Питання для самоперевірки 2 страница. Причому, якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладено на обох, незалежно від того

Причому, якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладено на обох, незалежно від того, чи проживають вони разом, чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для них обох. Однак у разі, якщо батьки були позбавлені батьківських прав, то обов'язок відшкодовувати завдану шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще впродовж трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК).

У ЦК вперше введено можливість покладення відповідаль­ності на фізичних осіб, які здійснюють виховання та/чи нагляд за малолітніми на правових підставах гувернантки, няні, дома­шні вчителі, репетитори тощо), зокрема, на підстави договору.

Законодавець визначає перелік юридичних осіб, які є відпо­відачем за шкоду, завдану малолітнім: навчальний заклад (на­приклад, школа та дитячий садок), заклад охорони здоров'я (наприклад, лікарня, поліклініка) чи інший заклад, що зобов'я­заний здійснювати нагляд за нею (наприклад, літній табір від­починку, приймальник-розподільник тощо), а також заклад, який за законом здійснює щодо малолітнього функції опікуна (наприклад, дитячий будинок, інтернат тощо). При цьому, про­типравним діянням цих юридичних осіб вважаться саме неви­конання чи неналежне виконання законного обов'язку здійс­нювати нагляд за малолітніми.

Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за цей вид делікту, презюмується, тобто особа вважається вин­ною, якщо вона не доведе, що шкоди завдано не з її вини, тобто, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та/чи нагляду за ма­лолітньою особою.

Однак, якщо встановити вину конкретної особи неможливо, то всі винні в цьому заподіянні шкоди особи несуть дольову відповідальність. Розмір часток, у межах яких ці особи нести­муть відповідальність, визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них. Такий самий принцип дольової відповідальності встанов­лено законодавцем і у випадку, якщо шкоди завдано спільни­ми діями кількох малолітніх осіб.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), опікунів чи інших зобо­в'язаних осіб відшкодовувати шкоду, яку завдано малолітніми, не припиняється навіть у разі досягнення малолітніми повноліт­тя. Однак по досягненні повноліття особу може бути зобов'яза­но судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здоров'ю потерпіло­го, якщо вона має достатні для цього кошти, а зобов'язані до відшкодування особи є неплатоспроможними або померли.

Відшкодувавши шкоду, завдану малолітніми, жодна з фізич­них та юридичних осіб, які визнані зобов'язаними суб'єктами за цим видом делікту, не має права зворотної вимоги (регре­су) до малолітньої особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

За загальним правилом, неповнолітні особи є повністю дієздатними, тобто такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність. Однак якщо неповнолітня особа немає: майна, достатнього для відшкоду­вання завданої нею шкоди, то цю шкоду відшкодовують субсидіарно батьки (усиновлюаачі) або піклувальник, а у разі, якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за зако­ном здійснює щодо неї функції піклувальника, то і цей заклад (ч. 2 ст. 1179 ЦК).

Субсидіарність цієї відповідальності полягає в тому, що ос­новна вимога про відшкодування завданої шкоди пред'являєть­ся до неповнолітнього, і лише якщо у неповнолітньої особи немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, як співвідповідачів буде факультативно притягнуто до відповідальності вказаних осіб.

ІІротиправність поведінки вказаних осіб полягає в тому, що вони неналежно виконали покладений на них обов'язок ви­ховання та нагляду за неповнолітнім. При цьому, вина батьків (усиновлювачів), піклувальників та закладу, що виконує функ­ції піклувальника, за неналежне виховання та нагляд за непов­нолітнім презюмується, тобто вони відповідатимуть за завдану неповнолітнім шкоду, якщо не доведуть, що ЇЇ завдано не з їх­ньої вини.

На відміну від відшкодування шкоди, завданої малолітніми, субсидіарна відповідальність зобов'язаних за цим деліктом осіб прямо залежить від того, чи став неповнолітній повністю дієздатним. У разі, якщо а) неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досягнула повноліття; б) неповнолітня особа, яка зав­дала шкоди, стане власником майна, достатнього для відшко­дування шкоди до досягнення повноліття, то зобов'язані особи звільняються від обов'язку додатково відшкодовувати завдану шкоду. Натомість, коли ж повної дієздатності непов­нолітній не набув, а йому надали, в порядку ст. 35 ЦК, то до уваги береться наявність згоди на це батьків (усиновителів) або піклувальників. Якщо такої згоди не було, то неповноліт­ній відшкодовує завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах. Якщо ж батьки (усиновлювачі) або піклувальники дали свою згоду на набуття неповнолітнім повної цивільної дієздатності, то вони продовжують нести субсидіарну відпо­відальність за шкоду, завдану неповнолітнім, до досягнення ним повноліття.

