КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Основи земельного права в України
У відповідності до ст. 14 Конституції України «земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави». Земельне право є комплексною галуззю права, що регулює земельні відносини, з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення їх ефективності, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Земельні відносини являють собою суспільні відносини володіння, користування і розпорядження землею. Основним нормативно-правовим актом, що регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 р. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки і права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Землі України за своїм цільовим призначенням поділяються на такі категорії: сільськогосподарського призначення; житлової і суспільної забудови; природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення; оздоровчого призначення; рекреаційного призначення; історико-культурного призначення; лісового і водяного фонду; промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони й іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади й органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Земля в Україні може знаходитися в приватній, комунальній і державній власності. Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, визначеними місцем розташування, з визначеними щодо нього правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в його межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, що на ньому знаходяться, а також на простір, що знаходиться над і під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих і інших будинків і споруджень. Громадяни України здобувають право власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, інших цивільно-правових угод; б) безоплатної передачі земель з державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що раніше були надані їм у користування; г) прийняття спадщини; д) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Іноземні особи й особи без громадянства можуть здобувати право власності на земельні ділянки тільки несільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті в спадщину іноземними громадянами, протягом року підлягають відчуженню. Юридичні особи (засновані громадянами України чи юридичними особами України) можуть придбати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у випадках: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, інших цивільно-правових угод; б) внесення земельних ділянок його засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших причин, передбачених законом. Власники земельних ділянок мають право: а) продавати чи іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в заставу, оренду, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських й інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; д) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; е) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будинки і споруди. Поряд з наявними правами власники земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати їх використання за цільовим призначенням; б) дотримуватись вимог законодавства про охорону навколишнього середовища; в) вчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; д) підвищувати родючість ґрунтів і берегти інші корисні властивості землі; е) вчасно надавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель, інших природних ресурсів; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні спорудження, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) дотримувати правил добросусідства й обмежень, пов'язаних із установленням земельних сервітутів і охоронних зон. Право земельного сервітуту — це право власника чи землекористувача земельної ділянки на обмежене платне чи безплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власники чи землекористувачі можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу і проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі наявною дорогою; в) право прокладання й експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших ліній комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід з чужої природної водойми чи через чужу земельну ділянку; д) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню чи через сусідню ділянку; е) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, і право проходу до природної водойми; є) право напувати свою худобу з природної водойми, розташованої на сусідній ділянці, і право прогону худоби до природної водойми; ж) право прогону худоби наявною дорогою; з) право встановлення будівельних лісів і складування будівельних матеріалів з метою ремонту будинків; й) інші земельні сервітути. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору чи за рішенням суду. Держава забезпечує громадянам і юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Земельні суперечки зважуються судами, органами місцевого самоврядування й органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади з земельних ресурсів, а за дотриманням вимог законодавства з охорони земель — спеціально уповноваженими органами з питань екології і природних ресурсів. Громадський контроль за використанням і охороною земель здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади про земельні ресурси. Громадяни і юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством за такі порушення: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільне заняття земельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь й інших земель; невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; відхилення від державної реєстрації земельних ділянок, надання недостовірної інформації відносно них й інші порушення земельного законодавства. Підставами для припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільне відмовлення власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звертання стягнення на земельну ділянку за вимогою кредитора; д) відчуження земельної ділянки по мотивах громадської необхідності і для громадських потреб; е) конфіскація за рішенням суду. Громадяни і юридичні особи, що мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за чинним законодавством не можуть мати їх за таким правом, повинні до 1 січня 2005 р. переоформити у встановленому порядку право власності чи право оренди на них.
Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 802; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |