Еволюція світової валютної системи

ТЕМА 6. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА. 6.Еволюція світової валютної системи

1. Структура сучасної валютної системи: національна, міжнародна (регіональна), світова.

2. Основні елементи національної і світової валютних систем

3. Поняття валюти та її класифікація. Конвертованість валюти.

4. Валютний курс

5. Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ)

6. Еволюція світової валютної системи

7. Валютний ринок і його структура

8. Валютне котирування і валюта котирування

9. Валютні операції на світовому валютному ринку.

10. Види валютних операцій, що здійснюються на світовому валютному ринку.

11. Валютний ринок України

Госарій

Структура сучасної валютної системи. Національна, міжнародна(регіональна) та світова валютна система. Основні елементи національної валютної системи. Основні елементи світової валютної системи. Поняття валюти та її види. Конвертованість валюти. Валютний паритет і валютний курс. Режим курсу валют. Міжнародна валютна ліквідність. Резервні валюти.

Еволюція світової валютної системи. Система золотого стандарту. Паризька валютна системи. Генуезька валютна ситеми. Бреттон-Вудська валютна системи. Ямайська валютна системи. Європейська валютна система.

Валютний ринок і його структура. Котирування валют. Основні валютні операції. Валютний ринок України.

Основні етапи створення світової валютної системи

§ Становлення, формування передумов, визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою.

§ Формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи.

§ Створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої цілісності та органічної зв’язки її елементів.

У XVI – XVIII ст. Панівною формою функціонування національних валютних систем був біметалізм – грошова система в якій роль загального еквівалента закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом та сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їх необмежений обіг.

Форми біметалізму:

1) система паралельної валюти – це коли законодавство не встановлює певного співвідношення між золотом та сріблом; золоті та срібні монети приймаються під час купівлі, продажу та інших операцій відповідно до ринкової вартості цих металів;

2) система подвійної валюти - коли держава фіксує певне співвідношення між обома металами; карбування золотих та срібних монет, прийняття їх населенням мають здійснюватися за цим співвідношенням.

Законодавче закріплення за обома металами ролі грошей суперечить природі грошей. Гроші – це єдиний особливий товар, який покликано виконувати функцію загального еквівалента. (Рязанова, с.21)

Наступною формою функціонування національних валютних систем став монометалізм -

§ грошова система, за якою один метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом та основою грошового обігу.

Срібний монометалізм існував у Росії(1843-1852), Індії (1852-1893) Нідерландах (1847-1875) Китаї (до 1935р.). У більшості країн в кінці XIX ст. срібний монометалізм і біметалізм було замінено золотим монометалізмом.

Різновиди золотого монометалізму:

1) золотомонетний стандарт – як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом всіх функцій грошей;

2) золотозлитковий стандарт - перехідна форма золотого стандарту. Національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш ніж 12,4 кг. Кожний, таким чином, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків). (Боринець, с.90-91)

3) золотодевізний стандарт – базувався на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті призначені для міжнародних розрахунків, почали називати девізами.

Девізи – платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків.

1820р.Золотий стандарт.

Встановлено тверде співвідношення між паперовими грошима і золотом. Вартість однієї грошової одиниці визначається у чистому золоті, наприклад 1RM(рейхсмарка)=.3584229 г чистого золота. Емісійні банки зобов’язуються в будь який час обмінювати паперові гроші на золото. Увесь грошовий обіг забезпечений золотом, інфляція неможлива.

Паризька валютна система (1867р.) - система золотомонетного стандарту

§ Перша валютна система

§ Стихійно сформувалася у ХІХ ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту.

§ Юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей.

§ В цих умовах не було відмінностей між національною та світовою валютними системами (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою)

§ Структурні принципи:

§ Основа – золотомонетний стандарт

§ Склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритета, що був заснований на їх золотому вмісту, то боржники розраховувались золотом по міжнародним зобов’язанням, а не іноземними валютами.