Однак, у разі, якщо неповнолітня особа, яка набула повної цивільної дієздатності, не має майна, достатнього для відшко­дування завданої нею шкоди, цю шкоду відшкодовують у част­ці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Відшкодувавши шкоду, завдану неповнолітньою особою, батьки (усиновлювачі), піклувальники, а також заклади, що здійснюють щодо неповнолітнього функції піклувальника по­збавляються права зворотної вимоги (регресу) до неповноліт­ньої особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

За загальним правилом, відшкодування шкоди, завданої не­дієздатною фізичною особою, здійснюється опікуном або за­кладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіат­ричні лікарні, диспансери, клініки, інтернати тощо).

Протиправним діянням, за яке настає відповідальність зо­бов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'яз­ку здійснювати нагляд за недієздатним. Вина опікунів або за­кладу, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, презюмується, тобто вони відповідають за завдану недієздат­ним шкоду, якщо не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини.

Причому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або за­кладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздат­ним, не припиняється в разі поновлення недієздатної особи в цивільній дієздатності.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатним, опікун та за­клад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, позбавляються зворотною права вимоги (регресу) до недієздат­ної особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

За загальним правилом, шкода, завдана фізичною особою, цивільну дієздатність якої обмежено, відшкодовується нею на загальних підставах.

Іноді фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, можуть завдати шкоду в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та/чи не могли керувати ними (дієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афек­ту, психічної чи іншої хвороби, сп'яніння тощо, У зв'язку з цим, в зазначених діях особи, як правило, немає вини, то, за загальним правилом, шкода, якої завдано фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та/чи не могла керувати ними, не відшкодовується (ч. 1 ст. 1186 ЦК). Однак з цього правила є певні винятки:

1) враховуючи матеріальне становище потерпілого та особи,
яка завдала шкоди, суд вправі постановити рішення про
відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному об­сязі;

2) якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе
до стану недієздатності в результаті вживання нею спиртних
напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, то
шкода відшкодовується на загальних підставах;

3) якщо недієздатність особи є наслідком психічного розладу
або недоумства, суд може постановити рішення про від­
шкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками,
повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією
особою, знали про це, але не вжили заходів щодо запо­бігання шкоді.

4. Виокремлення цього делікту зумовлено, насамперед, місцем та значенням благ, яким завдано шкоди, в системі соціальних пріоритетів. Адже життя та здоров'я людини визнано вищими соціальними цінностями. Саме це й зумовлює специфічність протиправності діяння. Річ у тім, що з огляду на важливість цих благ будь-яке діяння, яким заподіюється шкода життю та здоров'я фізичної особи, як правило, презюмується протиправ­ним, окрім випадків, які прямо передбачено взаконі, наприк­лад, необхідної оборони. Причому протиправним вважається та­кож заподіяння шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежно­го виконання договірних зобов'язань (ст. 1196 ЦК).

Щодо шкоди,то слід зазначити, що цим протиправним діянням фізичній особі заподіюється каліцтво чи інше ушкод­ження здоров'я або смерть.

Під поняттям смерть слід розуміти певний стан організму фізичної особи, який посвідчується висновком компетентного медичного органу і характеризується непоправними руйнівни­ми процесами центральної нервової системи та кори головно­го мозку, що наступали внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем людини (судинно-кровоносної, дихальної, нервової).

Поняттям "каліцтво"охоплюється дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я. Травмахарактери­зується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впли­вом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження, наприклад, удар результатом якого є перелом кісток. Професійне захворювання — це таке ушкодження здоров’я, що передбачено чинним законодавством та стало ре­зультатом не одноразового, а, як правило, систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є властиво для певного виду професії. Наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.

Поняттям "інше ушкодження здоров'я" охоплюється будь-яке, непов'язане з каліцтвом, пошкодження здоров'я, що наста­ло внаслідок так званого загального захворювання.

