Intranets та Extranets

Під Intranet розуміється загальновідома мережа LAN. Web сервери Intranet відрізняються від Web серверів в мережі Internet тим, що користувачі зовнішньої мережі повинні мати належні дозволи і паролі для того щоб звернутися до внутрішньої мережі Intranet організації. Intranet проектується таким чином, щоб вирішити задачі доступу користувачів до внутрішньої мережі LAN організації із певними правами. Web сервера мережі Intranet використовуються для доступу до інформації на цих серверах із використанням навігаторів Internet.

Extranet будується на мережах Intranet та надає розширений захищений доступ зовнішнім користувачам. Цей доступ будується із використанням ідентифікації користувача, паспортів та захисту прикладного рівня у архітектурі відкритих систем. Тобто фактично мережа Extranet це продовження або розширення двох та більше мереж Intranet із захищеним зв’язком між ними.

http://www.intrack.com/intranet/faqbasic.cfm

3. Служби глобальної комп’ютерної мережі Інтернет

Кожному користувачу Інтернет доступна безліч різних служб Інтернету. Дати певну класифікацію сервісів, залежно від їхнього застосування, практично неможливо через унікальність кожного сервісу й одночасним зв’язком з іншими.

Можна виділити такі класи служб [6]:

• інтерактивні (on-line);

• прямі;

• відкладеного читання (off-line).

Більшість служб Інтернету працює з використанням технології «клієнт – сервер». Це означає, що, коли користувач (клієнт) запускає програму, яка запитує якусь послугу (таку програму також називають «клієнтом»), ця програма з'єднується в мережі з іншою програмою (таку програму називають «сервером»), запущеною на іншому комп’ютері в мережі. Комп'ютер, що надає мережні послуги, також називається сервером. Комп'ютер, що підключений до мережі i відповідає на запити, називається хостом (host).

Сервером може бути будь-який хост (навіть ПК). Для цього на ньому повинні бути запущені відповідні програми, що надають сервісні мережні послуги, або ці програми запускаються автоматично операційною системою. Хост, на якому працює користувач, називається локальним (localhost). Комп'ютер-хост повинний мати 32-розрядну IP-адресу i доменне ім’я.

Служби, що відносяться до класу відкладеного читання (off-line), найменш вимогливі до ресурсів комп'ютера i каналів зв'язку. Основною ознакою цих служб є та особливість, що запит i одержання інформації можуть бути розділені за часом. До сервісу відкладеного читання можна віднести, наприклад, Е-mail - електронну пошту. У звичайному зв'язку аналогом сервісу відкладеного читання є, наприклад, письмова кореспонденція, що доставляється звичайною поштою.

Прямі сервіси характерні тим, що інформація на запит клієнта повертається негайно. Однак від клієнта (одержувача інформації) не потрібно негайної реакції на отриману відповідь. До цього типу сервісів належить більшість служб мережі Інтернету (наприклад, WWW, FTP та ін.). У звичайному зв'язку аналогом прямого сервісу є, наприклад, факс.

Служби, де потрібна негайна реакція на отриману інформацію, тобто одержувана інформація є, по суті справи, запитом, відносяться до інтерактивних сервісів. Як приклад інтерактивного сервісу можна навести TelNet.У звичайному зв'язку аналогом інтерактивного сервісу є, наприклад, телефон.

На сьогодні найбільш поширеними службами (сервісами) глобальної мережі Інтернет є:

1. Електронна пошта (Е-mail) – обмін електронними листами з іншими користувачами.

2. Новини та телеконференції (UseNet).

3. Передача файлів між двома віддаленими комп'ютерами (FTP).

4. Віддалене керування комп'ютером (TelNet, SSH).

5. Пошук та передача текстових файлів HTML за допомогою гіперпосилань (WWW).

6. Спілкування через Інтернет у реальному часі - IP-телефонія (Skype), IRC-чат (ICQ).

7. Електронний бізнес та електронна комерція (Інтернет-магазини, - аукціони).

8. Інтернет-банкінг, фондові ринки та біржі (Forex).

Електронна пошта (Е-mail) - це служба пересилки повідомлень з одного комп'ютера на іншій [7].

