Система вищої освіти України на сучасному етапі. 2 страница

Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи.

Для досягнення цієї мети було запропоновано:

– прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій;

– увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти;

– увести уніфіковані і взаємновизнані на європейському просторі додатки до диплома;

– напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки відповідно до вимог ENQA;

– усунути наявні перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи, увести взаємовизнаний на європейському просторі вчений ступінь доктора філософії;

– використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System), яку ще називають системою кредитних одиниць, системою кредитних заліків, системою кредитних рівнів, системою залікових одиниць, кредитною системою взаємо визнання.

Кредит. Обсяг часу на вивчення навчальних дисциплін має узгоджуватися з обсягом часу національного кредиту. У навчальних та робочих навчальних планах підготовки, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки від 20 жовтня 2004 року № 812 “Про особливості впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу”, передбачається додаткова графа “Кредити ЕСТS”, що визначаються діленням загального обсягу годин національного кредиту з навчальної дисципліни на ціну кредиту європейської кредитно-трансферної системи.

Кредит ECTS – це залікова одиниця, що є еквівалентом навчального навантаження 36 академічних годин і є одиницею виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння студентом.

2. Навчання студентів за індивідуальним навчальним планом.

Навчання студентів здійснюється за індивідуальним навчальним планом.

В навчальному закладі розроблено Положення про індивідуальний навчальний план студента згідно з вимогами Закону України „Про вищу освіту”, Закону України „Про освіту”, Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України 02.06.93. №161.

Положення про індивідуальний навчальний план студента розроблено з урахуванням Європейської системи залікових кредитів (ECTS) з метою забезпечення гнучкості навчання студентів відповідно до вимог кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Індивідуальний навчальний план студента максимально враховує індивідуальні потреби студентів щодо фахової підготовки, вимог ринку праці та замовників фахівців.

Індивідуальний навчальний план студента – це робочий навчальний документ студента, який формується на підставі затвердженого навчального плану і містить інформацію про перелік та послідовність вивчення навчальних дисциплін, обсяг навчального навантаження студента (усі види навчальної діяльності), форми організації навчання, систему оцінювання (поточний та підсумковий контроль знань, державну атестацію випускника).

Індивідуальний навчальний план студента, з метою індивідуалізації навчального процесу, формується виходячи з вимог освітньо-професійної програми на підставі затвердженого навчального плану відповідно освітньо-кваліфікаційного рівня та напряму підготовки, з урахуванням особистих освітньо-професійних інтересів і потреб студента.

Індивідуальний навчальний план студента формується на весь термін підготовки за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем у розрізі навчальних років (семестрів).

У Положенні використовуються такі терміни і поняття:

– нормативні (обов’язкові) навчальні дисципліни – базова частина вимог до освітньо-кваліфікаційної характеристики певної галузі знань та напряму підготовки;

– вибіркові навчальні дисципліни – варіативна частина освітньо-кваліфікаційної характеристики певної галузі знань та напряму підготовки. Їх формування студент здійснює з урахуванням власних потреб та інтересів щодо майбутньої фахової діяльності.

– навчальні дисципліни, що вивчаються додатково – навчальні дисципліни, що не входять до переліку дисциплін встановленого освітньо-професійною програмою даної галузі знань (напряму підготовки). Вони включаються до ІНПС за бажанням студента за наявності офіційного документа.

– кредит ECTS – це залікова одиниця, що є еквівалентом навчального навантаження 36 академічних годин і є одиницею виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння студентом.

– поточна успішність – передбачає проведенням модульної форми контролю після закінчення логічно завершеної частини лекційних та практичних занять з певної дисципліни і їх результати враховуються при виставлення підсумкової оцінки;

– підсумкова успішність – передбачає семестровий контроль, який здійснюється у формах семестрового екзамену, заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою, і в терміни, установлені навчальним планом;

– види навчальних занять – включають лекційні, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації.

Студент несе персональну відповідальність за виконання індивідуального навчального плану.

3. Практична підготовка студентів.

Міністерство освіти і науки України звертає увагу керівників вищих навчальних закладів на недоліки у питаннях працевлаштування випускників. Поліпшенню цієї роботи має сприяти поглиблення співпраці з роботодавцями регіону. Особливо слід посилити співпрацю з органами управління освітою для працевлаштування випускників-педагогів і насамперед тих, хто навчався за цільовими направленнями. Для цього, вищі навчальні заклади повинні запровадити систематичне інформування студентів про регіональний ринок праці, надати можливість студентам проходити виробничу практику за майбутнім місцем роботи тощо.