Специфіка шкоди, яку завдано життю та здоров'ю полягає також і в тому, шо її не може бути відшкодовано в натурі та оцінено в грошовому еквіваленті. 1 тому, відшкодуванню під­лягатиме не зазначена шкода, а лише майнові втрати, яких за­знала фізична особа внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить заробіток (дохід), втрачений по­терпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загаль­ної працездатності, витрати, зумовлені необхідністю посилено­го харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, сторонньою догляду (ч. 1 ст. 1195 ЦК), а також видатки на поховання (ст. 1201 ЦК) та інші витрати.

Певні особливості має також і причинно-наслідковий зв'я­зок між протиправним діянням та завданою шкодою, який, як правило, має складний характер.

1 на сам кінець, щодо особливостей виназаподіювача шко­ди у цьому деліктному зобов'язанні. Як і за загальними прави­лами, вина заподіювача презюмується, аж допоки він не дове­де свою невинність. Однак у випадках, якщо цю шкоду завда­но незаконними діяннями органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів, джерелом підвищеної небезпеки та в деяких інших випадках, що прямо передбачено законом, то во­на відшкодовується незалежно від вини особи, яка завдала цю шкоду.

Розглянемо тепер особливості відповідальності за цей де­лікт, залежно від благ, яким було завдано шкода.

У разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'яфізичній особі, відшкодування, за загальним прави­лом, відбувається за такою формулою:

Ршз = 3 + ДВ + МШ, де

Ршз — розмір шкоди, шо завдано здоров'ю;

З — заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати

чи зменшення професійної або загальної працездатності;

ДВ — додаткові витрати;

МШ — моральна шкода.

При визначенні розміру заробітку (доходу), який втратив потерпілий внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа на момент заподіяння їй шкоди у трудових відносинах. Якщо так, то розмір втраченого заробітку (дохо­ду), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу ), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійноїпрацездатності,як­що її немає — загальної працездатності(ч. 1 ст. 1197 ЦК).

Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати шля­хом поділу сукупного заробітку (доходу)за 12або за і остан­ні календарні місяці роботи на відповідну кількість місяців. Для обрахування середньомісячного заробітку (доходу) фізич­ної особи—підприємця та фізичної особи, яка самостійно за­безпечує себе роботою (адвокат, особа, що зайнята творчою діяльністю тощо), слід виходити з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, на підставі даних органу державної податкової служби, поділеного на 12 місяців. До су­купного заробітку (доходу) слід зараховувати всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи грома­дян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. Своєю чергою, не слід зарахувати до суми заробітку (доходу) однора­зові виплати, компенсацію за невикористану відпустку, вихід у допомогу, допомогу по вагітності та пологах тощо (ч. З сг. 1197 ЦК).

Окрім можливості визначити та відшкодувати реальний (затрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлено також можливість вимагати відшкодувати також і її заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбут­ньому(ч. 4 ст. 1197 ЦК).

Якщо ж потерпілий на момент завдання йому шкоди не пра­цював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, а його бажанням, або виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. З ст. 1197 ЦК).

На розмір втраченого заробітку (доходу) впливає також і ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутно­сті — загальної працездатності. Втрата працездатності може бути тимчасовою, що посвідчується листком тимчасової пра­цездатності, ' або стійкою (тривалою), що посвідчується меди-ко-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК).

На підставі рішення МСЕК встановлюється ступінь втрати професійної чи загальної працездатності особи, ступінь якого визначається у відсотках. Порядок відшкодування шкоди у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробницт­ві чи професійного захворювання встановлено спеціальним за­коном.

Однак визначену втрату заробітку (доходу) залежно від різ­них чинників може бути змінено як у бік зменшення, так і в бік збільшення.

Розмір втраченого заробітку (доходу) може бути зменшено:

• у разі грубої необережності потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК).
Якщо ж мав місце умисел потерпілого, завдана школа не
відшкодовується;

• залежно від матеріального становища потерпілого (ч. 4ст. 1193 ЦК);

• якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією,
що була в нього на момент вирішення питання про відшко­дування шкоди (ст. 1204 ЦК).

Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливо:

• Я договором (ч. 4 ст. 1195 ЦК);

• якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, що була у нього на момент вирішення питання про відшко­дування шкоди (ст. 1203 ЦК);

• у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК);

• у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати
(ч. 2 ст. 1208 ЦК).