Електронна пошта має ряд переваг порівняно з традиційною поштою:

• листи пересилаються значно швидше;

• можливе автоматичне одержання повідомлення про вручення;

• листи не губляться i доставляються цілодобово;

• адреса прив'язана не до географічної точки, а до конкретної людини.

Для одержання електронних повідомлень поштовий сервер використовує Post Office Protocol (POP3) протокол, а для відправлення електронних повідомлень – Simple Mail Transfer Protocol (SMTP). Звичайний комп'ютер може виконувати функції як сервера SMTP так і POP3. Для роботи з електронною поштою служить програма Outlook Express операційної системи Windows. Повідомлення, що посилаються через Інтернет, мають вигляд текстових файлів. Також в повідомлення можна вкладати інші файли: графічні зображення, звукові файли, програми, документи тощо. Листи електронної пошти передаються каналами Інтернет відповідно до адреси електронної пошти адресата.. Повідомлення можуть містити тільки ASCII текст, оскільки використовуваний у Інтернет протокол передачі пошти розпізнає тільки ASCII-символи. Сучасне поштове програмне забезпечення містить у собі схеми стиснення для перетворення двійкових файлів у ASCII-формат і прикріплення цих перетворених файлів у звичайні повідомлення електронної пошти. Однією з найпоширеніших схем стиснення/перетворення є МІМЕ (багатоцільове розширення пошти Інтернет - Multipurpose Internet Mail Extension). Поштова програма, що підтримує стандарт МІМЕ, може пересилати чи одержувати двійкові файли від будь-якої програми, яка теж підтримує МІМЕ. Наприклад вбудовані у Веб сервера сервера E-mail.

Адреса електронної пошти записується зазвичай так:

поштова_скринька@домен → [e-mail]

Перша частина адреси визначає умовне ім'я користувача. Символ @ використовується для відокремлення імені користувача, яке призначається адміністратором поштового серверу, від імені домену, яке визначається провайдером Інтернету. Доменне ім'я вказує на ім'я комп'ютера постачальника послуг Інтернету (ім'я поштового сервера).

На поштовому сервері, до якого відбувається підключення, створюється електронна «поштова скринька» (тека на жорсткому диску). Поштовий домен в адресі вказує на комп'ютер, який є поштовим сервером. Уся пошта, яка направляється на адресу в даному поштовому домені, поступає на цей сервер, який у свою чергу приймає рішення про те, як далі поступити з одержаною поштою, а поштова_скринька – це ім'я-ідентифікатор кореспондента. Поштова скринька може відповідати одній людині, групі людей, офіційній поштовій адресі, автомату-обробникові і так далі (вигляд або форма адреси від цього не залежить). Усі повідомлення від інших відправників, що поступили на адресу кореспондента, накопичуються в цій «скриньці» до фізичного з'єднання із сервером. Як тільки воно здійсниться, весь вміст скриньки переміститься в теку Входящие на жорсткому диску програми Outlook Express. Аналогічним чином відбувається і відправка електронної пошти. При з'єднанні з поштовим сервером відбувається автоматична пересилка повідомлень, що накопичилися в теці Исходящие.

UseNet - це служба новин та телеконференцій. Служба UseNet є своєрідним відгалуженням подальшого розвитку електронної пошти. Повідомлення електронної пошти ми відправляємо конкретній особі, вказавши його адресу електронної пошти. Тепер уявіть, що ми хочемо відправити повідомлення не одній людини, а всім людям світу. Це теж можна зробити, але треба вказати не адресу електронної скриньки, а ім'я телеконференції. Телеконференції називають також групами новин. Телеконференції, або групи новин, - це дискусійні групи, члени яких діляться один з одним своїми знаннями, враженнями, проблемами. Користувачі отримують допомогу, ставлять питання, відповідають на них і навіть обмінюються графічними і іншими файлами. У Інтернеті існує понад 20000 всіляких груп новин, учасники яких обговорюють питання політики, поточні події, програмне забезпечення, тощо. Телеконференція, або група новин, - це інтерактивна «дошка оголошень», яка дає змогу будь-кому з користувачів відправляти в групу новин свої повідомлення і відповідати на повідомлення інших, а також відкривати нові дискусії.