§ Кожна валюта мала золотий вміст. Встановлювались золоті паритети. Вільна конвертованість валют в золото. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші.

1914р. Державне регулювання валютних відносин.

На початку першої світової війни більшість країн переходить до регулювання валютних відносин; увесь платіжний оборот всередині країни і валютні перекази підлягають контролю та регулюванню.

У роки першої світової війни золотомонетний стандарт було відмінено більшістю країн. У багатьох країнах впроваджується золотозлитковий стандарт (Великобританія, Франція).

.Після першої світової війни. на початку 20-х років XX ст., було рекомендовано перейти до золотодевізного стандарту.

Генуезька світова валютна система (1922р.)

§ Друга світова валютна система

§ Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у1922р.

§ Принципи:

§ Основа – золото і девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунків) (Грошові системи 30 країн базувались на золотодевізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою. Фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері.

§ Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн)

§ Відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються. Вільне коливання курсів без золотих точок (в 30-х роках)

§ Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

На відміну від попередньої системи золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться.

Криза валютної системи: поняття, види (Красавина,с.61)

Закономірності розвитку валютної системи визначаються відтворювальним критерієм, відображають основні етапи розвитку національного і світового господарства. Цей критерій проявляється в періодичній невідповідальності принципів світової валютної системи змінам у структурі світового господарства, а також у розстановці сил між його основними центрами. Тому періодично виникає криза світової валютної системи.

Криза світової валютної системи –

· загострення валютних протиріч, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва.

Дане поняття виникло з кризою першої світової валютної системи. Криза золотомонетного стандарту - 10 років (1913-1922), Генуезька в.с. - 8 років(1929-1936), Бреттон-Вудська – 10 років (1967-1976).

Криза світової валютної системи веде до руйнування старої системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію.

Види валютних криз

Локальні валютні кризи

Вражають окремі країни чи групу країн навіть при відносній стабільності світової валютної системи. (Після другої світової війни періодично виникали локальні валютні кризи у Франції, Великобританії, Італії та інших країнах.

Циклічні валютні кризи (Прояв економічних криз)

Спеціальні валютні кризи. Викликані іншими факторами: криза платіжного балансу, надзвичайними обставинами і т.д. (При золотому стандарті валютні кризи виникали звичайно в періоди війн та циклічних економічних криз, але не доходили до гострих форм).

Немає чіткої межі між циклічними та спеціальними валютними кризами

Головні особливості світової валютної кризи (1929 – 1936рр.)

§ Циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи.

§ Структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що ґрунтувалися на золотому стандарті, зазнали поразки.

§ Велика тривалість: з 1929 р. до осені 1936р.

§ Виключна глибина та гострота: курс деяких валют знизився на 50-84%; міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований у наслідок масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав: Німеччина, Австрія, Туреччина і ін., які припинили зовнішні платежі; створилась маса “гарячих” грошей, що стихійно переміщувались з країни в країну у пошуках спекулятивний прибутків.

§ Значна нерівномірність розвитку: криза вражала то одні то інші країни, в різний час і з різною силою.

У 1943 році було розроблені та опубліковані два плани щодо вдосконалення валютної системи: британський, підготовлений лордом Кейнсом, та американський, складений Генрі Вайтом, який і було взято за основу на Бреттон-Вудській конференції.

Бреттон-Вудська валютна система (липень 1944р.), яка базувалась на золотодевізному стандарті: (золото та долар і фунт стерлінг)

§ Створена на валютно–фінансовій конференції в Бреттон–Вудсі (США) під головуванням міністра фінансів США Моргентау.

§ На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ),який мав допомогти стабілізації курсів валют країн-учасниць шляхом надання коштів для вирівнювання їхніх платіжних балансів - як орган міждержавного валютного регулювання.

§ Засновано Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) з метою надання допомоги країнам-членам у реконструкції та розвитку їхнього господарства шляхом полегшення інвестування капіталу.

