Система вищої освіти України на сучасному етапі. 1 страница

Приєднання України до Болонського процесу є незаперечним фактом міжнародного визнання нашої системи вищої освіти, важливим кроком на шляху реалізації стратегічного курсу України на вступ до Європейського союзу.

Це вимагає подальших колективних зусиль щодо забезпечення відповідності вітчизняної вищої освіти європейським стандартам та успішного входження до єдиного європейського освітнього простору як рівноправного партнера.

З боку Президента України та уряду освіті приділяється особлива увага. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні», спрямований на підтримку вітчизняної освіти і науки, створення умов для забезпечення громадянам рівного доступу до якісної освіти, її інтеграції у загальноєвропейський освітній простір.

В Україні здійснюються кроки щодо забезпечення прискореного, випереджального інноваційного розвитку освіти, створюються умови для самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

За останні роки в вищій освіті спостерігаються суттєві позитивні зміни:

– запровадження нових навчальних програм і технологій навчання;

– розширення доступу молоді до безплатної вищої освіти та наукових досліджень;

– поліпшення рівня соціального захисту всіх учасниць навчально-виховного процесу.

Систему концептуальних ідей і поглядів на стратегію та основні напрями розвитку освіти визначає Концепція розвитку освіти в Україні на 2006-2010 роки.

Набуває розвитку процес демократизації вищої школи. При міністерстві створені Громадська колегія, Громадська рада з вищої освіти, Всеукраїнська студентська рада.

На сьогодні надзвичайно важливим є налагодження ефективного управління системою вищої освіти країни. Це зумовлено необхідністю оперативно реагувати на зміни, що відбуваються у нашому суспільстві та світі.

Водночас управління системою вищої освіти ускладнюється, по-перше, її децентралізованістю, адже вищі навчальні заклади знаходяться у підпорядкуванні 26 міністерств і відомств. Навіть незважаючи на їх позитивну діяльність щодо розвитку галузевої вищої освіти, все таки є випадки недостатньої координації їх дій з Міністерством освіти і науки України.

Зокрема, це стосується питань оптимізації мережі, що проводиться Мінагрополітики, переліку спеціальностей (МОЗ), ступеневості вищої освіти (Мінкультури) та створення галузевих нормативних документів, які, за винятком окремих особливостей, повторюють відповідні акти Міністерства освіти і науки України.

По-друге, у ВНЗ не високий рівень інформованості студентів, викладачів.

Маючи на увазі підвищення якості вищої освіти, слід знати, що вона залежить від рівня впровадження інформаційно-комунікаційних технологій та формування інформаційної культури всього суспільства і кожної людини. Людство вступило в добу інформаційного суспільства, суспільства високих технологій, відкритих інформаційних потоків. 55 країн світу вважаються такими, що перейшли від індустріального суспільного ладу до інформаційного, в якому формується принципово нова парадигма професійної діяльності, характеру виробництва. України в цьому переліку немає.

Володіє світом той, хто володіє інформацією. Наша держава не може бути розвинутою та економічно потужною без доступу до світових інформаційних ресурсів. Подолання цифрової нерівності – одне з головних завдань нинішнього уряду.

Безперечно, в освіті для формування інформаційного суспільства зроблено чимало. Здійснюється комп’ютеризація шкіл, реалізуються державні програми щодо інформатизації професійно-технічних закладів та ВНЗ. За чотири останні роки кількість комп’ютерних місць в університетах системи МОН збільшилася на 60% і становить 67 тис. У багатьох університетах запроваджено власні навчально-інформаційні комп’ютерні мережі, створені сучасні комп’ютерні класи, запроваджуються дистанційні технології навчання, здійснюється повна комп’ютеризація бібліотек, використовуються системи комп’ютерного управління університетами.

Але, сьогодні, на жаль, оснащення загальноосвітніх навчальних закладів комп’ютерною технікою в середньому по Україні становить лише 43%. Підключення загальноосвітніх навчальних закладів до Інтернету в цілому по Україні становить близько 15%. Міських шкіл, які підключені до усієї мережі, – близько 19%, сільських – 10%.