Особливістю телеконференцій є:

• групи новин - це набір статей, повідомлень; групи мають ієрархічну структуру;
• матеріали телеконференцій зберігаються на спеціальних серверах, які обмінюються новою інформацією;
• статті можна переглядати та читати; можна публікувати свої повідомлення;
• на кожну конференцію можна підписатися, що дозволяє отримувати всі повідомлення, які приходять за адресою такої конференції.

Щоб одержати доступ до груп новин, необхідно мати спеціальну програму-клієнт, відому як програму перегляду груп новин. За допомогою програми-клієнту встановлюється зв'язок з сервером новин. Програма перегляду груп новин - це програма, за допомогою якої користувач переглядає групи електронних новин, читає і відправляє повідомлення, що знаходиться на сервері новин.

Сервер новин - це підключений до мережі Інтернет комп'ютер, через який користувачі отримують доступ до груп новин. Сервер новин працює на основі протоколу NNTP - Network News Transfer Protocol (протокол передачі новин мережі). Кожен сервер новин має свою адресу новин, яка починається із слова news, за яким слідує доменне ім'я, наприклад: news.internet.com. Спочатку наше повідомлення поступає на сервер постачальника послуг Інтернету, потім передається на всі сервери, які з ним зв'язані, потім на сервери, зв'язані з ними, і так далі.

Групи новин в UseNet організовані в ієрархічну структуру категорій і підкатегорій. Імена груп новин будуються відповідно до цієї ієрархії зліва направо: від загальнішого до конкретного. Категорії і підкатегорії кожного рівня в імені групи відділяються один від одного крапкою. Наприклад, інформацію про операційну систему Windows можна знайти в групі з ім'ям comp.os.ms-windows. Тут соmр - категорія верхнього рівня, що включає всі теми, пов'язані з комп'ютерами; os - підкатегорія, призначена для обговорення операційних систем, ms-windows - підкатегорія наступного рівня, призначена для обговорення конкретних операційних систем серії Windows корпорації Microsoft.

Імена категорій верхнього рівня найбільш популярних груп новин наведені в списку:

• соmр - усе про комп'ютери;
• news - інформація про саму UseNet, обговорення нових груп новин, поради для користувачів UseNet;
• rес - відпочинок і розваги: ігри, спорт, музика і т.п.;
• sci - наука: обговорення наукових досліджень, методів, відкриттів;
• soc - проблеми суспільства, соціальні теми, культура;
• talk - розмови: дебати і спори на самі різні теми;
• alt - альтернативні теми, тобто теми, не відповідні основному напряму розвитку обговорення в групах новин;
• biz - бізнес, пропозиції по діловій співпраці; це єдина категорія груп новин, в якій допускаються рекламні оголошення;
• k12 - освіта, виховання дітей з 1 по 12 класи;
• misc - різне: теми, які не увійшли ні до якої іншу категорію.

Служба FTP (File Transfer Protocol - протокол передавання файлів) дозволяє в мережі користувачам однієї машини одержувати доступ до файлової системи іншої i передавати файли між ними. Основне призначення служби FTP - обмін файлами між різними комп'ютерами, що працюють у мережах зі стеком протоколів TCP/IP. Основою служби є протокол FTP, який заснований на клієнт/серверній архітектурі: на одному з комп’ютерів працює програма-сервер, на іншому - користувач запускає програму-клiєнт, що з'єднується з сервером i передає або одержує файли. При цьому комп’ютерні платформи можуть бути різних типів, що є головною особливістю сервісу FTP в Інтернет (RFC 959, RFC 2228 [8]). Протокол TCP гарантує одержувачу доставку повідомлення, тому протоколу FTP немає необхідності перевіряти чи були пакети загублені і чи відбулися які-небудь помилки під час їх передачі. Підтримка FTP є в кожній сучасній операційній системі. Наприклад, у Windows щоб підключитися до FTP-вузла треба завантажити програму Internet Explorer і набрати в адресному рядку URL виду ftp://ім'я_користувача@сервер.

Існує два способи організації доступу до файлової системи віддаленого комп'ютера (системи) за протоколом FTP:

• авторизований;

• анонімний.

