Тема лекції: Організація та управління безпекою життєдіяльності. Роль людського чинника в забезпеченні сталого розвитку людства. 2 страница

- ведення переговорів;

- насильство;

- встановлення загальної цілі та прийняття рішення, що задовольняє конфліктуючі сторони, зосередження уваги на проблемі, а не на властивостях конфліктуючих осіб.

Своєчасне нерозв’язання конфлікту може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гострих суперечностей, надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру, надзвичайних подій, що загрожуватимуть безпеці суспільства.

Політичні, економічні і соціальні проблеми, які стосуються інтересів усіх країн і народів, усього людства, називають глобальними. Глобальні проблеми виникли на рубежі XIX і XX ст., коли в результаті колоніальних завоювань усі заселені території світу були поділені між провідними країнами і втягнуті у світове господарство. У цей час зародилася і перша глобальна політична криза, що вилилась в Першу світову війну.

Усі глобальні проблеми можна поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні. Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми.

Політичні проблеми. Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій і національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагає розвиток світового господарства, відбувалися шляхом створення велетенських наддержав - імперій, де можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводить до виникнення міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішується за допомогою воєн.

Проблеми народонаселення. Переважна більшість населення світу живе в країнах, що розвиваються (4,2 млрд. осіб). До 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд. осіб, що становитиме 95% приросту населення світу. Прогнозні розрахунки ООН свідчать, що при сучасних темпах приросту населення у країнах Південної Азії і Африки, їх частка в населенні світу до кінця XXI ст. перевищить 60 %.

Глобальність проблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, І нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.

Екологічні проблеми. В останні десятиріччя суспільство все більше турбує стан навколишнього середовища, бо людина як біологічна істота не може існувати без чистого довкілля. Основною причиною виникнення глобальних екологічних проблем с нераціональне природокористування.

Проблема виснаження природних ресурсів посилюється тим, що слаборозвинені країни намагаються подолати свою економічну відсталість за рахунок посиленої експлуатації природних ресурсів, що призводить до погіршення стану довкілля (більшість "промислових революцій" у світі відбувалось саме завдяки нещадному використанню мінеральних, лісових, водних та інших ресурсів). У другій полонині XX ст. загострилися проблеми забруднення навколишнього середовища, які можна розглядати у кількох аспектах.

Забруднення атмосфери. У зв'язку з неперервністю повітряного простору та швидким кругообігом речовин в атмосфері тут спостерігається велике розсіювання забрудників. Тому глобальні зміни в цій оболонці можливі вже у найближчі десятиріччя, якщо людство не вживе кардинальних заходів. Для атмосфери найбільш гострими є проблеми "парникового ефекту", "озонових дір", кислотних дощів, пилового забруднення.

Антропогенне забруднення повітря пилом значно поступається природному надходженню пилу в атмосферу і має переважно локальний характер. На окремих промислових територіях щільність пилу у повітрі настільки значна, що впливає на зміну мікроклімату і сприяє формуванню смогів. З пилюкою в атмосфері розсіюється велика кількість шкідливих важких металів - свинцю, кадмію, миш'яку, цинку та ін.

Забруднення гідросфери. Вода є надзвичайно цінною сировиною і важливим для життя елементом лише в тому випадку, коли вона не містить великої кількості розчинених речовин. Практично непридатною є вода, в якій навіть у невеликих кількостях розчинені отруйні або агресивні хімічні елементи.

Деградація земель. Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, втрата кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми. Деградацію земель спричиняє багато факторів: 1) гірничі розробки; 2) посилення водної і вітрової ерозії внаслідок людської діяльності; 3) хімічне забруднення грунтів міндобривами та отрутохімікатами. Серед основних шляхів розв'язання екологічних проблем є такі: 1) перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, а в перспективі - до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до маловідходного виробництва; 2) використання нагромадженого за тисячоліття людської діяльності досвіду раціонального природокористування. Розробка регіональних схем використання ресурсів в залежності від природних, економічних та соціальних особливостей території; 3) розосередження екологічно шкідливих виробництв, які в даний час ще не можна закрити; 4) розширення природно-заповідних територій, особливо в районах з нестабільними екологічними системами (тундра, пустеля, вологі екваторіальні ліси); 5) екологічна освіта і виховання населення.

Економічні проблеми. До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу. Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони, передусім недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням.

Соціальні проблеми. Численні глобальні проблеми існують в галузі взаємовідносин між людиною і суспільством. Це проблеми охорони здоров'я, освіти, культури, злочинності та ін. Можливості розв'язання цих проблем залежать від рівня соціально-економічного розвитку країн, тому особливої гостроти вони набирають у слаборозвинених регіонах світу.

Здоров'я людини є важливою медико-біологічною і соціальною категорією людини в процесі його існування в системі «людина – середовище існування».

По своїй біологічній і соціальній сутності здоров'я є процесом адаптації організму людини до впливу позитивних і негативних факторів середовища існування і виробничого середовища. За мільйони років у ході еволюційного і соціального розвитку, у результаті впливу негативних факторів у людини сформувалася природна система захисту від небезпек. Ця система відрізняється досконалістю. Як будь-яка біологічна чи технічна система вона характеризується межами існування стосовно рівня негативних факторів. Таким чином, природна система захисту від небезпек власне кажучи призначена для захисту людини від небезпек, що виникають у результаті впливу негативних факторів.

Одночасно з цим, людина у своєму існуванні також є джерелом потенційних і реальних небезпек. Так, у процесі життєдіяльності вона виділяє отруйні речовини, випромінює тепло, може бути причиною виникнення різного роду і рівня небезпек унаслідок помилкових дій, наприклад на виробництві.

Крім того, вивчення психологами поводження великих мас людей, наприклад, в умовах паніки, показує, що воно має свої закони і відрізняється від психології поводження однієї людини. Тому закони групової психології необхідно враховувати при аналізі впливу небезпечних ситуацій на жителів чи працюючих на великих виробництвах. У зв’язку зцим у психології розроблені рекомендації по корекції поведінкових реакцій людини і її дій у надзвичайних ситуаціях.

Так, для безпечного стану системи «людина – середовище існування» необхідне узгодження характеристик людини й елементів, що складають середовище. У тих випадках, коли таке узгодження не передбачене, можливий прояв наступних наслідків:

• психологічна пригніченість людини;
• зниження працездатності людини;
• розвиток загальних захворювань, травматизму працюючих;
• розвиток професійних захворювань;
• виникнення аварій, пожеж, вибухів.

Адаптація життєдіяльності організму людини при зміні зовнішніх умов здійснюється завдяки регулюючій функції центральної нервової системи (ЦНС), особливо її вищого відділу — кори великих півкуль головного мозку. Сприйняття навколишнього світу здійснюється людиною через комплекс аналізаторів (рецепторів), які сприймають і передають відповідну інформацію в кору великих півкуль.

У ході еволюції в організмі людини виробився ряд спеціалізованих функціональних і структурних систем, призначених для сприйняття характеристик середовища існування і компенсації несприятливих змін зовнішніх умов і організації рівня життєдіяльності відповідно до цих умов. Тому при зміні середовища існування чи виробничого середовища в організмі людини формується відповідна інформація, яка керує необхідними відповідними змінами в організації компенсаторних процесів таким чином, щоб ця зовнішня зміна не привела до ушкодження і загибелі організму. Так, наприклад, у відповідь на підвищення температури зовнішнього середовища, яке може привести до підвищення температури тіла і далі – до необоротної фазової зміни білка в людини, унаслідок відповідного аналізу зовнішніх сигналів, формуються і відповідні реакції компенсаторного характеру.

Вони можуть бути поведінковими, наприклад відхід людини в більш прохолодне місце, відсмикування руки від гарячого предмета.

Біологічними (внутрішніми), що полягають у зниженні теплопродукції, підвищенні тепловіддачі організмом на рівні регулювання інтенсивності хімічних процесів, що відбуваються в організмі людини.

