Моральність і рівність

Рівність — відносно новий елемент моральності. Він більшою мірою, ніж справедливість і свобода, пов'язаний з певними соціальними групами, а не з індивідом. Рівні були у відносинах між собою старійшини, вожді, шамани. Рівні були в підпорядкуванні їм рядові члени роду або племені. Рівність існувала усередині каст, станів, класів, але не було рівності у відносинах самих каст, станів і класів. Людство знало лише один вид рівності — рівність перед смертю, що і слугувало деяким людям розрадою. З виникненням світових релігій виникає ще один вид рівності — рівність перед Богом. І лише завдяки розвитку буржуазного способу виробництва в Європі нового часу головним критерієм рівності стають особисті заслуги. Третій стан (буржуазія, робітники, ремісники, торговці, селяни) зажадали рівності з першим і другим станами (духівництвом і дворянством) у негативній формі (скасування привілеїв) і в позитивній формі (свободи діяльності в економіці й політиці). З тих пір гасло рівності написане на прапорах усіх прогресивних рухів, а прагнення до рівності стало релігією бідноти. Поняття рівності стосовно до людей завжди є соціальною рівністю.

Друга особливість рівності полягає в його внутрішній суперечливості. З одного боку, поняття рівності сприймається повсякденною свідомістю арифметично. З іншого боку, відсутній об'єктивний еталон сумірності дій людей. Вступаючи в галузь неформалізованих суспільних відносин, рівність позбавляється математичної форми вираження і зводиться до подібностей яких-небудь характеристик людей або суспільних відносин. Рівне розуміється як подібне, однакове. Але рівних у цьому смислі людей немає, тому що така рівність веде до тотожності, а двох тотожних індивідів не існує.

Третя особливість рівності полягає в тому, що вона вимушено розуміється також як щось невизначене кількісне, яке виражається словами «багато», «мало», «більше», «менше», «досить», «недостатньо» і т.п. Незважаючи на труднощі розуміння рівності, люди відчувають необхідність у вираженні кількісних відносин дій людей і суспільних явищ. Рівність сприймається інтуїтивно. І все-таки, незважаючи на відзначені труднощі, визначений варіант рівності в практичній діяльності повинен бути встановлений. Його роль зазвичай виконує одна з зацікавлених сторін — правляча еліта. Тим самим здійснення рівності ще більше ускладнюється і заплутується.

Четверта особливість рівності полягає в тому, що вона є досягненням культури і не має коренів у природі. Природа споконвічно створила людей нерівними, що, можливо, задовольняє усіх тварин, крім тварини по імені «людина». Люди завжди підсвідомо прагнуть до встановлення рівності. Виникнення суджень про рівність — явний показник незадоволеності людини своїм існуванням. Задоволені про рівність не говорять. Природа створила людей нерівними. Неможливо погодитися з Ж.-Ж.Руссо в тім, що, нібито, природа створила всіх людей рівними, а нерівність виникла внаслідок жадібності і хитрості окремих людей. Руссо спростовує себе своїм поясненням: «Перший, хто, огородивши ділянку землі, придумав заявити: «Це моє»! і знайшов людей досить простодушних, щоб тому повірити, був справжнім засновником цивільного суспільства. Від скількох злочинів, воєн, убивств, нещасть і жахів уберіг би рід людський той, хто висмикнувши коли, або засипавши рів, крикнув би собі подібним: «Остерігайтеся слухати цього ошуканця; ви загинули, якщо забудете, що плоди землі — для всіх, а сама вона — нічия»! Виникає питання про особистість першого «загарбника»: чому він виявив волю і хитрість до заняття земельної ділянки, а його родичі не додумалися до цього? Чому одні люди ставали рабами, а інші їхніми хазяїнами? Може, правий Аристотель, що говорив, що одні люди народжуються вільними, а інші — рабами? Може, правий Ж.Кальвін, що стверджував, що Бог розділив усіх людей на тих, кого він любить, і тих, кого не любить? Відповіді на ці питання приводять лише до ствердження про природну нерівність людей.