Україна, посідає одне з останніх місць у світі за кількістю комп’ютерів на 100 учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Маємо 1,3 комп’ютера на 100 учнів. Для порівняння: Японія – 82, США – 76, Німеччина – 52, Франція – 38, Польща – 14,6, Росія – 10,4. Понад 1 млн. учнів (20%) навчаються у школах, де немає жодного сучасного комп’ютера.

Немає потреби говорити, як необхідно суттєво поліпшити ці показники. Тому урядом прийнято Державну програму „Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці” на 2006-2010 роки, яку було розроблено Міністерством освіти і науки України на виконання Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” та відповідних законів України.

Розв’язання проблем розвитку багаторівневої системи освіти в Україні в умовах нових соціально-економічних відносин, трансформації парадигми освіти, формування загальноєвропейського освітнього простору потребує скоординованих на державному рівні дій центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, що може бути забезпечено прийняттям Державної програми.

Концепція Державної програми розвитку освіти в Україні на 2006-2010 роки розроблена відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям”, на виконання Указу Президента України від 4 липня 2005 року № 1013/2005 „Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні”.

Мета програми:

– координація спільних дій, спрямованих на підвищення якості освітніх послуг та якості освіти її інноваційний розвиток, адаптацію до соціально орієнтованої ринкової економіки;

– інтеграція у європейський та світовий освітній простір;

– творчий розвиток вітчизняних освітніх надбань;

– забезпечення рівного доступу до здобуття якісної освіти громадянами України;

– удосконалення механізмів управління, оптимізації, прогнозування та фінансування;

– соціальний захист усіх учасників навчально-виховного процесу;

– прискорення розвитку вищої освіти як визначального чинника інноваційного розвитку суспільства.

Мережа вищих навчальних закладів України налічує 951 ВНЗ усіх рівнів акредитації та форм власності: 606 – І-ІІ рівнів акредитації, 345 – ІІІ-ІV рівнів акредитації. Сектор державної форми власності складає 223 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації та 309 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Сектор приватної форми власності складає 113 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації та 89 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. У системі вищої освіти навчається понад 2,7 млн студентів (2,1 млн у 2000 р.), із них 0,5 млн навчаються у коледжах, технікумах, училищах. У вищій школі працюють більше 192 тис. педагогічних і науково-педагогічних працівників.

За даними по Харківській області:

В області функціонують:

– 31 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації державної форми власності

– 46 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації державної форми власності

– 15 ВНЗ приватної форми власності.

У ВНЗ навчаються:

– 295 тис. студентів

– 9849 іноземних громадян з 94 країн світу.

Працюють:

– 19 тис. викладачів, серед них:

– Докторів наук, професорів – 1426 осіб,

– Кандидатів наук, доцентів – 7668 осіб,

– Дійсних членів і членів кореспондентів НАН України та галузевих академій України – 116 осіб.

У 2007 році:

Прийнято на І курс ВНЗ денної форми навчання 37 тис. осіб.

3. Упровадження ступеневої підготовки фахівців у вищій школі.

В Україні відповідно до ст.30 Закону України „Про освіту” і Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. №65, структура вищої освіти включає такі освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобути повну загальну середню освіту.

Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні та спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкту праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Державне замовлення на підготовку бакалаврів надається ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації. Коледжі, які мають ліцензію на підготовку бакалаврів і входять до структури ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації або утворюють з ним комплексом, можуть готувати фахівців на бюджетній основі за рахунок державного замовлення зазначеного ВНЗ.

Студенти ВНЗ після здобуття базової вищої освіти мають право: продовжити навчання за програмою магістра або спеціаліста.

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Навчальний процес для осіб, що навчаються за програмою „спеціаліст”, організовується відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 р. № 161, і завершується державною атестацією у формі захисту дипломної роботи.

Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, що передбачає здобуття особою повної вищої освіти з відповідної спеціальності на базі освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” (базова вища освіта), або освітньо-кваліфікаційного рівня „спеціаліст” (повна вища освіта), а також вищої освіти, здобутої до запровадження в Україні ступеневої освіти.

Підготовка магістра у системі вищої освіти спрямована на створення умов для творчого розвитку обдарованої особистості і підготовку фахівців за одним із функціональних напрямів діяльності: науково-дослідним (творчим), науково-педагогічним, управлінським.

Особа, яка здобула освітньо-кваліфікаційний рівень „магістр”, повинна володіти поглибленими знаннями з обраної спеціальності, уміннями інноваційного характеру, навичками науково-дослідної (творчої), або науково-педагогічної, або управлінської діяльності. Має право на зайняття основних посад на ринку праці, продовження навчання в аспірантурі.

Термін підготовки магістра з певної спеціальності до затверджених державних стандартів визначається навчальним планом ВНЗ.

Отже освітньо-кваліфікаційна система вищої освіти України максимально наближена до структури ступенів більшості країн Європи, однак переобтяжена рівнями молодшого спеціаліста і спеціаліста.

Пошук оптимальної структури і змісту, передусім бакалаврської, та удосконалення інших освітніх, кваліфікаційних і наукових рівнів підготовки буде здійснено в ході педагогічного експерименту, який реалізується у ВНЗ України.

Основні освітянські документи:

1. Закон України „Про освіту”

2. Закон України „Про вищу освіту”

3. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (затверджено наказом Міносвіти України від 02.06.1993 р. № 161)

4. Положення про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти (затверджено наказом Міносвіти України та МОЗ України від 06.06.1996 р. № 191/153)

5. Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти (затверджено наказом Міносвіти України від 15.07.1996 р. № 245)

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає потенціал України на шляху до євро інтеграції?

2. Які позитивні і негативні чинники світових глобалізацій них процесів у сфері освіти?

3. Яка мета спільної стратегії ЄС щодо партнерства з Україною?

4. Яка хронологія подій із налагодження співробітництва України і ЄС?

5. Які європейські програми у сфері освіти підтримує Україна?

6. Які основні положення Сорбоннської декларації?

7. Коли і які країни підписали Болонську декларацію?

8. У чому полягає суть Болонського процесу?

9. Які позитивні зміни відбуваються у вищій освіті України останніми роками?

10. Які негативні тенденції вищої освіти України гальмують її розвиток?

11. У чому полягає суть ступеневої підготовки фахівців у вищій школі?

Література:

1. Вища освіта України і Болонський проце: Навчальний посібник / За редакцією В. Г. Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, В. В. Грубіянко, І. І. Бабин. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004.

2. Ніколаєнко С. М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ столітті: Посібник /. – С. М. Ніколаєнко. – К.: Знання, 2006. – 253 с. Література:

Лекція 2. Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освітою.

Питання:

1. Університет – інтелектуальний осередок у галузі фундаментальних наук, центр підготовки спеціалістів для різних сфер діяльності, впровадження навчання за новими спеціальностями та напрямами

Питання для самостійної роботи:

1. Університет – навчальний заклад, завдання якого відпрацювання різноманітних змін у змісті та технології освіти, поглиблення міждисциплінарних знань

Література:

1. [2,С.40]

2. [5,С.24]

Університет – вищий навчальний заклад, наукова установа з різними гуманітарними та природничо-математичними факультетами; навчальна установа для підвищення загальноосвітніх, спеціальних та політичних знань.

Уже сьогодні треба подумати над можливим поділом вищих навчальних закладів: на заклади, які надають університетську (академічну) освіту, і заклади, котрі надають вищу професійну освіту.

На часі є створення:

1) дослідницьких університетів для підготовки магістрів і докторів наук та проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень на міжнародному рівні;

2) корпоративних університетів для підготовки бакалаврів, магістрів і докторів наук та проведення наукових досліджень на загальнонаціональному та регіональному рівнях;

3) професійних регіональних університетів для підготовки бакалаврів і магістрів з незначної кількості спеціальностей та проведення наукових досліджень з деяких галузей.