Любий аналізатор людини складається з рецептора, нервових шляхів, що проводять вихідні сигнали від рецептора, і мозкового центра аналізатора. Рецептор перетворює енергію зовнішнього або внутрішнього подразника в нервові імпульси. Провідні нервові шляхи передають ці нервові імпульси в кору головного мозку. Мозковий центр аналізатора складається з ядра й елементів, розсіяних по корі головного мозку. Ці розсіяні елементи забезпечують нервові зв'язки між мозковим центром і іншими аналізаторами. Між рецепторами і мозковим центром існує двосторонній зворотний зв'язок, що забезпечує автоматичне саморегулювання інтенсивності роботи аналізатора. Істотною особливістю аналізаторів людинаи є їхня парність. Це забезпечує високу надійність їхньої роботи за рахунок дублювання сигналів, що надходять.

Однієї з головних характеристик аналізатора є його чутливість, яка виражається величиною мінімального рівня подразника, при якій на виході аналізатора формується адекватний сигнал. При подальшому збільшенні інтенсивності подразника настає момент, коли аналізатор знову перестає працювати адекватно. Величина зміни інтенсивності подразника між її мінімальним і максимальним значенням називається динамічним діапазоном чутливості аналізатора.

Рівень внутрішнього впливу, або впливу факторів навколишнього середовища, який перевищує по інтенсивності деяке граничне значення, викликає у людини неприємні відчуття, біль і може привести до порушення діяльності аналізатора.

Мінімальна величина інтенсивності внутрішнього або зовнішнього подразника, яка викликає початкові відчуття людини відносно дії цього подразника, називається нижнім абсолютним порогом чутливості аналізатора.

Максимальна величина інтенсивності подразників, тобто така, що викликає у людини неприємні відчуття називається його верхнім абсолютним порогом чутливості.

Абсолютні пороги чутливості вимірюють в абсолютних величинах інтенсивності подразника. У практичному житті людини, як при існуванні в системі «людина – середовище існування», так і в системі «людина – виробниче середовище», як правило, на нього впливають кілька зовнішніх подразників. У більшості випадків інформація тільки одного подразника є пріоритетною. Ясно, що в таких ситуаціях ця пріоритетна інформація знаходиться на тлі другорядної чи додаткової інформації, що надходить від інших подразників. Для оцінки ступеня сприйнятливості людини пріоритетної інформації в цьому випадку застосовують характеристику, яка називається диференціальним (різницевим) порогом.

Диференціальний поріг – це мінімальна різниця між інтенсивностями двох подразників, при якій спостерігається початок розрізнення цих рівнів подразників людиною.

На основі психофізичних досвідів установлено, що величина відчуттів людини змінюється повільніше, ніж інтенсивність подразника.

Час, що проходить від початку впливу подразника до появи відчуття, називається латентним періодом.

Сутність зв'язку між зміною інтенсивності подразника і силою викликаного цим подразником відчуття людини виражається законом Вебера – Фехнера: реакція організму прямо пропорційна відносному збільшенню подразника:

d =a ·d / R,

де: d — елементарна зміна відчуття людини; d — елементарне збільшення інтенсивності подразника; R — початкова інтенсивність подразника; а — коефіцієнт пропорційності.

Інтегруючи даний вираз і приймаючи а = 10 lge, одержуємо величину рівня відчуття подразника в децибелах (дБ):

L = 10lg R / R_о,

де R_о − мінімальне (граничне) значення інтенсивності подразника, яке викликає початок відчуття людини.

Цей закон лежить в основі визначення гранично допустимих рівнів негативних факторів.

Організм людини наділений природою важливими спеціалізованими біологічними периферичними системами – органами чутливості, які забезпечують сприйняття діючих на організм зовнішніх подразників. У людини виділяються наступні органи чутливості, які на дійсний період часу вивчені та науково досліджені відповідними науковцями: зір, слух, нюх, смак, дотик.

Слід зазначити, що між визначенням «рецептор» і «орган чутливості» існує принципова різниця, яка полягає в структурі біологічної будови цих складових організму людини.

Так, наприклад, аналізуючи в цьому плані зір людини, випливає, що око – це орган чутливості, а сітківка ока, яка виявляє собою нервові закінчення, – є рецептором. Таким чином, рецептор виступає тільки одним із складових (у даному розглянутому вище випадку,– органа зору). Крім сітківки, до складу органа зору (ока) входять і оптичні переломлювачі середовища ока, його оболонка і м'язовий апарат.

У принципі, визначення «орган чутливості», як категорія системи сприйняття людиною навколишнього середовища, є умовним, тому що для виникнення суб'єктивного відчуття від впливу конкретного подразника необхідно, щоб змінювання, яке виникло в рецепторах, надійшло через центральну нервову систему у відповідні ділянки кори головного мозку, було прийняте нею та адекватно перетворено системою розпізнавання образів.

Компенсаторні системи організму аналізують інформацію, яка надходить до них із зовнішнього середовища і посилають адекватні розпорядження виконавчим органам через розгалужену нервову систему. Первинними датчиками аналізаторних систем є структурні утворення нервових волокон, які називаються рецепторами. За принципом організації вони підрозділяються на екстероцептори, що сприймають зміну в навколишнім середовищі та інтероцептори, що формують сигнали при зміні стану внутрішніх систем організму людини.

Унаслідок впливу факторів середовища існування, особливостей біосфери Землі в людини сформувалися такі рецептори, які сприймають електромагнітні коливання визначених довжин хвиль (фоторецептори, розташовані в сітківці ока), коливань повітря (фонорецепторы вуха), дотику (тактильні рецептори), змін гідростатичного й осмотичного тиску крові (баро- й осморецептори судинного ложа), змін положення тіла (рецептори вестибулярного апарата) чи частин тіла відносно один одного і тонусу м'язів (пропріоцептори м'язів і сухожиль).

Крім названих, існують хеморецептори, що реагують при впливі яких-небудь хімічних речовин (глюкорецептори), смакові і нюхові, терморецептори, що реагують на зміну температури як усередині організму, так і в навколишнім середовищі, рецептори болі. Слід зазначити, що рецептори болі виділяються окремою групою. Вони збуджуються при механічних, хімічних і температурних впливах такого рівня, при якому можлива руйнівна їхня дія на тканини чи органи тіла людини.

Інформація, що сприймається рецепторами, кодується у виді нервових імпульсів. Потім вона передається по нервових волокнах у центральні відділи відповідних аналізаторів, де піддається обробці для створення образа подразника. У процесі аналізу інформації, що надходить, і у виробленні рішення бере участь велика кількість відділів центральної нервової системи. У простих і звичайних ситуаціях цей процес здійснюється по уродженій (генетичній) програмі за допомогою безумовних рефлексів. У деяких випадках інформація, що надходить, безпосередньо переключається на виконавчі органи. Такий принцип переробки інформації закладений в основу ряду безумовних рефлексів. Наприклад, скорочення м'язової тканини, що подразнюється електричним струмом, теплом чи кислотою, приводить до віддалення кінцівки від джерела роздратування.

Організації життєдіяльності конкретної людини в складних і незвичайних ситуаціях виробляється в процесі розвитку даного індивідуума за допомогою навчання. У цьому випадку виробляються т. зв. умовні рефлекси. Це реакції нервової системи, вироблювані відповідними системами організму індивідуально, на основі придбаного досвіду. Умовні рефлекси є непостійними. Вони виробляються на базі безумовних рефлексів і для їхнього існування необхідно періодичне надходження відповідної інформації, яка активізує їхню дію. Якщо періодичного надходження інформації не буде, то умовний рефлекс буде загасати і з плином часу його дія припинеться.

Характер змін життєдіяльності організму залежить від тривалості зовнішніх позитивних і негативних впливів. Наприклад, зниження концентрації кисню у вдихуваному повітрі спочатку викликає лише частішання подиху і збільшення швидкості кровообігу, чим і забезпечується достатнє постачання живих тканин організму киснем. При тривалій дії цього фактора для забезпечення ефекту компенсації включаються інші механізми, що, наприклад, забезпечують акліматизацію в умовах високогір'я. Завдяки дії додаткових механізмів у людинаи в горах підвищується транспортна функція крові, тобто збільшується кількість еритроцитів і змінюються властивості гемоглобіну по зв’язку кисню в крові, активізується тканинне дихання.

У більшості випадків реакція систем життєдіяльності організму на зміну умов зовнішнього середовища формується при участі декількох аналізаторів. При цьому розмежування їхніх функціональних особливостей, особливо на рівні центральної нервової системи, практично неможливо.

Так, наприклад, при регулюванні стійкої рівноваги людинаи, на зміну пози спрацьовує не тільки вестибулярний апарат, але і граві- і пропріоцептори м'язів, тактильні рецептори шкіри, рецептори органа зору.

Інформація, яка виробляється всіма цими рецепторами, є сигналом зворотного зв'язку, що реалізується поведінковою реакцією відповідних груп м'язів. У зв'язку з цим, та область нервової системи, у якій відбувається циклічний синтез первинної інформації, її аналіз, порівняння отриманого результату з необхідним і вироблення кінцевого рішення, функціонують як єдине ціле. У цьому випадку функціональний поділ аналізаторних систем неможливо ще і тому, що усі вони мають той самий виконавчий механізм – опорно-руховий апарат. Ще сутужніше виділити окремі аналізатори в тому випадку, коли вибір реакції на зовнішнє збурювання здійснюється свідомо.

Таким чином, у принципі поділ усієї сукупності аналізаторів організму людинаи на автономні системи є умовним. Вони чітко розділяються лише на рівні первинних датчиків, тобто у своїй рецепторній частині. Тому, більш правильним, є розподіл їх на такі системи, що, наприклад, є функціональними.

Прикладом може служити системи терморегуляції людини, та його імунологічного захисту. Усередині таких систем існує автономна регуляція параметрів і їх можна розглядати як самостійні саморегулюючі біологічні підсистеми організму людинаи, що мають власний зворотний зв'язок.

Таким чином, розглядаючи фізіологічну організацію людини в комплексі випливає, що між усіма його системами існують взаємозв'язки, і організм людини, як і будь-яка біологічна система у функціональному відношенні до сприйняття зовнішнього світу і забезпечення безпеки життєдіяльності, являє собою єдине ціле.

Психологія безпеки праці є важливою ланкою в структурі забезпечення безпечної діяльності людини. Як вітчизняний, так і закордонний досвід досліджень цього напрямку показує, що при вирішенні задач зниження рівня виробничого травматизму і професійних захворювань повинен включатися не тільки інженерно-технічний напрямок, але й аспекти аналізу психології працюючих у виробничій обстановці.

По оцінці фахівців випливає, що в залежності від об'єктивних і суб'єктивних обставин близько 60 – 90 % випадків побутового і виробничого травматизму відбувається з вини потерпілих.

У принципі всі психологічні фактори, які приводять до реалізації небезпеки, розділяються на дві основні групи: об'єктивні і суб'єктивні.

До групи основних суб'єктивних факторів відносяться:

• недисциплінованість людини у відношенні дотримання мір безпеки;
• переоцінка своїх професійних навичок;
• невідповідність рівня психологічної підготовки і конкретних умов зовнішнього середовища (як середовища існування, так і виробничого середовища).

Група о б'єктивних психологічних факторів включає у себе такі:

• недостатній рівень професійної підготовки, у тому числі в плані навчання безпечним методам праці;
• низький рівень вимог допуску до виконання робіт, що характеризуються підвищеною небезпекою і шкідливістю;
• недотримання ергономічних вимог до робочого місця, устаткування, колірного оформлення робочого місця;
• низький контроль стану здоров'я працюючих.