У Статуті Міжнародного валютного фонду закріплювалися основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи, за якими:

§ функції світових грошей зберігалися за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах і регулювальна роль суттєво зменшувалися;

§ у ролі міжнародних платежів використовується нарівні із золотом – долар США та фунт стерлінгів Великобританії. Долар декларативно прирівнювався до золото в ролі еталона цінності валюти. Далеко менше в цій ролі виступав фунт стерлінгів;

§ резервні (ключові) валюти обмінювалися на золото таким чином:

а) долар США могли обмінювати центральні банки та урядові установи інших країн у Казначействі США за офіційно встановленим 1934 року співвідношенням (35 доларів за 1 тройську унцію, тобто 31,1035г золота);

б) долар США та фунт стерлінгів Великобританії могли обмінювати центральні банки, урядові установи та приватні особи з метою тезаврації на ринках золота (передусім Лондонському). Ціна золота на ринках складалася на базі офіційної (до 1968 року вона майже не відхилялася від останньої);

§ прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених країнами-членами з МВФ валютних паритетів, виражених у золоті та в доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна могла відбуватися тільки з санкції МВФ і за певних умов, що на практиці траплялося дуже рідко;

§ ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більш як на +0,75%.У разі значних відхилень національні банки зобов’язувались засобом покупки чи продажу валюти відновити співвідношення курсів. Тобто всі валюти міцно “прив’язувалися” до долара США, а через нього – до золота;

§ оборотні національні валюти вільно обмінювалися на валютних ринках на долари та одна на одну за курсами, що могли коливатися у зазначених вище межах. Контроль за функціонуванням механізму міжнародних розрахунків і приватним валютним оборотом здійснювали державні органи країн-членів МВФ;

§ міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалось головним чином через МВФ;

§ з метою пом’якшення кризи окремих валют держави-члени МВФ (149 країн) вдавалися до взаємодопомоги. Вона здійснювалася наданням країнами одна одній через механізм МВФ та іншими шляхами кредитів в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

Створена система повинна була відновити порядок у міжнародних валютних відносинах, а також ввести відповідальність країн-членів цієї системи за політику обмінних курсів і валютних обмежень.

Криза Бреттон-Вудської валютної системи (1967 – 1976)

§ Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їх здійснення національних валют, які схильні до знецінення (переважно долара)

Причини:

§ Нестійкість та протиріччя економіки.

§ Посилення інфляції негативно вплинуло на світові ціни та конкурентну здатність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих” грошей.

§ Нестабільність платіжних балансів.

§ Невідповідність принципів Бреттон-Вудської валютної системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені.

§ Активізація ринку євродолара.

§ Дезорганізуюча роль транснаціональних корпорацій (ТНК).

Наплив доларів в країни Західної Європи і Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів і тим самим спекулятивну атаку їх валют на долар.

Франція ввела подвійний валютний ринок по прикладу Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи стали відкрито виступати проти привілейованого стану долара в світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою групи “десяти” 18 грудня 1971р.

Смітсонівська (Вашингтонська) угода (1971 р.)

між промислово розвиненими країнами (була чинна трохи більш року, нею було покладено початок реформи існуючої світової валютної системи)

§ переглянуто паритети провідних валют: долар девальвовано на 7,89%; підвищена офіційна ціна золота на 8,57% (з 35 до 38 долара за унцію) (*) ревальвація ряду валют;

§ пом’якшився принцип фіксованих паритетів: межі можливих відхилень курсів валют від їх фіксованих паритетів були тимчасово розширені з + 1 до + 2,25%.

§ міжнародна розрахункова грошова одиниця СДР (див. початок лекції питання 1 та кінець), яка рішенням сесії МВФ (вересень-жовтень 1969року) вводилась в дію з 1 січня 1970 року, розглядалась як можлива основа валютної системи нарівні із золотом.

Переплетення валютної кризи з енергетичною та світовою економічною кризами.