Певні особливості має визначення втраченого заробітку (доходу), який завдано внаслідок каліцтва чи іншого ушкод­ження здоров'я малолітнього або неповнолітнього. В цьому разі, якщо потерпілий не мав заробітку, то після досягнення малолітнім потерпілим 14 років (учнем — 18 років), він має право вимагати відшкодування шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру вста­новленої законом мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1199 ЦК). Якщо ж потерпілою особою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження здоров'я мала заробіток, то в цьо­му разі завдану шкоду має бути відшкодовано їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом роз­міру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1199 ЦК).

Ще одним видом видатків, які має бути відшкодовано потер­пілому внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати, які зумовлені необхідністю допомо­ги та догляду і тому в разі обгрунтованості та доведеності по­терпілий може вимагати додаткових витрат на:

• посилене харчування;

• санаторно-курортне лікування;

• придбання ліків;

• протезування;

• сторонній догляд.

Цей перелік не є вичерпним, і тому за необхідності може бути відшкодовано також і витрати на придбання спеціальних транспортних засобів, підготовку до іншої професії тощо. По­рядок відшкодування додаткових витрат у разі втрати праце­здатності від нещасного випадку на виробництві чи професій­ного захворювання встановлено спеціальним законом.

Ще однією особливістю відшкодування додаткових витрат є те, що при визначенні їх розміру вина потерпілого не врахо­вується(ч. З ст. 1193 ЦК).

Крім відшкодування втраченого заробітку (доходу) та додат­кових втрат особа, якій заподіяно каліцтво чи інше ушкоджен­ня здоров'я, має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди(ст. 1168 ЦК).

У разі, якщо шкодузавдано смертю, то відшкодування від­бувається за такою формулою:

Ршс = (Сз х п) / (п + 1) + ВП + МШ, де

Ршс — розмір шкоди, що завдано внаслідок смерті особи;

Сз — середньомісячний заробіток;

л — кількість осіб, які перебували на утриманні померлого та

мають право на відшкодування шкоди, що завдано його смертю;

ВП — витрати на поховання;

МШ — моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди, що завдано смертю особи, мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утри­мання, а також дитина потерпілого, народжена після його смер­ті (ч. 1 ст. 1200 ЦК).

Коло непрацездатних осіб, які були на утриманні померло­го потерпілого або мали на день його смерті право на одер­жання від нього утримання, а також строк, упродовж якого вони мають право отримувати відповідне відшкодування шко­ди, визначаються таким чином:

• дитині, — до досягнення нею 18 років, а у разі, якщо ди­тина є учнем або студентом, — до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років;

• чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досяглипенсійною віку, —довічно;

• Інваліду, якого потерпіти зобов'язаний був утримувати, — впродовж строку його Інвалідності;

• одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя
чи іншому з членові сім'ї незалежно від віку і працездатно­сті, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: діть­ми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досяг­нення останніми 14 років;

• іншим непрацездатним особам, які були на утриманні по­терпілого, — 5 років після його смерті.

Зазначеним особам у продовж вказаного строку відшкодо­вується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриман­ні, але не мають права на відшкодування шкоди. Середньо­місячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за ана­логічними правилами, які встановлено для відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, су­ми, що належали йому за договором довічного утримання (до­гляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК).

Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потер­пілого особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, ма­ють право вимагати відшкодування моральної шкоди, що пов'я­зана зі смертю годувальника (ч. 2 ст. 1168 ЦК) та витрат на поховання та па спорудження надгробного пам'ятника особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК). Зазначені витрати не за­раховується до суми відшкодування шкоди та відшкодовується окремо.

Визначений сукупний розмір відшкодування не може бути зменшено навіть у разі, якщо заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч. З ст. 1193 ЦК). 1 лише залежно від матеріаль­ного становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завда­но вчиненням злочину) суд може зменшити розмір відшкоду­вання шкоди, яку завдано фізичною особою (ч. 4 ст. 1193 ЦК).

Збільшення розміру відшкодування шкоди, яку завдано смертю годувальника, може відбуватись у випадках: а) підви­щення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК); б) збільшення роз­міру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК) тощо.