Сьогодні в багатьох випадках університети ініціюють приєднання технікумів і коледжів тільки заради нарощування власної матеріальної бази, не обмежуючи себе в кількості таких закладів і не турбуючись про відповідність профілів підготовки.

Трансформація змісту вищої школи є одним з найважливіших складників процесу модернізації освіти в цілому. Сучасне суспільство потребує підготовки молоді, здатної відповідати на виклики часу, компетентної та мобільної на ринку праці, яка має активну громадянську позицію та ефективно діє, саморозвивається, а також здатна навчатись упродовж життя.

Стандарти вищої освіти України, перебувають у стані безперервного трансформування і модернізації. У наш час руйнується консерватизм у педагогіці, це зумовлює інтенсивний пошук нових педагогічних технологій, підходів, методик, оновлення змісту навчальних програм, які спрямовані на навчально-пізнавальну та науково-дослідну діяльність.

Нагальною проблемою для сучасного університету залишається упровадження інноваційних форм і методів організації навчального процесу в рамках традиційного навчання. Це питання має бути вирішено шляхом запровадження у вищій освіті особистісно-орієнтованого підходу до студента, технологій саморегульованого навчання та розвивальних технологій професійної освіти, до яких входять:

— особистісно-орієнтовані технології: інтерактивні та імітаційні ігри, тренінги розвитку, розвивальна психодіагностика;

— когнітивно-орієнтовані технології: діалогічні методи навчання, семінари-дискусії, проблемне навчання, когнітивне інструктування, когнітивні карти, інструментально-логічний тренінг, тренінг рефлексії;

— діяльнісно-орієнтовані технології: методи проектів і спрямовуючих текстів, контекстне навчання, організаційно-діяльнісні ігри, комплексні дидактичні завдання, технологічні карти, імітаційно-ігрове моделювання технологічних про­цесів тощо.

У сучасних умовах організації навчання у вищих навчальних закладах це потребує постійного підвищення фахового (психолого-педагогічного) рівня викладачів і, відповідно, зміни ролі студента. Студентові відводиться значна роль у активізації навчальної (інтерактивні заняття тощо) та самостійної діяльності. Чисто репродуктивне засвоєння знань відходить на задній план. За таких умов викладач виконує більше роль менеджера, консультанта, тьютора, по­радника.

Вищі навчальні заклади всіх форм власності активно вводять інноваційні технології в навчальний процес.

Головне завдання — це принципово змінити нинішню законодавчу базу України у сфері науки і вищої освіти, оскільки протягом останніх років вона не тільки не стимулює, а навпаки гальмує розвиток науки у вищих навчальних закладах. Нам потрібно повернути науці й освіті державний пріоритет та налагодити ефективну взаємодію в системі наука — освіта, якої сьогодні немає.

Необхідно стимулювати зацікавленість університетів до проведення інноваційної діяльності. Тому потребує негайних змін тендерна система та інші нормативні документи, що регламентують фінансову складову наукової діяльності ВНЗ.

Питання формування нового Переліку програм підготовки фахівців і професіоналів у вищих навчальних закладах України є однією з необхідних умов реалізації завдань, визначених Болонським процесом.

Необхідність модернізації чинних переліків викликана тим, що для них характерні недоліки, які виявлені в процесі користування та пов'язані з невідповідністю європейським вимогам, зокрема, спеціальності недостатньо структуровані; є спеціальності схожі за змістом, деякі з них не мають адекватного відображення в системі праці тощо. Кількість спеціальностей невиправдано велика, порівняно з відповідними європейськими аналогами.

При формуванні нового Переліку підготовки бакалаврів основоположними принципами були: наступність і збереження національних особливостей вищої освіти; адекватність ринку праці; інтегрованість у міжнародний та європейський освітній і науковий простір; навчання за галузями знань; навчання впродовж життя.

