Лекція 3. Форми організації суспільного виробництва та їх еволюція

Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство, їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.

Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва було натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці — роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму госпо­дарювання мали й великі маєтки традиційного типу.

Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбав­лена мобільності, вона виробниче та територіальне закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного господарства.

Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються.

На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом. Товарне виробництво — це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між виробниками та споживачами, економічну взаємозалежність їх, яка розпочинається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

Економічна відособленість товаровиробників — це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження вироб­леною продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.

З економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну.

Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед. Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу — бартерне господарство, вищу — грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар — гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній — на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення еконо­мічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.

Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці — це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів ви­робництва і продуктів праці. В умовах простого товарного вироб­ництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке — на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства реміс­ників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, поро­джений вже існуючою економічною системою.

Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший — із стабільною, другий — з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів.

.У товарному виробництві продукт праці виступає у формі товару. Товар - це продукт, виготовлений не для власного споживання, а для обміну на інший продукт черев купівлю - продаж. Товару притаманні ті самі властивості, які має продукт. Продукт характеризується двома властивостями: вдатністю задовольнити ту чи іншу потребу і втіленими в ньому затратами суспільної праці. Відповідно розрізняють натурально-речову і суспільну сторони продукту.

Специфіка товару як продукту праці надає особливостей його натурально-речовій та суспільній сторонам. Натурально-речову сторону продукту, його здатність задовольнити певну потребу людей називають споживною вартістю. Товар має не просто споживну вартість, а суспільну споживну вартість, тобто здатність задовольнити потреби не самого виробника, а інших людей, покупців. Однак і в натуральному господарстві частина продуктів праці мала суспільну споживчу вартість. Так, кріпосний селянин частину свого врожаю у вигляді оброку віддавав поміщикові. Отже, продукт праці кріпака мав суспільну споживчу вартість, але не був товаром. Споживна вартість товару - це така суспільна споживна вартість, яка переходить в виробництва у споживання шляхом обміну через купівлю - продаж. Продукти праці рабів і кріпаків безоплатно привласнювались експлуататорами. В товарному виробництві між виробництвом і споживанням лежить обмін, який здійснюється у вигляді купівлі - продажу.

Не має значення, яка потреба і яким способом вона задовольняється. Основним і вирішальним критерієм наявності у товарі споживної вартості є те, що його купують, Віддають на нього продукт іншої праці.

Друга властивість товару - втілення у ньому затрат суспільної праці, котра виступає як вартість. Властивість товару обмінюватися на інші товари називається міновою вартістю. Товари обмінюються в певній пропорції, а це означає, що вони кількісно порівнюються. А кількісне порівняння перед­бачає наявність чогось однакового, рівного і сумірного. Ще Аристотель відзначав, що обмін не може відбуватися без рівності, а рівність без сумірності. Тим спільним, що міститься у всіх товарах і робить їх сумірними, є праця. При цьому мова йде не про різні види конкретної праці, що рівняються між собою і створюють конкретні споживні вартості. Сумірними товари виступають тому, пір всі вони продукти праці взагалі, тобто затрат енергії людини, її мозку, м'язів, нервів та ін. Втілена в товарі суспільна праця і становить вартість товару. Вартість проявляється в обміні у вигляді мінової вартості. Тим самим мінова вартість (тобто пропорція обміну споживних вартостей) є формою вартості, її зовнішнім проявом.

Отже, товар виступає, з одного боку, як нерозривна єдність споживної вартості та вартості, тобто обидві властивості товару не можуть існувати одна без одної. Коли, наприклад, виробник затратив працю на виготовлення речі, яку не купують, яка не відповідає потребам жодного споживача і тому не має суспільної споживної вартості, то його праця не створює і вартості. У свою чергу споживна вартість товару не може існувати без вартості. Адже споживна вартість твору реалізується тільки після того, як в обміні проявилась його вартість у формі мінової вар­тості. Водночас споживна вартість і вартість взаємно виключають одна одну. Певний товар не може використовуватись однією особою і як вартість, і як споживна вартість - один спосіб використання включає дру­гий. Для виробника його товар не має споживної вартості, він для нього е лише засобом обміну на інший товар. Навпаки, в руках покупця товар використовується тільки як споживна (а не мінова) вартість. Отже, споживна вартість - єдність протилежностей.

Виникає питання: чим зумовлюється двоїста природа товару. Праця кожного товаровиробника двоїста. З одного боку, це праця певного виду, яка характеризується використанням особливих предметів і засобів праці, прийомами і навичками, а результатом такої праці є споживна вартість. З другого боку, праця - це затрата робочої сили взагалі, безвідносно до її конкретної форми, частка сукупної суспільної праці У цій своїй якості вона називається абстрактною працею і створює вартість товару. Абстрактна праця якісно однорідна, робить можливою сумірність різноманітних спо­живних вартостей, а отже, і їх обмін.

Праця взагалі і суспільна праця (праця для інших) існують на всіх етапах розвитку суспільства (в первісній общині, в патріархальній сім'ї та ін.), люди працюючи витрачали енергію. Але вартість не виникала, товари не створювались. Важливо підкреслити, що в товарі втілюється не просто суспільна праця, а суспільна праця особливого роду. Ця особливість полягає в тому, що суспільний характер праці в умовах товарного виробництва (відособлення виробників) прихований. Своє суспільне значення праця виявляє тільки в сфері обміну, тобто після свого завершення. Абстрактна праця, що створює вартість, є специфічна форма суспільної праці, котра властива тільки товарному виробництву і виражає відносини відособлених виробників.