Ключовим питанням організації навчального процесу є нові підходи до практичної підготовки фахівців на всіх етапах здобуття вищої освіти.

У зв'язку з цим нам необхідно з участю роботодавців:

1) забезпечити розробку та впровадження у навчальний процес наскрізних і безперервних програм практики з кож­ної спеціальності, нові системи практичної підготовки студентів;

2) сформувати регіональну об'єднану комп'ютерну базу даних про підприємства для проходження всіх видів прак­тик і можливостей для вибору студентам-практикантам місць практики через Інтернет;

3) сформувати систему галузевих зв'язків між роботодавцями та вищими навчальними закладами для забезпечення здобуття студентами професійних навичок під час проходження виробничої практики;

4) ввести новітні форми проведення практик (бізнес-інкубатори, клініки, дослідні виробництва тощо);

5) створювати навчальні і реальні фірми при вищих навчальних закладах;

6) розробити і впровадити систему ранньої адаптації випускників на робочих місцях із використанням можливостей практичної підготовки;

7) створити або розвивати власне виробництво, що забезпечує створення додаткових робочих місць для студентів під час проходження навчально-виробничої практики;

8) розглянути питання щодо відновлення централізованого закріплення баз практики для вищих навчальних закладів і вирішити питання їхнього фінансового забезпечення;

9) визначити критерії і показники ефективності практики;

10) розробити нове «Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України», в якому передбачити значне збільшення часу на практичну підготовку фахівців.

4. Державна атестація студентів.

Міністерство звертає увагу керівників вищих навчальних закладів, що державна атестація випускників є важливим етапом підготовки фахівців. Якість роботи державних атестаційних комісій головним чином залежить від компетентності голови і членів комісії, на яких державою покладається відповідальність за об’єктивне і достовірне оцінювання рівня знань випускників. А тому, з метою поліпшення роботи державних екзаменаційних комісій, міністерство рекомендує вищим навчальним закладам у 2008 році залучати до головами ДЕК лише провідних фахівців відповідних галузей економіки, працівників наукових установ та інших вищих навчальних закладів, які мають досвід практичної або наукової і науково-педагогічної роботи за відповідною спеціальністю. Кандидатуру на голову ДЕК необхідно заздалегідь узгодити з керівником установи, організації за його основним місцем роботи.

Запитання для самоконтролю

1. Яка сучасна нормативно-правова база вищої освіти України? Назвіть основні документи, що функціонують у сфері освіти.

2. Що являє собою навчальний процес у ВНЗ України?

3. У чому полягає зміст освіти?

4. Що таке освітньо-професійна програма (ОПП)?

5. Що таке кредит ECTS?

6. Що являє собою індивідуальний навчальний план студента?

7. Схарактеризуйте терміни «нормативні навчальні дисципліни», «вибіркові навчальні дисципліни», «навчальні дисципліни, що вивчаються додатково».

8. Які види навчальних занять існують у ВНЗ України?

9. Які нові підходи до практичної підготовки студентів?

10. Яким чином відбувається Державна атестація студентів?

Література:

1. Вища освіта України і Болонський проце: Навчальний посібник / За редакцією В. Г. Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, В. В. Грубіянко, І. І. Бабин. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004.

2. Ніколаєнко С. М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ столітті: Посібник / – С. М. Ніколаєнко. – К.: Знання, 2006. – 253 с.

Лекція 4. Фахова підготовка у вищому навчальному закладі: вступ до спеціальності

Питання:

1. Концептуальні засади економічної освіти у вищих навчальних закладах України.

2. Підготовка фахівців у системі вищих навчальних закладів Міністерства фінансів України та в університеті зокрема.

3. Вступ до спеціальності.

Питання для самостійної роботи:

1. Стандарти вищої економічної освіти навчальних закладах.

Література:

[5,С.54-71]

1. Концептуальні засади економічної освіти у вищих навчальних закладах України.

Теоретико-методологічні основи дослідження економічних умов реформування системи вищої освіти дають підстави стверджувати, що пошук нової парадигми системи вищої освіти пов'язаний з новими економічними умовами, які зумовлюють розвиток та реформування цієї системи.