На визначеній віддаленій системі використовувати авторизований доступ мають право тільки користувачі цієї віддаленої системи, після підтвердження свого імені користувача (login або user name) i пароля (password). Користувач, як правило, одержує доступ до свого домашнього каталогу i до всіх інших файлових ресурсів віддаленої системи, до яких він має право на доступ.

Анонімний доступ FTP є досить новою службою Інтернет, що виникла наприкінці 80-х років. Такий доступ забезпечується у вигляді спеціально виділеного користувача, якого частіше всього називають «anonymous» i який має пароль, що збігається з адресою електронної пошти. При вході до системи з правами «anonymous» користувач одержуєте доступ до спеціально виділеного для цих користувачів каталогу, як правило, тільки на читання, що називається FTP-сервером. Повідомляти серверу, як пароль, адресу своєї електронної пошти не обов'язково, це вважається правилом «доброго тону» користувача.

На FTP-серверах знаходяться гігантські архіви файлів, у яких можна знайти базове програмне забезпечення, утиліти i нові версії драйверів, програми виправлення помічених у комерційних програмах помилок (patches), документацію, адреси, збірники i багато іншого. Практично все, що може бути надано світовому співтовариству у вигляді файлів, доступних з серверів anonymous FTP. Це i програми, що безоплатно поширюються, i демонстраційні версії, це i мультимедіа, i, нарешті, просто тексти - закони, книги, статті, звіти тощо.

Доступ до FTP сервера, у більшості операційних систем, як правило, організований через виклик спеціальної утиліти ftp. Хоча існують різні програмні оболонки, як під UNIX (наприклад, ncftp2), так i під MS Windows (наприклад, Norton Navigator), що реалізують протокол FTP i полегшують роботу з цією службою Інтернет.

Таким чином, якщо є IP-з'єднання i вихід у глобальну мережу Інтернет, то треба викликати утиліту ftp, набрати відповідну адресу (або ім’я FTP-сервера), назватися «anonymous» i відправити як пароль свою E-mail-адресу, тоді можна одержати доступ до обраного файлового архіву.

Telnet - це сервіс Інтернету, що дозволяє віддалено увійти на комп'ютер i виконувати на ньому програми. Ця служба ґрунтується на протоколі Telnet, який є одним з найстарших протоколів Інтернет. Він з'явився в 1969 році в ARPANET. Назва протоколу є скороченням від «комунікаційний мережевий протокол» - telecommunications network protocol. Специфікація Telnet задокументована в RFC 854. Цей протокол дозволяє з'єднатись з віддаленим комп’ютером, який знаходиться в мережі, та працювати з ним ніби на локальному комп’ютері. У даний час, у зв’язку з недоліками безпеки цього протоколу, він майже не використовується - його замінив протокол SSH. Комунікації через SSH передаються через мережу у зашифрованому вигляді.

SSH (Secure Shell) - мережний протокол, що дозволяє віддалено управляти комп'ютером і передавати файли. Цей протокол схожий за функціональністю з протоколом Telnet і Rlogin, проте використовує алгоритми шифрування інформації, що передається. Криптографічний захист протоколу SSH не фіксований, можливий вибір різних алгоритмів шифрування. Клієнти і сервери, що підтримують цей протокол, доступні для різних операційних комп’ютерних платформ.

WWW (World Wide Web - всесвітнє павутиння) - це найбільш популярний сервіс в Інтернет. Ця служба дозволяє одержати доступ до всіх інших сервісів (FTP, електронної пошти i т.д.). Вона побудована на технології, в основу якої покладено мову розмітки гіпертексту HTML.

IRC (Internet Relay Chat) - сервіс, через який користувачі можуть «розмовляти» один з одним через увесь світ. IRC дозволяє людям, які знаходяться навіть за тисячі кілометрів один від одного, вести діалог або цілу конференцію в режимі реального часу. IRC працює за принципом «клiєнт-сервер». З одного боку, знаходиться центральний комп'ютер, що пропонує визначений сервіс (у даному випадку IRC), з іншого боку, програма Client, що цей сервіс використовує i дозволяє підключитися до сервера. Усі повідомлення i команди, що надсилаються, проходять через ланцюжок серверів, поки не дійдуть до співрозмовника. Серверами IRC є великі i швидкодіючі комп'ютери (найчастіше UNIX-Workstation), що виконують головну роботу на IRC. Сервіс IRC використовує протокол TCP/IP.

