Перелік практичних занять

ВСТУП

Методичні вказівки щодо практичних занять розроблено згідно з типовою навчальною програмою нормативної дисципліни “Безпека життєдіяльності”, затвердженою 31.03.2011. Ця програма є єдиною для всіх спеціальностей.

Підготовка студентів у межах цієї навчальної дисципліни містить теоретичні питання, спрямовані передусім на формування світогляду, вироблення ідеології поведінки, й забезпечує майбутніх спеціалістів важливим інструментом не лише щоденного безпечного контактування з навколишнім світом, а й готує до майстерного виконання різної складності технологічних процесів.

Дисципліна “Безпека життєдіяльності” узагальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняття і методологію, необхідні для вивчення у подальшому охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільної оборони та інших дисциплін, які вивчають конкретні небезпеки і способи захисту від них.

Метою запропонованих методичних вказівок щодо практичних занять з вивчення навчальної дисципліни “безпека життєдіяльності” є поглиблення знань вивчення дисципліни та набуття умінь і навичок, самостійних кваліфікованих розрахунків, аналізу та обґрунтування висновків у процесі вивчення дисципліни.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №1

Екологічні проблеми, пов’язані із забрудненням атмосфери. Забруднення атмосфери аерозолями та його вплив на здоров’я людини

Мета: 1. Засвоїти теоретичні відомості про забруднення атмосфери шкідливими газами та аерозолями та їх вплив на здоров’я людини людини;

2. Ознайомитись з основними методами оцінювання забруднення атмосферного повітря.

КОРОТКІ ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

1.1. Шкідливі гази та пари

Шкідливі речовини потрапляють в організм людини головним чином че­рез органи дихання, а також через шкіру та разом з водою і продуктами харчу­вання. Значна частина шкідливих речовин добре розчиняється в біологічних рідинах та здатна взаємодіяти з ними, порушуючи при цьому нормальну жит­тєдіяльність. Ці шкідливі речовини, в залежності від харак­теру дії на організм людини їх прийнято ділити на:

− загальнотоксичні − викликають отруєння всього організму (оксид вугле­цю, ціанисті сполуки, свинець, ртуть, бензол та інші);

− подразнюючі − викликають подразнення тракту дихання та слизистих обо­лонок (хлор, аміак, діоксид сірки, оксиди азоту, фтористий водень та інші);

− сенсибілізуючі − діють як речовини що викликають алергію (формальдегід, різноманітні розчинники та лаки на основі нітро- і нітрозосполук та інші);

− канцерогенні − викликають ракові захворювання (нікель та його сполуки, аміни, оксиди хрому, азбест та інші);

− мутагенні − приводять до зміни генетичної інформації (свинець, марга­нець, радіоактивні речовини та інші);

− речовини, що впливають на репродуктивну (дітородну) функцію (ртуть, свинець, стирол, марганець, радіоактивні речовини та інші).

Така класифікація цих речовин дещо умовна, тому що фізіологічна дія ба­гатьох із них є комбінована або може змінюватись залежно від концентрації.

Шкідливі речовини прийнято ділити на чотири класи: 1 − надзвичайно не­безпечні, 2 − високо небезпечні, 3 − помірно небезпечні, 4 − малонебезпечні.

У атмосферному повітрі шкідливі речовини можуть бути у вигляді газів, випаровувань та аерозолів.

Оксид вуглецю (СО) − газ без кольору, смаку та запаху. Відносна густина -0,97, слабо розчинний у воді, горючий і вибуховонебезпечний. Надзвичайно ак­тивно взаємодіє з гемоглобіном крові (в 400 разів активніше кисню), створюючи при взаємодії досить стійку сполуку − карбоксігемоглобін. При насиченні крові карбоксігемоглобіном вона втрачає здатність переносить кисень що може при­нести до тяжких, в тім числі смертельних отруєнь. Вміст СО 0,4% смертельно небезпечний вже після кількох дихань.

Оксид вуглецю утворюється в процесі горіння органічного топлива. Головними джерелами насичення повітря населених пунктів оксидом вуглецю є автомобільний транспорт, теплоенерге­тичні підприємства, металургійні заводи, пожежі, системи опалення будинків і тощо.

Симптоми отруєння оксидом вуглецю − сильні болі в голові, стук в скро­нях, зміна кольору шкіри. Перша допомога при отруєнні − винести потерпілого на свіже повітря, провести штучне дихання.

Оксиди азоту (NO_x − оксид азоту, діоксид азоту, тетраоксид азоту та ін.). Найбільш стійкими в повітрі при нормальних умовах є діоксид та тетраоксид азоту. Мають бурий колір та різкий запах. Відносна густина діоксиду азоту -1,59. Гази сильно розчинні у воді.

Оксиди азоту утворюються в двигунах внутрішнього згорання, особливо дизельних, за умов високотемпературного спалювання палива, наприклад на теплових електростанціях, ведення зварювальних та вибухових робіт, на підприємствах хімічної промисловості і т.п.

Оксиди азоту токсичні: подразнюють слизисті оболонки, викликають набряк легенів. Токсична дія проявляється через 4-6 годин (іноді через 20 - 30 го­дин). Смертельним є короткочасне вдихання повітря при вмісті 0,025% оксидів азоту.