Причинно-наслідковий зв’язок між економічним розвитком та рівнем освіти суспільства простежується на різних соціально-економічних етапах. У контексті історичного розвитку цей взаємозв’язок можна визначити, спираючись на концепції постіндустріального суспільства, які поділяють історичний розвиток суспільства на три послідовні стадії – традиційне, індустріальне та постіндустріальне – і визначають певний освітній рівень населення на кожній з цих стадій. Зміни економічних умов спричиняють формування нової моделі функціонування вищої освіти. Ефективність взаємодії економічної системи та системи вищої освіти на сучасному етапі визначає процес реформування кожної із зазначених систем.

Вирішення питання реформування вітчизняної системи вищої освіти на сучасному етапі ускладнюється впливом трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні. У сукупності політичних, правових, національних, культурних, соціальних, економічних, міжнародних умов, які відповідним чином змінюють її внутрішнє середовище, найвагомішими для системи вищої освіти та найбільш залежними від неї є економічні. Адже, з одного боку, економічні умови можуть прискорювати або гальмувати розвиток вищої освіти, а з іншого – система вищої освіти може прискорювати або гальмувати трансформацію економіки.

При дослідженні економічних умов реформування системи вищої освіти необхідно звернути увагу на комплексне поняття “економічні умови реформування системи вищої освіти” як сукупність параметрів, які характеризують якість і спосіб існування економічних відносин для системи певного рівня (вищий навчальний заклад, вища освіта регіону, держави тощо) і зумовлюють необхідність прогресивних перетворень, нововведень шляхом державного регулювання внутрішніх процесів цієї системи з метою її ефективного функціонування.

Вища освіта є відкритою системою із комплексом взаємопов’язаних між собою елементів і структур – сукупністю органів управління в галузі вищої освіти та вищих навчальних закладів різних форм власності, що утворюють певні організаційно-економічні системи і метою функціонування яких є організація та забезпечення процесу передачі знань (інформації) людині для її навчання, виховання, просвіти з досягненням нею певного освітньо-кваліфікаційного рівня. Таке визначення зумовлює певні особливості у розкритті поняття “економічні умови реформування системи вищої освіти” і означає сукупність параметрів, які характеризують якість і спосіб певних економічних відносин, викликаючи зміни в організаційно-економічній системі вищих навчальних закладів, у відносинах з органами управління, системі формування та нагромадження знань, методах їх передачі та виховання, структурі освітньо-кваліфікаційних рівнів тощо.

Економічні умови реформування системи вищої освіти можуть бути зовнішні і внутрішні (схематично представлені на рис.1). Внутрішні економічні умови системи вищої освіти поділяються на економічні умови на рівні держави та внутрішньосистемні.

Для поглибленого наукового аналізу економічних умов структуровані, класифіковані та обґрунтовані економічні фактори функціонування системи вищої освіти. До них віднесено такі:

- макроекономічні (на рівні держави) – державне управління системою вищої освіти, валовий внутрішній продукт (ВВП), структурна перебудова економіки, розвиненість ринкової інфраструктури, загальний рівень техніки і технології, розвиток підприємницької діяльності, загальний рівень доходів населення, формування державного бюджету та податкова система, демографічна структура населення, інновації, економічна глобалізація;

- мезоекономічні (на рівні системи вищої освіти) – маркетингова політика вищих навчальних закладів, конкуренція вищих навчальних закладів, розвиток ринку освітніх послуг;

- мікроекономічні (на рівні вищого навчального закладу) – рівень державного фінансування вищого навчального закладу та додаткові джерела фінансування, матеріально-технічний стан вищого навчального закладу, рівень професійної підготовки професорсько-викладацького складу, структура спеціальностей вищого навчального закладу, суб’єктивний фактор керівника закладу;

- індивідуальний рівень (особистісні) – рівень власного доходу (заробітна плата, трансфертні платежі), очікування зростання доходів від підвищення освітнього рівня, власна конкурентоспроможність на ринку праці.

Зміни системи вищої освіти в сучасних умовах розвитку економіки України” визначено особливості сучасного стану системи вищої освіти в Україні в умовах змін, викладено основні результати дослідження умов фінансування вищої освіти та з’ясовано характерні тенденції у підготовці фахівців з вищою освітою.

Досліджуючи процес впливу трансформації економіки України на систему вищої освіти, можна зазначити, що сучасні умови її розвитку і реформування є надзвичайно складними, конфліктогенними й суперечливими. З одного боку, відбувається значний тиск внутрішніх умов системної трансформації українського суспільства, а з другого – зовнішніх інтеграційних та глобалізаційних процесів.

Намагання інтегруватися у світову систему економічних відносин зумовили більшу відкритість економічної системи нашої країни та зміни внутрішніх економічних умов. Про це свідчать зростаючі обсяги торгівлі товарами і послугами, експорт-імпорт яких з 1996–2004 роки зріс майже у 2,2 рази. У структурі імпорту послуг переважають транспортні, туристичні, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні послуги та послуги зв’язку, обсяги яких за 1996–2004 роки зросли майже у 6,6 рази і підтверджують зростаюче значення наукомісткої продукції, визначаючи потребу у висококваліфікованих фахівцях.

Євроінтеграційні процеси та відкритість соціально-економічної системи України, що вплинули на потребу внутрішнього ринку праці і викликали позитивні зміни в структурі спеціальностей системи вищої освіти, в обсягах підготовки фахівців тощо, мають і негативний вплив на її розвиток. Небезпеку тут становить еміграція осіб вищої кваліфікації, що призводить до погіршення кадрового потенціалу вищої школи. Окрім того, процес міграції “інтелекту” посилюється внутрішніми економічними умовами, для яких характерні безробіття серед висококваліфікованих спеціалістів, низька оплата праці, високий рівень майнового розшарування. Незважаючи на те, що протягом останніх п’яти років спостерігається зменшення чисельності фахівців вищої кваліфікації, які виїхали за межі України (за офіційною статистикою у 2000 році виїхали 151 доктор і кандидат наук, а у 2004 році ця кількість становила 87 осіб), відтік “інтелекту” знижує конкурентоспроможність власної економіки, обмежує перспективи розвитку інтелектуального і фізичного потенціалу суспільства та свідчить про неефективне використання державних коштів, витрачених на освіту.

Дослідження впливу внутрішніх умов соціально-економічної трансформації на реформування системи вищої освіти дало можливість визначити такі основні проблеми вищої школи: незадовільний рівень фінансування, брак капітальних видатків для оновлення матеріально-технічної бази вищих навчальних закладів, надвиробництво фахівців за певними спеціальностями та зниження якості навчання, безробіття серед випускників вищих навчальних закладів. Це підтверджує дослідження взаємозв’язків показників, що характеризують бюджетні витрати на сферу вищої освіти, обсяги випуску вищими навчальними закладами фахівців та потребою ринку праці в них. У розв’язанні кожної із зазначених проблем найголовнішу роль відіграє рівень фінансування системи вищої освіти.

На основі здійсненого комплексного аналізу було з’ясовано, що обсяг фінансування залежить від таких факторів: рівня ВВП, розмірів доходів населення, податкового законодавства, способу формування державного бюджету, обсягів державного замовлення на підготовку фахівців, рівня акредитації вищого навчального закладу, попиту споживачів на ринку освітніх послуг, обсягів прийому студентів-контрактників, спонсорської допомоги, проведення науково-дослідних робіт у межах вищого навчального закладу на отримання грантів для здійснення інноваційних проектів, конкурентоспроможності вищого навчального закладу, суб’єктивного фактору керівника вищого навчального закладу тощо.

Проблема фінансування вищої освіти зумовлюється особливістю управління фінансами вищої школи, яка характеризується розпорошеністю цієї функції між різними відомствами України (Міністерство фінансів, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство економіки, Міністерство освіти і науки, Міністерство культури і туризму України). Це ускладнює формування бюджетних видатків для потреб вищих навчальних закладів. Залучення ж додаткових коштів вищими навчальними закладами дає змогу самостійно задовольнити такі фінансово-економічні потреби, як матеріальне стимулювання своїх працівників, удосконалення матеріально-технічної бази вищого навчального закладу тощо, що впливає на систему соціально-психологічних та економічних мотивацій усіх учасників навчально-виховного процесу і на результати їх діяльності.

Зміна системи фінансування вищих навчальних закладів, в основу якої покладено стимулювання державою позабюджетних надходжень (кошти фізичних і юридичних осіб) до вищих навчальних закладів, викликало ряд проблем. Їх причиною стало намагання вищими навчальними закладами оптимізувати рівень фінансування шляхом збільшення кількості студентів і за державним замовленням, і за контрактом (рис.3). Унаслідок цього знижуються вимоги до абітурієнтів на вступних іспитах та подальшому навчанні, оскільки на сучасному етапі кількість студентів, а не якість їх підготовки, визначає рівень фінансування вищого навчального закладу.