Пошуки виходу з валютної кризи велися довго спочатку в академічних, а потім в урядових колах та численних комітетах. “Комітет двадцяти” МВФ підготував у 1972-1974рр. проект реформи світової валютної системи.

Ямайська валютна система (Кінгстонська)

Угода (січень 1976 р.) країн-членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. Прийнято поправки до Статуту МВФ, які нині та визначають порядок світової валютної системи.

Принципи системи:

§ Базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю – СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом. До 1985 року в СДР встановлювались курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт.

§ Окрім СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденції до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угрупування: США - Західна Європа – Японія.

§ Юридично було завершено демонетизація золота: відмінено офіційну ціну золота та золоті паритети, золото перестало бути мірою вартості та базою золотих паритетів, США припинили обмін доларів на золото для іноземних центральних банків та урядових установ. Але золото й далі використовувалося для формування фонду ліквідних активів з метою придбання резервних валют.

§ Було знято обов’язковість обмежень щодо офіційних валютних резервів

§ Поняття “оборотна(конвертована)валюта” замінено терміном “валюта, що вільно використовується”(тобто ринкова валюта.

§ Країни отримали право вибору будь-якого режиму валютного курсу.

§ Узаконювався режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих.

§ МВФ, який зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання

Спеціальні права запозичення – СДР (резервна валюта кошикового типу) - це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ. Складалась до 1 січня 2002р. з 5-ти валют - США (39%), арка ФРН-21%, ієна –18%, французький франк – 11%, фунт стерлінгів – 11%. Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних валют.

СДР – це штучно створені міжнародні резервні кошти для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів, розрахунків з МВФ.

СДР

§ не мають реального забезпечення (на відміну від золота вони не мають власної вартості - з 1970 року одиниця СПЗ – одиниця дорівнювалась до 0,888671 г золота, а потім стала розраховуватись як валюта кошикового типу);

§ безпосередньо не виконують ролі платежу;

§ у чистому вигляді не використовуються для регулювання державних зобов’язань;

§ Їх наявність у країні дає їй право на придбання вільно конвертованої валюти (право на отримання кредиту).

§ як ліквідний компонент, збільшує офіційні резерви країни-члена МВФ.

Таблиця 6.2.

Розрахунок курсу СДР до долару США

(на 31 серпня 1998 р.)

Валюти	Валютні компоненти кошика СДР (кількість одиниць відповідних валют)	Валютний курс за 1 долар	Доларовий еквівалент валютних компонентів
Німецька Марка **	0,4460	1,75820	0,253669
Французький франк **	0,8130	5,91350	0,137488
Японська ієна	27,2000	140,89000	0,193058
Фунт стерлінгів	0,1050	1,67630 ***	0,176012 ****
Долар США	0,5820	1,00000	0.582000
Всього	1 од. СДР	-	1,342231 дол.

* - Крос – курс в доларах визначається на основі щоденної інформації Банку Англії про середні ринкові курси валют на середину дня для МВФ з метою розрахунку курсу СДР

** - З 1999р. марка ФРН і французький франк замінена на ЄВРО

*** - За одиницю прийнятий фунт стерлінгів

**** - Графа 2 множиться на графу 3

Випуск СДР:

Перша емісія СДР 1970-1972 рр. – на суму 9,3 млрд. доларів СДР

Друга 1979-1981 рр. – 12,1 млрд. доларів

Із загальної суми 21,4 млрд. СПЗ (34 млрд. доларів):

на рахунки країн – членів – 20,6 млрд. СДР

на рахунок МВФ – 0,8 млрд. СДР

Осіню 1997р. було стверджено рішення про новий випуск 21,4 млрд. СДР. Але кінцеві строки наділення країн-членів МВФ додатковими СДР поки що не визначено.

Прийнято рішення за пропозицією Росії зрівняти виплати всім учасникам на рівні біля 30% національної квоти в МВФ.

