Стародавній Рим. - державу визначав як справу, надбання усього народу

Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до н.е.; “Про закони”, “Про державу”, “Про обов’язки”):

- державу визначав як справу, надбання усього народу. Держава є узгодженим правовим спілкуванням усіх громадян. Головною причиною появи держави є вроджена потреба людей жити разом, а також необхідність охороняти власність;

- обгрунтував республіканський принцип побудови держави;

- основна мета державної влади - безпека громадян, подолання у них страху один перед одним;

- розрізняв три форми правління (царську владу, аристократію, демократію), між якими існує кругообіг. Ідеальною є форма, яка поєднує елементи усіх трьох форм;

- заперечував ідею правової і майнової рівності громадян;

- заклав основи міжнародного права: сформулював принцип необхідності дотримання зобов’язань за міжнародними договорами.

Сенека Луцій Антей (5 р. до н.е. – 65 н.е.; “Дослідження про природу”, “Про милосердя”, “Про душевний спокій”):

- відстоював ідею духовної свободи всіх людей, незалежно від їх становища в суспільстві;

- об’єктом рабства може бути тілесна, а не духовна частина людини;

- всі люди рівні, оскільки є “товаришами по рабству”, бо залежні від повелінь долі.

Особливості релігійно-політичних вчень Середньовіччя:

- розвиток соціально-політичної думки в основному зусиллями релігійних діячів;

- обґрунтування теологічної теорії політичної влади;

- перебільшення ролі релігії у порівнянні із світською владою у політиці (доктрина “двох мечів” (один меч церква зберігає при собі, інший – вручає володарям, щоб ті могли вершити земні діла і водночас виконувати волю церкви).

ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ МИСЛИТЕЛІВ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Аврелій Августин (354-430 рр.; “Сповідь”, “Про град божий”):

- утверджував віру в силу людини, яка пов’язана із любов’ю до Бога;

- гріховне суспільство або не знає вищого закону, або не може його здійснити;

- вважав, що реальна держава – це різновид необхідного зла, виправдання для неї - в служінні церкві, яка може користуватися примусом для знищення інаковіруючих);

- ототожнював поняття “влада” із турботою;

- розвинув ідею верховенства церкви над державою.

Фома Аквінський (1226-1274; “Про правління царів”, “Сумма теології”):

- держава розглядається як певна частина універсального порядку, творцем і правителем якої є Бог;

- головну мету держави бачив у збереженні суспільної злагоди і громадянського миру, які досягаються наданням людині прийнятних умов для існування;

- віддавав перевагу монархії, заснованій на мудрості правителя і обмеженій законами;

- виступи проти влади вважав великим гріхом, але на випадок нестерпної тиранії допускав убивство тирана народом; намагався обґрунтувати верховенство церкви над світською владою.

Марсилій Падуанський (1280-1343; “Defensor Pacis”, “Defensor minor”; висунув ідею народного суверенітету і правової держави):

- заперечував претензії Папи на владу над світом;

- був проти підпорядкування політики засадам релігії і моралі;

- держава не обов’язково мусить бути імперією;

- держава існує як представництво народної волі та володіє суверенітетом, що дає їй право видавати закони, обирати уряд, обмежувати владу монарха;

- народ через закони має контролювати уряд.

Особливості політичної думки епохи Відродження та Нового часу:

- розвиток гуманізму у політичній теорії, звільнення її від теології;

- аналіз проблем прав і свобод людини, закону і держави, демократичного устрою суспільного життя;

- формування ліберальної політичної ідеології;

- обґрунтування необхідності розподілу влади;

- характеристика правової держави;

- аналіз цінностей і механізму функціонування буржуазної демократії;

- формування концепції прав людини і громадянина.

ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ ТА НОВОГО ЧАСУ:

Дата добавления: 2014-12-07