Громадяни (працівники) як суб’єкти трудового права

Як суб’єкт трудового права громадянин має володіти фактичною здатністю до праці. Ця властивість залежить від фізичних і розумових можливостей, якими володіє особа і які вона виявляє, займаючись певною трудовою діяльністю.

Фактична здатність до праці й здатність до праці як правова категорія (трудова правосуб’єктність) - поняття нетотожні. Фактична здатність до праці виникає значно раніше, визначає трудову правосуб’єктність і лежить в її основі.

Чинне законодавство про працю розрізняє такі категорії громадян як суб’єктів трудового права та види їх правового статусу (рис. 4.4).

Правовий статус громадян як суб’єктів трудового права єдиний, але щодо юридичних гарантій основних конституційних трудових прав має свої особливості. Наприклад, правовий статус жінок, неповнолітніх, інвалідів, державних службовців 1.

Категорії громадян як суб’єктів трудового права
Працівники (робітники та службовці)		Підприємці. Роботодавці		Працюючі власники майна

Рис. 4.4. Громадяни як суб’єкти трудового права

Правовий статус громадянина як суб’єкта трудового права відрізняється від правового статусу працівника організації. Громадяни стають суб’єктами відносин трудового права ще до виникнення трудових відносин, коли вони шукають собі роботу.

Трудова правосуб’єктність громадян. Трудову правосуб’єктність громадян характеризують такі критерії (рис. 4.5).

¹ Див.: гл. XII “Праця жінок” та XIII “Праця молоді” КЗпП.

	Критерії, що характеризують трудову правосуб’єктність громадян
Віковий критерій		Вольовий критерій		Можливість і здатність до праці

Рис. 4.5. Критерії, що характеризують трудову правосуб’єктність громадян

Трудова правосуб’єктність громадян установлена чинним законодавством про працю, як правило, виникає по досягненню громадянами шістнадцяти років (ст. 188 КЗпП). Це мінімальний вік, з якого допускається прийняття на роботу. Особливі умови прийняття на роботу установлені для осіб, які досягли п’ятнадцяти років, а також учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює.

Юридична природа вікового критерію трудової правосуб’єктності громадян полягає в тому, що неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Порушення норм права, що встановлюють вікові критерії трудової правосуб’єктності, суперечить інтересам охорони праці неповнолітніх, тому трудові правовідносини з неповнолітніми підлягають припиненню.

Вольовий критерій — стан вольової здатності громадян до праці чи підприємницької діяльності.

• Не можуть бути суб’єктами трудового права громадяни, визнанні судом недієздатними.

• Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, несумісну з посадою; в інших випадках, встановлених законами України¹.

¹ Див.: ст. 12 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. 70

Зауважимо, що обмеження трудової правосуб’єктності може бути лише частковим і тимчасовим, воно допускається тільки у випадках, визначених законом.

Трудовим законодавством може визначатися й спеціальна правосуб’єктність та стан здоров’я працівника. Оцінка здатності до праці здійснює не громадянин, а держава, роботодавець, керівник організації при укладанні трудового договору.

З отриманням статусу підприємця громадянин може мати і статус роботодавця — суб’єкта трудового права. Підприємництво може здійснюватись у двох формах:

1) самим власником майна;

2) суб’єктом, що управляє майном власника.

Відносини підприємця з управляючим регулюються договором. Трудова правосуб’єктність працюючих власників регулюється цивільним і трудовим правом України.

Основні трудові (статутні) права працівників закріплені в Конституції України, у ст. 2 КЗпП. Основні обов’язки працівників визначені у ст. 139 КЗпП.

Зазначені права та обов’язки, будучи статутними, стосуються всіх працівників — суб’єктів трудового права, але правовий статус працівника має свої особливості залежно від виду трудового договору.

Права й обов’язки роботодавця у трудових відносинах з працівником здійснюються, як правило, керівником організації (директором, виконавчим директором, президентом та ін.). Він діє відповідно до законодавства про працю, інших нормативно-правових актів, установчих документів та укладеного з працівником договору.

Гарантії суб’єктивних прав ¹.

Характерною особливістю юридичних гарантій трудових прав працівника є участь трудових колективів і виборних профспілкових органів у їх реалізації.

Значення гарантій трудових прав працівників показано на рис. 4.8.

¹ Під юридичними гарантіями необхідно розуміти встановлені чинним законодавством організаційно-правові засоби, за допомогою яких забезпечується здійснення суб’єктивних прав.

Норми, що регулюють діяльність служби зайнятості, пов’язані з працевлаштуванням працівників, належать до типових гарантій реалізації права на працю. Гарантійну функцію охорони трудових прав виконують і норми, які регулюють можливість працівників захистити трудові права, звернувшись в органи, що вирішують трудові спори.

Значення гарантій трудових прав працівників
Попереджують порушення зобов’язаним суб’єктом трудових прав			Визначають межі дії зобов’язаних осіб
Забезпечують можливість оскарження дій, що порушують трудові права			Забезпечують компенсацію матеріальної шкоди, викликаної їх порушенням

Рис. 4.8. Значення гарантій трудових прав працівників

Відповідальність за належне виконання своїх обов’язків. На прак т иці відповідальність суб’єктів трудового права виявляється у пози т ивній та ретроспективній (негативній) відповідальності.

Позитивна відповідальність — це відповідальність за належне виконання суб’єктом своїх зобов’язань нині і в майбутньому.

Негативна відповідальність — відповідальність за вже вчинене, не сумлінне виконання суб’єктом своїх зобов’язань. Негативна відповідальність полягає в тому, що суб’єкт трудового права — громадянин за порушення своїх обов’язків зобов’язаний нести тягар невигідних для нього наслідків, визначених правовими нормами.

Юридична відповідальність працівника як суб’єкта трудового права за трудове правопорушення може бути дисциплінарною, матеріальною, а для деяких категорій посадових осіб — адміністративною (штраф).

Дата добавления: 2014-12-07