Міжнародні відносини на Далекому Сході. період Чжанго та формування загальнокитайської імперії Цинь

Міжнародна ситуація в південній Азії. держава Маур’їв

Для міжнародної ситуації на півострові Індостан, починаючи з VI століття до н. е., характерна відсутність єдиного центру сили, та постійна боротьба між князівствами за владу. Великих держав в цей період нараховувалося близько двох десятків, проте в окремих регіонах (наприклад, Пенджаб) панувала ще більша роздробленість.

Ще наприкінці VI століття до н. е. численні племена та невеликі державні утворення в басейні річки Інд були підкорені Ахеменідами, внаслідок чого Персія отримала тут ще дві провінції – Гандхара та Хінду.

Проте найбільші індійські держави були на сході від Персії. Це були Магадха та Кошала, які простягалися по середній та нижній течії річки Ганг. Не менш важливими були і Ватса у межиріччі Ганга та Ямуни, а також Аванті в верхів’ях Ямуни. Боротьба за гегемонію між цими державами характеризують міжнародні відносини в VI – V століттях до н. е.

На початку IV століття до н. е. найбільший вплив мала держава Магадга, якій врешті-решт вдалося створити першу загальноіндійську династію.

Про магадську династію Нандів збереглося дуже мало інформації. Про неї стало більш відомо тільки після того, як армія Олександра Македонського вторглася до Північної Індії. Деякі місцеві племена добровільно визнали владу македонців (Таксила), інші ж були підкорені силою.

Саме в цей період лідером, що об’єднав індійців проти зовнішнього ворога, став Сандрокотте, котрий належав до варни „кшатріїв” (воїнів) Махадги. Після того, як Олександр Македонський був змушений повернутися до Персії, він продовжував боротьбу проти македонських гарнізонів, що залишилися тут.

Посилюючи свій політичний вплив, Сандрокотте почав війну проти держави Магадха. В 317 році до н. е. йому вдалося розгромити представників династії Нандів, що правили тут, і заснувати власну династію Маур’їв (317 – 180 рр. до н. е.). Сам він увійшов в історію країни під ім’ям Чандрагупти (322 – 298 рр. до н. е.).

Після цього період політичного поліцентризму закінчився Найбільшого розвитку держава Маур’їв досягла в середині ІІІ століття до н. е. за часів правління внука Чандрагупти – Ашоки (268 – 231 рр. до н. е.). Ця держава проіснувала до ІІ століття до н. е.

У 403 р. до н. е. одно з найбільших в Китаї царств – Цзинь, розпалося на три самостійні країни – Чжао, Вей і Хань. Ця подія ознаменувала собою початок нового періоду в історії Давнього Китаю – Чжанго („царств, що воюють”). Відносини між цими державами (наприклад, Чу Цинь, Янь) і стають головною складовою міжнародних відносин на Далекому Сході в цей період.

Проте, в IV столітті до н. е. формуються об’єктивні причини для створення єдиної імперської держави. Серед інтелектуальної еліти країни все більше популярною стає ідея про возз’єднання китайських земель під владою одного правителя. Саме в цей період виникає концепція „Серединної держави”, навкруги якої „живуть варвари чотирьох боків світу”

Процес об’єднання Китаю у єдину державу розпочав правитель князівства Цинь Ін Чжен, який створивши свою імперію, прибрав собі ім’я Цинь Шихуанді (259 – 210 роки до н. е).

У 238 році до н. е. він здійснив декілька військових походів та захопив шість царств. Врешті-решт, йому вдалося об’єднати Китай в єдину державу. І хоча вже у 206 році династію Цінь було скинуто з престолу, тим не менш, тривалий період поліцентризму в Китаї закінчився.

Об’єднання Китаю було завершено в 221 році до н. е. Саме тоді Цинь Шихуанді здійснив ряд реформ, які мали сприяти закріпленню єдності новоствореної імперії. Під гаслом „всі колісниці з віссю єдиної довжини, всі ієрогліфи – стандартного написання”, була створена єдина мережа доріг, ліквідовані різні системи написання ієрогліфів, введена єдина грошова система, а також система замірювання та ваги.

Столицею новоствореного царства стало місто Сяньян в колишньому царстві Цинь. Саме туди були переведені сановники всіх завойованих князівств. Імперія була розділена на 36 військових округів. Були знесені всі оборонній укріплення, які раніше розділяли ліквідовані царства.

Наприкінці свого життя Цинь Шихуанді все частіше турбували думки про власну смерть. Його останні роки пройшли у пошуках тайного еліксиру, який зробив би його вічно живим. Конфуціанці-книжники, які вважали, що імператор безцільно витрачає час, шукаючи безсмертя, жорстоко поплатилися. Як зазначається в книзі історика Сима Цяня, імператор наказав закопати живцем 450 вчених, які намагалися доказати, що вічного життя не існує. У 213 році до н. е. Цинь Шихуанді також наказав спалити всі книги, за виключенням трактатів про сільське господарство, медицину та ворожіння.

Дата добавления: 2014-12-07