Розвиток психіки в процесі історичного поступу людства

Принципово новий етап у розвитку психіки у філогенезі пов'язаний зі змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Вони виявлялися передусім у виготовленні матеріальних знарядь дії на об'єкти середовища. Це приводило до накопичення знань про властивості об'єктів, умінь застосувати знання і знаряддя у різних ситуаціях, до значного розширення фонду навичок.

Відрив процесів мислення від реальності, поява суто людського абстрактного інтелекту становить зміст третьої фази.

Суттєвим результатом розвитку інтелекту прадавньої людини завдяки впливу мови є утворення та фіксація в її пам'яті понять різних рівнів абстракції. Введення абстрактних понять високого рівня дає змогу людині охоплювати ширші сфери дійсності у просторі та часі.

Отже, у правдавньої людини крім практичного інтелекту формуються такі компоненти абстрактного інтелекту, як мислення й уява, словесна пам'ять та довільна увага, воля, а також дедалі більша система знань, умінь і навичок.

У прадавньої людини виникають і формуються початки свідомої психіки з притаманними їй ознаками—первісними формами:

а) суто людських пізнавальних, інтелектуальних процесів (уваги, пам'яті, мисленя, уяви);

б) потребо-мотиваційної та цілеутворюючї сфери діяльності й необхідної для її здійснення системи знань, умінь і навичок;

в) емоційно-почуттєвої сфери як важливого фактора регуляції діяльності й суспільних стосунків.

Інтенсивно формується новий тип людської психіки, свідомості, пов'язаний не лише з репродуктивною діяльністю індивида, а й із новою його якістю—творчістю. Цей тип психіки виявляється у винаході та накопиченні окремими представниками людства в індивідуальному порядку (а не "народному", розподіленому протягом тисячоліть серед багатьох поколінь) нових знань, у творчій розробці нових матеріалів, інструментів, літературних творів, напрямів образотворчих шкіл, соціальних, філосовських медичних, релігійних систем тощо.

У межах свідомості виникає якісно нове психічне утворення—самосвідомість—внутрішній рефлексивний механізм саморозвитку, саморегуляції психіки людини. Регулятором творчої діяльності з перетворення зовнішньої дійсності та внутрішнього самотворення психіки стає особистість. Особистості властиві величезний творчий потенціал і реальний вплив на природу, інших і на себе.

У XIX-XX ст. особитість формується як рівень розвитку психіки людини з притаманною їй системою вищих психічних функцій.

Особистість стає вершиною філогенезу психіки. В контексті розвитку особистості трансформуються попередні форми психіки.

Наприклад, деякі вчені вважають, що поряд зі свідомістю та самосвідомістю виникає так звана понадсвідомість (П.В. Симонов), а поряд з людським інтелектом з'являється понадінтелект, підсилений "штучним інтелектом" сучасних комп'ютерів. Такий розвиток психіки людини можливий тому, що він здійснюється не через зміну анатомо-фізіологічної структури мозку, а завдяки формуванню на його основі нових "функціональних органів" (О.О. Ухтомський, О.М. Леонтьєв), яке не має меж.

Отже, в процесі філогенезу виникає і розвивається безперервна низка форм психічного відображення живими істотами навколишньої дійсності, які сприяють досконалішій регуляції їхньої поведінки та життєдіяльності.

Питання для самоконтролю

1. Елементарна чутливість.

2. Практичний інтелект.

3. Подразливість до біотичних властивостей середовища.

4. Предметне сприймання (перцептивна психіка).

5. Практичний та абстрактний інтелект як основа пер­винної свідомої психіки у прадавньої людини.

6. Особистість як соціальне обумовлена система вищих психічних властивостей індивіда.

7. Розвиток психіки людини, її психічних особиливостей в умовах НТП і соціальних перетворень світової цивілізації.

Дата добавления: 2014-12-07