П'ята особливість рівності в тім, що вона, на відміну від справедливості і свободи, відноситься головним чином до майнового стану людей, до власності. Порівняно рідко заходить мова про рівність інтелектуальному, моральну, юридичну, політичну й ін., але багато говориться про нерівне відношення до власності, отже, до розподілу матеріальних цінностей. Пояснюється це тим, що власність є матеріальною основою свободи. Володіючий власністю достатньої величини впевнено стоїть на ногах. Коли встановлена рівність у володінні власністю, тоді вже ставиться питання про політичну, правову і моральну рівність. Не залежать від власності лише інтелектуальні задатки, що, утім, перетворюються в здатності лише за майнової рівності.

Особливості явища рівності визначають складність його здійснення.

Рівність як зрівнялівка. Ця форма зводиться до того, що у всіх людей, незалежно від статі, віку, раси, національності, релігії, класу, професії й інших ознак, у тому числі і заслуг, повинна бути однакова кількість матеріальних цінностей. Якщо в кого-небудь є «надлишки», їх варто відняти і розділити між усіма членами даної спільності.

Починаючи з утопій Т.Мора і Т.Кампанелли, комуністи вбачали джерело лиха більшості населення в приватній власності. У масі емоційних реакцій на приватну власність виділялися два головних моменти: 1) вона є причиною експлуатації людини людиною; 2) вона є причиною псування вдач людей.

Суспільна практика — критерій істинності ідей мислителів. В історії радянського суспільства найбільш яскраво простежуються риси суспільства з загальною власністю: низький рівень мотивації до праці, межа заробітної плати, бездушне ставлення до непрацездатних людей, масова убогість населення і його реальне безправ'я, диктатура обраної меншості, масові репресії проти інакомислячих, голодомори й ін. Бездушним початком виявилася не приватна, а тотальна загальна власність, оскільки саме вона стала матеріальною основою перерахованих недоліків. Вона об'єктивно надає можливість найменш обдарованим і пасивним членам суспільства жити за рахунок більш обдарованих і активних членів суспільства. Перших нерідко виявляється більше, ніж других, тому вони є соціальною опорою диктатури. Таким чином, аморальність загальної власності виявляється, по-перше, у тім, що породжувана нею зрівнялівка дозволяє одним членам суспільства існувати за рахунок інших; по-друге, загальна власність за превалювання в деяких індивідів тваринного начала над духовним необхідно веде до встановлення диктатури.

Зрівнялівка має місце також у праві. Закон зрівнює сильного і слабкого, хороброго і боягуза, розумного і дурного, бідного і багатого, трудівника і ледаря, шляхетного і негідника. Усі рівні перед особою норм позитивного права. Рівність — єдиний з ідеалів, що необхідно пов'язує природне право з позитивним. Справедливість і свобода можуть бути або не бути в позитивному праві, а без рівності воно неможливе. Адресатами рівності виступають звичайно не всі члени суспільства, на яких поширюється дане право, але, з іншого боку, наявність таких адресатів обов'язкова. Позитивне право не може діяти, якщо немає визначеного кола осіб, що формально рівні між собою.

Інша справа — виборче право. Якщо в позитивному праві в цілому без «зрівнялівки» обійтися не можна, то у виборчому праві це зробити можна. Для ХYII -ХIХ століть історично й морально виправданою була рівність у виборчому праві. Ремісник і торговець мали рівне право порівняно з кардиналом і герцогом. Дана рівність була досягненням суспільного прогресу. Картина змінилася в XX столітті. Усі виявилися рівні перед виборчою урною. Але чи справедливо це? Чи справедливо, що академік і першокурсник володіють рівним виборчим правом? Чи рівні їхні заслуги перед суспільством, щоб мати по одному голосу виборця? В Україні дійшли до такої рівності, що навіть злочинцям надано право брати участь у голосуванні. Особи, що боролися з державою, підривали її економіку, ігнорували закони, знущалися з волі громадян, раптом одержали право голосувати, причому мають такий же один голос, що і порядні люди. Це схоже на те, як злодій, пійманий у магазині, приймав би участь у розробці системи сигналізації в даному магазині. Така зрівнялівка - глузування над справедливістю. Але чому дивуватися, якщо по телебаченню показують голосування в психоневрологічному диспансері...

