Планета Венера

Венера – найкрасивіша з небесних світил, саме тому древні римляни дали цій планеті ім'я богині кохання і краси. Венера має найгустішу атмосферу серед планет земної групи, найповільніше обертання і найменший ексцентриситет орбіти.

Венера – друга в Сонячній системі і найближча до Землі планета. Діаметр і маса її мало відрізняються від земних, сила тяжіння на Венері становить 90 % сили тяжіння на Землі. Вісь обертання планети лише на 3° відхиляється від перпендикуляра до площини її орбіти, тому північна та південна півкулі освітлюються Сонцем однаково.

Обертання Венери. Венера дуже повільно обертається навколо осі у зворотному напрямку з періодом 243 земних доби. Оскільки періоди обертання навколо осі та навколо Сонця близькі і відбуваються в протилежних напрямках, то сонячна доба на Венері триває 117 земних діб, а рік на Венері складається менше, ніж із двох таких діб.

Атмосфера і клімат. У 1761 р. під час проходження Венери по диску Сонця М. Ломоносов відкрив існування атмосфери на цій планеті. Венера має дуже щільну атмосферу (тиск у її поверхні становить 90атм.) і потужний хмаровий шар. Головна складова атмосфери – вуглекислий газ (97 %), азот та інертні гази складають близько 2 %, кисень – близько 0,1 %, а водяна пара – 0,002 %. Наявність в атмосфері Венери великої кількості СО₂ спричиняє явище парникового ефекту. Енергія сонячних світлових променів поглинається в нижніх шарах атмосфери, а її випромінювання в зворотному напрямку затримується хмарами, як тепло в парниках. В результаті температура на поверхні планети сягає 780 К (507 °С). З висотою над поверхнею температура знижується і в стратосфері Венери панує мороз.

Хмаровий шар Венери досить однорідний. Хмари складаються з крапель концентрованої сірчаної кислоти (80 % розчин H₂SО₄) з невеликими домішками інших хімічних сполук. На рівні 65–70км від поверхні дмуть сильні вітри зі сходу на захід, їх швидкість близько 100 м/с поблизу екватора. За земними стандартами це вітер ураганної сили. В нижніх шарах атмосфери швидкість вітру кілька м/с.

Дослідження Венерн. Через хмаровий шар поверхні планети не видно. Рельєф Венери дали змогу вивчити АМС (автоматичні міжпланетні станції).

«Венера–9», «Венера–10»	1975 СРСР	Отримано чорно–біле зображення поверхні Венери
«Венера–13», «Венера–14»	1982 СРСР	Отримано кольорові фотографії поверхні
«Венера–15», «Венера–16»	1984 СРСР	Складено карти рельєфу північної півкулі
«Вега–1» «Вега–2»	1086 СРСР	Запущено для дослідження планети Ве(нери) і комети Га(ллея).
«Магеллан»	1990—1994, США	Дослідження поверхні Венери

Рельєф поверхні Венери. Рельєф Венери складають велетенські кратери згаслих вулканів діаметром до 50км, просторі низовини і плато, високі гірські масиви. В наш час вулкани не виявляють великої активності, кора Венери не розколота на окремі плити, як земна кора, тому потоки лави майже не сягають поверхні. Виверження вулканів на Венері породжують потужні електричні заряди – справжні грози в атмосфері Венери.

У Венери повинно бути рідке залізне ядро, в якому немає переміщення заряджених частинок (електричного струму). Власне магнітне поле Венери не виявлено.

Дата добавления: 2014-12-07