СДР можна використовувати:

1. для отримання конвертованої валюти, необхідної для регулювання пасиву платіжного балансу;

2. для проведення операцій з МВФ: виплати комісійних, погашення в СДР отриманих раніше в іноземних валютах кредитів в МВФ, викупу у Фонду власної валюти.

3. для визначення операцій за двосторонніми угодами з другою країно-членом МВФ, наприклад для викупу власної валюти (США викупали долари у центральних банків західноєвропейських країн).

Досвід функціонування СДР з 1970р. показав, що:

Ё СДР використовувались не для Регулювання платіжних балансів, а для погашення заборгованості МВФ, виплати останньому процентів і комісійних, що привело до накопичення СДР на рахунку МВФ, зменшив їх значення як ліквідного активу;

Ё Відбувається накопичення СДР на рахунках промислово розвинених країн, що викликає напруження у відносинах як країн з додатним сальдо платіжного балансу, які мусили практично “заморожувати” на суму прийнятих СДР свої валютні активи, так і країн з від’ємним сальдо платіжного балансу, багато з яких, з числа країн третього світу, повністю вичерпали свої ліміти СДР;

Ё Система СДР створила новий канал впровадження доларів США у світовий платіжний оборот, тому що основна маса СДР використовується для обміну на американську валюту.

Проблеми Ямайської валютної системи:

§ Втрата доларом монопольної ролі(поява СДР)

§ Проблема багатовалютного стандарту

Але ні один з трьох центрів (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) не має переваги над іншими у валютно-економічній сфері, щоб становити панування своєї валюти у світі.

Характерна риса розвитку світової валютної системи – тенденція розвитку до валютного поліцентризму.

§ Проблема золота – зацікавленість країн Західної Європи в збереженні золота як реальних резервних запасів.

§ Режим плаваючих валютних курсів.

§ Він не забезпечив вирівнювання платіжних балансів, не перешкодив валютній спекуляції, не вирішив проблему безробіття.

§ Країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.

Проблеми Ямайської валютної системи породжують об’єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно–економічної політики ведучих країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА.

Європейська валютна система – це міжнародна (регіональна система)

Створення Європейського співтовариства розпочалось з 1 січня 1958 р. на основі підписання Римської угоди у березні 1957 році ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

Римська угода 1957р. не передбачала створення європейської валютної системи. Вона містила лише загальні положення щодо координації внутрішньої та зовнішньої грошової політики та створення для цього консультативного органу – Валютного комітету.

1967р.- започаткувалася процедура консультацій на випадок зміни валютних курсів і було створено Комітет управління центральних банків.

1968р. – на фоні майже перманентної валютної кризи розпочалося формування Європейської валютної системи.

Грудень 1969 року – Конференція керівників держав та урядів Європейського співтовариства у Гаазі. Було визначено поетапне створення економічного та валютного союзу.

1971р. – країни ЄС прийняли програму поетапного створення економічного та валютного союзу до 1980р. (“план Вернера”, який передбачав створення союзу в три етапи (Красавина,2000р.,с.98)

З1973р. до Європейського співтовариства приєдналися Великобританія, Ірландія, Данія,

5грудня 1978р. – Європейською радою було прийнято рішення про створення Європейської валютної системи.

13 березня 1979р. була створена Європейська валютна система.

1981р. – до Європейського співтовариства увійшла Греція,

1986р. - до Європейського співтовариства увійшли Португалія та Іспанія, потім Австрія, Швеція, Фінляндія.

Цілі створення Європейської валютної системи:

v Встановити підвищену валютну стабільність всередині співтовариства і створити зону європейської стабільності з власною валютою у противагу Ямайської валютної системи, що заснована на доларовому стандарті,

v Стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності

v Спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейського процесу

v Забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини.

v Обмежити “Загальний ринок” від експансії долара.

Європейська валютна система –

· це міжнародна (регіональна) валютна система – сукупність економічних відносин, яка пов’язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції;

· це державно-правова форма організації валютних відносин країн “Загального ринку» з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів.