На практиці вище перераховані дві групи основних психологічних факторів у багатьох випадках є взаємозалежними, тому що людина сприймає комплекс інформації про стан зовнішнього середовища через кілька аналізаторів одночасно.

Так як рівень подразників цих аналізаторів, як правило, є різним, то пріоритетність психологічних негативних факторів, що можуть (чи привели) до професійного захворювання чи травматизму безпосередньо установити складно. У зв'язку з цим, для рішення задачі забезпечення безпеки людини в психологічному плані застосовується тестування різного рівня і змісту.

У такий спосіб випливає, що під психологією безпеки мається на увазі застосування знань про психологію людини стосовно до конкретного стану системи «людина – середовище існування», або «людина – виробниче середовище» з метою забезпечення рівноваги систем, тобто безпеки людини.

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам’ять і мислення, емоції, воля тощо).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо). Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек обумовлюється психофізіологічними якостями людини.

Причинами психофізіологічних небезпек можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції.

Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значимість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання. Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект – це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть).

Власне емоції – це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.

Почуття – стійкий емоційний стан, який має чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.

Настрій – найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.

Розрізняють наступні критичні стани люини:

1. Стрес - це реакція організму на ситуацію, при якій він має потребу у функціональній перебудові та адаптації. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна – зростає ефективність діяльності, пасивна – ефективність діяльності різко зменшується.

2. Фрустрація - сильна мотивація досягнення мети при наявності серйозної перешкоди (фізична - обмеженість волі; біологічна - старіння, хвороба і т.д.).

3. Конфлікт - відрізняється від фрустрації тим, що при фрустрації перешкоди аксіоматичні, а в конфлікті перешкода переборна, можна знайти рішення, компроміс.

4. Криза - це перешкода, стан, проблема, від яких неможливо піти.

5. Транс - це стан, при якому втрачається контроль тіла вольовими зусиллями.

6. Екстаз - стан ейфорії.

Контрольні питання:

1. Ієрархічна структура законодавчої і нормативної бази правового забезпечення безпеки життєдіяльності людини в Україні.

2. Юридична основа забезпечення безпеки життєдіяльності людини в Україні.

3. Зміст основних статей Конституції України, спрямованих на забезпечення безпеки життєдіяльності людини.

4. Система основних Законів України, спрямованих на забезпечення безпеки життєдіяльності людини.

5. Види реакцій функціональних систем організму людини на вплив негативних факторів середовища існування.

6. Визначення конфлікту.

7. Джерела (причини) виникнення соціальних небезпек.

8. Класифікація соціальних небезпек.

9. Форми протікання соціальних небезпек.

10. Поведінкові реакції організму людини.

11. Біологічні реакції організму людини.

12. Класифікація рецепторів організму людини.

13. Призначення екстероцепторів організму людини.

14. Призначення інтероцепторів організму людини.

15. Структурна схема системи сприйняття зовнішнього середовища організмом людини.

16. Біологічні системи забезпечення безпеки організму людини.

17. Характеристики потоку інформації, яку сприймає людина.

18. Види аналізаторів організму людини, вид сприйманих ними сигналів.

19. Основні характеристики аналізаторів людини.

20. Поняття інтенсивності зовнішнього подразника.

21. Поняття чутливості аналізатора.

22. Взаємозв'язок між зміною інтенсивності подразника і відчуттям людини.

23. Закон Вебера – Фехнера.

1. Поняття органу чуттєвості, як системи сприйняття людиною навколишнього середовища.
2. Класифікація суб'єктивних психологічних факторів організму людини, що обумовлюють реалізацію небезпеки.

26. Класифікація об'єктивних психологічних факторів організму людини, що обумовлюють реалізацію небезпеки.

27. Поняття «психологія безпеки».

28. Основні форми психофізіологічного стану організму людини.

29. Основні психічні властивості людини, як індивідуума (особистості).

30. Види психічних процесів.

31. Класифікація психічних процесів.

32. Психічні властивості людини.

1. Психічні стани. Види психічних станів людини.

Дата добавления: 2014-12-07