Зрівнялівка має місце в християнській релігії. Вперше в історії людства рівними були оголошені всі люди незалежно від їхнього статку, статі, віку, вірувань, етнічного і расового походження. Такого роду зрівнялівка за відсутності протиріч у ній морально виправдана, тому що ця рівність у поклонінні.

Схема цієї умови застосовувана також у всіх тоталітарних суспільствах. Диктатори всіх часів і народів прагнули зробити своїх підданих однаковими у всіх істотних відносинах. Піддані відрізняються від громадян саме тим, що вони однакові. Як говорить один з біблійних переказів, цар Давид покликав на бенкет царів-сусідів. Усі царі, поважаючи Давида, принесли йому щедрі дарунки. Лише один цар нічого не подарував, чим викликав обурення сусідів. У відповідь на їхню реакцію цар Давид сказав, що саме від цього царя він одержав найдорожчий подарунок. Цінність подарунка Давид пояснив, підвівши сусідів до поля жита. До лінії обрію розстелявся килим жита, і лише зрідка над ним піднімалися окремі колоски. Сусід порадив Давиду зрізати ці колоски... Значення даного «агротехнічного прийому» полягало в тому, щоб усі члени суспільства були однакові. У цьому випадку ними легше керувати, тому що те, що сказано одному, відноситься до усіх, хто з ним рівний. Це політична зрівнялівка, вона несумісна з моральністю, оскільки служить гнобленню людей. Мільйони радянських людей були рівні один стосовно одного, але це була рівність у бідності, а не в достатку.

Таким чином, зрівнялівка може мати як позитивну, так і негативну оцінку залежно від відношення до справедливості. Зрівнялівка в розподілі матеріальних благ несправедлива через зазначені вище причини. Зрівнялівка в позитивному праві в цілому оцінюється позитивно, тому що виражає упорядкування суспільних відносин, без якого неможлива стабільність і розвиток суспільства. Зрівнялівка у виборчому праві несправедлива, оскільки стимулює пасивність і антигромадську поведінку і не стимулює активність і прагнення до заслуг. Зрівнялівка в чистій від ідеології релігії виражає моральність, тому що поєднує людей у вірі в Бога. Нарешті, зрівнялівка в політиці аморальна, оскільки придушує індивідуальність людини та її волю.

Існує й інше вираження рівності — рівність формальна. Слово «формальна» від слова «форма». Форма є зовнішнє вираження буття об'єкта стосовно його сутності. Хоча вона певним чином пов'язана зі змістом, усе-таки відносно незалежна від нього. Слово «формальний» у повсякденній мові асоціюється з чимось несуттєвим, важливий зміст, а форма — щось другорядне. Але важливим буває не тільки зміст, а й форма, у якій існує цей зміст. Перетворення в суспільстві можуть виступати у формі революції (щодо швидкого якісного насильницького або мирного перетворення сторін суспільства), або еволюції (щодо повільного, поступового перетворення сторін громадського життя). Тільки невигойно байдужа людина може сказати, що форма цих перетворень несуттєва.

Отже, форма фіксує зовнішні ознаки або властивості будь-якого явища, речі або процесу. Стосовно явища рівності це означає, що усі різні люди вважаються рівними (однаковими) у якому-небудь відношенні. Нерівність у всіх інших відносинах до уваги не приймається. Рівність стає формальною у тому або іншому відношенні. Вона є одним з найбільших досягнень культури. Завдяки формальній рівності стає можливою організована діяльність людей. Тільки припускаючи людей рівними один одному в якому-небудь істотному відношенні, можна координувати діяльність різних людей. Формальна рівність фіксує деяку упорядкованість, приведення різних у багатьох відносинах людей до єдиного стандарту. У трудовій діяльності особи, що займають однакові посади, мають і однакові права й обов'язки. У спортивних змаганнях існують ті самі правила для всіх його учасників, поза залежністю від стану здоров'я, настрою, віку й інших обставин. Поза залежністю від стану гаманця, від раси, національності і віросповідання, ціни на ті самі товари однакові для всіх покупців. У противному випадку неможлива ні трудова діяльність, ні спортивні змагання, ні торгівля. Тому будь-яка організована діяльність людей припускає формальну рівність осіб з однаковими соціальними статусами.