· це підсистема світової валютної системи(Ямайської).

Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу визначають структурні принципи ЄВС, які відрізняють її від Ямайської валютної системи.

Ё ЄВС базувалась на ЕКЮ (12країн валюти)

Ё На відміну від Ямайської ВС, яка юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його в якості реальних резервних активів. Створений спільний золотий фонд за рахунок об’єднання 20% офіційних золотих резервів країни ЄВС в ЄФВС (Європейський фонд валютного співвиробництва)

Ё Режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі “європейської валютної змії” у встановлених межах взаємних коливань (+2,25% від центрального курсу,для деяких країн (Італії) +6% до кінця 1989р. Потім Іспанії. З серпня 1993р.у результаті загострення валютних проблем ЄС межі коливання розширилися до +15%)

Ё В ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття часового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією.

Ё Як підсистема ЄВС несе на собі негативні наслідки нестабільності світової валютної системі і вплив долара.

“План Делора” (Ж.Делор – голова Комітету ЄС) (квітень 1989 р.)

· Створення загального (інтегрованого) ринку;

· Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів;

· Координація економічної, бюджетної, податкової політики;

· Створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики;

· Єдину валютну політику, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ.

На основі плану Делора була розроблена та підписана 12 країнами ЄС в Маастрихті (Нідерланди) у лютому 1992р.угода про Європейський Союз, яка передбачала в три етапи формування валютно-економічного союзу.

Маастрихтська угода:

Перший етап (1 липня 1990р. – 31 грудня 1993р.) - етап становлення економічного і валютного союзу ЄС (ЄВС – англ. EMU - Economic and Monetary Union).Підготовка до ведення євро.

Ш Відміна всіх обмежень на вільний рух капіталу всередині ЄС, а також між ЄС та третіми країнами;

Ш Забезпечення показників економічного розвитку всередині ЄС, приймались країнами програми, де визначались певні цілі та показники антиінфляційної і бюджетної політики, стабільність курсів валют у відносинах між країнами ЄС

Другий етап (1січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.) – більш конкретна підготовка країн-членів до введення євро.

Ш Створення Європейського валютного інституту, який визначав правові, організаційні і матеріально-технічні передумови, необхідні Європейському Центральному банку для виконання своїх функцій, починаючи з третього етапу введення євро.

Ш Заборона підтримки діяльності державного сектора шляхом кредитування центральними банками його підприємств, придбання центральними банками боргів держави;

Ш Відміна привілейованого доступу підприємств державного сектора до коштів фінансових інститутів;

Ш Заборона брати на себе зобов’язання державного сектора однією із країн-членів іншою країною-членом чи ЄС у цілому;

Ш Показник бюджетного дефіциту повинен бути не вище 3% ВВП при нормальних умовах розвитку і величина державного боргу не вище 60% ВВП;

Ш Прийняття в деяких країнах-членах національного законодавства про надання їхнім центральним банкам статутної незалежності від їхніх урядів з тим, щоб прирівняти їхній правовий статус з аналогічним статусом ЕЦБ.

2 травня 1998р. Європейський Союз назвав країни-члени, які допускалися до переходу на ЄВРО з початку третьої стадії - Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція.

Третій етап переходу до єдиної валюти (1999-2002 рр.)

Ш з1 січня 1999р. фіксуються валютні курси євро до національних валют країн-учасниць євро, євро стає їхньою загальною валютою

Ш євро замінює ЕКЮ 1:1

Ш розпочала свою діяльність Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) - включає ЄЦБ та центральні банки країн-учасниць ЄВРО

Ш ЄСЦБ заохочує впровадження ЄВРО на світові валютні ринки

З 1 січня 2000р. до зони євро приєдналась Греція.

Ш Сценарій перехідного періоду до євро:

· З 1 січня 1999р. - тверда фіксація курсів валют країн зони євро для перерахунків.

· З 1 січня 2002р. випуск в обіг банкнот і монет євро, паралельний обіг з національними валютами країн-членів, обмін останніх на євро.

