Тема лекції: Організація та управління безпекою життєдіяльності. Роль людського чинника в забезпеченні сталого розвитку людства. 1 страница

Лекція №4

Основні питання лекції:

1. Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності.

2. Людина як чинник безпеки ти небезпеки.

3. ООН про сталий розвиток людства.

Правовою основою безпеки життєдіяльності є Конституція України, Законодавство України про охорону здоров’я, закони України “Про надзвичайний стан”, «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій», “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, «Про правові засади цивільного захисту», «Про захист населення від інфекційних хвороб», Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» «Про охорону навколишнього середовища», «Про охорону земель», «Про охорону праці», “Про пожежну безпеку”, “Про перевезення небезпечних вантажів”, “Про мобілізаційну подготовку та мобілізацію”, “Про захист населення від інфекційних хвороб”, “Про цивільну оборону України”, “Про дорожний рух”, «Про транспорт», «Про залізничний транспорт» “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополучча населення”, “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”, “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про пестициди і агрохімікати”, «Земельний кодекс України», «Водний кодекс України», «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», кримінальне законодавство, та інші.

Основа національної безпеки України регламентуеться однойменним Законом (19 червня 2003 року № 964), який відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

У законі визначено, що національна безпека це — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти. Відповідно до цього Закону розробляються і затверджуються Президентом України Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України, доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України. Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов’язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки.

Об'єктами національної безпеки є:

· людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

· суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

· держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:

¨ Президент України;

¨ Верховна Рада України;

¨ Кабінет Міністрів України;

¨ Рада національної безпеки і оборони України;

¨ міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

¨ Національний банк України;

¨ суди загальної юрисдикції;

¨ прокуратура України;

¨ місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовря­ування;

¨ Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;

¨ громадяни України, об’єднання громадян.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

· пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

· верховенство права;

· пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні

конфліктів;

· своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

· чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

· демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

· використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Пріоритетами національних інтересів України є:

¨ гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

¨ розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

¨ захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

¨ зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

¨ забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;

¨ створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

¨ збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

¨ забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

¨ розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

¨ інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:

в екологічній сфері:

· значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

· нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

· неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

· погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;

· загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на р. Дніпро;

· неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необгрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

· неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

· небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;

· посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;

· застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;

Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

в екологічній сфері:

¨ здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об’єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

¨ впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;

¨ поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р. Дніпро, та якості питної води;

¨ запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану;

¨ стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

¨ недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;

¨ реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі у міжнародному співробітництві з цих питань;

у соціальній та гуманітарній сферах:

· істотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;

· створення умов для подолання бідності і надмірного майнового розшарування в суспільстві;

· збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;

· створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, ліквідації алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ;

· ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків;

Відповідно до Конституції і законів України:

· Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національ­ної безпеки та оборони України;

· Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України;

· Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України;

· Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю;

· Національний банк України відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України;

· міністерства, Служба безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки;

· місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції;

· Воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру;

· правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів;

· суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України;

· прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України “Про прокуратуру України”;

· громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов’язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; як безпосередньо, так і через об’єднання громадян привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку.

Основними функціями суб’єктів забезпечення національної безпеки є:

¨ вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійс­нення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України;

¨ створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;

¨ удосконалення її організаційної структури;

¨ комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;

¨ підготовка сил та засобів суб’єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;

¨ постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці;

¨ систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму;

¨ прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;

¨ розроблення науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;

¨ запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чин­ників на національні інтереси;

¨ локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників;

¨ оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі;

¨ участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України; спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.

Контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України в межах їх повноважень, визначених Конституцією і законами України.

Безпека людини – невід’ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як „сталий людський розвиток” (Sustainable Human Development) – такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації національного менталітету і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Основною ознакою, що відрізняє сталий розвиток від усіх інших форм соціального руху і видозміни, є відновлення природного і культурного довкілля, коли не тільки не знищується життєвий потенціал, а й підвищується соціальна відповідальність людей, гуманізуються взаємини, ставлення, реакції. Тому сталий розвиток – це розвиток для людей і природи, для збільшення робочих місць і досягання нових рубежів безпеки у побуті, виробництві і наодинці самого індивіда з собою.

Парадигма людського розвитку – це не підхід до людини тільки як до людського капіталу. Хоч парадигма й визнає стрижневу роль цього капіталу щодо зростання продуктивності праці, все ж за мету визначає створення такого економічного і соціального середовища, яке б забезпечувало примноження можливостей кожного громадянина. Концепція людського розвитку передбачає розкриття духовних потенцій особи, які виходять за межі економічного добробуту чи матеріального достатку. Тоді метою буде високий життєвий тонус культурної особистості.