Суб’єктивні інтереси вищих навчальних закладів та їх орієнтація лише на попит споживачів призводять до відкриття вузькопрофільних спеціальностей, зокрема, економіст соціокультурної сфери, юрист соціокультурної сфери та ін. В майбутньому це породжує проблему працевлаштування цих фахівців, що не відповідає такому стратегічному напряму реформування змісту навчання вищої освіти, як фундаментальність підготовки фахівців.

Звідси виникає потреба раціонального збалансування інтересів держави, вищих навчальних закладів та споживачів освітніх послуг. Суперечливість цих інтересів зумовлена, з одного боку, обмеженими ресурсами державного бюджету для задоволення потреб суспільства у вищій освіті, а з другого – суб’єктивними інтересами вищих навчальних закладів, зацікавлених в зростанні фінансових надходжень з різних джерел, а також зростаючими потребами споживачів в освітніх послугах. Виходячи з цього, можна визначити основні напрями змін зовнішньоекономічних, загальнодержавних та внутрішньосистемних економічних умов функціонування вищої освіти, що передбачають реформування і самої системи вищої освіти.

Як було зазначено, оцінка діючої системи фінансування вищої освіти свідчить про ряд проблем у цій сфері. Для удосконалення умов фінансування вищої освіти запропоновано комплекс заходів на макроекономічному та мікроекономічному рівнях з урахуванням внутрішніх потенційних можливостей вищих навчальних закладів. Зокрема, з метою більш ефективного використання бюджетних коштів та призупинення втрати інтелектуального потенціалу нації через процеси еміграції, необхідно створити належні економічні умови для використання інтелектуальної праці та зростання попиту на неї; удосконалити систему оплати праці у бюджетній сфері; поліпшити соціальний захист працівників освітньої галузі; удосконалити систему розподілу та використання бюджетних коштів на основі приведення у відповідність обсягів підготовки фахівців потребам сучасного ринку праці; розширити можливості використання додаткових джерел фінансування вищої освіти шляхом залучення бізнес-структур, спонсорської підтримки, меценатства.

Тісний взаємозв’язок та взаємовплив економіки і вищої освіти зумовлює необхідність забезпечувати й підтримувати зусиллями вищої освіти соціально орієнтований ринковий, інноваційний, євроінтеграційний курс економіки України, що й визначає концептуальні напрями розвитку вітчизняної системи вищої освіти.

Вибір Україною таких засад розвитку економіки потребує порушення і вирішення системою вищої освіти певних завдань, зокрема, підтримки євроінтеграційного напряму розвитку системи вищої освіти, що має забезпечити умови входження нашої країни до єдиного європейського ринкового простору. У напрямі сприяння формуванню інноваційного розвитку економіки – забезпечення виконання науково-дослідних робіт та проектних розробок, підготовки фахівців відповідного профілю тощо. Для підтримки й розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки вища освіта повинна забезпечити рівень якості освітнього потенціалу і кадрового забезпечення країни відповідно до вимог соціально-орієнтованої ринкової економіки тощо.

2. Підготовка фахівців у системі вищих навчальних закладів Міністерства фінансів України та в університеті зокрема.

Одним із ключових факторів забезпечення якості підготовки фахівців з вищою освітою є участь у цьому процесі роботодавців, особливо виробничої сфери. На жаль, вищі навчальні заклади в багатьох випадках втратили колись по­тужні зв'язки з виробничими галузями, а роботодавці державного сектору економіки втратили можливість кадрового оновлення через економічну скруту, скорочення штатів та проблеми конкуренції з приватним бізнесом. Роботодавці недержавного сектору ще не повністю усвідомили ключове значення рівня кадрового забезпечення виробництва, спрямовуючи капітали на проекти, які дають швидкий прибуток. Як наслідок, в обох випадках роботодавці ще не зацікавлені в участі щодо формування професійної підготовки, змісту вищої професійної освіти, сприяння професійно-практичній підготовці фахівців. Домінує процес самостійного залучення на роботу випускників, що дає можливість роботодавцям диктувати їм свої вимоги та ігнорувати умови соціального захисту.

