Планета Уран

Уран відкритий англійським астрономом В. Гершелем у 1781 р. Уран у 4 рази більший за Землю, рухається навколо Сонця з періодом 84 земних роки на відстані 19,2а.о. Нахил осі обертання планети до площини орбіти становить 98°, тобто Уран рухається навколо Сонця, «лежачи на боці», та ще й обертається, як Венера, у зворотному напрямку.

Уран – блакитна планета. Причина цього – у складі його атмосфери та її температурі. При температурі (–218°С) у верхніх шарах воднево–гелієвої атмосфери сконденсувався метан, який добре поглинає червоні промені і відбиває блакитні та зелені. Тому Уран має такий аквамариновий колір.

Уран має таке ж сильне магнітне поле, як і Земля, тільки магнітний полюс відхиляється від географічного на 60°. Тому у верхніх шарах атмосфери спостерігаються «електросяйва», подібні до полярного сяйва на Землі.

Під газовою оболонкою завтовшки близько 8 тис. км розташований густий океан з води, аміаку та метану з температурою 2200°С. Атмосферний тиск на рівні океану 200 тис. атмосфер. На відміну від Сатурна і Юпітера, на Урані немає металічного водню, і аміачнометаново–воднева оболонка завтовшки 10 тис. км переходить у центральне залізо–кам'яне ядро. Температура в ядрі сягає 7000 °С, а тиск – 6млн атмосфер.

Всього в Урана 15 супутників. Уся супутникова система лежить в екваторіальній площині планети, тобто майже перпендикулярно до площини її орбіти. Супутники названі на честь героїв драматичних творів У. Шекспіра: Обертон, Титанія, Умбіель, Аріель, Міранда, Дездемона, Біанка, Афелія, Корделія, Джульєтта та ін. У 1977 р. відкрито 9 густих, вузьких і далеко розташованих один від одного кілець Урана. Вони являють собою повну протилежність світлим і широким сніжним кільцям Сатурна – в тисячу разів вужчі (1–10км), чорні і кам'янисті, складаються з дрібного темного пилового матеріалу.

Всі планети–гіганти Сонячної системи мають власну систему кілець. Але вони мають значно меншу яскравість, ніж кільця у Сатурна. Саме через це їх було відкрито тільки у XX ст. переважно за допомогою космічних апаратів. Таким чином було підтверджено передбачення київського астронома професора С. Всехсвятського. Він зробив висновок про наявність системи кілець у всіх планет–гігантів на підставі власних досліджень задовго до того, як з'явилася можливість вивчати системи планет–гігантів з міжпланетних станцій.

5. Планета Нептун – царство холоду

Відкриття Нептуна – тріумф небесної механіки: його наявність у Сонячній системі теоретично була розрахована французом Левер'є і англійцем Адамсом. 1846 року Уран був відкритий німецьким астрономом Галле поблизу того місця, на яке указав Левер'є.

Нептун у 4 рази більший за Землю, а маса у 17 разів більша за земну. Середня густина Нептуна 2300 кг/м3, найбільша серед усіх планет–велетнів. В атмосфері Нептуна, як і Урана, менше водню і гелію, ніж у Юпітера та Сатурна, а його синій колір пов'язаний з тим, що атмосферний метан ефективно поглинає червоні промені. На Нептуні помітні плями антициклонів, найбільший з них – Велика Темна Пляма.

За будовою і складом Нептун схожий на Уран. Магнітне поле Нептуна подібне за силою до земного. Магнітний полюс нахилений до географічного під кутом 47°.

Супутники Нептуна: Тритон (1846 p.), Нереїда (1949 p.), 6 супутників діаметром від 50 до 400км відкриті 1989 p. AMC «Вояжер–2» (США).

Тритон має діаметр 2700км, обертається дуже близько до Нептуна (на відстані 355 тис, км) в напрямку, протилежному обертанню самої планети, в ньому зосереджена вся маса супутникової системи Нептуна. Тритон є єдиним відомим внутрішнім зворотним супутником. Зворотні супутники інших планет (4 зовнішні супутники Юпітера і найвіддаленіший зовнішній супутник Сатурна – Феба) мають невеликі
діаметри (30–220км), невелику масу і віддалені на 13–25 млн км. Тритон – другий супутник у сонячній системі (перший – супутник Сатурна Титан), що має значну атмосферу (азот із домішками метану). Температура на Тритоні –235°С.

Дата добавления: 2014-12-07