Отже, вартість виявляє себе тільки через обмін шляхом прирівнюван­ня товарів. У розвинутому товарному виробництві вартість усіх товарів проявляється шляхом прирівнювання до грошей.

Як бачимо з викладеного, обидві властивості товару — споживна вартість і вартість — тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого — індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також споживної вартості.

Виготовлення тих чи інших товарів — особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між. собою окремих товаровиробників — власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку від­бувається процес суспільного обліку праці.

У найбільш загальній формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільне необхідних витрат на їх виготовлення.

Закон вартості — особливий економічний закон (діє у деяких суспільних способах виробництва), який виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між суспільно необхідною працею (витраченою на виробництво товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та про­позиції.

Основні риси закону вартості:

1. Вираження внутрішньо необхідних, суттєвих і сталих зв'язків між індивідуальним і суспільна необхід­ним робочим часом. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього виробництва. Згідно із законом вартості мінові пропорції при обміні товарів регулюються суспільно необхідними витратами. Змушуючи товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх товарів (через поліпшення організації виробництва, впровадження нової техніки, зростання обсягів виробництва тощо), зменшуючи при цьому вартість корисних благ, цей закон є рушійною силою розвитку продуктивних сил. Про приблизне співвідношення індивідуального і суспільно необхідного робочого часу багато товаровироб­ників можуть дізнатися ще до того, як вивезуть товар на ринок.

2. Обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно необхідної праці. У цьому випадку він діє у сфері обміну.

3. Наявність сталих зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої здійснюється взаємний тиск одного підприємця на інше. Роль рушійної сили розвитку виробництва закон вартості у цьому випадку виконує в нерозривній єдності сфер безпосереднього виробництва й обміну.

4. Наявність сталого зв'язку між попитом і пропозицією. Якщо їх відносна рівність порушується, то обмін товарів здійснюється не відповідно до кількості витраче­ного на них суспільного робочого часу. Так, за недостатньої кількості товарів ринкову вартість завжди регулюють товари, вироблені за гірших умов, а за надлишкової їх кількості — виготовлені за найкращих умов. Конкре­тизацією цієї риси закону вартості є взаємозв'язок між кількістю та якістю суспільної праці, витраченої на виробництво певного товару, і суспільною потребою. Якщо кількість праці відповідає розмірам суспільної потреби, товар продається за його вартістю. Таким чином закон вартості стихійно регулює пропорції розподілу суспільної праці між галузями.

5. Вираження внутрішньо необхідних зв'язків між працею виробника товарів у минулому (суспільна необхідним робочим часом у момент їх безпосереднього виробництва) і теперішніми умовами виробництва. Тому вартість товарів зумовлюється не тим робочим часом, який витрачено на їх виробництво, а тим, який витрачено на їх відтворення.

6. Вираження внутрішньо необхідних і сталих зв'язків між вартістю й цінами товарів. Тому цей закон керує рухом цін так, що зменшення або збільшення необхідного робочого часу зумовлює зниження або підвищен­ня цін виробництва.

Однак ціноутворення не на всі товари регулюється законом вартості. В сучасній ринковій економіці розширюється коло об'єктів, в основі ціни яких лежить капіталізація (необроблена земля, цінні папери та ін.).

Капіталізація доходів — визначення ціни певного об'єкта купівлі-продажу на основі доходу, який приносить цей об'єкт.

Крім того, існує ціноутворення, за якого ціна визначається переважно співвідношенням попиту та пропозиції (твори мистецтва тощо).

У класичному вигляді (коли ціни товарів коливаються навколо вартості) закон вартості діяв лише за простого товарного виробництва. В епоху домонополістичного капіталізму з перетворенням вартості товарів на ціни виробництва закон вартості діє у формі коливання цін нав­коло цін виробництва, на вищій стадії капіталізму — у формі коливання цін навколо монопольних цін виробництва.

Водночас у коливанні цін навколо якісно нових трансформованих форм вартості полягає історичний характер дії закону вартості. Крім того, історизм цього закону виявляється в тому, що таке коливання дедалі більше має планомірний і організований характер (на відміну від стихійного характеру на нижчій стадії), що у процесі поглиблення міжнародного суспільного поділу праці виникають інтернаціональні форми дії закону вартості та ін.

Основні функції закону вартості. Такими функціями є:

1. Стихійний регулятор товарного виробництва. Тобто регулятор простого, капіталістичного виробництва, але не відокремлено, а в поєднанні з іншими економічними законами: законами відповідності виробничих відносин рівню І характеру розвитку продуктивних сил, зростанню продуктивності праці тощо — у період існування товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньої норми прибутку та ін. — у період розвитку капіталістичного товарного виробництва.

2. Рушійна сила стихійного розвитку продуктивних сил.

3. Основа диференціації товаровиробників. За товарної форми виробництва товаровиробники постійно зму­шені вдосконалювати нову техніку, технологію, поліпшувати якість продукції, підвищувати продуктивність праці, знижувати індивідуальні витрати виробництва. Хто цього не робить, може швидко збанкрутувати; тому за цієї форми організації суспільного виробництва значно прискорюється прогрес у розвитку продуктивних сил. Водночас постійне коливання цін, зміни в ринковій кон'юнктурі призводять до розорення й витіснення з ринку маси дрібних виробників. У сучасних умовах цей процес зачіпає дрібні, середні та крупні фірми. Поступо­во посилюється їх майнова диференціація.

Дія закону вартості разом з іншими факторами сприяє формуванню ринкової економіки та її еволюції.

Дата добавления: 2014-12-07