Випускники навчальних закладів Міністерства фінансів України мають переваги порівняно з випускниками інших ВНЗ України, що не перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Незважаючи на це, необхідно шукати шляхи активізації участі керівників державних податкових органів, казначейств, фінансових управлінь, підприємств у модернізації системи вищої економічної освіти, оскільки її замкнутість, як і системи ринку праці, тільки на себе, може мати негативні наслідки. Досвід багатьох вищих навчальних закладів свідчить, що з роботодавцями можна співпрацювати ефективно. Насамперед, у напрямі спільного визначення змісту і обсягів підготовки, встановлення нового переліку посад і кваліфікацій, переоснащення бази практичної підготовки в навчальних закладах, надання місць для проходження практики студентами, вирішення питань працевлаштування тощо.

Серед інших спільних проектів може бути розширення взаємодії щодо використання промислового устаткування підприємств у навчальному процесі, в організації стажування викладачів на виробництві тощо. Розвиток взаємодії з роботодавцями може бути спрямований до реалізації багатьох стратегічних завдань, а саме:

— розробка та підписання Генеральної Угоди між Міністерством освіти і науки та Федерацією роботодавців України щодо підготовки фахівців з вищою освітою;

— впровадження довгострокової програми підготовки фахівців для галузей національної економіки та вдосконалення механізмів, надання пільг роботодавцям, які є учасниками цих програм.

Як перший крок необхідно створити при Міністерстві освіти і науки Міжвідомчу координаційну раду з представників зацікавлених міністерств і відомств, Української спілки підприємців, промисловців, держпідприємництва тощо.

Проблема працевлаштування випускників вищих навчальних закладів прямо пов'язана з результатами моніторингу ринку праці, точним прогнозуванням потреби в фахівцях певного напряму діяльності й регулювання цього ринку через формування обґрунтованого державного замовлення та ліцензованого обсягу у вищих навчальних закладах. Такі про­гнози можуть бути якісними лише за наявності основних пріоритетів розвитку країни, враховуючи які, буде повністю переорієнтовано економічну і соціальну сфери.

В умовах конкуренції ситуація на ринку праці динамічно змінюється. Проте треба враховувати: якщо на державному рівні не буде чіткого розуміння того, представників яких професій, якої кваліфікації потребуватиме кожна галузь економіки на прогнозований період, ситуація з правознавцями, економістами й менеджерами може відтворитися у будь-якій іншій спеціальності. Моніторинг працевлаштування випускників вищих навчальних закладів III — IV рівнів акредитації показав, що 92 відсотки випускників, які навчалися за державним замовленням, працевлаштовані. Так, за оперативними даними, в 2006 році найгірші показники працевлаштування випускників вищих навчальних закладів III — IV рівнів акредитації мали Черкаська (76,4 відсотка) і Київська (69 відсотків) області. Найвищі —Луганська (97 відсотків) та Харківська (96,4 відсотка).

Необхідно розглянути питання щодо створення електронного «банку даних» про потреби підприємств, організацій та установ у фахівцях з вищою освітою на рівнях навчальних закладів, регіону та системи в цілому; електронного банку резюме випускників вищих навчальних закладів; банку даних щодо розподілу і працевлаштування молодих фахівців, характеристик та оцінок роботодавців щодо якості випускників вищих навчальних закладів.

До недоліків чинної системи працевлаштування можна віднести також те, що оцінка якості практичної підготовки випускників здебільшого суб'єктивна і не дає можливості повною мірою визначити їхні спроможності та здатності до практичної діяльності, а схема працевлаштування не базується на конкурсному відборі кандидатів, що не підвищує мотивацію до навчання та індивідуального саморозвитку студентів. Поліпшенню працевлаштування випускників можуть значною мірою сприяти такі заходи: прийняття комплексної державної програми працевлаштування випускників; бронювання робочих місць на підприємствах для випускників вищих навчальних закладів; встановлення реальних соціальних гарантій випускникам вищих навчальних закладів; стимулювання підприємств у питаннях працевлаштування випускників.

Треба також поширювати практику використання нетрадиційних форм працевлаштування випускників, проводячи дні кар'єри, ярмарки вакансій з укладанням на них договорів з роботодавцями. Вищим навчальним закладам разом з ре­гіональними об'єднаннями роботодавців за сприянням обласних державних адміністрацій доцільно також укладати угоди на цільову підготовку фахівців зі студентами останніх курсів вищого навчального закладу, передбачивши взаємні зобов'язання підприємств, навчальних закладів і студентів. У цьому випадку підприємство оперативно отримає фахівця, фахівець — роботу, а вищий навчальний заклад — ресурси для поліпшення організації навчання студента.

Дата добавления: 2014-12-07