Злочин: поняття й ознаки

Злочином, відповідно до ст. 11 Кримінального кодексу України, визнається суспільне небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), зроблене суб'єктом злочину. Ознаками злочину є суспільна небезпека, карна протиправність, винність і караність.

Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:

цінністю тих благ, на котрі зазіхає злочин;

шкідливістю наслідків, що настають після здійснення злочину;

способом здійснення;

мотивами дії, формою і ступенем провини.

Причому не вважаються злочином дія чи бездіяльність, які хоча формально й мають ознаки якого-небудь злочину, але в силу мало-значущості не представляють суспільної небезпеки.

Друга ознака злочину — кримінальна протиправність — вказує, що тільки діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

Третя ознака — вина — вказує, що діяння вважається злочинним, якщо воно скоєне навмисне чи з необережності. Діяння може бути суспільне небезпечним, однак якщо при цьому не було вини,— це не злочин.

Караність як ознака злочину вказує, що за будь-які злочини в законі передбачено визначений вид і термін покарання.

Склад злочину характеризується сукупністю передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що кваліфікують суспільне небезпечне діяння як злочин. Розрізняють такі елементи складу злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політична й економічна системи, влас-

ність, особистість, політичні, трудові, майнові й інші права і свободи громадян, тобто те благо, на яке зазіхає злочинець.

Об'єктивна сторона являє собою зовнішній прояв злочину, складом якого є діяння (дія чи бездіяльність), заподіяні ним суспільне небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням і його наслідками. Думки, переконання, як би вони не засуджувалися морально, не можуть бути злочином, оскільки вони не є діяннями.

Наслідком злочину називають збиток, шкоду, що заподіює діяння об'єкту злочину. Причинний зв'язок між діянням і його наслідками існує тоді, коли, по-перше, передує наслідкам; по-друге, викликає ці наслідки; по-третє, без цього діяння (без цієї причини) конкретні наслідки не наступили б.

Суб'єктом злочину визнається фізична осудна особа, яка досягла визначеного віку. Осудною визнається особа, яка під час здійснення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і управляти ними.

Суб'єктивна сторона характеризує внутрішню психологічну діяльність особи, яка скоїла злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і ціль злочину.

Виною визнається психологічне відношення особи до чиненої дії і її наслідків, виражена у формі умислу чи необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Мотивом злочину прийнято вважати внутрішнє спонукання людини до злочину. Це може бути низинне (заздрість, користь і т. п.) чи позбавлене низинності спонукання (інтереси служби, помилкове почуття товариства і т. п.).

Метою злочину визнається суб'єктивний образ злочинного результату, тобто того, до чого у кінцевому рахунку прагне злочинець.

Такий перелік ознак складу злочину являє собою той необхідний мінімум обставин, що дозволяє точно відрізнити злочин від діяння, що не є злочином.

В залежності від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

© злочини невеликої тяжкості, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше двох років;

© злочини середньої тяжкості, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше п'яти років;

© тяжкі злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше десяти років;

© особливо тяжкі злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років і довічне позбавлення волі.

Розрізняють такі стадії скоєння злочину:

Ø готування до злочину - пристосування засобів чи знарядь, пошук співучасників і змова на здійснення злочину, а також інше навмисне створення умов для здійснення злочину;

Ø замах на злочин — здійснення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на здійснення злочину, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежать від волі злочинця;

Ø закінчення злочину - діяння, що містить всі ознаки складу злочину. Незакінченим є готування до злочину і замах на злочин.

Співучастю в злочині вважається навмисна спільна участь декількох суб'єктів у здійсненні навмисного злочину. Співучасниками злочину поряд з виконавцем визнаються організатор, підбурювач і посібник.

Рецидивом злочинів є здійснення нового навмисного злочину особою, що має судимість за навмисний злочин.

Разом з тим, Кримінальний кодекс України визначає й обставини, що виключають злочинність діяння. До них відносяться необхідна оборона; уявна оборона затримання особи, що вчинила злочин; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; здійснення діяння, пов'язаного з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Дата добавления: 2014-12-07