-профілактичних заходів; купірування пресуїцидальних станів, соціально-професійна реабілітація військовослужбовців, що зробили спроби самогубства, і спрямування їх до фахівців для поглибленого обстеження, профілактики повторних суїцидів; проведення широкої психогігієнічної роботи серед військовослужбовців, виявлення соціальних причин суїцидів; здійснення контактів із суїцидологічними службами міста, району, місцевості, де дислокується частина.

Розглянемо заходи щодо виявлення суїцидентів і надання їм допомоги.

Призовні комісії військових комісаріатів повинні піклуватися про недопущення в армію осіб, що раніше здійснювали суїцидальні дії, для чого необхідно організувати обов'язкове обстеження всіх призовників медичним психологом. На рівні військової ланки необхідне обстеження молодого поповнення з метою виявлення чинників суїцидального ризику, в першу чергу, у наступних категорій військовослужбовців:

• осіб з психопатологічно обтяженою спадковістю, в сім'ях яких здійснювалися суїцидальні спроби і самогубства;

• що виховувалися в неповних або конфліктних сім'ях;

• фізично і соматично ослаблених;

• що перенесли черепно-мозкові травми і що проявляють емоційну нестійкість;

• що раніше зловживали алкоголем і що вживали наркотики;

• що виявляють такі особливості характеру і поведінки, як нетовариськість, надмірна чутливість, схильність до різкої зміни настрою, фіксація на власній неспроможності.

Вищезазначені категорії військовослужбовців потребують динамічного спостереження, особливо в період адаптації до військової служби. Крім цього, у військових частинах необхідне своєчасне скерування на консультацію до психіатра або стаціонарне обстеження у психіатричному стаціонарі осіб, що висловлюють суїцидальні думки, а також військовослужбовців із несприятливим прогнозом за даними психологічного тестування.

Завдання мінімізації числа самогубств не може бути зведене тільки до виявлення і ведення обліку осіб з суїцидальними тенденціями, що вже сформувалися. Слід зробити акцент на запобіганні самої можливості появи суїцидальних переживань, тобто на своєчасному розпізнаванні і купіруванні станів, що несуть потенційну загрозу суїциду, і більш того, на ліквідації умов, що їх породжують.

Такому підходу може сприяти:

• збір, всебічний облік і узагальнення інформації про всі самогубства і замахи на самогубство, систематизація цих даних за різними параметрами (категоріями особового складу, службовим положенням, національністю, сімейномим вихованням, освітою, релігійністю і ін.);

• встановлення найбільш характерних тенденцій, обставин самогубств і замахів за місцем, часом і способом здійснення, впливи цих випадків на загальний рівень морально-психологічного клімату в колективі;

• визначення ступеня участі різних категорій посадовців у забезпеченні ефективної індивідуальної роботи з підлеглими, формуванні здорових взаємин у військових колективах, проведенні заходів щодо зняття стресових станів у військовослужбовців;

• узагальнення отриманих результатів, виявлення слабких ланок у системі роботи щодо запобігання самогубствам, вживання практичних заходів з активізації цієї діяльності.

Конкретними завданнями щодо профілактиці самогубств у частині є:

• своєчасне розпізнавання і ліквідація станів, що несуть потенційну загрозу самогубства;

• раннє виявлення суїцидальних тенденцій серед військовослужбовців (при їх медичних оглядах, а також за допомогою отримання інформації з лікувальних установ, від рідних і близьких);

• вирішення діагностичних питань і проведення необхідних лікувально-профілактичних заходів;

• лікування пресуїцидальних станів, соціально-трудова реабілітація військовослужбовців, що скоїли спроби самогубства, і направлення їх до фахівців для поглибленого обстеження і лікування, профілактики повторних суїцидів.

Слід мати на увазі, що профілактика самогубств — це копітка робота багатьох посадовців, структур, фахівців, яка постійно повинна бути в центрі уваги командирів, відповідальних за збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовців.

Висновки

Таким чином, можна зробити висновок про те, що ефективна профілактика відхильної поведінки у військовослужбовців можлива лише при об'єднанні зусиль різних фахівців: психологів, лікарів, командирів частин і підрозділів.

Дата добавления: 2014-12-07