Водночас у новому переліку напрямів підготовки бакалаврів уже враховано вимоги законодавчих і нормативних актів у галузі освіти, а також досвід підготовки аналогічних документів у зарубіжних країнах, які є учасниками Болонського процесу, відповідність галузей освіти і напрямів підготовки міжнародній класифікації. Формування бакалаврських програм здійснювалося за критеріями: наявність об'єкта діяльності; можливість відображення кваліфікації через назву відповідної професії; спільність загальнопрофесійної підготовки.

Але складність переходу на нові переліки відчутна вже на першому етапі його запровадження. Цей досвід свідчить, що будь-якому реформуванню, тим більше, коли це стосується всієї галузі, має передувати ґрунтовна підготовка, аби уникнути суперечностей у співвідношенні старих і нових переліків при формуванні державного замовлення, заміни ліцензій та акредитаційних сертифікатів, нарешті, фінансового забезпечення цього процесу.

Досвід, здобутий при організації підготовки бакалаврів, має бути врахований при реалізації наступних етапів введення нових переліків, зокрема, при підготовці молодших спеціалістів та підготовці магістрів у 2008 році.

Принаймні вже сьогодні має бути розпочата робота з визначення доцільності підготовки молодших спеціалістів за такою кількістю спеціальностей, ліквідації спеціальностей, які взагалі не мають застосування у відповідних галузях економіки, та модернізації інших, відповідно до сучасних запитів економіки, а також щодо знаходження точних траєкторій для подальшого здобуття молодшими спеціалістами базової вищої освіти.

Це має робитися обов'язково із залученням відповідних міністерств і роботодавців. Набагато складніше вирішити ці питання щодо магістерського переліку. У зв'язку з необхідно запровадити національну систему кваліфікацій, адаптовану до Рекомендацій Європейського Парламенту і Ради Європи щодо введення Європейської структури кваліфікацій для навчання впродовж життя та робочого документа Європейської комісії «До європейської кваліфікаційної рамки для навчання впродовж життя».

Треба також звернути увагу на те, що з яких спеціальностей варто збільшити термін навчання на рівні «магістр», «спеціаліст» і скоротити бакалаврат, тобто застосовувати схеми 3 р. + 2 р. та 3,5 р. + 1,5 р.

Так, наприклад у 2007 році було запроваджено підготовку фахівців з нових спеціальностей «Управління інноваційною діяльністю» та «Менеджмент інноваційної діяльності».

Практика розробки стандартів минулого покоління показала: відсутність матеріальних стимулів у цій роботі призвела до того, що і сьогодні, після багатьох років за окремими напрямами підготовки, стандартів вищої освіти немає взагалі.

Складною проблемою є розробка нової системи кваліфікацій, особливо для фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра. Такої практики в нас не було, як власне і досвіду у вирішенні таких питань. Крім того, наша система кваліфікацій має бути узгодженою з європейською. Оскільки кваліфікації є функціональним питанням Мінпраці, треба шукати контакти, відпрацьовувати спільні підходи і, як результат, вносити відповідні зміни до Державного класифікатора професій.

Запитання для самоконтролю

1. Який навчальний заклад називається університетом?

2.Які перспективи університетської освіти в контексті Болонського процесу?

3. У чому полягає суть інноваційної діяльності університетів?

4. У чому полягає суть особистісно-орієнтованого навчання?

5. У чому полягає необхідність модернізації чинного Переліку програм підготовки фахівців і професіоналів у ВНЗ України?

Література:

1. Базилевич В. Д. Сучасна економічна освіта: Україна і Болонський процес: Посібник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006. – 326 с.

2. Фініков Т. В. Сучасна вища освіта: світові тенденції і Україна: Посібник / Т. В. Фініков. – К.: Таксон, 2002. – 176 с.

Лекція 3. Організація навчального процесу в університеті

Питання:

1. Запровадження європейської кредитно-трансферної акумулюючої системи (ECTS) у вищих навчальних закладах України.

2. Навчання студентів за індивідуальним навчальним планом.

3. Практична підготовка студентів.

4. Державна атестація студентів.

Питання для самостійної роботи:

1. Організація самостійної роботи студентів.

