Предмет та основні завдання сучасної психології особистості. Визначення та співвідношення ключових понять: людина, суб’єкт, індивід, індивідуальність, особа, особистість

Психологія має тривалу історію свого розвитку – з часів античності (розвивалась у межах філософії) і до наших днів. При чому становлення психології як самостійної науки пов’язують з кінцем ХІХ століття, коли активно розвивалась природнича наука. Офіційним роком заснування психології як самостійної науки вважають 1879, коли в Німеччині у місті Лейпциг Вільгельм Вундт відкрив першу психологічну лабораторію. У ній вивчались відчуття, сприймання, час реакцій людей на різні подразники. Предмет вивчення психології протягом історії її розвитку змінювався. За зміною предмету вивчення психології у її розвитку виокремлюють такі періоди:

а) з античних часів до середини ХVІІ століття – предмет вивчення – душа (філософи Геракліт, Демокрит, Аристотель, Платон, Анаксагор та ін. - про співвідношення душі й тіла, про складові душі, про її властивості, рівні розвитку тощо);

б) із середини ХVІІ століття до кінця ХІХ століття – предмет вивчення – свідомість: ідеї Рене Декарта, що найсуттєвішим є те, що думає людина, переживає у кожен конкретний момент часу, а отже, досліджувати треба свідомість. Як метод дослідження запропонував інтроспекцію – самоспостереження (тільки сама людина може пізнавати себе);

в) поч. ХХ ст. – предмет вивчення – поведінка: дослідження американських учених Едварда Лі Торндайка, Джона Брадауса Уотсона та ін. Вивчення свідомості з допомогою інтроспекції не дає достовірних результатів та ставить під сумнів їх об’єктивність. Тому вивчати потрібно те, що можна досліджувати з допомогою об’єктивних методів (напр., спостереження), а саме – поведінку;

г) ХХ століття і до наших днів – предмет вивчення – психіка, психічні явища як окремої людини, так і такі, що спостерігаються у групах. Психіка – це властивість високоорганізованої живої матерії, яка полягає в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу, у побудові суб’єктом картини цього світу і регуляції на цьому підгрунті поведінки та діяльності.

Психічні явища на рівні окремої людини поділяються на такі види:

1) психічні процеси (первинні регулятори поведінки людини, мають динамічні характеристики: тривалість, стійкість, на їх підгрунті формуються певні стани, знання, уміння і навички людини) (на рівні групи - спілкування, міжособистісне сприймання, міжособистісні стосунки та ін.):

- пізнавальні – процеси, пов’язані зі сприйманням і переробкою інформації: відчуття, сприймання, пам’ять, уява, мислення, мовлення, увага;

- емоційні: емоції, почуття;

- вольові: воля (найбільш яскраво проявляється у ситуаціях, пов’язаних із прийняттям рішень, подоланням труднощів, управлінням своєю поведінкою);

2) психічні властивості (найбільш істотні особливості особистості, що забезпечують певний кількісний і якісний рівень діяльності й поведінки людини): спрямованість, темперамент, здібності, характер (на рівні групи - організованість, стиль керівництва, ефективність діяльності тощо);

3) психічні стани (характеризують стан психіки в цілому; мають свою динаміку: тривалість, стійкість, інтенсивність; впливають на хід результат психічних процесів і можуть сприяти чи гальмувати діяльність): піднесення, пригнічення, страх, бадьорість, сум, стрес, релаксація та ін. Яскрава особливість психічних станів – динамічність (виняток становлять психічні стани, зумовлені патохарактерологічними особливостями або домінуючими характеристиками особистості) (на рівні групи - конфлікт, згуртованість, психологічний клімат, відкритість чи закритість групи, паніка та ін.).

Рівень розвитку психічних властивостей, особливостей розвитку психічних процесів, психічні стани, що переважають у людини, складають індивідуальність людини (її неповторність).

Людина – це не пасивний продукт обставин, а суб’єкт своєї життєдіяльності. Вона народжується і живе в історично сформованому середовищі, за умов історичної необхідності, але людина тому і є людиною, що сама визначає своє ставлення до того, що її оточує: природи, держави, власності, моралі, культури, зрештою до самої себе. Саме людина приймає остаточне рішення щодо своїх дій та поведінки, які залежать як від об’єктивних обставин існування, так і від рівня її свідомості, почуттів та волі. Рішення може бути правильним, неправильним або суперечливим.

У психології людину позначають такими поняттями:

1) індивід – людина як одинична природна істота, представник виду Homo Sapiens. Властивості індивіда – первинні (властиві усім людям: наприклад, вікові особливості, статевий диморфізм, індивідуально-типологічні характеристики, у тому числі конституційні особливості, нейродинамічні властивості мозку, особливості функціональної асиметрії великих півкуль головного мозку), вторинні (динаміка психофізіологічних функцій і структура органічних потреб);

2) особистість – індивід як суб’єкт соціальних стосунків та свідомої діяльності (Відокремлення (протиставлення) себе від оточення («Я»)); усі тлумачення особистості сходяться в одному: «особистість» характеризує людину як соціальну істоту;

3) суб’єкт діяльності – це поняття займає проміжне становище між поняттями «індивід» та «особистість», поєднує в єдине ціле біологічне начало та соціальну сутність людини, якби людина не володіла здатністю виступати суб’єктом діяльності, то навряд чи вона могла б розглядатись як соціальна істота, оскільки її еволюція і соціальний розвиток неможливі без діяльності. Суб’єкт – це індивід як носій свідомості, який володіє здатністю до діяльності.

4) індивідуальність – це сукупність психічних, фізіологічних і соціальних особливостей конкретної людини з точки зору її унікальності, своєрідності й неповторності. Передумовою формування індивідуальності служать анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються у процесі виховання, що має суспільно зумовлений характер. Різноманіття вроджених характеристик і умов виховання породжує широку варіативність проявів індивідуальності.

Дата добавления: 2014-12-07