· З 1 липня 2002р. виключення з обігу національних валют і повний перехідний перехід господарчого обігу країн-учасниць на євро.

ОСНОВНІ ІНСТРУМЕНТИ ПОЛІТИКИ ЄСЦБ:

a) Таргентування (встановлення цільових орієнтирів основних грошових агрегатів з метою контролю над інфляцією);

b) Встановлення меж коливань основних процентів ставок, у тому числі з метою їхнього зближення по всій зоні євро;

c) Операції на відкритому ринку;

d) Встановлення мінімальних резервних вимог для банків.

Завдання ЄСЦБ такі:

§ визначення та втілення монетарної політики;

§ утримання офіційних резервів в іноземній валюті держав-членів ЄВС та управління цими резервами;

§ проведення операцій з іноземною валютою;

§ забезпечення чіткої роботи платіжних систем;

§ санкціонування випуску банкнот;

§ сприяння планомірному проведенню політики у сфері пруденційного нагляду.

Важливим інструментом зони євро є система взаємних розрахунків “ТАРГЕТ”, що керується ЄСЦБ.

Критерії входження в ЄВС

Для вступу у Валютний союз необхідно дотримуватися визначених критеріїв за такими параметрами:

· стабільність цін;

· дефіцит платіжного балансу;

· рівень процентної ставки;

· стабільність обмінного курсу.

Стабільність цін –1997 року рівень інфляції в країні мав не перевищувати середнього рівня інфляції в трьох найбільш стабільних у ціновому плані країнах більш ніж на 1,5%тобто бути на рівні приблизно 3-3,3%.

Дефіцит державного бюджету. Рівень державної заборгованості має не перевищувати 60%, а дефіцит державного бюджету – 3% валового внутрішнього продукту.

Рівень процентної ставки. 1997 року значення довгострокової номінальної процентної ставки не мало перевищувати середнього значення цього показника в трьох країнах із найстабільнішими цінами більш ніж на 2%, тобто бути на рівні приблизно 8,5-9%.

Стабільність обмінного курсу. Відповідна валюта тієї або іншої країни мала перебувати щонайменше протягом двох останніх років у дозволених межах коливання щодо інших валют.

ВИСНОВКИ.

ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Критерії	Паризька валютна система з 1867 р.	Генуезька валютна система з 1922р.	Бреттон-Вудська валютна система з 1944р.	Ямайська валютна система з 1976-1078рр.	Європейська валютна система з 1979р. (регіональна)
1. База	Золотомо-нетний стандарт	Золото-девізний стандарт	Золото-девізний стандарт	Стандарт СДР	Стандарт ЄКЮ (1979-1998рр.); євро (з1999р.)
2.Вико-ристання золота як світових грошей	Золоті паритети Золото як резервно-платіжний засіб Конвертованість валют в золото	Офіційна демонетизація золота	Об’єднання 20% офіційних золото-доларових резервів Використання золота для часткового забезпечення емісії ЕКЮ, переоцінка золотих резервів по ринковій ціні
	Конвертованість долара США в золото за офіційною ціною
3. Режим валютно-го курсу	Вільно коливаючи курси в межах золотих крапок	Вільно коливаючи курси без золотих крапок (з30-х років)	Фіксовані паритети і курси (+ 0,75; + 1%)	Вільний вибір режиму валютного курсу	Спільно плаваючий валютний курс в межах + 2,25, + 15% з серпня 1993р. (“європейська валютна змія) з 1999р. тільки для 4 країн, що не приєдналися до зони євро
4.Інсти-туціо-нальна структу-ра	Конферен-ція	Конферен-ція нарада	МВФ - орган міждержавно-го валютного регулювання	МВФ; нарада “у верхах”	Європейський фонд валютного співробітництва (1979-1993рр.); Європейський валютний інститут (1994-1998рр.); Європейський центральний банк (з1липня 1998р.)

Дата добавления: 2014-12-07