Міжнародні відносини на Середземномор'’ї

Починаючи з VI століття до н. е. в середземноморському регіоні домінувало фінікійське місто Карфаген. До його складу увійшли південь Іспанії, західна Сицилія, Пітіуські острови та північна Африка.

Коли в середземноморському регіоні почала зміцнюватися Перська держава, карфагеняни не стали воювати з нею. Вони уклали з Ахеменідами нерівноправну угоду, яка, однак, дозволяла їм проводити активну політику проти грецьких міст Сицилії та південної Італії, а також на островах Корсика та Сардинія.

Великим успіхом зовнішньої політики Карфагену в середині VI століття до н. е. було встановлення дружніх відносин з етрусками, що населяли центральну Італію.

Розквіт Карфагену припадає на період з середини ІV століття до середини III століття до н. е. Об’єктом його експансії в цей період стають землі північної Африки. Карфагенянам вдалося захопити значну територію навколо свого міста, а також перемогти в серії війн місцеві племена та перетворити їх на своїх підданих.

Намагаючись встановити контроль у північно африканському регіоні, Карфаген почав активну колонізацію на узбережжі сучасних Тунісу та Алжиру. Його кораблі виходили в Атлантичний океан. Активно колонізувалися також узбережжя Марокко та Мавританії.

Найбільш масштабну експедицію по освоєнню узбережжя Атлантичного океану очолив мореплавець Ганнон (V століття до н. е.). Його ескадра складалася з 60 кораблів та 30 тисяч чоловік.

Проте у 60-х роках ІІІ століття до н. е. Карфаген зіштовхнувся з новою силою, що вийшла на арену Середземномор’я – з Римською республікою. Між ними почалася запекла боротьба за лідерство у регіоні. В ході Пунічних війн ІІІ – середини ІІ століття до н. е., територія Карфагенської держави увійшла до складу Риму. На довгі віки римляни стали головними господарями в регіоні.

Таким чином, період з IV по ІІІ століття до н. е. в історії міжнародних відносин на Сході характеризується встановленням єдиних центрів влади в усіх регіонах стародавнього світу. Це, у свою чергу, слугувало основою для встановлення та розвитку вже глобальних, євразійських міжнародних зв’язків, що було характерне для епохи середньовіччя.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алаев Л. Б. История Востока / Леонид Борисович Алаев – М.: РОСМЭН, 2007. – 496 с.

2. Васильєв Л. С. История Востока. Т – 1 / Леонид Сергеевич Васильев. – М.: Высшая школа, 2001. – 512 с.

3. Зінченко А. Л. Історія дипломатії від давнини до нового часу / Арсен Леонідович Зінченко. – К.: Проза, 2005. – 560 с.

4. История древнего Востока / [авт. текста В. И. Кузищин]. – М.: Высшая школа, 1979. – 456 с.

5. Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу / Олег Прокопович Крижанівський. – К.: Либідь, 2002. – 592 с.

6. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Підручник / Вадим Анатолійович Рубель. – К.: Либідь, 2002. – 736 с.

7. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій / Вадим Анатолійович Рубель. – К.: Либідь, 1997. – 464 с.

8. Рубель В. А. Історія цивілізацій Доколумбової Америки: Навч. посібник / Вадим Анатолійович Рубель. – К.: Либідь, 2005. – 504 с.

9. Уэллс Г. Очерки истории цивилизации / Герберт Уэллс. – М.: Эксмо, 2004. – 960 с.

Дата добавления: 2014-12-07