Стратегія нововведень і їхня класифікація

ТЕМА 5 УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ОРГАНІЗАЦІЇ

5.1 Стратегія нововведень і їхня класифікація.

5.2 Аналіз інноваційних можливостей організації.

5.3 Продуктово-тематичне планування інновацій.

5.4 Техніко-економічне планування інновацій.

5.5 Оперативно-календарне планування інновацій.

5.6 Форми та методи стимулювання інноваційної діяльності.

5.7 Організаційно-економічні форми стимулювання інноваційної актив­ності працівників.

Залежно від умов мікро- та макросередовища підприємство може вибрати один з основних видів інноваційної стратегії: адаптаційний, оборонний, пасивний, творчий, наступальний, активний.

У загальному вигляді сутність адаптаційної стратегії полягає у проведенні часткових, непринципових змін, що дозволяють удосконалити раніше освоєні продукти, технологічні процеси, ринки в рамках вже складених в організації структур і тенденцій діяльності. У цьому випадку інновації розглядаються як форма вимушеної реакції на зміни зовнішнього середовища бізнесу, що сприяє збереженню раніше завойованих ринкових позицій.

У рамках адаптаційної стратегії виділяються: захисна стратегія – комплекс заходів, що дозволяють протидіяти конкурентам, метою яких є проникнення на існуючий ринок з аналогічною або новою продукцією. Залежно від ринкових позицій і потенційних можливостей підприємства ця стратегія може розроблятися у двох напрямках:

1. Створення на ринку даної продукції умов, не прийнятних для конкурентів, що сприяють їх відмові від подальшої боротьби;

2. Переорієнтація власного виробництва на випуск конкурентоспроможної продукції при збереженні абомінімальному скороченні раніше завойованих позицій.

Основною характеристикою, фактором успішності захисної стратегії вважається час. Всі можливі заходи звичайно проводяться в досить короткий термін, тому підприємство повинне мати певний науково-технічний арсенал та стійке положення, щоб досягти очікуваного результату; стратегія інноваційної імітації припускає, що товаровиробник робить ставку на успішність нововведень конкурентів, займаючись їх копіюванням. Стратегія достатньо ефективна для тих, хто має необхідну виробничу і ресурсну базу, які дозволяє забезпечити масовий випуск імітованих продуктів та їх реалізацію на ринках, ще не освоєних основним розробником. Товаровиробники, що обирають цю стратегію, несуть менше витрат на НДДКР і менше ризикують. Разом з тим імовірність отримання високого прибутку також знижується, оскільки витрати виробництва порівняно з розробником більш високі, частка ринку відносно невелика, а споживачі продукції, що імітується, відчувають до неї цілком природну недовіру, прагнучи отримати продукт з високими якісними характеристиками, гарантованими фірмовими торговими марками авторитетних виробників.

Стратегіяінноваційної імітації передбачає використання прийомів агресивної маркетингової політики, що дозволяє виробникові закріпитися на вільному сегменті ринку; стратегія вичікування орієнтована на максимальне зниження рівня ризику в умовах високої невизначеності зовнішнього середовища та споживчого попиту на нововведення. Вона використовується самими різними за розміром та успішністю підприємствами. Великі виробники розраховують з її допомогою дочекатися результатів виходу на ринок нововведення, пропонованого невеликими за розмірами підприємствами, і в разі успіху відтіснити розробника. Невеликі організації також можуть вибрати цю стратегію, якщо у них є достатньо стійка ресурсна база, але є проблеми з НДДКР. Тому вони розглядають вичікування як найбільш реальну можливість проникнення на цікавий їм ринок.

Стратегія вичікування близька до стратегії інноваційної імітації, оскільки в обох випадках виробник перш за все прагне переконатися в наявності стійкого попиту на новий продукт підприємства-розробника, на частку якого припадає основний обсяг витрат по створенню і комерціалізації нововведення. Але на відміну від імітаційної стратегії, при якій виробник задовольняється ринковими сегментами, не охоплених основним підприємством, вибирають стратегію вичікування, прагнучи перевершити підприємство-розробника за обсягами виробництва і реалізації нововведення, і тут особливого значення набуває момент початку активної дії проти підприємства-розробника. Тому стратегія вичікування може бути і короткотерміновою і досить тривалою; стратегія безпосереднього реагування на потреби і запити споживачів застосовується в основному в області виробництва промислового обладнання. Її реалізують невеликі за розмірами підприємства, які виконують індивідуальні замовлення великих компаній. Особливість цих замовлень або проектів полягає в тому, що вони охоплюють головним чином етапи промислової розробки та збуту нововведення, тоді як весь обсяг НДДКР виконується у спеціалізованих інноваційних підрозділах самого підприємства.

Дата добавления: 2014-12-07