Діоксид сірки (S0₂) − газ без кольору, має сильний подразнюючий запах, кислий на смак. Відносна густина 2,22, добре розчинний у воді.

Газ токсичний: подразнює слизисті оболонки, може визвати запалення бронхів, набряк гортані та легень. Небезпечним для життя є короткочасне вди­хання повітря з вмістом цього газу 0,05%.

Діоксид сірки утворюється при спаленні деяких видів топлива, наприклад кам'яного вугілля. Значну кількість газу викидають у повітря підприємства ме­талургійної галузі промисловості, особливо доменне виробництво, агломе­раційні фабрики та підприємства кольорової металургії.

Сірководень (H₂S) − газ без кольору, з солодкуватим смаком та запахом протухлих яєць. Відносна густина 1,19, слабо розчинний в воді. Газ здатний горіти та створювати з повітрям вибухонебезпечну суміш.

Сірководень токсичний: подразнює слизисті оболонки. Небезпечна для життя є концентрація 0,1%, після нетривалого вдихання газу. Запах сірководню відчутний починаючи з вмісту 0,0001%, але при значних концентраціях газ пе­рестає бути відчутним.

Сірководень виділяється з мінеральних джерел та гірських порід, утворю­ється коли гниють органічні речовини, часто входить до складу природного га­зу, значна кількість газу утворюється та надходить в повітря від промислових підприємств, особливо металургійної галузі промисловості та від підприємств харчової промисловості.

Аміак (NH₃) − газ без кольору, з різким подразнюючим запахом. Відносна густина 0,596, добре розчиняється у воді. Здатний горіти та створювати з повітрям вибухонебезпечну суміш.

Аміак токсичний: подразнює слизисті оболонки та шкіру, може визвати набряк гортані. Знаходить дуже широке застосування в промисловості як сиро­вина для виготовлення азотної кислоти і мінеральних добрів, та як холодоносій в холодильному устаткуванні.

Хлор (Сl) − газ жовто-зеленого кольору, з різким запахом. Відносна гус­тина його майже в два рази більша густини повітря. Сильний окислювач, токси­чний, подразнює слизисті оболонки.

Хлор дуже широко використовується в промисловості для виробництва різноманітних органічних та неорганічних сполук: соляної кислоти, хлорор­ганічних продуктів, пластичних мас тощо. Цей газ використовують для обезза­раження питної води.

Окрім шкідливих газів у повітрі можуть бути присутні також пари шкідливих речовин, наприклад пари важких металів (ртуть та свинець).

Ртуть (Hg) характеризується значною летучістю та проникаючою здатністю пару. Накопичується переважно в спинному мозку, вражає нервову систему. Широко використовується в промисловості та в побуті (термометри, лампи денного світла і т.п.). Дуже важливо не допускати забруднення довкілля та житла парами ртуті, при навченості ртуті її спочатку потрібно перевести в нелетучу форму шляхом демеркурізації, а вже потім збирати. Для демеркурізації можна використати розчин марганцевокислого калію.

Свинець (РЬ), проникаючи в вигляді випаровувань в організм людини на­копичується в спинному мозку, печінці, нирках. Багато випаровувань свинцю утворюється при паянні олов'яно-свинцевими припоями та при роботі авто­мобільних двигунів у випадку, коли користуються етилованим бензином, до складу якого входить така металоорганічна речовина як тетраетил свинець. На виробництві забороняється вести будь які роботи з свинцем або його сплавами в розплавленому стані без ефективно діючої місцевої вентиляції.

У більшості країн критерієм якості атмосфери є гранично допустима кон­центрація (ГДК) забруднень в повітрі, що визначається кількістю шкідливої ре­човини в 1 м³ повітря, яка не впливає на здоров'я людей, що постійно її вдиха­ють. Окремо встановлюють ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони (максимальні разові та середньо змінні), з врахуванням того, що на робочому місці людина зна­ходиться певний обмежений відрізок часу.

У таблиці 1.1. приведені ГДК найбільш поширених шкідливих речовин для ат­мосферного повітря та повітря робочої зони.

Таблиця 1.1. - ГДК забруднень ватмосфері населених пунктів та повітрі робочої зони, мг/м³

Назва речовини	У атмосфері населених пунктів	Максимальна із разових ГДК в повітрі робочої зони
максимальна із разових	середньодобова
Азоту діоксид	0,085	0,085
Аміак	0,2	0,2
Бензол	1,5	0,8
Вуглецю оксид
Ртуть металічна	-	0,0003	0,01
Свинець та його сполуки	-	0,0007	0,01
Сірки діоксид	0,5	0,05
Сірководень	0,008	0,008

Якщо в повітрі одночасно присутні декілька шкідливих речовин однонаправленої дії (взаємно підсилюючих дію на організм людини), то фактично допустиме значення концентрації речовин визначають виходячи з формули:

(1.1)

де C₁, С₂,... С_n − фактично допустимі концентрації речовин; ГДК₁ ГДК₂,...,ГДК_n − гранично допустимі концентрації речовин.

Якщо шкідливі речовини взаємно не підсилюють дію, то при цьому необхідно дотримуватись ГДК встановлених для кожної із цих речовин.

Дата добавления: 2014-12-07