Електронна комерція - складова частина цифрової економіки. На даний момент вона також є і самою розвиненою і втіленою у життя сферою цифрової економіки. Для того щоб дослідити економічний та соціальний вплив електронної комерції перш за все потрібно дати визначення електронній комерції. Різні джерела по різному визначають електронну комерцію. В більш вузькому розумінні електронна комерція (e-coomerce) - це торгівля через Інтернет. В широкому розумінні - це ведення бізнесу в глобальних мережах.

Електронна комерція (E-commerce) - це сфера економіки, що включає всі фінансові та торгові транзакції, що проводяться за допомогою комп'ютерних мереж, та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням цих транзакцій.

До електронної комерції відносять електронний обмін інформацією (Electronis Data Interchange, EDI), електронний рух капіталу (Electronic Funds Transfer, EFS), електронну торгівлю (E-Trade), електронні гроші (E-Cash), електронний маркетинг (E-Marketing), електронний банкінг (E-Banking), електронні страхові послуги (E-Insurance), тощо.

Оскільки в використовують американську методологію дослідження електронної комерції, то до електронної комерції слід відносити лише дві галузі електронної комерції: B2B (Busines-to-Busines) та B2C (Busines-to-Consumer). Європейські дослідники виокремлюють ще дві галузі: B2A (Busines-to Administrarion) та C2A (Consumer-to-Administration). З точки зору нашої методології ці галузі відносяться до поняття електронного бізнесу, що ширше за електронну комерцію.

В даному розумінні електронна комерція вже існує майже 30 років, починаючи з тих часів, коли вперше комп'ютерна система Рейтерс стала використовуватись для здійснення операцій на фондових біржах. Але перші продажі товарів через Інтернет були зафіксовані лише у 1995 р.

4. Мережні дані та класифікація комп’ютерних мереж

Мережні дані були результатом роботи додатків програмних мікрокомп’ютерів (калькуляторів). У той час mainframe - великі універсальні ЕОМ (електронно-обчислювальні машини) – використовували термінали, а програмні мікрокомп’ютери не мали підключення до них. Це у свою чергу обмежувало широке використання та розповсюдження мікрокомп’ютерів. Також не допомагало застосування гнучких дисків для ефективного ведення справ. Тому необхідно рішення, яке б вирішувало такі питання:

1. Як уникати дублювання устаткування і ресурсів.

2. Як зв'язатися ефективно.

3. Як встановити і управляти мережею.

З середини 80-х років комп’ютерні мережі почали дуже швидко поширюватись. Кожна компанія створювала власні стандарти та обладнання, технічні засоби мереж та програмне забезпечення. Ця конкуренція привела до несумісності створених технологій, та виникненню проблем узгодження обладнання. Необхідно було робити повне оновлення обладнання.

Спочатку були створені стандарти LAN. Ці стандарти були відкритим набором директив для створення мережевих технічних засобів та програмного забезпечення. Апаратне забезпечення різних компаній було узгоджено, що давало можливість будувати надійні і стабільні LAN.

Але із ростом компаній та комерційних структур ресурсів локальних мереж вже не вистачало. Рішенням цього питання було створення metropolitan-area networks (MANs) та wide-area networks (WANs). Так як WANs надавало можливість з’єднувати користувачів мережі віддалених на великих географічних відстанях, то це повністю влаштовувало створення комерційних підключень на великих відстанях (табл. 1).

Табл. 1. Класифікація комп’ютерних мереж передачі інформації

Відстань між PC	Локалізація	Назва
10 м	Кімната	Локальна мережа LAN (аудиторія)
100 м	Будинок	Локальна мережа LAN (корпус інституту)
1 000 м = 1 км	Студентське містечко	Локальна мережа LAN (усі корпуси інституту)
100 000 м = 100 км	Країна	WAN (WAN UKRTELECOM)
1 000 000 м = 1 000 км	Континенти	WAN (Євразія)
10 000 000 м = 10 000 км	Планета	WAN (Internet)
100 000 000 м = 100 000 км	Міжпланетні системи (Земля – Місяць)	WAN (Штучні супутники)

5. Мережні пристрої

Для підключення до сегменту комп’ютерної мережі необхідно спеціальні пристрої. Ці пристрої можна поділити на два класи. Перший клас - це пристрої звичайного (кінцевого end-user) користувача. До цих пристроїв відносяться комп’ютери, принтери, сканери та інші пристрої, яки використовує користувач. Інший клас пристроїв – це мережні пристрої.