Визначений кінцевий розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому пере­рахункові, крім випадків: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­женням здоров'я або смертю потерпілого, за загальним пра­вилом, здійснюється щомісячними платежами (ч. І ст. 1202 ЦК). Проте за наявності обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачено од­норазово, але не більш ніж за 3 роки наперед (абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК).

Певну специфіку має також і порядок відшкодування шко­ди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смер­тю, за яким зобов'язаним суб'єктом є юридична особа, яка припиняє свою діяльність шляхом ліквідації. В цьому випадку платежі, належні потерпілому або особам, які мають право на отримання такого відшкодування внаслідок смерті годувальни­ка, має бути капіталізовано (тобто узагальнено в єдину суму за весь прогнозований строк виплат) для виплати їх потерпіло­му або зазначеним особам.

5. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок конс­труктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків то­варів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої ін­формації про них, підлягає відшкодуванню продавцем, виготов­лювачем товару, виконавцем робіт (послуг) (ст. 1209 ЦК).

Правове регулювання здійснюється § 3 гл. 82 ЦК, Законом України "Про захист прав споживачів" та іншими актами.

Протиправна поведінка може полягати: а) в порушенні вимог щодо якості товарів, робіт (послуг), тобто внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недо­ліків товарів, робіт (послуг); б) у наданні недостовірної недостатньої інформації про товари, роботи (послуги). Необхідною підставою є встановлення причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою. Тобто слід довес­ти, що шкода є результатом конструктивного, технологічного, рецептурного та іншого недоліку, неналежної якості підрядних робіт (послуг) тощо.

За цим деліктом відповідальність настає незалежно від вини.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню в повному обсязі (ст. 1166 та 1210 ЦК). Способи відшкодування шкоди, завданої майну (а натурі або відшкодування завданих збитків), визначаються за правила­ми ст. 1192 ЦК. Шкода, завдана життю або здоров'ю фізичної особи, завжди відшкодовується в грошовій формі.

У ч. 2 ст. 1209 ЦК передбачено випадки звільнення продав­ця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) від обо­в'язку відшкодування завданої шкоди: а) дія непереборної си­ли; б) порушення потерпілим правил користування або збе­рігання товару (результатів робіт, послуг).

Обов'язок довести наявність підстав звільнення від відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) по­кладається на продавця, виготовлювача товару, виконавця ро­біт (послуг).

Виконавець не може бути звільнений від відповідальності з тих підстав, наприклад, що рівень його наукових знань не дав йому змоги виявити особливі властивості речі, яку він прийняв від споживача для виконання роботи або надання послуг. Та­кож продавець не звільняється від відповідальності у разі не­отримання від виготовлювача (імпортера) інформації про товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 1210 ЦК потерпілий має право пред'явити вимогу про відшкодування шкоди як до продавця товару, так і до виготовлювача.

Право на відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) належить фізичним і юридичним особам, неза­лежно від того, чи перебували вони в договірних відносинах із продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (по­слуг), і зберігається протягом встановленого строку придатно­сті, а якщо його не встановлено, — протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги).

Підлягає відшкодуванню шкода, незалежно від моменту її завдання: а) якщо виготовлювач не встановив строку придат­ності товару, роботи (послуг) на порушення вимог закону; б) якщо виготовлювач встановив строк придатності, однак не по­передив споживача про необхідні дії після спливу строку при­датності та про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.

1. Поняття й елементи зобов’язань із заподіяння шкоди?

2. Деліктна відповідальність: Поняття і зміст?

3. Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди. Відшкодування моральної шкоди?

4. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки?

5. Відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду?

Література

1.Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 р. // ВВРУ. — 1999. — № 46-17. — Ст. 403.

2.Умови та порядок відшкодування такої школи встановлено Законом Ук­раїни "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 р. // ВВРУ. — 2001. — № 14. — Ст. 71.

3.Діяльність МСЕК та порядок проведення експертиз регламентують на сьогодні: Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затверджений Постановою КМ України від 4 квітня 1994 р. №221 // ЗПУ. — 1994. — № 8. — Ст. 190, та Положення про меди-ко-соціальну експертизу, затверджене Постановою КМ України від 22 лютого 1992 р. № 83 // ЗПУ. — 1992. — № 3. — Ст. 68.

4.Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 р. // ВВРУ. — 1999. — № 46-47. — Ст. 403.

Дата добавления: 2014-11-29