Сталий розвиток – це також моральне зобов’язання одного покоління перед прийдешніми. Звідси неприпустиме зростання економічних боргів, зменшення дотацій на освіту та охорону здоров’я, виснаження природних ресурсів. Загалом борги (економічні, соціальні, екологічні) – це кредит під заставу сталості, порушення її законів. Тому стратегія сталого гуманітарного розвитку зорієнтована на збільшення різноманітного капіталу – фізичного, людського, природного, а не накопичення боргів чи кредитів.

Організація Об'єднаних Націй (ООН) визнає два основні компоненти безпеки особи: «захист від несподіваних і згубних порушень нашого повсякденного способу життя», (відома як «свобода від страху») і «захист від постійних погроз голоду, хвороб, злочинів і придушення» (відома як «свобода від злиднів»). Не можна захистити світ від воєн, якщо люди не будуть в безпеці у себе удома, на своїх робочих місцях, в повсякденному житті. ООН (ПРООН) розробила всеосяжну Концепцію безпеки людини, яка складається з семи основних категорій (компонентів):

• економічна безпека;

• продовольча безпека;

• безпека для здоров'я;

• екологічна безпека;

• особиста безпека;

• суспільна, культурна і соціальна безпека;

• політична безпека.

У реальному житті всі ці категорії тісно взаємозв'язані. У концепціях і доктринах багатьох держав дотримуються декілька іншій класифікації компонентів безпеки. Окремі фахівці з безпеки виділяють такі її елементи або категорії як, наприклад, «духовна безпека», «державна безпека», «військово-політична безпека», «інформаційна безпека», «комерційна безпека», «науково-технічна безпека», «ділова безпека», «безпека праці», «пожежна безпека» та ін. Проте, всі ці елементи, з достатньою мірою обгрунтованості, можна віднести до якої-небудь категорії безпеки ООН.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Соціально-політичні небезпеки.

2. Глобальні проблеми людства.

3. Соціальні фактори, що впливають на життя та здоров'я людини.

4. Психологічна надійність людини та її роль у забезпеченні безпеки.

Соціальними називаються небезпеки, що широко розповсюджуються в суспільстві і загрожують життю і здоров’ю людей.

Носіями соціальних небезпек є люди, що створюють певні соціальні групи,

і розповсюдження соціальних небезпек зумовлено особливостями поведінки

цих людей.

Соціальні небезпеки є досить чисельні, наприклад, всі протиправні (незаконні) форми насилля, вживання речовин, що порушують психологічну і фізіологічну рівновагу людини (алкоголь, наркотики тощо), шахрайство, шарлатанство, самогубство тощо. Причини соціальних небезпек породжуються соціально-економічними процесами, що відбуваються у суспільстві.

Соціальні небезпеки можуть бути класифіковані за певними ознаками.

За походженням можуть бути визначені такі групи небезпек:

небезпеки, що пов’язані з психічним впливом на людину (шантаж, шахрайство, крадіжки тощо);

небезпеки, пов’язані з фізичним насильством (розбій, бандитизм, терор, зґвалтування, утримання заручників);

небезпеки, пов’язані з впливом речовин, що руйнують організм людини (наркоманія, алкоголізм, паління);

небезпеки, пов’язані з хворобами (СНІД, венеричні захворювання);

небезпеки самогубства;

небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем;

небезпеки, викликані незадовільним матеріальним станом та умовами

проживання (страйки, повстання, революції);

За масштабністю подій соціальні небезпеки можна розділити на: локальні; регіональні; глобальні.

За статево - віковими ознаками поділяють соціальні небезпеки, що характерні для людей, молоді, жінок, людей похилого віку.

Зараз все більшого значення набуває поділ суспільства за рівнем та джерелом багатства, наявністю чи відсутністю приватної власності.

Водночас набувають сили і негативні чинники: формування нової соціальної диференціації та відповідних критеріїв її оцінки свідчить про нездорові відносини в суспільстві; надто різкий поділ на бідних та багатих; процеси збіднення та збагачення мають деформований характер. За таких обставин різко зростають форми та розміри соціальних відхилень (злочинність, самогубство, наркоманія, проституція тощо). Ці та багато інших форм збоченої поведінки в умовах занепаду системи соціального контролю стали загрозливими для суспільства.

Отже, соціальне життя породжує зіткнення інтересів соціальних спільностей, структурне напруження, виникають джерела небезпек.

Види соціальних небезпек

Шантаж - у юридичній практиці розглядається як злочин, що полягає в загрозі розкриття, розголошення ганебних відомостей з метою отримати які-небудь вигоди (зиск, користь). Шантаж, як небезпека, негативно впливає на нервову систему.

Шахрайство - злочин, що полягає в оволодінні державним або особистим державним або особистим майном (або в придбанні прав на майно) шляхом обману або зловживання довірою. Очевидно, що людина, яка стала жертвою шахрайства, зазнає сильного психологічного стресу.

Бандитизм - це організація збройних банд з метою нападу на державні та громадські установи або на окремих осіб, а також участь в таких бандах і здійснених ними злочинах.