Пристрої користувача, що створюють з’єднання з мережею, також відносяться до хостів. Ці пристрої дозволяють сумісно використовувати, створювати та отримувати інформацію.

Хост пристрої фізично підключаються до мережі використовуючи мережну картку network interface card (NIC). Вони використовують це підключення для виконання задач відправки електронних повідомлень, роздруківки звітів, сканування малюнків або доступу до баз даних.

NIC- це схемна електронна друкована плата яка вставляється в слот розширення на материнській платі комп’ютера, або це може бути зовнішній пристрій. Інша назва цього пристрою – мережний адаптер. Laptop або notebook застосовують NIC з розмірами, як у PCMCIA карт.

Кожний NIC містить унікальний код, який називається Media Access Control (MAC) адреса. Ця адреса використовується для управління передачею даних між хостом та мережею. Тобто тут розуміється, що NIC контролює доступ хоста до середовища.

На рисунку нижче зображені схематичні позначення end-user мережних пристроїв в індустрії.

Ці мережеві пристрої забезпечують транспорт даних в мережі між end-user пристроями. Додатково ці пристрої забезпечують: підключення до кабелів, створення з’єднань, перетворення форматів даних, та управління передачею даних. Прикладами пристроїв, які забезпечують ці функції є – повторювачі (repeaters), коцентратори (hubs), мости (bridges), комутатори (switches) та маршрутизатори (routers).

Повторювач (repeater) це мережевий пристрій, що відновлює сигнали. Повторювач (repeater) регенерують аналогові або цифрові сигнали спотворені при передачі завдяки затуханню (attenuation). Повторювачі не виконують інтелектуальної обробки сигналів в мережі, як мости та маршрутизатори.

Концентратори (hubs) працюють, як центри зв’язку. Іншими словами вони об’єднують групу хостів, і зовні для іншої мережі вона виглядає, як один хост. Це об’єднання створюється пасивно, на рівні фізичного переключення сигналів. У свою чергу активні hubs не тільки зв’язують хости, але і регенерують сигнали.

Мости (bridges) перетворюють інформацію, що передається так, як і джерела передачі і додатково управляють передачею. Коли йде мова про мости, то розуміється, що йдеться про з’єднання двох LANs. Мости використовуються не тільки для з’єднання LANs, а також для перевірки даних дозволено чи ні їм перетнути міст. Це надає можливість працювати мережі більш ефективно.

Комутатори робочих груп ще біль інтелектуальні при управлінні передачею даних. Вони можуть не тільки визначати, які дані треба залишити в мережі або передати, але і визначити місце призначення даних. Ще одна розбіжність між комутаторами та мостами полягає в тому, що комутатори не перетворюють формат даних, які передаються.

Маршрутизатори володіють усіма властивостями переліченими вище. Маршрутизатори можуть регенерувати сигнали, об’єднувати багато чисельні підключення, перетворювати формат даних, що передаються, а також управляти даними. Також вони можуть з’єднуватись з WAN та зв’язувати LANs, розташованими на великих відстанях одна від іншої. Ні яке інше устаткування не може забезпечити такий тип з'єднання.

5.1. Network interface card (NIC) – мережний адаптер

Для підключення комп'ютерів до передавального середовища користуються спеціальними пристроями - мережними адаптерами.

Адаптери можуть мати як автономне виконання і підключатися до комп'ютера за допомогою інтерфейсу RS-232С, так і вбудовуватися в комп'ютер з підключенням до його системної шини. В останньому випадку мережевий адаптер - це печатна плата (рис. 5), звана мережевою платою. Таким чином, мережеву плату можна вважати синонімом вбудованого мережевого адаптера.

Мережева плата - друкована схемна плата, яка забезпечує мережеві засоби комунікації персонального комп'ютера. Інша назва - LAN адаптер, який постійно знаходиться в слоті на системній платі і забезпечує інтерфейсне підключення до мережевого середовища. Основне призначення NIC узгодження середовища передачі даних та протоколів, що використовуються в локальній мережі.

