Методологія екстремальних станів людини

Довкілля являє собою багатокомпонентну систему, яка об'єднує фізичні, хімічні, біологічні, соціальні та інші фактори. Кожен з цих чинників має суттєвий вплив на організм, який може значно посилюватися, змінюватися та модифікуватися.

Внутрішнє середовище людини відділене від зовнішнього особливими оболонками - бар'єрами, до числа яких відносяться шкіра, слизові оболонки, епітелій травного каналу, а постійність забезпечується регуляторними механізмами організму, які мають здатність його зберігати навіть при різних змінах основних параметрів навколишнього середовища.

Окремою групою є екстремальні фактори, які діють на внутрішнє середовище організму. Вони можуть зламати фізіологічні механізми гомеостазу і призвести, якщо не до смерті, то до критичного, (невідкладної допомоги) - стану потерпілого, коли спостерігаються розлади фізіологічних функцій та порушення діяльності систем, які не можуть відновитися самостійно і вимагають часткової або повної їх корекції, зміцнення чи відновлення.

Відомо, що головною загально біологічною властивістю живої системи у відповідь на вплив різних факторів довкілля є адаптація - явище, що характеризується ознаками гальмування і захисту організму, тобто стан пристосувального збудження. Вміння керувати цими реакціями, дозволяє людині оволодіти засобами безпеки, впевнено долаючи перешкоди – виживати у складних екстремальних ситуаціях.

Серед органів і систем людського організму на вплив екстремальних факторів першою реагує нервова система.

Зміни, які відбуваються з боку центральної нервової системи (ЦНС) позначаються на функціях всіх органів, клітин, тканини, що і призводить до розвитку екстремальних станів. На початковому етапі зміни мають захисно-пристосувальний характер, а потім - патологічний. Таке явище вперше відкрив М.Е. Введенський і назвав його - парабіозом.

На першому етапі розвитку екстремальних станів, через зміни гуморальних і гормональних факторів, відбувається мобілізація захисних реакцій – швидкий аварійний механізм. Цей стан супроводжується великою втратою енергії, кількості гормонів і нейромедіаторів.

Другий етап розвитку екстремальних станів пов’язаний з різким підвищенням реактивності організму, призводить до перенапруження його функцій. Тому збудження втрачає своє захисне значення і набуває патологічного характеру.

Таким чином, алгоритм розвитку екстремального стану організму, який базується головним чином на змінах з боку ЦНС, виглядає так: мобілізація –резистентність – перенапруження - початкове виснаження - охоронне гальмування - повне виснаження – відновлення організму

Дата добавления: 2014-12-07