Розбій - злочин, що полягає в нападі з метою оволодіння державним, громадським або особистим майном із застосуванням насильства або загрозою насильства небезпечного для життя і здоров'я осіб, що зазнали нападу.

Зґвалтування - статеві зносини з застосуванням фізичного насильства, погроз з використанням безпорадного стану потерпілої.

Утримання заручників - суть злочину полягає в захопленні людей одними особами з метою примусити виконати іншими особами певних вимог.

Наркоманія - залежність людини від приймання наркотиків, захворювання яке проявляється в тому, що життєдіяльність організму підтримується на певному рівні тільки за умови приймання наркотичної речовини і веде до глибоких нервово-психічних розладів. Виникнення наркоманії пов'язане з ейфорією, приємно збуджуючим ефектом наркотику. Чим сильніший ефект ейфорії, тим швидше настає звикання. Розвиток наркоманії може наступити як результат допитливості, експериментування, як наслідок прийому знеболюючих, снодійних засобів. Поширенню наркоманії сприяє нездорове мікросоціальне середовище, відсутність у людини інтелектуальних і соціально-позитивних установок. У всі часи наркоманія переслідувалась.

Алкоголізм - це хронічне захворювання, що зумовлене систематичним вживанням спиртних напоїв. З'являється фізична та психологічна залежність від алкоголю, психологічна і соціальна деградація, патологія внутрішніх органів, обміну речовин, центральної і периферичної нервової системи.

Велика кількість нещасних випадків і аварій пов’язана із вживанням спиртних напоїв. Алкоголь дуже впливає на нервову систему, психофізіологічні процеси навіть у тому випадку, якщо зовні поведінка людини не відрізняється від нормальної.

Паління - вдихання диму деяких тліючих рослинних продуктів (тютюн, опіум тощо). Паління тютюну - одна з найпоширеніших шкідливих звичок, що негативно впливає на здоров'я курця і оточуючих його людей, сприяє розвитку хвороб серця, судин, легень, шлунка. Тютюновий дим містить канцерогенні речовини.

Терор - фізичне насильство аж до фізичного знищення. Зараз, як страшна епідемія, поширюється у всьому світі неоголошена війна без кордонів - тероризм.

2. Політичні небезпеки

До найхарактерніших політичних небезпек можна віднести конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни. Ще одним фактором, що викликає напруження у стосунках між країнами та націями є мілітарність, тобто політики гонитви озброєнь, підготовки й розв’язання загарбницьких воєн. Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Не виключена поява нових видів зброї.

Забезпечення безпеки в політичній сфері має за мету захист життєво важливих політичних інтересів суспільства (особистості, соціальних верств, спільноти в цілому) від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Протягом останнього десятиріччя в українському суспільстві неодноразово виникали загрози стабільності в політичній сфері. Головні з них:

- загострення політичних суперечностей між гілками влади;

- загострення суперечностей між політичними “таборами”, партіями;

- занадто часті відставки уряду;

- шахтарські страйки;

- високий рівень криміналізації державно-управлінських процесів в

деяких регіонах (наприклад в Криму).

Окреме питання – проблема інформаційної війни, інформаційного криміналуі особливо інформаційного тероризму. Це загальна проблема захисту інформаційного простору України.

Політичні джерела небезпеки можна поділити на зовнішні і внутрішні

загрози інтересам суспільства, держави.

Зовнішні загрози:

- висунення територіальних претензій;

- втручання у внутрішні справи;

- використання ресурсної та технологічної залежності для політичноготиску;

- втрата традиційних ринків збуту, недосконалість економічних зв’язків;

- нанесення збитків від санкцій міжнародних організацій, інших країн;

- переорієнтація суспільства на чужі для нації цінності;;

- посилення неконтрольованих міграційних процесів тощо.

Внутрішні загрози:

- активізація сепаратистських (прагнення до відокремлення) рухів у деяких регіонах;

- зниження рівня боєздатності воєнної організації;

- міжконфесійні та міжетнічні конфлікти;

падіння виробництва, руйнування промисловості;

- зростання “тіньової” економіки, нелегальний вивіз за кордон капіталів, сировини;

- падіння життєвого рівня населення;

- криза платежів тощо.

Забезпечення безпеки в політичній сфері – одна з головних функцій державного управління.

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при

соціально-політичних конфліктах.

Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Джерелами конфлікту є соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб’єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це суспільний конфлікт.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об’єктивно стає соціально-політичним.

Заходи та засоби спрямовані на запобігання виникненню конфліктних ситуацій

Виділяють такі шляхи розв’язання конфліктнихситуацій:

а) попередження конфлікту;

б) управління конфліктом;

в) прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях;

г) розв’язання конфлікту.

Засобами вирішення конфлікту є:

- уникнення конфлікту;

- пом’якшення конфлікту;

- компроміс;

Дата добавления: 2014-12-07