Рис. 5. Мережна карта

Мережна карта складається з контролера LAN, трансформатора, мережного конектора, пам’яті ЕЕPROM, а також, у ряді випадків, пам’яті типу FLASH. Найважливіший елемент – контролер LAN. Мережний контролер являє собою спеціалізований процесор, що реалізує протокол доступу до передавального середовища. Завдання контролеру LAN – створення пакетів, які містять дані для відправки, контрольні суми та адресу одержувача, отримання з мережі адресованих йому пакетів та їх перевірки для усунення помилок, які виникли при транспортуванні. Високу швидкість передачі даних забезпечує об’єднання в одне ціле всіх компонентів, які реалізують функцію контролера, так як значно скорочується довжина внутрішніх зв’язків, і, відповідно, час передачі сигналів.

Основними елементами мережевого адаптера є: приймач-передавач (трансівер), мережевий контролер, пам'ять мікропрограм і оперативна пам'ять. Трансівер забезпечує перетворення сигналів і зв'язок з передавальним середовищем. Пам'ять мікропрограм містить програму керування мережевим контролером. Оперативна пам'ять використовується для тимчасового зберігання кадрів даних.

Призначення мережевого адаптера:

· підготовка даних, що надходять від комп'ютера, до передачі мережевим кабелем;

· передача даних іншому комп'ютеру;

· керування потоком даних між комп'ютером і кабельною системою.

Плата мережевого адаптера, крім того, приймає дані у вигляді електричних імпульсів струму з кабелю і перетворює їх на форму, зрозумілу центральному процесору комп'ютера.

В ході виготовлення фірмою-виробником кожному мереженому адаптеру привласнюється фізична адреса, яка заноситься в спеціальну мікросхему, що встановлюється на платі адаптера. У більшості мережених адаптерів МАС-адреса зашивається в ПЗП (ROM). Коли адаптер ініціалізується, ця адреса копіюється в оперативну пам'ять комп'ютера. Оскільки МАС-адреса визначається мереженим адаптером, то при заміні адаптера зміниться і фізична адреса комп'ютера; він відповідатиме МАС-адресі нового мереженого адаптера.

Рис. 6. MAC адреса мережної картки

Мережні карти відрізняються типом кабелю підєднання, реалізованим мережним протоколом (набір правил про обмін інформацією в локальній мережі), типом шини, до якої вони підключаються (ISA, EISA, VESA, PCI, PCMCIA), швидкодією та іншими параметрами.

Слід зауважити, що більшість мережевих адаптерів з метою уніфікації мають відповідні роз'єми і можуть використовуватись як у мережі 10BASE2, так і в мережі 10BASE5 або 10BASE-T. Згідно із специфікацією 10BASE2, Для підключення коаксіального кабелю до мережного адаптера використовуються BNC-коннектори., що Для виключення ефекту відбитого сигналу на кінцях кабельного сегмента застосовуються BNC-термінатори. На кінцях коаксіального кабелю BNC-коннектори і термінатори можуть припаюватися або обжиматися. Перший спосіб з'єднання більш трудомісткий, надійність з'єднання значною мірою залежить від якості пайки. Останнім часом найбільш поширений другий спосіб з'єднання, який дозволяє за наявності спеціального інструменту швидко і якісно виконати монтажні роботи.

Для підключення товстого коаксіального кабелю застосовується 15-контактний AUI-кабель, який з'єднує 15-контактний (DB-15) роз’їм плати мережевого адаптера із зовнішнім трансівером. Для підключення витої пари застосовується роз’їм RJ-45. Конектори RJ-45 мають пластмасовий корпус та 8 мініатюрних контактних площадок (рис. 7). За своєю структурою і функціональними характеристиками адаптер станції є сумісним з адаптерами для коаксіального кабелю.

Рис. 7. Конектор RJ-45

При виборі мережевого адаптера необхідно врахувати наступне:

· протоколи - Ethernet, Token Ring або FDDI;

· середовище передачі – виту пару, коаксіальний кабель, wireless або волоконно-оптичне;

· тип системної шини.

Дата добавления: 2014-12-07