Євровалютне кредитування

Євровалютний міжбанківський ринок

Євровалютний міжбанківський ринок передбачає здійснення операції між банками, що передбачає вкладення капіталу в головних конторах та філіалах банків в інших країнах для фінансування позик банківським установам.

Учасники: банки, грошові брокери, центральні банки, керівні грошово-кредитні установи, великі корпорації.

Функції: розподільча; хеджування; забезпечення зручного механізму надання позик для корекції статей балансу; забезпечення руху коштів через названий ринок.

Інструменти: міжбанківські депозити (короткострокові вклади з фіксованими ставками (строки: 3 місяці та менше, 6 місяців, 1 рік).

Процентні ставки на євровалютному міжбанківському ринку є конкурентними. Різниця між ставками процента на центральних та внутрішніх ринках усувається за допомогою арбітражу за короткий термін, оскільки учасники ринку досить оперативно отримують інформацію про несприятливі зміни на ринках. Міжбанківська маржа є або дуже низькою або її взагалі немає. Євродоларовий арбітраж міжнародного міжбанківського ринку класифікують як зовнішній та внутрішній, залежно від напрямку руху коштів.

Ризики, що несуть банки-учасники міжбанківського ринку: неплатоспроможності; ринковий; пов’язаний з діяльністю в одній країні; валютний; ліквідності; виникнення кризи; політичний.

Більша частина євровалютних кредитів деномінована в доларах. Використовується декілька форм євровалютних синдикованих кредитів. Зміни умов на ринку також впливають на строки євровалютних кредитів. За один період строки становлять 10 років, за інший — 3 роки.

Синдикований кредит (СК) — кредит, наданий синдикатом банків. При цьому ризики, пов’язані з невиконанням обов’язків, розподіляються між учасниками синдикату.

Синдикація — група банків, що об’єдналися для участі в кредиті одного позичальника. Головна мета — розподіл ризику між учасниками. При цьому кожен банк несе самостійну відповідальність за свою частину наданого кредиту

Банки надають СК для того, щоб знизити ризик, пов’язаний з позичанням грошей у суспільному секторі.

Синдикація виконує низку функцій, а саме:

· дає змогу банкам брати участь у наданні позик, незалежно від свого розміру;

· усі банки-учасники такої операції несуть ризики та отримують прибуток;

· дає змогу позичальнику отримати великий кредит, який не може бути наданий одним кредитором.

Головною його особливістю є наявність декількох кредиторів, тож сума кредиту і ризики розподіляються між банками-учасниками. Синдикуватися можуть торгові кредити, проектне фінансування, ординарні кредити (на загальні корпоративні потреби), лізингові операції, кредитні лінії, акредитиви тощо. Цей банківський інструмент застосовується, якщо позичальник потребує великих сум кредитів, а для одного банку небажана така концентрація ризиків кредитного портфеля.

При організації синдикованого кредитування позичальник вибудовує відносини з одним банком – організатором кредиту. Банк-організатор гарантує конфіденційність інформації про операції. Завдання організатора полягають у підготовці інформаційного меморандуму про позичальника, пропозиції іншим банкам щодо участі в синдикації і переговорах з ними, підготовці й узгодженні договору. Банк-організатор повинен бути одним з найбільших кредиторів – це означає, що він впевнений у надійності позичальника і є додатковою гарантією для решти учасників синдикату. Після укладення кредитної угоди банк-організатор, виступаючи в ролі агента операції, акумулює кошти банків – членів синдикату і передає їх позичальникові. Аналогічним чином він розподіляє процентні виплати й основну суму для повернення.

Термін організації синдикованого кредиту, як правило, менший за термін організації облігаційної позики. Банки-учасники економлять на трансакційних витратах, пов’язаних з видаванням кредиту, довіряючи перевірку позичальника і роботу над договором переважно організаторові.

Основне цільове використання синдикованого кредиту – це рефінансування вже наявної заборгованості, проектне фінансування, кредитування операцій з придбання активів, викуп активів із застосуванням фінансового важеля.

Класифікувати синдикований кредит можна за різними принципами. Розглянемо загальні ознаки, за якими їх розрізняють.

Залежно від банків, які беруть участь у видаванні кредиту, синдикований кредит може бути відкритим, коли залучаються кошти всіх бажаючих банків, або клубним, якщо до складу кредиторів входить обмежене коло банків. Пошуком банків – учасників синдикованого кредитування займається банк-організатор.

Синдиковані кредити можна також розділити на забезпечені та незабезпечені. У першому випадку позичальник надає ліквідну заставу або гарантію уряду. У разі незабезпечених кредитів ризик кредитора безпосередньо пов’язаний з бізнесом позичальника. Вони видаються тільки високорейтинговим компаніям, які відповідають суворим вимогам надійності. Окремий кредитор може виділити порівняно невелику суму – його ризик начебто невеликий. Проте він вищий, ніж при видаванні тієї ж суми у вигляді звичайного кредиту.

За умовами будь-якої синдикації позичальник повертає кошти кожному кредиторові рівними частками. Якщо позичальник повернув лише 50% усієї суми, кожен з кредиторів отримає 50% своєї частки. Таким чином, індивідуальний ризик кредитора безпосередньо пов’язаний із загальним ризиком.

Видаючи позичальникові свою невелику частину, кредитор повинен бути впевнений, що той зможе повернути всю суму.

Дата добавления: 2014-12-07