За різними критеріями

Сутність національної економіки, класифікація

Поняття “національного господарства “ вперше з’явилося в роботах вчених історичної економічної школи, яка сформувалася в XIX в. у Германії.

Вона відображувала специфіку соціально-економічних відносин в цій країні: наявність феодальних ознак господарювання та його роздрібненість при пізньому становленні капіталізму, необхідність захисту з боку держави німецької буржуазії, яка тільки народжувалася. В таких умовах рекомендації представників класичної школи щодо свободи підприємництва без урахування національних особливостей розвитку виявилися непридатними для німецької економіки. Виникла необхідність відродження теорії та практики державного протекціонізму.

Неспроможність представників класичної школи вирішувати практичні проблеми на національному рівні обґрунтував засновник німецької історичної школи економіст Ф.Лист. Він першим почав систематично використовувати історичний метод дослідження, акцентуючи увагу на політико-правових і соціально-культурних інститутах.

В роботі “Національна система політичної економії” (1841 г.) Ф. Лист відстоює право кожної нації на власний характер розвитку. Теоретичним підґрунтям для цього служить його вчення про стадії економічного розвитку, які послідовно проходить кожна національна економіка: мисливську, пастушью, землеробну, землеробно-мануфактурну, землеробно-мануфактурно-торгову. Він сформулював положення про нерівномірність розвитку національних економік і обґрунтував, що саме тому їх економіки не можуть підкорюватися універсальним законам і рекомендаціям. Економічна політика держави для максимального забезпечення розвитку продуктивних сил повинна враховувати національні особливості. На думку Ф. Листа, народна економія стає національною економією в тому випадку, коли держава обіймає цілу націю, якій притаманна незалежність, здатність досягти рівноваги і політичного значення. Власні висновки він підтверджував описом історії розвитку національних економік європейських країн.

Подальший розвиток концепція історичної школи отримала в роботах

В. Рошера, Б. Гильдебрандта, К. Книса. Вони також підтримували необхідність відображення в економічній теорії особливостей національних господарств, історичних і соціокультурних факторів розвитку при аналізі економічних систем, обгрунтовували ідею дослідження економічних явищ в їх національній і часовій конкретності.

Найбільш видатними представниками історичної школи були К.Бюхер,

Г. Шмоллер, Л. Брентано. Особливість їх підходу полягала в тому, що історію господарства вони розглядали не стільки як історію материальної культури, скільки як рух духовних цінностей: нравів, звичаев, етики, релігії. Так, Г.Шмоллер визначає національне господарство як «психофизичний апарат», в якому концентрується дух нації, при цьому найбільш повним виразником цього духу є держава. У центр нової концепції народного господарства Г.Шмоллер поставив «загальність мови, історії, звичаїв, ідей», яка глибше, ніж товари, капітал, державність, зв’язує окремі господарства. Концепція Г.Шмоллера полягала в перетворенні політекономії із «голого вчення про ринок і обмін» в історико-етичну науку, яка повинна була давати, з одного боку, детальний опис реальної господарської поведінки, а з іншого — теорію моральних норм господарювання та этику формування переваг господарчої діятельності.

Таким чином, господарство країни формують соціально історичні, національно-психологічні, етнічні і навіть антропологічні фактори. За його думкою, економічна психологія також придає неповторність національній економіці.

Макс Вебер (1864-1920), також прихильник історичної школи, вважав, що на розвиток національної економіки впливає релігія, яка зумовлює господарчу діяльність народу і країни.

Російський філософ Сергій Булгаков (1871—1944) в основу свого вчення про шляхи ведення національного господарства заклав такі принципи: перевага соборності, спільності та особистої свободи, відмова від прагнення користіі підприємницького відношення до природи, відчуження від матері землі.

З розвитком суспільного виробництва, формуванням національних ринків та проникненням впливу міжнародних відносин в усі сфери суспільного життя, розширюється і доповнюється визначення сутності поняття національна економіка.

З точки зору історичного підходу, національна економіка являє собою системи взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності, які мають єдність історичного формування та організаційно - економічного функціонування.

З точки зору стандарту Системи Національних Рахунків, національна економіка – це сукупність усіх інституціональних резидентів, які функціонують на даній території протягом тривалого періоду часу(більше 1 року), а також територіальні анклави (посольства, регіональні представництва різних організацій, військові бази в інших країнах) крім екстериторіальних анклавів (посольства і консульства інших країн і міжнародних організацій).

Національні економіки різняться між собою територіальним розміщенням, кількісними показниками (площею території, кількістю населення, ресурсним потенціалом) та якісними характеристиками.

Для всебічного макроекономічного аналізу здійснюється класифікація національних економік за такими критеріями: географічний, економічний, організаційний, соціально-економічний.

За географічними ознаками виділяють такі групи країн:

1. Європейські,

2. Північно-Американські,

3. Латиноамериканські,

4. Африканські,

5. Країни близького сходу,

6. Країни східної Азії,

7. Країни південно-східної Азії,

8. Країни південної Азії.

Класифікація за економічними критеріями може бути різною, в залежності від того, які економічні показники досліджуються. Якщо розглядаються особливості галузевої структури, то вирізняють країни:

1. Розвинуті промислові,

2. Аграрні,

3. Промислово-аграрні.

Якщо до уваги береться стан країни в системі міжнародної торгівлі, який характеризується за допомогою платіжного балансу, то виділяють:

1. бездефіцитні економіки,

2. економіки з низьким рівнем дефіциту платіжного балансу,

3. економіки із середнім рівнем дефіциту,

4. країни з високим рівнем дефіциту.

При аналізі механізму координації господарчої діяльності в країні, розрізняють країни:

1. з розвинутою ринкової економікою,

2. з ринковою економікою,

3. з централізованою економікою,

4. з перехідною економікою.

За організаційними ознаками країни класифікують в залежності від їх участі у певних міжнародних організаціях, союзах або угодах та блоках:

1. Країни ЄС,

2. ОПЕК,

3. СОТ

В основі класифікації за соціально-економічним критерієм лежить декілька суттєвих ознак: форма власності, питома вага державного сектору та рівень життя:

1. Розвинуті країни з ринковою економікою (ЄС, США, Канада, Японія, Нова Зеландія, Австралія деякі інші),

2. Країни з перехідною економікою (країни східної Європи, постсоціалістичного простору, країни, які створилися після розпаду Югославії),

3. Країни, що розвиваються.

Існують класифікації національних економік також за іншими критеріями.

Дата добавления: 2014-12-07