Переоцінка значення формальної рівності усвідомлено або несвідомо маскує його недоліки. Чим істотніший вид суспільних відносин, тим істотніші недоліки. Формально рівні в забігу на дистанцію здоровий і кульгавий. Кульгавий може зійти з дистанції. Він утратить лише нагороду і придбає розчарування. Але зійти з дистанції в забігу життя він здатний, лише відмовившись від самого життя. Чи справедливо, що він народився кульгавим, та ще й у плебейській родині. Начебто б ніхто не винний у його низьких стартових можливостях, але несправедливість закладена вже в тім, що він не може змагатися з багатьма однолітками. Хоча, з погляду формальної рівності, він має рівні можливості з однолітками. Він не може лише грати у футбол, танцювати, займатися напруженою фізичною працею і т.д. Міф про «рівні», нібито, можливості придуманий для розради осіб, скривджених долею. І ще щоб не заздрили «що вміє жити». Від родильного будинку до цвинтаря людей переслідує доля нерівності, інше залежить від ставлення людини до нерівності: або стоїчно переносити, або проклинати його.

Реакцією на недоліки формальної рівності виступає рівність фактична. Це не зрівнялівка, як звичайно витлумачує пропаганда. З іншого боку, фактична рівність не є запереченням рівності формальної.

Фактична рівність тому й існує, що людей не влаштовує одна лише формальна рівність, за якої положення одних людей поліпшується, а інших — не поліпшується або навіть погіршується.

У співвідношенні фактичної і формальної немає протиріччя, оскільки форма, як уже говорилося, є зовнішнє буття речі, а зміст — внутрішнє її буття. Стосовно до моральності і права це означає, що формально рівні в якій-небудь організованій діяльності люди можуть бути нерівні фактично. Причини нерівності — це: 1) не найкраща спадковість; 2) не найкраще виховання; 3) випадковість, що погіршує положення людини, наприклад, нещасний випадок. Дія однієї, двох або трьох причин відкидає людину в розряд невдах або злочинців. Формальна рівність може бути справедливою з погляду стабільності та життєздатності суспільства, але вона недостатньо справедлива у відношенні саме до цього індивіда. Формально рівні зі співгромадянами інвалід, старий, самотня мати, бомж, шизофренік і т.д. Але якщо рівні, чому не живуть як їхні сусіди? Тому що мати право і мати можливість ним скористатися — далеко не те саме. Отут мимоволі пригадується одна з байок І.Крилова, у якій Лисиця і Журавель ходили в гості один до одного...

Формальна рівність — основа позитивного права, а фактична рівність — явище природного права. Фактична рівність — один зі стовпів природного права, вона завжди відповідає справедливості з погляду інтересів носіїв такого права. Вона гнучка і нестандартна, враховує індивідуальність людей і особливості тієї або іншої ситуації. Фактична рівність не припускає ніяких еталонів, її єдиним «еталоном» є інтуїція справедливості. Суспільна практика дала чимало зразків застосування саме фактичної, а не формальної рівності. Формально були рівні абітурієнти під час вступу до ВНЗ: правила вступу для всіх однакові. Однак важко було сільським школярам конкурувати з міськими, оскільки освіта в містах поставлена значно краще, ніж у селах. У цих прикладах не було фактичної рівності, але її встановила держава - надала пільги селянам. І це було справедливо, а формальна рівність — несправедлива.

