Співвідношення політики з різними сферами суспільного життя

Співвідношення між політикою та економікою в історичному вимірі можна виразити таким чином:

1) закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації;

2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;

3) політика стримує економічний розвиток або коригує його відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;

4) політика, враховуючи закони об’єктивного економічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого;

5) політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки може стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримати інфляцію або розкрутити інфляційну спіраль, створити нову економічну модель і тим самим дати поштовх до культурної модернізації або допустити стагнацію при еклектичному існуванні елементів старої і нової систем.

Відносини між політикою і економікою слід розглядати не як залежність політики від економіки (марксистський підхід), а з огляду на їх взаємозалежність і взаємопов’язаність.

Співвідношення між політикою і мораллю у історії:

- у епоху традиційних суспільств була характерна неподільність політики і моралі. Особливо чітко це виявилося на Сході (Конфуцій бачив у самовдосконаленні основу доброго управління, не вірив у регулюючу силу закону (недосконалість шляхів сполучення послаблювала зв’язок окраїн із центром і не давала можливості правителям ефективно здійснювати владу). Він вважав, що народ буде уникати закону, при цьому не відчуваючи сорому. Лао Цзи класифікував типи правління на основі критеріїв, що об’єднують моральність та результативність. Найкращим називалось правління, яке начебто і не помічається, настільки воно природнє. Поступається йому правління, яке підтримується возвеличенням мудрості рішень правителя. Погане правління засноване на страху підкорених і зовсім погане - якщо викликає огиду у народу.

- Для західної культури характерне збільшення розмежування сфер політики і моралі, їх взаємодія як форм свідомості і діяльності, що розрізняються між собою (Плутарх висував моральні вимоги до урядовця: довіряти негіднику владу схоже на те, коли безумцю дають меч. Аристотель вважав, що у політиці повинні брати участь лише гідні особи. Г.Маблі називав політику суспільною мораллю, а мораль - приватною політикою. Добра політика, за Маблі, не відрізняється від здорової моральності. Руссо закликав до поєднання політики і моралі: той, хто захоче вивчати окремо політику і мораль, нічого не зрозуміє ні у тій, ні у іншій, і все, що є моральним злом, є злом і у політиці. Т.Джефферсон вважав, що все мистецтво управління полягає у мистецтві бути чесним. Однак для західної культури був характерним і протилежний напрямок політичної думки та практики: розподіл політики і моралі і суперечки про їх першість. У цьому знайшло вираження складного і суперечливого процесу поділу влади, контролю і оцінки однією владою іншої і відвернення абсолютної влади у суспільстві. У часи переходу від феодальної культури до буржуазної політика і мораль все більше розходяться. Одним із перших, хто пішов по цьому шляху був Н.Макіавеллі, який вважав, що політичні цілі досягаються політичними засобами, а політик, що керується тільки принципами абсолютного добра пропаде, оскільки живе серед людей, які орієнтуються на інші принципи. Потрібно вибирати менше зло у ситуації конфлікту із іншими цінностями, але використання зла уникнути неможливо. У ХХ ст.. поява радянських держав означала узаконення звільнення політики від релігійних догм. Абсолютизація політичних утопічних цілей веде до того, що цілеспрямованість, рішучість стають основою морального каліцтва особи політика. Л.Троцький, наприклад, відносив до революціонерів тих, хто не має внутрішніх перепон, а має лише зовнішні.

Стосовно співвідношення політики і права потрібно зазначити, що ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку країни. Право - це результат погодження суспільних інтересів політичних суб’єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого - умова розв’язання суспільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.

Якщо зіставити релігію і політику, то побачимо, що в історії домінування як церкви над державою, так і держави над церквою мало негативні наслідки. Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини і безпеки нації, а церква - умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.

Ряд важливих складових політики: її мету, суб’єктів, рушійні сили, ієрархію владивизначає соціальна структура як істотний чинник організації суспільного життя. Своєю чергою політика в усіх своїх різновидах – економічному, соціальному, національному, культурному – має зворотній вплив на розвиток соціальної структури.

Соціальна структура – це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих соціальних груп і відносин між ними, зумовлених суспільним поділом праці.

Соціальна структура посідає проміжне, опосередковане місце між політичною та іншими сферами людської діяльності – економікою, культурою, духовним життям.

Політична думка завжди розглядала соціальну структуру як невіддільне від владних відносин явище:

- Розроблена Платоном модель соціальної організації включала в себе групу людей, що управляють державою;

- Згідно з поглядами Фур’є, серед п’яти класів є двір і знать, тобто ті, що займаються політикою, управлінням.

- Загалом соціальна структура тлумачилася як певна множинність соціальних груп, які розрізняються функціями в суспільстві і розмірами багатства (на основі цих відмінностей складаються досить жорсткі відносини між групами в сфері влади (одні керують, інші підкоряються) і багатства (одні присвоюють працю інших). У міру розвитку вони змінюються: влада одних слабшає, влада інших посилюється. Проте самі відносини досить тривкі і залишаються незмінними протягом тривалого історичного часу.

Соціальні інтереси – як усвідомлення потреб і необхідних цілеспрямованих дій для їх задоволення – в політичному суспільстві досягають найвищої зрілості, трансформуючись в усвідомлення політичних дій і відповідне ставлення до влади, тобто перетворюючись у політичні інтереси. Вони завжди спрямовані на збереження або зміну політичного статусу тієї чи іншої соціальної групи, її місця в ієрархії влади, а отже, є основою соціального процесу.

Збіг інтересів – це об’єктивна умова інтеграції індивідів у соціальні групи, їх трансформації у суб’єктів політичного життя.

Інтеграція може грунтуватися на тотожності істотних довготермінових інтересів. Тоді соціальні групи виступають як стійкі спільності, які найбільш важливі для політичного процесу, особливо враховуючи його стратегічні аспекти. Але об’єднання людей у соціальні групи може виникати на основі збігу короткотремінових інтересів. Такі групи іноді виступають важливими факторами політичного життя.

Соціальна стратифікація – це розшарування суспільства на верстви і класи за майновими, віковими та іншими ознаками. Соціальна мобільність – це переміщення людей із однієї соціальної групи до іншої. Недостатній розвиток соціальних груп призводить до тоталітарних, авторитарних режимів. Урізноманітнення соціальної структури є важливою передумовою демократизації суспільства, що пориває з тоталітаризмом. Посилення соціального плюралізму виступає важливим об’єктивним фактором демократизації життя в усіх його сферах. Це не виключає того, що держава, здійснюючи певну економічну і соціальну політику, якоюсь мірою впливає на спрямування соціальної диференціації. Історичний досвід засвідчує, що настанова на соціально однорідне суспільство не відповідає потребам прогресу цивілізації.

Головною метою політичної діяльності є завоювання і утримання влади або вплив на владні структури.

ВЛАДА - це здатність і можливість здійснювати свою волю (класом, групою, особистістю, партією, державою тощо), справляти певний вплив на діяльність, поведінку людей з допомогою авторитету, права, сили та інших засобів.

Дата добавления: 2014-12-07