2. Система комплексної діагностики знань студентів.

Література:

1. [2, С. 171-181]

2. [4, С. 165-175]

1. Запровадження європейської кредитно-трансферної акумулюючої системи (ECTS) у вищих навчальних закладах України.

Одним із стратегічних напрямів процесу державотворення в Україні на сучасному етапі є реформування системи вищої освіти. Основні завдання щодо її розбудови і докорінного оновлення визначені Законом України «Про освіту», Указом Президента України «Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні», національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ століття).

Здійснення стратегічних накреслень у галузі вищої освіти значною мірою залежить від стану її нормативно-правової бази, яка має бути надійним підґрунтям і системою орієнтирів у практичній діяльності вищих закладів освіти, їх керівників, усіх учасників навчального процесу.

На сьогодні уже створена певна нормативно-правова база вищої освіти. Зокрема, діють Положення про державний вищий заклад освіти (1996 р.), Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (затверджено наказом Міносвіти України від 02.06.1993 р. № 161), Положення про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти (затверджено наказом Міносвіти України та МОЗ України від 06.06.1996 р. № 191/153), Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти (затверджено наказом Міносвіти України від 15.07.1996 р. № 245).

2006/2007 навчальний рік для вищої освіти відзначився певними позитивними змінами. Зокрема, було здійснено кроки щодо подальшого розширення доступу громадян до здобуття вищої освіти, у тому числі на навчання за кошти державного бюджету та збільшення обсягів видатків з Державного бюджету України на вищу освіту. Затверджено новий Перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра (постанова Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 №1719).

З метою забезпечення інноваційного розвитку держави запроваджено нові спеціальності за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста, магістра: „Менеджмент інноваційної діяльності”, „Управління інноваційною діяльністю”, „Управління фінансово-економічною безпекою”. Розпочато роботу по визначенню системи кваліфікацій для бакалаврів та нового переліку спеціальностей для підготовки магістрів.

Проводилася також робота щодо впорядкування мережі вищих навчальних закладів, зокрема, Кабінету Міністрів України надіслано проект розпорядження щодо поетапної передачі відомчих вищих навчальних закладів до сфери управління МОН.

З метою розробки і реалізації програмних завдань щодо інтеграції вищої освіти України в європейський освітній простір створено відомчу робочу групу супроводу Болонського процесу у вищій освіті та міжвідомчу робочу групу впровадження Болонського процесу, розроблено План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року.

Здійснено кроки щодо подальшої демократизації управління навчальними закладами та розвитку студентського самоврядування.

Упродовж 2006-07 року в системі вищої освіти відбулися позитивні зміни, зумовлені потребами національної економіки та вимогами європейської освітньої спільноти і спрямовані на:

– розширення доступу населення до здобуття вищої освіти, формування, оптимальних показників державного замовлення на підготовку і випуск фахівців з вищою освітою;

– створення конкурентоспроможної мережі вищих навчальних закладів;

– модернізацію навчального процесу, впровадження інформаційних технологій та оновлення змісту і підвищення якості освіти;

– демократизацію навчально-виховного процесу та управління системою вищої освіти;

– поліпшення соціального статусу наукових, педагогічних і науково-педагогічних працівників, а також студентів вищих навчальних закладів.

Зокрема, 2006 рік став роком повного впровадження у вищих навчальних закладах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та інформаційних технологій навчання.

Навчальний процес у вищих навчальних закладах – це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньому або кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти.

Навчальний процес організується з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвитку в соціально-культурній сфері, в галузях техніки, технологій, системах управління та організації праці в умовах ринкової економіки.

Зміст освіти – це науково обґрунтована система дидактично та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і кваліфікаційних рівнів.

Зміст освіти визначається освітньо-професійною програмою (ОПП) підготовки, структурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освітою та вищого навчального закладу і відображається у відповідних підручниках, навчальних посібниках.

Освітньо-професійна програма – це перелік нормативних та вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю.

Болонський процес – це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи.

Дата добавления: 2014-12-07