Тому суспільні відносини регламентуються не тільки правом, а й моральністю, і політичними інтересами, і іншими факторами. Як приклад фактичної рівності можна було б навести і політику Радянської держави щодо національних меншостей. В.Ленін наполягав не на формальній, а саме на фактичній рівності національних меншостей з відносно більш розвиненими росіянами, українцями, поляками, латишами, литовцями, естонцями, фінами, євреями. У його розумінні відсталі народи повинні одержати більш сприятливі умови для розвитку, розвиватися швидше і в майбутньому наздогнати передові нації. У країнах Західної Європи розходження в доходах 10% найбагатших людей у 10-12 разів перевищують доходи 10% найбідніших співвітчизників. Європейці вважають цей розрив занадто великим, і припускають скоротити його до 3-4 разів (Україну з Європою краще не порівнювати...). Чи прагнуть європейці до зрівнялівки? Зовсім ні. Приклади такого роду розкривають суть фактичної рівності. Вона полягає в наступному: фактична рівність — це помірна нерівність, що дозволяє особам або соціальним групам, що знаходяться в менш сприятливих порівняно з іншими особами і соціальними групами, вести нормальний з погляду моральності спосіб життя. Не зводячись до зрівнялівки, фактична рівність пом'якшує несправедливість або недостатність формальної рівності.

Фактична рівність дає можливість пояснити деякі, пов'язані з ним у позитивному або негативному смислі, поняття. Перше з них — професійні переваги. Вони об'єктивно закладені в змісті тих або інших професій. Лікар, володіючи великим обсягом знань і професійних навичок і умінь, має можливість краще захистити своє здоров'я, ніж особа, далека від медичної професії. Журналіст більш інформований про події, що відбуваються, ніж представники інших професійних груп. Дипломат за своє життя побачить інші країни і народи. Будівельник зуміє сам собі відремонтувати квартиру, на що нездатні представників інших професій. Приклади такого роду ілюструють фактичну рівність у позитивному смислі. Не можна опанувати всіма професіями і поєднати всі закладені в них переваги. Але якщо ми володіємо хоча б однією професією, яку, до речі, самі й обираємо, користуємося супутньою їй перевагою. Скажемо, у викладачів відпустка велика і завжди влітку, що не характерно для представників інших професій.

Друге поняття — привілеї. На відміну від переваг вони не закладені в змісті самої професійної діяльності і вже через одне це не відповідають справедливості. Як писав німецький публіцист і поет ХYIII-ХIХ століть І.Зейме, «усякого роду привілеї — це могила для свободи і справедливості». Привілеї завжди засновані на політичній владі і тому доступні лише владоможним. Слово «привілеї» з метою маскування часто називають пільгами, що принципово невірно. Будь-якому бажаючий можна запропонувати почитати закони України про статус народного депутата і про державну службу. Особи, обрані владою, можуть дозволити собі створення привілеїв.

Третє поняття — пільги. Сутність пільги полягає в її компенсаторності, вона завжди покликана відшкодувати які-небудь утрати, нанесені в ході суспільно корисної діяльності. Пільгами користуються інваліди від народження, праці або війни, особи, що працювали в шкідливих умовах виробництва (наприклад, на хімічному заводі), учасники війни і бойових дій, особи, що працювали в умовах крайньої Півночі, особи, що виконували бойові завдання в «гарячих точках», а також особи, що одержують пенсії за особливі заслуги перед Україною. Пільгами є навіть спеціальне харчування і спеціальний одяг. Пільгу легко відрізнити від привілею за її сутнісною ознакою — відшкодуванням втрати чого-небудь. Буває, що і кого-небудь... Пільги у вигляді пенсій одержують члени родин загиблих військовослужбовців, або за яких-небудь аварій. Пільга — практичне втілення фактичної рівності людей. Спочатку було усвідомлення необхідності пільг суспільством, потім пішла боротьба населення за них, після чого вони втілилися в нормах права. Усякий бажаючий переконатися в цьому може ознайомитися з історією класової боротьби.

Дата добавления: 2014-12-07